Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “З’ясувалося, що багато відомих у світі джазменів або їхні родичі походять з України”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Таємниці українського джазу

Слово Просвіти, №18 за 2026 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із соціальних мереж – Тема, порушена у виставі, надто важлива й актуальна, – переконана режисерка-постановниця, заслужена артистка України Ірина Стежка. – Валерія та Варвара Чайковські показали мені матеріал, з якого треба було зробити виставу. Там були переважно документальні тексти. Я додала у сценарій романтичні тексти, щоб виділити любовну тему героїв. Валерія і Варвара здійснили значну пошукову роботу. Багато речей залишилося за кадром. Ми не могли перевантажувати наше дійство документальними деталями. Все треба було робити в мізансценах, русі. Потрібно було залишити те, що людина може опанувати в художньому вимірі. З Валерією Чайковською знайома давно. 15 років ми грали разом у виставі “Моральність пані Дульської” дві головні ролі: вона – Дульську, а я – Юлісевич. Багато років працюємо в Київському академічному театрі юного глядача на Липках. Це дуже талановита, прекрасна актриса, має великий творчий доробок. Вона надзвичайно інтелектуальна, глибока, добра людина справжній майстер своєї справи. З Варварою Чайковською працювала вперше. Варвара співачка, у неї до війни був свій джазовий гурт. Має тонкий музичний слух, необхідний для цього стилю. Це для нас було дуже важливо, адже саме через її спів глядач знайомиться з красою пісень наших героїв. Робота над виставою найбільше запам’яталася пошуком. Це була експериментальна робота. Немає п’єси, і треба було самим щось придумувати. Коли працюєш над п’єсами або адаптуєш літературний художній матеріал, то відштовхуєшся від автора. З документальним текстами набагато складніше. Такого ще ніколи не робила. Тому було дуже цікаво. Принагідно хотіла б подякувати художньому керівнику Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”, народному артисту України Олексію Кужельному за те, що дав нам можливість репетирувати у приміщенні театру і випустив цю експериментальну роботу. Глядач чує у виставі два чоловічих голоси, на яких теж лежить велике навантаження. Як відомо, у житті Ренати було двоє чоловіків. Голос Богдана Весоловського більш м’який, творчий. Його озвучує заслужений артист України Ігор Пісний. А другий – більш жорсткий, це військовий генерал (озвучує Артем Чалий). Тобто ми намагалися підібрати голоси, схожі на голоси доленосних чоловіків у житті героїні. Використовуємо багато відео. Це справжні кадри Львова початку минулого століття. Архівні відео В. Андерса (чоловіка героїні), а ще фотографії людей, про яких ми говоримо. І реальні відео першої та другої світових воєн. Все це шукали в інтернеті. Актриси – мати й дочка. Валерія і Варвара дуже схожі між собою, і я це використала. Вони грають Рену (героїню) у дорослому і молодому віці. Ця вистава створена не в традиційному форматі, тому і костюми більше як натяк, міняються лише елементи. Ми не знали, як відреагує глядач, адже вистава побудована на асоціативному ряді, образних мізансценах, які кожен розшифровує по-своєму у власній уяві... І коли глядач щиро, сердечно прийняв нашу роботу, ми були дуже зворушені. А ось що розповіли самі вико+ навиці. Валерія Чайковська, народна артистка України: “Ірина Стежка вже згадувала про те, що вона була актрисою Київського театру юного глядача на Липках і ми там грали у виставах як партнерки. З нею було дуже цікаво спілкуватися і працювати. Потім вона змінила свою історію – вступила до Київського театрального інституту на режисуру. Після закінчення навчання поставила у нашому театрі кілька вистав. Зокрема, комедію “Обережно, жінки” та дитячу виставу “Вождь червоношкірих”. Виставу “Вождь червоношкірих” нещодавно поновили, вона користується великою популярністю. У новій виставі пані Ірини про Шерлока Холмса я граю місіс Гадсон. Мені хотілося, щоб саме Ірина Стежка зробила з нами цю виставу в “Сузір’ї”. В Ірини метафоричне мислення, вона фантазерка, завжди знаходить вихід з будь-яких ситуацій. У неї може бути несподіваний поворот і несподіване рішення. Мені все це дуже подобається. Ми з донькою закохалися в цю історію, цей матеріал. Звернулися з ним до художнього керівника Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я” Олексія Кужельного. Вже багато років у цьому театрі я граю у виставі “Оскар Богу” Еріка-Еммануеля Шмітта. Ми з Олексієм Павловичем у дружніх творчих стосунках. І він погодився прийняти нас із цим матеріалом. Після того, як Ірина блискуче поставила виставу про Шерлока Холмса, я вирішила запропонувати їй цей матеріал. Вона прочитала і сказала: “Я буду з вами працювати”. Для неї це був виклик. Нас із Варварою зачепила ця унікальна історія талановитої жінки. Вона пов’язана з появою українського джазу. Рената Яросевич потрапила в це середовище. А потім ще й історія кохання. Я зрозуміла, що кожен у цій історії знаходитиме свою тему. Хтось слідкуватиме за історією кохання, комусь будуть цікаві музичні теми, а комусь – історія, як Україну вивертали, розрізали, били. Зацікавить, яким було історичне середовище того часу і не тільки того. Думаю, що ця тема прозвучить актуально через події, що відбуваються зараз. Для мене історія цієї жінки була як відголосок всіх тих історій, які відбувалися з діячами української культури. Замислююся над тим, яка була б у нас країна – освічена, духовна, висококультурна, якби їх не знищували і не виганяли з України. Щодо музики. У моєї доньки була своя група. До війни вони давали концерти. Варвара розуміється на різних музичних напрямках, співає англійською мовою. Подумала, що зробимо з нею виставу вдвох. Як актриса я прагну весь час змінюватися і не грати себе. Змінюватися завжди цікаво. І такі режисери, як Микола Мерзлікін та Костянтин Дубінін, просто змушували мене змінюватися. Я грала Попелюшку, і раптом мені дають Дульську чи мадам Журден. Тобто діапазон був дуже широкий. А в новій виставі, напевно, все-таки є частина мене. Бо це документальний матеріал. І без мене, мого ставлення до цієї історії зіграти просто неможливо. І, мабуть, ми й не маємо на це права. Ми виходимо на сцену – іу нас має бути своє ставлення до ситуації. Коли я втягуюся в матеріал, то відчуваю, що ця історія відбувається зі мною, з моїми предками-поляками. Я виходжу на сцену зі своїм ставленням, а не відсторонено. Проте деякі речі хотілося розповісти від своєї героїні. Я фантазувала. Я не знала Богдана Весоловського, але пізнала його через музику. Людина, яка не любила, не могла б створити такі пісні, таку музику. Він писав шматками свого серця. Коли ти чуєш цю музику, співаєш, то приходить відчуття, що ти його знаєш. Що ти його зустрічала, любила, проводжала, що ти його не діждалася. Будемо з Варварою й надалі працювати над виставою, над образами. Ми знаємо, що і як ще треба допрацювати. Хочеться, щоб глядачі ставали співучасниками нашої історії”. Варвара Чайковська: “З мамою грати разом ще не доводилося. А загалом це моя друга роль у музично-драматичному жанрі. Це дуже цікаво. Першою була роль співачки Емі Вайнгауз, а друга – Рени Яросевич. Мама її грає, коли вже вона мала ім’я Ірена Андерс та здобула успіх і популярність. А я граю її дитинство, мрії, надії, сподівання. Для мене це дуже цікава робота. Це була колективна творчість. Режисерка Ірина Стежка з моєю мамою великі подруги. Вони багато працюють разом. А оскільки я не тільки актриса, а ще й музикант, то виникла ідея зробити щось на перетині драматичного і музичного мистецтва та історичного контексту. Сьогодні молодь починає для себе відкривати українську філософію, українську поезію, український джаз. З’ясувалося, що багато відомих у світі джазменів або їхні родичі походять з України. Наприклад, вихідцями з України були батьки Джорджа Гершвіна, а мати Дейва Брубека народилася в Києві. Я знала все це ще до того, як приступила до дослідження творчості Рени Яроскевич. Мама сказала: “Про американців ми вже знаємо, поговорімо ж про наших музикантів, які творили у 20–30-х роках минулого століття”. Тож вирішили розповісти про “Ябцьо-джаз”, який можна вважати першим джазовим оркестром України. Я намагалася відсторонитися від образу героїні. Натомість прагнула краще вивчити тогочасне життя Львова, що було близьким для цих виконавців. Ми дуже хвилювалися перед виставою. Ця тема надзвичайно важлива з погляду нашого сьогодення. Ці твори вже виконуються, а ми одними з перших вирішили зробити виставу. Велика подяка Ірині Стежці за те, що вона перетворила цей матеріал на драматичне дійство з чіткою сюжетною лінією. Мені б хотілося продовжити свій досвід участі у музично-драматичних виставах. Перетин музики з драмою дуже цікавий. Такі творчі експерименти люблять багато акторів і не лише в Україні. Дуже приємно працювати на сцені разом з мамою, Валерією Чайковською. Вона надзвичайно талановита актриса. Я бачила її в різноманітних ролях. Мама вміє бути і ліричною, і веселою, і трагедійною, і комічною. Це справді народна артистка України. Що більш професійний актор, то цікавіше з ним працювати”. У Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я” відбулася прем’єра вистави “Мій перший джаз”. Це історія життя й кохання неймовірної українки Ренати Яросевич-Богданської – Ірени Андерс, співачки, кіноакторки, дружини генерала Війська Польського Владислава Андерса. Вистава оформлена в музично-джазових “спогадах”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин