День матері · “Вона була його великим другом, опорою, мудрою, сильною духом жінкою, яка до самої смерті залишалася для нього щирою порадницею”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Марія Магдалина – мати гетьмана Івана Мазепи
Слово Просвіти, №19 за 2023 рік
14 травня (у другу неділю місяця) в Україні відзначають День матері. Тому сьогоднішня наша розвідка буде присвячена не просто жінці-матері, а глибоко віруючій людині, яка сприяла розвитку української культури та духовності кінця ХVII – початку ХVIIІ ст. та дала Україні і світові відомого українського керманича, борця за волю та самостійність Української держави Івана Мазепу. Йдеться про Марію Магдалину – Мазепину.
Відомий український поет Володимир Сосюра у своїй поемі “Мазепа” присвятив Марії Мазепині такі рядки: Люби ж, мій синку, свій народ, Веди його і йди за ним. Хай не спиня пожежі дим, Не кривить в крик твій юний рот, Усе стерпи! Готовий будь! Хоч і тяжка твоя дорога, Та це, мій хлопчику, нічого. Сідлай коня – і швидше в путь! Кажуть, що за кожним успішним чолові$ ком стоїть мудра і розумна жінка, і якщо в особистому житті Івана Мазепу спіткали не$ вдачі, то єдиною жінкою, яка залишалася з ним протягом життя, мала на нього великий вплив, формувала його характер та ідеали, бу$ ла його мати – Марія Магдалина Мазепина. Вона була не просто матір’ю для геть$ мана, яка щиро любила свого сина, а його великим другом, опорою, мудрою, силь$ ною духом жінкою, яка до самої смерті за$ лишалася для нього щирою порадницею і надійною помічницею. Гетьманова мати – в миру Марина, по$ ходила з розгалуженого українського шля$ хетського роду Мокієвських з Білоцерків$ ського староства. Більшість Мокієвських покозачилися і брали участь у Визвольній війні Богдана Хмельницького. Спростову$ ючи черговий донос, Мазепа писав цареві, що в його родині немає нікого “лядської віри”, а “київський полковник (Мокієв$ ський) зовсім не лях, а чистий русин: дід його за Хмельницького положив голову під Чортковим (Західна Україна, 1655 р.), а батько – в Дрижопольському бою під Ох$ матовим (Уманщина, 1655 р.)”. Так Мазе$ па підкреслював українське походження обох родин – Мазеп і Мокієвських. Рік народження Марини Мокієвської встановити можна лише приблизно – 1624 р. На жаль, не збереглося жодних даних про її юні літа. Деякі обставини вказують на те, що її виховували дбайливо. У першій поло$ вині ХVII ст. українських шляхтянок зазви$ чай навчали в жіночих монастирях і шко$ лах, що їх матеріально підтримували цер$ ковні православні братства. Тоді братства відігравали велику роль у національному й культурному житті країни. Дослідники вва$ жають, що освіту, як на той час, Магдалина мала добру. Про це свідчать, зокрема, її ви$ шуканий почерк, характер письма й під$ пис. Один із його зразків був у музеї В. В. Тарновського: “Maryia Magdalena Ma$ zepina monasterov panienskich Ihumenia Pec$ zarskiego Kiiovskiego i Hlichowskiego”. Близько 1638 року Марія вийшла заміж за Адама Мазепу, у шлюбі з яким народила двох дітей – сина Івана та доньку Олексан$ дру. Відомості про сімейні стосунки роди$ ни Мазеп, дитячі роки гетьмана, життя у батьківському домі – скупі. Як писав Б. Крупницький, він ріс в атмосфері укра$
їнської дворянської сім’ї з багатими куль$ турними традиціями, плеканими і формо$ ваними його матір’ю, що ніколи не цура$ лася освіти. Щирі родинні почуття спов$ нювали Мазепу з дитячих літ, тож упро$ довж усього життя він залишався турбот$ ливим сином, братом і дядьком. Родинні взаємини, побожність і віра, навчання сформували духовні ідеали май$ бутнього гетьмана, залишили глибокі сліди в його душі і визначили в подальшому його пріоритети як українського лідера та керма$ нича. Найголовніший із них – відродити на теренах України державу, яка б продовжила минулу славу Київської Русі. Іван Мазепа бачив її оплотом православ’я, науки, осві$ ти, культури. Тож прийшовши до влади, зо$ середив у своїх руках економічні важелі, ре$ сурси Гетьманщини і спрямував їх на від$ родження економіки, розвитку освіти, нау$ ки та культури в Україні, зведенню духов$ них святинь, величних соборів та книгови$ дання. Подібні орієнтири могли з’явитися у честолюбної високоосвідченої людини, яка жила надією об’єднати суспільні інтереси довкола ідеї відродження рідної країни. Та$ кі підвалини його характеру і були закладе$ ні його матір’ю, глибоко віруючою, мудрою жінкою. Недаремно в останні години життя Мазепа в мареннях своїх кликав матір, як писав шведський комісар Сольдан, який був на еміграції біля гетьмана. Проживаючи в Білій Церкві, орієнтов$ но 1666 р. Марина Мазепина була сестри$ цею Луцького Хрестовоздвиженського братства як “подчашина Черниговская”. Щодо її участі у цьому братстві є документ, датований 1666 роком, коли минув рік піс$ ля смерті чоловіка, батька Івана Мазепи – Адама Степана. Будучи все життя глибоко віруючою людиною, вирішила присвятити життя Господу. Коли Марина Мокієвська прийняла чернечий постриг, достеменно не відомо. Відома дослідниця Т. Таїрова Яковлева зазначає, що це сталося одразу після смерті чоловіка. Український істо$ рик Б. Кентржинський відзначив, що в джерелах про Марину Мокієвську від 1666 року був двадцятирічний пробіл, затим її ім’я з’являється уже як київської ігумені під іменем Марії Магдалини. Вперше Марія Магдалина згадується як ігуменя Києво-Печерської Воздвижен$ ської дівочої обителі 29 січня 1683 р. Тоді київському воєводі князю Петру Прозо$ ровському надійшла царська грамота про надання їй 100 рублів з міських доходів на побудову теплої церкви та виправлення колодязя. Очевидно, що духовний заклад вона очолила ще раніше. Він був розміщений напроти Троїцької надбрамної церкви. У цьому монастирі постригалися дівчата зі знатних родин. Відвідавши Київ на початку 1630$х років, французький інженер Гійом Левассер де Боплан писав, що у “Вознесенському мо$ настирі живе багато черниць, числом до сотні; вони займаються шитвом і гаптують на ошатних хустинах прегарні вишивки, продаючи їх тим, хто приходить на огляд і відвідини. Вони вільно виходять з монас$ тиря, коли хочуть, і звичайно йдуть до Ки$ єва... Всі вони вбрані в чорне, ходять лише попарно, як і більшість католицьких чер$ ниць. Пригадую, що доводилося бачити серед них обличчя таке гарне, яке рідко коли зустрінеш у самій Польщі”. Інший мандрівник, архідиякон Павло Алепп$ ський із Сирії, відвідавши монастир на по$ чатку 1650$х років, був здивований, що йо$ го черниці знають латинь, обізнані з філо$ софією. При монастирі була школа. Очо$ лити такий монастир могла лише освічена, інтелігентна, шляхетського походження жінка, твердих релігійних переконань. Та$ кою була Марія Магдалина Мазепина. Як стверджує український історик С. Павленко, діяльність ігумені активізу$ валась після обрання її сина І. Мазепи гетьманом. За його сприяння і протекції володіння монастиря значно зросли. Вирі$ шальну роль у цьому плані відіграла поїз$ дка Марії Магдалини до Москви у грудні 1687 р. І. Мазепа у листі царям просив їх,
аби вони затвердили монаршими грамота$ ми прохання його матері. За жалуваною грамотою царів від 27 січня 1688 р. Київ$ ський Вознесенський монастир отримав підтвердження на “село Ходосовку… также в Киевском же уезде на село Подгорцы, и Бугаевку, и Берки, да в Переяславком уез$ де на деревни Иванково и Бзово… со вся$ кими к тем селам и деревням належаними угоди, с мелницами, с полями, и сенными покосы, и с озеры, и с лесы, и с иными всякими угоди”. Деякі старшини, підла$ бузнюючись до нового гетьмана, дарували обителі свої маєтності. Інокині бідного Глухівського дівочого монастиря вирішили поліпшити своє ста$ новище підпорядкуванням Києво-Печер$ ському жіночому монастирю. Авторитет ігумені був настільки висо$ ким, що вона одночасно стала настоятель$ кою і Глухівського Успенського монасти$ ря. За її сприяння відбулося і розширення земельних володінь обителі. Так старання$ ми гетьмана Івана Мазепи і його шляхет$ ної матері Марії Магдалини Глухів зазнав злету козацького ренесансу. Подбала вона і про переселення чер$ ниць на нове місце. Марія Магдалина, по$ радившись із гетьманом та митрополитом В. Ясинським, запропонувала в 1692 р. об$ лаштувати обитель довкола новозбудова$ ної Успенської церкви, яку “построил и всем украсил своїм иждивением войска Запорожскаго обох стран Днепра сын ея, игуменіи, гетман Іоанн Стефанович Мазе$ па”. Завдяки зусиллям матері й сина для черниць були збудовані келії. Разом із впливовим сином ігуменя доклала чимало зусиль для розбудови Печерського жіночо$ го монастиря. У ньому в 1701 – 1705 рр. за кошти гетьмана зведено велику кам’яну Вознесенську церкву. Ігуменя самостійно дбала про приріст грошей. За часів правління Марії Магдалини Києво-Вознесенський монастир став най$ більшим центром унікального мистецтва – гаптування (літургійного шитва). Гаптува$ ти – означає вишивати шовковими, вкри$ тими тонким шаром золота чи срібла нит$ ками. Це надзвичайно складне мистецтво, яке потребувало ювелірної вмілості та ан$ гельського терпіння. Найбільший розквіт гаптування, як і всього українського мис$ тецтва, відбувся саме в часи гетьманування Івана Мазепи та стараннями його матері. Самій же ігумені належить кілька шедев$ рів, які дійшли до наших днів. Це славно$ звісні пелени “Покрова”, “Христос, Бого$ матір, Іоанн Богослов” створені близько 1690 року, а також “Вручення ікони Руд$ ницької Божої матері”. На них, поряд із ликами Богоматері та Спасителя, можна побачити майстерно виконані портрети гетьмана і самої Марії Магдалини, а також герб їхнього роду. На гаптуванні залишився надпис: “Року 1689 тщанием чесного стар$ ца иеромонаха Иннокентия, строителя пе$ щеры преподобной Феодосия и духовника, и укладом чесной госпожи Марии Магда$ лены Мазепиной, ігумени монастиря Пе$ черского, сделан сей воздух”. Шитво золотом і сріблом процвітало у багатьох жіночих обителях. Але майстерні Вознесенського уславились найбільше. Високоосвічені монахині були водночас дизайнерами і майстринями найвищої кваліфікації. Тому образи і орнаменти з їх$ ніх риз і плащаниць ставали взірцями для інших майстерень. Як зазначає відомий український істо$ рик Сергій Павленко, Марія Магдалина завжди підтримувала свого сина і захищала його. Низка документальних свідчень дає підставу стверджувати, що вона не тільки старалася захистити Івана Мазепу від до$ нощиків, а й допомагала йому залагоджу$ вати конфіденційні політичні справи. Мати часто гостювала у сина в Батури$ ні, зокрема, це засвідчують листи ігумені з Батурина до стародубського полковника Миклашевського в справах Успенського монастиря. Історики наводять кілька до$ казів на користь того, що Марія Магдали$ на була утаємничена в політичні дії геть$
мана. Так, на прохання Мазепи вона роз$ слідувала справу з підкинутим листом-пас$ квілем на гетьмана в Києві, а коли 1707 р. виникла в гетьмана потреба передати та$ ємні листи Андрію Войнаровському до Варшави, він завірив Пилипа Орлика, що найкраще зробить це його мати. Так, Пилип Орлик у своїх споминах зга$ дував, як таємні листи від польського коро$ ля С. Лещинського гетьман передав на збе$ рігання матері. Перейшовши на бік шведів, Іван Мазепа розповів своєму генеральному писареві, що згадану кореспонденцію вона “удержала у себе и перед кончиною своею вручила внучці своїй, а моей племенниці панні Маріанні, и веліла ей отдать мні по смерти своїй и тое сказать, что она госпожа матка прошла едноей по Бозі живучой чер$ ници о молитвы до Господа Бога, дабы он сам управил тое діло, если надобно посы$ лать или удержать тые писма”. До Марії Магдалини горнулись і діти, й онуки. До неї в Печерський Вознесен$ ський монастир переселилася після нега$ раздів сімейного життя донька Олексан$ дра, про яку гетьман писав, допомагаючи їй переїхати до Києва: “У мене в цілому світі немає іншої рідні, окрім сестри, з якою нас єднає сердечна любов”. За вказівкою Петра І духовна обитель у 1707 році мала бути зруйнована і перенесе$ на на нове місце. Зруйнування Печерського дівочого монастиря додало переживань і хвилювань старенькій ігумені, якій правдо$ подібно було 86$90 літ. Стан здоров’я її по$ гіршився. У листі до канцлера Г. Головкіна від 2 листопада 1707 р. І. Мазепа писав, що “госпожа матка моя вельми болізнует и до кончины жития свого приближается”. По$ мерла Марія Магдалина наприкінці 1707 р. у Вознесенському монастирі. В останні дні її життя біля неї був син Іван Мазепа. Інших даних про останні дні життя Марії Магдалини поки що не виявлено. Існують лише припущення: як ігуменя Вознесенського монастиря вона мала бути похована біля його головної Вознесен$ ської церкви. 1710 р. цар Петро І наказав знести будівлі Вознесенського монастиря, а на їхньому місці збудувати “Пушечний дом”, тобто Арсенал. 1711 р. почалося пе$ реселення черниць до Флорівського Ус$ пенського монастиря на Подолі. Так був знищений Вознесенський, найстаріший жіночий монастир у Києві, який майже чверть століття очолювала Марія Магда$ лина. Усі його земельні володіння, зокрема села Підгірці, Ходосівка, Бугаївка, Берки, Бзів, Березна, перейшли у володіння Фло$ рівського монастиря. Покидаючи Возне$ сенський монастир, черниці взяли з собою українську національну реліквію – ікону Рудненської Божої Матері. Існують при$ пущення, що після переселення черниць Вознесенського монастиря до Флорівської обителі, прах шанованої ігумені також пе$ репоховали там, і деякі монахині навіть показували могилу матері Мазепи, але достовірних підтверджень цього немає. На сьогодні образ цієї святої жінки, на думку завідувачки відділу науково-історич$ них досліджень Національного заповідника “Софія Київська”, доктора історичних наук Надії Нікітенко, увічнений в “капелі Мазе$ пи” Софії Київської, в образі рівноапос$ тольної княгині Ольги. Дослідниця припус$ кає, що тут в образі князя Володимира прославляється гетьман Іван Мазепа, за$ мовник цієї капели. А в образі Ольги – мати гетьмана Марія Магдалина Мазепина. Прославили Марію Магдалину Мазепину в образі Ольги через її святу патронесу. Адже мати гетьмана Мазепи носила ім’я рівно$ апостольної мироносиці Марії Магдалини. Тобто ми маємо унікальний зображення княгині Ольги часів Мазепи. Рівноапос$ тольні Володимир і Ольга – прообрази-по$ кровителі гетьмана – “нового Володимира” і його матері – “нової Ольги”, адже вони обидва дуже багато зробили для церкви. Тому перед сучасними і майбутніми по$ коліннями українців постає завдання зберег$ ти пам’ять про Марію Магдалину Мазепину, яка стояла біля витоків формування україн$ ської культури та духовності XVII–XVIII ст., щоб ім’я цієї святої мудрої жінки-матері не загубилося в товщі української історії!
Полтавський офіс УІНП (за матеріалами авторства завідувачки відділу науково-просвітницької роботи музею “Поле Полтавської битви” Євгенії Щербини)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
