Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “В автора ідея народжує твір. У читача – твір народжує ідею”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Restitutio Memoriae1: штрихи до наукового доробку Костянтина Кузика

Слово Просвіти, №18 за 2026 рік

Тетяна ТОРАК, м. Івано-Франківськ Анотаційне У рамках проєкту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міжнародної школи україністики НАН України та Інституту літератури вперше надруковано науковий доробок Костянтина Кузика (1909–1989), що репрезентує розмаїті студії неналежно поцінованого літературознавством письменника, громадського діяча. Трудомістке видання складають матеріали газетного закрою, зафіксовані в тогочасній українській і польській періодиці: наукові розвідки, присвячені непересічним постатям історії української літератури; літературознавчі та публіцистичні праці; рецензії; мистецтвознавчі нариси “театр – музика – живопис”; прозові віддушини, що віддзеркалюють художній темперамент. Видання розгортає передмова академіка Ростислава Радишевського, “який “визбирав” публікації Кості Кузика в галицькій періодиці 50–80+х років ХХ ст.” (Євген Баран), де розлого схарактеризовано змістовне наповнення, відтворено потребу навернення до несправедливо призабутого доробку. І. Волинсько-Галицький довоєнний період (1938–1943) Реалії наукової творчості переконують: віднайти книжку якісних чи то літературознавчих, чи то рецензійних, чи то мистецтвознавчих розвідок, — як шукати світла в найтемнішу пору. Причин браку фахових матеріалів безмір. Розмови про них набувають не так актуальності, як насушності: рано чи пізно книжковий досвід спонукатиме зрівноважити читацький світ, структурувати пізнання, прокласти містки задля виходу з хаосу і, наскільки можливо, сконструювати невикривлене уявлення про письменницьке, зокрема культурно-літературне, життя. Тому варто популяризувати авторів, що відповідально та вимогливо ставилися до наукової творчості, у якій відштовхувалися як від традиції вишколеності аналізу, так і почуття обов’язку пера. Близький до істини Костянтин Кузик (К.К. – криптонім публікацій, Кость Джуринка – псевдонім творів для дітей). Він далекий від захвалювань, загравань із читачем, бажання здивувати. Має власний стиль і голос. Його наукова творчість поділяється на два періоди, у кожному – по три вектори. Літературознавство від Івана Котляревського до Ольги Кобилянської Статті необширні (до 5 ст.), чимало написано як пошанування з нагоди роковин смерті. Кожна з них має ідейну домінанту, довкола якої розгортаються міркування, тому наукові розвідки передано як потік аналітичної свідомості, для прочитання яких властива легкість, безпаузність, незалежно від наснаження чи тону. Це характерно, якщо праця над науковим матеріалом першочергово осмислена, тому не потребує мученицької залученості в письмі – лишень фіксації фактів. Напочатку подано розвідку про Івана Котляревського, де окреслено значення “Енеїди” в історії письменства, звернено увагу на тогочасні мовні розходження “література – суспільство”. Відтак у статті “До питання про світогляд Івана Котляревського” наведено декілька цитатних оцінок авторитетів стосовно історичної ролі батька національно-культурного відродження: С. Єфремова, М. Євшана, М. Зерова, О. Дорошкевича. Збережено хронологічну послідовність, відповідно до часу творчого розквіту письменників, що постають центровими в розвідках. Серед них роздуми щодо творчого шляху таких постатей: Евген Гребінка, Ганна Барвінок, Марко Вовчок/Марія Вілінська (за першим чоловіком Марковичева, за другим – Лобач Жученкова), Григорій Воробкевич, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Панас Мирний–Рудченко, Наталія Кобринська, Михайло Павлик, Ольга Кобилянська та ін. Включено наукові міркування щодо Шевченка, його стосунків із жінками, зокрема відбиток на поезотворчості, розставлено наголоси над питаннями стильових течій, актуальними проблемами тогочасної літературної дійсності. На завершення – жмуток оригінальних афористичних нотаток. Ось окремі з них: “Твір без ідеї, як святиня без бога”; “В автора ідея народжує твір. У чита+ ча – твір народжує ідею”; “Автор бачить у творі здебільшого те, чого не хотів написати. Критик – те, чого автор не повинен був написати. Читач – те, чого не може не бачити”; “Читач у книжці відкриває світ; книж+ ка в читача відкриває душу”. Рецензії Лаконічними постають відгуки рецензійного наснаження, міркування в яких, в основному, охоплюють книгопрочитання 1938–1939 рр.; два останні – 1942–1943 рр. Усього 24. Починаючи з розмови стосовно тому, присвяченого в цілості Шевченковій бібліографії і виданого Українським Науковим Інститутом у Варшаві; закінчуючи наверненням уваги на звіт Державної Гімназії з українською мовою навчання в Ярославі за шкільний рік 1942/43, маємо приклад, коли рецензії тамують погляд на основному, не стоять осторонь потреби доброго слова задля перспективи автора в подальшому визріванні. Костянтин Кузик із тих критиків, хто, висловлюючись у гострому ключі, не забуває: не менш важлива підтримка, щоб зауваги не притуплювати творчий нерв, а сприяли його пульсації. Також відрадно: науковець не зациклюється на чомусь одному: його цікавлять різнорідні книжкові зродження (міркування щодо писань Теодора Микитина, Юліяна Опільського, Бориса Шведа, Богдана Кравціва, Михайла Івченка, Василя Сімовича, Остапа Грицая, Марії Остромири та ін.). Публіцистика У цьому розділі 12 матеріалів: “До серця православ’я” (враження з дороги до Почаєва), “Шлях виховання і навчання” (гостра критика редакції “Шляху” через появу на сторінках нефахових, дилетантських статей та плагіатів), “Товариство Взаїмна поміч українського вчительства” (окреслення історії українського народного вчительства в Галичині й Буковині крізь призму з’яви з дворічним опізненням ювілейного збірника), “Сучасні завдання та можливості В.П.У.В.” (дискусійна стаття), “Ідеольоґія польської шкільної політики” (наголоси над ідеологічною спрямованістю польської освіти через максимальну вичерпаність статтями в педагогічній пресі), “Декораційна майстерня при інституті народньої творчости” (коротка замітка анотаційного забарвлення), “Інститут народньої творчости працює” (замітка до загальноінформаційного щоденника “Краківські вісті”), “Памятки церковного мистецтва в самбірському музею” (розлогий матеріал щодо найбільшого культурного гордища Самбора, колишнього музею “Бойківщина”, українського окружного музею), “З театрального життя. “Підкарпатський театр” у Дрогобичі” (фактографічна стаття), “Їде, їде Зельман” (на марґінесі гаївок та веснянок Дрогобиччини та Самбірщини), “Що повинно дати учневі навчання рідної мови” (стаття торкається мовної проблеми, навчання та викладання мови), “Святовид — Бог наших предків” (матеріал у контексті релігійних вірувань). ІІ. Повоєнний період – у Народній Польщі (1946–1989) Літературознавство Увійшло 27 різнопланових статей, невеличких за обсягом, що репрезентують аналітичні роздуми щодо літпроцесуальних проблем. Якщо в першому розділі так званого першого періоду творчості звернено увагу здебільшого на ключові постаті (їх, власне, виведено на передній план), то в цьому маємо розвідки дещо іншого спрямування. Чимало сторінок присвячено окремих деталям із біографічної канви Тараса Шевченка (зокрема “Народження поета”, “Шевченківські обрахунки”, “Польські зустрічі Т. Шевченка”, “Образ Тараса Шевченка в літературі”, “Друг Кобзаря”). У них розкрито багацько маловідомих фактів щодо творчості найвідомішого поета історії. Окремі матеріали тяжіють до публіцистичного виповідання більшою мірою, аніж до наукового осягнення. Наявні ювілейні матеріали (“До 85+річчя Михайла Яцкова”), аналіз визначних творів на тлі доби, озвучення досягнень та недоліків літпроцесу. Розгортає розділ розвідка “До взаємин автора і редактора”, на завершення подано думки щодо змін в літературній поетиці під назвою “Хвиля оновлення в українській поезії 80+х років”. Мистецтвознавство Найбільш повна за місткістю статей частина цього розділу на означення другого періоду творчості науковця Костянтина Кузика. Матеріали, що входять сюди, дають змогу свідчити, що в особі під криптонімом К.