Цікаво знати · “Сміливі, а головне вчасні рішення сприяли його успіху у сфері музичного бізнесу”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Зазираючи за лаштунки життя і творчості культового рок/вокаліста, або Про приголомшливу відвертість в автобіографії Ієна Гіллана
Слово Просвіти, №18 за 2026 рік
Тарас ГОЛОВКО
Закінчення. Поч. у ч. 17 за 2026 р.
Перед тим, як у Гіллана виникла ідея заснувати власну групу, він обпікся на веденні бізнесу поза музичною сферою. Спочатку придбаний ним заміський готель в містечку Оксфорд за 90 кілометрів від Лондона за 100 тисяч фунтів так і не став прибутковим підприємством через невдалий менеджмент. Потім він захопився мотобудуванням, інвестувавши чималі кошти у місцеву компанію, яка планувала виготовляти різні моделі мотоциклів. І тут так само зазнав невдачі, бо японські виробники мототехніки Honda, Yamaha, Suzuki та Kawasaki вже у 70-х дуже швидко захопили ринок на туманному Альбіоні, не лишивши жодного шансу англійським конкурентам. Довелося Гіллану знову ретируватися і зайнятися тією справою, яка у нього дуже гарно виходила в творчому плані, до того ж приносила чималу матеріальну винагороду. В 1975-му Ієн створює групу “Ian Gіllan Band”, а вже наступного року випускає дебютний альбом “Child In Time”. З його боку це був дуже вдалий маркетинговий хід, з використанням назви одного з перших хітів, який приніс славу не лише “De- ep Purple”, а і йому особисто. На конверті платівки було зображено маленьку дівчинку, яка сидить всередині скляного тетраедра, що стоїть посеред пустельного, сюрреалістичного пейзажу. Обкладинку до альбому створив легендарний англійський фотограф і дизайнер Сторм Торгесон, він же засновник відомої у Великій Британії і не тільки студії дизайну “Hipgnosic”. Художник, зобразивши маленьку дівчинку всередині чіткої геометричної фігури на тлі безкрайнього горизонту, ніби творить образ “капсули часу”, натякає на невинність – щось вічне, застигле в ідеальній формі зі скла. Більш приземлене трактування цього образу зустрічаємо в книжці у Гіллана. Хто б міг подумати, що сюжет відомої тепер в усьому світі пісні пов’язаний з його рідною сестрою Пауліною, молодшої на три роки від Ієна, яку в дитинстві він любив доглядати. Це до неї Гіллан звертається у пісні з певною пересторогою, вкладаючи у слова метафоричний підтекст: Дитина в часі межу побачить, Межу, що між добром лежить і злом. Поглянь+но, там сліпий стрі+ ляє в білий світ – Збирають кулі врожаї. Поганим хлопцем був? – Я присягаюсь, + так! До тебе вже свинець летить, – Очі закрий мерщій та голову сховай – На рикошет чекай. (Переклад Олега Пастухова) Річі Блекмор слідом за Ієном Гілланом так само вийшов зі складу “Deep Purple” в червні 1975 року. Його не влаштовував новий музичний напрямок гурту з елементами фанку та соулу, який принесли новий вокаліст Девід Ковердейл і гітарист Гленн Х’юз. Одразу після цього він заснував власний проєкт – рок-гурт “Rainbow”. Ще перебуваючи у стадії підбору музикантів для запису дебютного альбому, Блекмор вже вкотре, як згадує у книзі Гіллан, продемонстрував свою неадекватність. У нього на перших порах виникла проблема з підбором вокаліста, який би його повністю задовольнив. Перебравши з десяток варіантів, він не придумав нічого іншого, як одного ранку припертися до Ієна в його помешкання і запропонувати тому місце в “Rainbow”. Гіллан був просто ошелешений цією пропозицією, бо глибокі антагонізми, що виникли між ним і гітаристом “з мурахами в голові”, нікуди не зникли. Отримавши відкоша, Блекмору просто пощастило, бо після тривалих пошуків він таки знайшов справжній діамант – Ронні Джеймса Діо з американської групи “Elf”. Той “вистрілив” у повну силу лише в другому студійному альбомі “Rising” групи “Rainbow”, датованому 1976 роком. Саме Діо привніс у стилістику “Rain- bow” тематику середньовічного фентезі, замків, чаклунів та філософської боротьби добра і зла. Його здатність переходити від оповідної м’якості до потужного, майже оперного “реву” зробила його одним із найвидатніших вокалістів в історії рок-музики. А що ж Гіллан? Саме в “Ri- sing”, на думку багатьох музичних критиків, йому вдалося реалізувати власне бачення “неокласичного” року, яке він почав розвивати ще в “Deep Purple”. Приміром, в композиції “Starga- zer” тривалістю 8 хвилин 26 секунд його соло з використанням фригійського ладу створило той самий “східний” колорит, який багатьма сприймався візитівкою гурту “Rainbow”. А запросивши до групи феноменального ударника Козі Пауелла, на жаль, уже покійного, альбом “Rising” набув ще й монументальної потужності. Заочне творче змагання між Гілланом і Блекмором тривало десятиліття, аж до 1984-го, коли члени групи “Deep Purple” вирішили знову об’єднатися “золотим складом” для запису культового альбому “Perfect Strangers”. Упродовж цього часу Гіллан випустив із групою “Ian Gillan Band” чотири альбоми. Потому він змушений був розпустити колектив музикантів, бо, як стверджує він у книзі, ті схилялися і далі створювати композиції в стилі ф’южн замість жорсткого року, до якого прагнув Ієн. Взагалі треба віддати належне талановитому в усіх відношеннях рок-вокалісту: його ніколи, за великим рахунком, не лякала якась невідомість, непередбачуваність або непрогнозованість. Чи це стосувалось творчості, шлюбу (тричі був одружений) чи матеріального благополуччя. Сміливі, а головне вчасні рішення сприяли його успіху у сфері музичного бізнесу. Підтвердженням цьому може слугувати наступний його проєкт – утворення в 1978 році нової групи з лаконічною назвою “Gillan”, яка записала за час свого існування аж 13 альбомів! Найбільш успішними зних можна вважати
“Mr.Universe”, “Glory Road”, “Future Shock” і “Magic”. Саме альбом “Ma- gic” 1982 року виявився останнім в дискографії групи “Gillan” з кількох причин. У Гіллана виникли проблеми зі здоров’ям, про які він в деталях розповідає в одному з розділів книги. Роки виснажливих турів практично по всьому світу та специфічна техніка співу вокаліста призвела до серйозного пошкодження голосових зв’язок, відтак лікарі наполягали на негайній операції та тривалому періоді реабілітації. Крім того, альбом “Magic” не став прибутковим, в результаті музиканти не отримали сподіваних гонорарів, що в підсумку остаточно деморалізувало колектив групи “Gillan”. Вже вкотре вокаліст зазнав фіаско, але Боже провидіння, вибачайте за патетику, знову вберегло його від повного краху. Опинившись на початку 80-х не при справах, несподівано надійшла пропозиція від лід-гітариста Тоні Айомі взяти участь у записі альбому “Born Again” в якості вокаліста замість Роні Джеймса Діо, який встиг попрацювати не лише з “Rainbow”, а ще і з “Black Sabbath”, вирішивши нарешті зайнятися сольним проєктом. Гіллан з почуттям гумору розповідає, як йому довелось підлаштовуватися під характерний стиль виконання групи, яка, на відміну від “Deep Purple”, утверджувала не хард-рок з елементами класики та джазу, а хеві-метал та прото-дум. Окрім того, Гіллан змушений був вивчити репертуар “Black Sabbath”, де були такі хіти, як “Paranoid” і “War Pigs”, і який завжди відпрацьовувався у гастрольних турах, спрямованих на підтримку випущених альбомів. Доходило до смішного, коли Тоні Айомі і його колега – бас-гітарист Гізер Батлер – для створення відповідної атмосфери на концертах вимагали від Гіллана виступати в одязі, де переважали темні кольори. Ієн це прохання свідомо проігнорував, бо його вернуло від будь-якого смутку, потойбіччя, трауру – всього того, у що “бавилися” “Black Sab- bath”. Айомі і Батлер, у свою чергу, навідріз відмовилися включити в сетлісти бодай кілька відомих авторських хітів Ієна з альбомів “Deep Purple”, крім одного – “Smoke On The Water”. Було ще кілька курйозів, про які згадує в автобіографічній книзі автор, які йому таки добряче попсували нерви. Сміх сміхом, але альбом “Born Again” з 9-ма композиціями у виконанні Ієна Гіллана, після виходу в серпні 1983 року, досяг 4-го місця в чартах Великої Британії та потрапив у топ-40 США, що стало для “Black Sabbath” найбільшим комерційним успіхом за багато років. Попри ці здобутки, особиста участь у записі альбому із символічною назвою “Born Again” (“Заново народжений”) ніби повернула Гіллана у вищу лігу світового року. Мабуть, під враженням не-
Зовнішнє оформлення конверту платівки альбому “Child In Time” групи “Ian Gillan Band”, випущеного лейблом звукозапису Polydor Records
абиякого успіху і значного розголосу, пов’язаних із участю Гіллана у записі альбому “Born Aga- in”, колишні продюсери “Deep Purple” знову вирішили реанімувати групу для реалізації нового комерційно привабливого проєкту. “Perfect Strangers” виявився тим альбомом, який було записано в 1984 році за участі Річі Блекмором, Ієном Гілланом, Роджером Гловером, Джоном Лордом, Ієном Пейсі після того, як головний герой нашої розповіді залишив склад групи. Альбом став платиновим у США і Канаді, а світове турне на його підтримку виявилося напрочуд прибутковим. На хвилі успіху гурт спромігся записати ще два альбоми у цьому ж складі – “The Hause of Blue Light” в 1987-му і “Nobody’s Perfect” в 1988-му. Назву “Nobody’s Perfect”, що в перекладі означає “Ніхто не ідеальний”, можна потрактувати як своєрідний жарт над внутрішнім конфліктом у групі між Блекмором і Гілланом, який спалахнув з новою силою у процесі запису альбому і під час попередніх концертних турів. Знову, як і вперше на початку 70-х, Ієн програв це “перетягування канатів” з Річі, що призвело до його звільнення і появи в “Deep Pur- ple” чергового рекрута-вокаліста. Якось в одному з інтерв’ю Гіллана спитали, як він ставиться до вокалістів, яких ввели до складу “Deep Purple” після його відходу з групи. Ієн з почуттям гумору тоді відповів: “А як би ви почувалися, якби побачили свою кохану з іншим?..” Нагадаємо, вокалістами в групі в різні роки були Девід Ковердейл, Гленн Г’юз, Джо Лінн Тернер, а до них Род Еванс. Кожен із них зробив вагомий внесок у зростання популярності ансамблю, привніс інший стиль співу в альбомах і на концертах. Але ніхто зних так і не перевершив Гіллана, ім’я якого завжди в середовищі фанів асоціювалося винятково з “Deep Purple”. Завдяки його унікальному голосу і особливій манері виконання групу можна було одразу виокремити серед сотні, тисячі інших подібних рок-груп, які в 70-х і 80-х буквально заполонили музичний ринок світу. Коли Ієн вдруге випав зі складу “Deep Purple”, судячи з його біографічних записів, він довго не засмучувався, а практично одразу розпочав роботу над записом студійного альбому “Naked Thunder” під власним ім’ям і прізвищем. Якщо подивитися на склад запрошених музикантів під цей проєкт, то в ньому фігурує американський гітарист Стів Морс. Забігаючи вперед, зауважимо, що саме він став надійною підпорою для Ієна Гіллана, коли він вже втретє за свою музичну кар’єру знову повернувся до “Deep Purple”. Після запису “Naked Thun- der”, а через два роки ще одного сольного альбому “Toolbox”, Гіллан, як завжди у таких випадках, розпочав світове турне, яке привело його і в Україну. Ось як він описує своє перебування в Запоріжжі, де з аншлагом відбувся концерт за його участі: “У Запоріжжі, місті на березі Дніпра, за кілька кілометрів униз за течією від Києва (Ієн, напевно, погано орієнтується в нашій географії, бо відстань між двома містами водним шляхом становить 550-600 км. – Авт.), нас запросили на шашлики. Як виявилося, тамтешні нащадки козаків не вельми полюбляють киян, тож коли я виголосив тост за нових друзів і згадав назву столиці, де ми виступали за два дні до того, серед господарів пронеслося невдоволене бурмотіння”. Було ще кілька спостережень з боку рок-зірки за місцевою специфікою, кому цікаво, може прочитати у книжці, але від себе відреагуємо на процитоване: регіональний егоїзм завжди шкодив державі Україні у найбільш переломні періоди її історії. Прикро, що він і тут проявився на побутовому рівні в присутності англійця, який вперше у своєму житті потрапив до історичного центру українського козацтва. Цікаво, чи знали недоброзичливці міста, де живуть кияни, що воно оспіване у знаменитому альбомі “Pictures at an Exhibition” 1971 року англійської супер-групи “Emerson, Lake&Palmer”? Композиція “The Great Gates of Kiev”, яка вінчає цей легендарний альбом, є фінальною частиною сюїти Модеста Мусоргського, талановито інтерпретованої трьома віртуозами виконавцями – на органі, електрогітарі й ударних. У виконанні ELP ця музика звучить надзвичайно урочисто і монументально. Зі стовідсотковою впевненістю можна стверджувати: Гіллан чув цей музичний твір, який однозначно сформував у нього позитивне уявлення про тисячолітню історію столиці Київської Русі, а тепер незалежної суверенної України. Гіллан зізнається на сторінках своєї біографічної прози, що коли йому вчергове на початку 90-х запропонували повернутися до “Deep Purple”, надіславши одного дня факс з відповідним текстом, у Ієна після його прочитання “бризнули сльози з очей”. Здається, він не просто щиро любив цей гурт, а завжди вкладав власну душу в кожну виконану ним пісню з багатющого репертуару ансамблю. З великою вірогідністю можна припустити, що десь на підсвідомому рівні на той момент у нього визрів задум остаточно поквитатися з Блекмором і нарешті довести всім, хто насправді має цінність для
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
