Про-читання · “Постає перед читачем руйнівна епоха нищення особистості, у якій чи не єдиним виходом, щоб вижити і жити, стає роздвоєння особистості”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Людина з/поміж крапельок дощу
Слово Просвіти, №18 за 2026 рік
Тамара ХРУЩ, заслужена журналістка України
Тож мені хочеться сказати, найперше, про Віктора Петрова. Знакову, але давно забуту постать в Україні, яка була відправлена в небуття. І розповісти, чому цій постаті присвятив понад 20 років життя відомий вчений, доктор наук, людина, яка відродила з попелу історичного безпам’ятства Києво-Могилянську академію і зробила престижним сучасним університетом, Герой України В’ячеслав Брюховецький. Як пише Ольга Кобець у своїй розгорнутій рецензії, опублікованій 18 вересня минулого року у “Слові Просвіти”: “Це не тільки вивірене наукове дослідження, а й художній твір, детектив, в якому ми разом з Автором дошукуватимемося розгадки таємниць життя і творчості Петрова, роман у листах, а в підсумку – це система поглядів Петрова у всіх видах його творчості і життя, на етногенез слов’ян та походження української нації”. Але, насамперед, хто ж такий Петров? І чому навіть мені, яка навчалася у Київському університеті – осередку вільнодумства в радянські роки – постать Петрова залишалася невідомою? Хоча з Брюховецькими у студентські роки ми належали до одного кола друзів, адже Славко, який навчався на два роки пізніше, одружився з моєю подругою Ларисою Кисіль. А Лариса, Оля Кобець і я на четвертому-п’ятому курсах мешкали в одній кімнаті студентського гуртожитку на вул. Ломоносова. Саме тому мені було цікаве усамітнення В’ячеслава Брюховецького, який в останні роки відійшов від
Лілія ПОЛКОВНИЧЕНКО, завідувачка бібліотеки-філії №18 ЦМБ ім. М. Л. Кропивницького м. Миколаєва, голова ГО “Вітовське українське товариство”
Захід пройшов в межах роботи Краєзнавчого інформаційного центру “КРАЙ” за підтримки Вячеслава Цибулька, президента БФ “Отця-капелана Микити Чудиновича”, ГО “Вітовське українське товариство”, що є колективним членом громадської організації “Українське товариство “Просвіта” Миколаївщини”, та за участі просвітян Олега Матіюка та Ганни Шаховал. Ця книга – глибока й відверта збірка прози, що об’єднала повісті, оповідання та есеї, написані на основі особистого досвіду автора. У центрі – життя в окупації, служба в Збройних Силах України, допити, війна від 2014 року та справжнє, неприкрашене життя українських захисників. Це щирі історії людських доль крізь призму новітньої історії України. Під час презентації Валерій Галадим поділився особистими спогадами про життя в окупації, свій бойовий шлях і пережиті випробування. Присутні мали унікальну можливість не лише поспілкуватися з автором, а й доторкнутися до живої правди сьогодення. До збірки увійшли повість “Стріляний горобець, або один день з життя Валерія Вікторовича”, есеї “Про кота”, “Про найобов’язків Президента Києво- Могилянської академії і буквально зник з активного політичного життя, занурившись у наукову роботу. Тому книгу читала з непідробною цікавістю. Віктор Петров – один з найзагадковіших письменників першої половини минулого століття, відомий під псевдонімами Віктор Домонтович, Віктор Бер, Віктор Петренко; філософ, археолог, етнограф, лінгвіст; і… розвідник двох країн: спочатку Німеччини, а згодом завербований радянськими органами. Під час Другої світової війни і після її завершення Петров виконував особливі доручення в Берліні, Мюнхені та інших містах. У1949 році Петров під прізвищем Лаврицький разом з двома спільниками зустрівся в Мюнхені з Володимиром Винниченком (приводом стала розмова про нібито ідею висунення Винниченка на
Нобелівську премію). І після цієї зустрічі у своєму звіті в центр В. Петров написав: “Від Винниченка ніякої загрози для СРСР. Вже забувають”. Це було останнє завдання розвідника, що працював під прізвищем Іванов. Після цього Віктора Петрова таємно доправляють у Москву. В’ячеславу Брюховецькому вдалося навіть розшукати і поспілкуватися з людиною, якій було доручено це завдання. Ним виявився Микола Миколайович Павлюк, колишній працівник КДБ. З 1949 року Петров працює в Москві директором наукового інституту. А в 1956 повертається в Україну, де успішно займається науковою роботою, одружується з вдовою Миколи Зерова Софією Зеровою. А в 1965 році навіть отримує державну нагороду – орден Вітчизняної війни 1-го ступеня. І тут приховується одна з найголовніших загадок особистості: маючи успішну кар’єру в повоєнний період, чи не залишився Петров агентом спецслужб і які завдання він міг виконувати? Знайти відповідь на це питання автору було особливо складно, оскільки в КДБ України архіви не збереглися, а ко (Девіль). Автор отримав диплом за повість “Стріляний горобець, або один день з життя Валерія Вікторовича” за ретельне документування історії окремих побратимів та їх вклад у виборювання незалежності України. Цінність збірки – у збереженні історичної пам’яті. Тексти про війну мають важливість і цінність не тільки про події повномасштабної війни, а також і початку війни від 2014 року. Вона вшановує тих, хто першим став на захист, хто передав досвід новому поколінню воїнів – тим, хто нині вже теж стали “стріляними горобцями”, що тримають фронт. Книга відкриває перед читачем людину, яка пройшла чималий життєвий шлях крізь багато етапів новітньої історії України: радянське минуле, перші роки незалежності, революції, початок війни, служба в ЗСУ, окупація рідного міста, арешти, допити та драматичне повернення з тимчасово окупованої території. І саме з висоти такого досвіду написані тексти у цій книзі. Книга “Стріляний горобець” – не вигадана героїка, а чесна розмова про війну, її труднощі та випробування. У центрі – люди, які попри все залишаються вір-
Москва на співпрацю з українськими дослідниками не йшла. Проте доступними для В. Брюховецького стали університетські архіви США, де він знайшов згадку Винниченка про зустріч з трьома гостями, серед яких був “загадковий чоловічок” з прізвищем Лаврицький. В архівах США виявив рукописи невідомих творів В. Петрова, які стали справжнім відкриттям. А ще оригінали двох листів Володимира Винниченка до Максима Горького, датовані 1928 і 1948рр. Книга В. Брюховецького – це не просто розповідь про Віктора Петрова, а зріз складної і нещадної епохи, в якій йому довелося жити. І в якій Петров посвоєму навчився виживати. Автор дослідження не робить висновків, а змушує кожного з нас робити їх, читаючи архівні документи, листи, уривки творів Петрова-Домонтовича. Так постає перед читачем руйнівна епоха нищення особистості, у якій чи не єдиним виходом, щоб вижити і жити, стає роздвоєння особистості. Воно чітко простежується у віднайдених Брюховецьким фрагментах творів самого Петрова, опублікованих у книзі. Читаючи це багатогранне дослідження, розумієш, що історія рухається за законами спіраними своєму обов’язку. Це голос покоління, сформованого війною, і водночас важливий внесок у збереження історичної пам’яті. На захід завітали жителі Корабельного району, переселенці з Олешок, херсонці, побратими автора, однокласники та друзі. Серед гостей – Юрій Діденко голова Миколаївської облорганізації Народного Руху України, очільник БФ “Дітям України”, а також волонтерка та юристка Оксана Карпенко. Особливу атмосферу створив народний вокальний ан-
Книга відомого вченого, засновника, а нині Почесного президента Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Героя України В’ячеслава Брюховецького “Віктор Петров у двобої з Левіафаном” нещодавно стала лавреатом наймасштабнішого Всеукраїнського рейтингу “Книжка року”. Експерти оцінювали понад 1000 видань. Книга В. С. Брюховецького перемогла у номінації “Хрестоматія” (“Життєписи”).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