К. маємо мистецтвознавця як знавця-енциклопедиста, який не потребує додаткового підтвердження своєї кваліфікації, бо, тамуючи погляд на зробленому, розуміємо вагу чину. Статті з цього розділу охоплюють передовсім три вектори: театр/кіно- (“З історії фільму”, “Жорж Садуль про Довженка” та ін.), музичне (“Українські співаки на польській сцені”, “Українська пісня на Заході”, “Гоголь і українська народна пісня”, “Питання музичної культури на Україні” та ін.) та живописне (“Творці прекрасного”, “Натхнення митців” та ін.) мистецтво. Проза Найменш місткий розділ з усіх, охоплює всього 11 прозових творів Костянтина Кузика, що їх подано наостанок. Шкода, що не включено драматичних спроб, оскільки є факти, які свідчать, що вони наявні в доробку науковця і що їх було представлено на аматорській сцені. Щодо жанрового визначення цих коротких нарисів виникають і виникатимуть дискусії: чи то оповідання, чи то замальовка з життя, чи то притичини. Одне слово, міркування стосовно цього багатозначні. Окрім творів із власними оригінальними задумами (“Дім панства Тарліців”, “А вже весна воскресла”, “Гандзя” та ін.), сюди входять прозові матеріали, що зродилися на основі осмислення окремого епізоду із письменницького життя, яким Костянтин Кузик, вочевидь, пройнявся, до прикладу: “Русалчині сльози” (оповідання-притичина з життя Лесі Українки), “В ослячій лавці” (оповідання з життя Івана Франка), “Зустрічі” (оповідання з життєвого досвіду Костянтина Кузика про поета Євгена Савурмогилу), “В майстерні митця” (коротке оповідання про митця Івана Петровича, який на прощання “подарував хлопцям для їхньої школи погруддя Тараса Шевченка і Івана Франка”). Післямовне Є прогалини в точності подачі фактографічного матеріалу. Надто багато технічних недоглядів, на яких наголошує Євген Баран, не знайдемо, їх менше: у цьому плані видання скомпоновано більш/менш належно. Прогалини саме Кузикові: деякі судження або не до кінця обґрунтовані, або занадто різкі, або подані без урахування деталей, що й знижує якість. До прикладу, автор стверджує, що Шевченка разом із Костомаровим, Кулішем й ін. заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Справа в тому, що офіційних документів стосовно приналежності Шевченка до товариства немає, Кобзар його відвідував таємно. Арешт спровоковано рукописом “Три літа”. Згодом натрапляємо на: “Так повстала “Калеваля”2, що обіймає 23000 віршів у 50 рунах”. За переклад поеми “Калеваля” (1835) із фінської свого часу взявся академік Євген Тимченко, який згодом був визнаний фінськими рецензентами блискучим (Львів, 1901; 2-ге вид. – К., 1928; 3-тє – К., 1995). У передмові до видання 1928 року вказано: обсяг складають 23793 вірші у 50 рунах. На відміну від повоєнного періоду – у Народній Польщі, перший різкіший у судженнях. Відчутно емоційну реактивність, не завжди чітко і доречно аргументовану. Наведу одне з них: “Те саме найдемо в інших повістях, головно суспільно+побутових. Перевага ліричного сприймання життя й разом із тим надмірна ідеольоґія, доводить до втрати сюжетного стрижня й епічного реалізму у вартісних із іншого боку повістях Галини Журби, Юрія Косача, Наталени Королевої й може в меншій мірі Л. Мосендза (“Засів”); що й казати про інших письменників, що в них просто повна неспроможність побудувати сюжет...” Мовна тканина статей незаангажована стилістичними вибриками, перевантаженими судженнями, надто “пишним” науковізмом. Подані факти та міркування доступно, тому видання розраховане не тільки на узуальну аудиторію, а й може слугувати цінним пізнавальним ресурсом для ширшого кола. Перегортаючи сторінки такого поважного доробку, вимереженого, очевидно, на ґрунті непересічних умовиводів дослідника, що має власний голос у літературознавстві і вдумливий погляд на чимало актуальних питань, маємо змогу відкривати багато нового. Довідка. Костянтин Кузик (1909–1989) – троюрідний брат Михайлини Баран (1929–2017) з Браткових, син Олександра зі Звиняча, на подвійне прізвище Кузик- Подруцький, та Анни Цепенди (1875–1945), молодший брат Порфирія Кузика (1906–1985). У сім’ї також зростали Февронія (бабця Ярослава Данилюка), Ольга, Софія (обидві монашки), старші брати Станіслав і Володимир. Родич критика та літературознавця Євгена Барана. Закінчив учительську семінарію в Теребовлі, працював у школі на Рівненщині, у газетах “Самборські вісті”, “Краківські вісті”, редагував “Наше слово”, “Український календар”. _____________ 1 Restitutio memoriae – з лат. відновлення пам’яті. 2 Поема, до якої входять зібрані й опрацьовані Еліасом Леннрутом народні рунічні пісні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин