Гість “СП” · “Діти знають навіть більше, ніж дорослі. І їх насправді цікавлять значно серйозніші сюжети й теми, ніж ми собі думаємо”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Анна БАГРЯНА: “Я зрозуміла, що кожен повинен воювати в цій війні зброєю, яку має”
Слово Просвіти, №19 за 2023 рік
Кожен приїзд із Болгарії перекладачки, письменниці, сценаристки Анни Багряної – це активізація культурного життя в Україні: літературні зустрічі, презентації, фестивалі, прем’єри… Свої поїздки письменниця планує заздалегідь, щоб встигнути на якомога більше подій, які не лише відвідує, а й організовує. Цього року Анна розпочала літній сезон в Україні трохи раніше, ніж зазвичай, він був коротший – лише два тижні. Але за цей час, споглядаючи культурну стрічку новин на сторінці письменниці, бачиш, що кожен її день заповнений “по вінця”. Анна встигла завітати і до редакції “Слова Просвіти”, де мені пощастило засвідчити захопливий діалог письменниць Анни Багряної та Любові Голоти – про балканський літературний процес, нові переклади й нові книжки, знайомих письменників, особливості творчості кожного… Словом, інтелектуальна розмова двох блискучих літераторок. У редакції ми й домовилися про інтерв’ю.
– Ви спеціально обрали цього року квітень для поїздки в Україну чи ваш приїзд пов’язаний із кон$ кретною подією? – У квітні я мала трохи віль$ ного часу, тому вирішила приїха$ ти до Києва, щоб владнати деякі свої справи, а також побачитися з батьками, друзями й колегами. І просто прогулятися вуличками рідного Києва, за яким страшен$ но скучила. Але тішуся, що змог$ ла наповнити ці два тижні безліч$ чю цікавих творчих подій. – Які з тих заходів, де довело$ ся побувати, ви б відзначили? – Запам’яталася зустріч із по$ етом Олексієм Биком у Націо$ нальному музеї літератури, а та$ кож концерт гурту “Серце” в кнайпі “Купідон”. І Олексій, і хлопці з гурту “Серце” (Дмитро Лінартович, Василь-Живосил Лютий, Ігор Двигало) є захисни$ ками України, відпустки яких збіглися з моїм приїздом, тому я була страшенно рада бачити і чу$ ти їх. Ці зустрічі додали мені ще більшої віри в перемогу України. Також мене дуже надихнула поїзд$ ка в Переяслав, де я мала можли$ вість зустрітися зі студентами Університету Григорія Сковоро$ ди. Цю зустріч організувала моя подруга, чудова поетеса, лікарка за професією Вікторія Шевель. Були й незабутні зустрічі з київ$ ськими школярами... – У Національному музеї літе$ ратури України ви взяли участь у презентації болгарсько<україн$ ського видання вибраних творів прекрасного письменника Василя Моруги в перекладі вашому і вашо$ го чоловіка Димитра Христова. Чо$ му вибрали постать цього автора? – Василь Моруга свого часу був одним із кращих переклада$ чів болгарської поезії, і його жит$ тя було тісно пов’язане з Болгарі$ єю. Димитр дружив із ним. На жаль, Василь Моруга рано поки$ нув цей світ – у 1989 році загинув в автокатастрофі по дорозі з Со$ фії до Києва. Коли мені потрапи$ ли до рук кілька його поетичних збірок, виданих ще в 1980$х ро$ ках, я відкрила для себе цього прекрасного українського поета і загорілася ідеєю фікс видати бі$ лінгво-збірку його поезій – укра$ їнською і болгарською, щоб нага$ дати про його творчість україн$ цям і познайомити з нею болгар. Завдяки Посольству України в Болгарії, зокрема пану Віталію Москаленку та пані Ірині Козік, ця ідея успішно реалізувалася і наприкінці минулого року в Со$ фії вийшла двомовна збірка Ва$ силя Моруги “Чорнозем”, бол$ гарською його вірші переклав Димитр Христов, я була консуль$ танткою. – Відбулася ще одна важлива творча подія – ви вперше побачили свою п’єсу “Сорочинська сорока” (переможниця Міжнародного кон< курсу “Коронація слова”) на сцені
Театру української традиції “Дзер< кало”, це режисерська робота Ма< ріамни Капітули. Я була в глядаць< кій залі, заповненій вщерть дорос< лими і маленькими глядачами, і ба< чила, наскільки захопливо реагу< вали на дійство присутні. Мене п’єса теж захопила – актуальним текстом, музичним оформленням, блискучою грою. Як ви, авторка, сприйняли свою “Сороку…”? – Постановка мені дуже спо$ добалася. Надзвичайно профе$ сійна режисерська робота і чудо$ ва гра акторів! Сподобалися і кос$ тюми, і сценографія, і музичне оформлення. Вийшла зворушли$ ва і водночас напрочуд оптиміс$ тична вистава. – Ви писали п’єсу до Великої війни, а здається, ніби сьогодні. Бо надто пронизливо озвучена тема біженців, вимушене життя за ме< жами України, куди довелося тіка< ти від війни… Звісно, у п’єсі інша – сороччина історія. Але слухати слова птахи про Україну – “най< кращу країну у світі” – без емоцій неможливо. У вас було передчуття нинішньої війни і багатомільйонної міграції, чи це сьогодення увираз< нило наголоси? – Цю п’єсу я написала 5 років тому. Вкладала в неї суто особис$ ті моменти й мотиви – туга на чу$ жині за рідною землею, бажання якнайскоріше повернутися додо$ му і зустрітися з близькими людь$ ми, водночас – бажання відкри$ вати для себе світ, популяризува$ ти Україну у світі, показувати її з якомога кращого боку. Цікаво те, що перша читка п’єси акторами Театру україн$ ської традиції “Дзеркало” відбу$ лася рівно за місяць до початку повномасштабної війни. Я тоді приїхала на тиждень до Києва і була присутня на цій читці. Тіши$ лася, що мою п’єсу поставлять са$ ме у “Дзеркалі”, адже з паном Во$ лодимиром Петранюком, худож$ нім керівником театру, ми давні друзі й однодумці. Повномас$
У Театрі української традиції “Дзеркало” з художнім керівником В. Петранюком штабна війна внесла в наші плани певні корективи. На жаль, я не змогла приїхати на прем’єру, яка відбулася в день Святого Мико$ лая, 19 грудня. Хоча була приєм$ но вражена, що всупереч усьому постановка здійснилася. Понад те, вистава набула нових смислів, адже тепер у ній і справді виразно зазвучала тема біженства. Тому, думаю, зараз моя “Сорочинська сорока” ще більше актуальна, ніж тоді, коли я її писала. Було б чудо$ во, якби знайшлася можливість показати цю виставу нашим бі$ женцям по всій Європі. – Дякую вам за “Сорочинську сороку” і бажаю їй нових польотів на найкращі сцени світу, у країни, де дуже багато людей мають по< требу дивитися саме такі дитячо< дорослі вистави. Бо троє поросят, червоні шапочки і сірі вовки, яких споглядає вже п’яте покоління, приїлися. Діти потребують інших, серйозних, смислів. Чи не так? – Коли моя донечка була ще зовсім маленькою, я її майже що$ тижня водила в ляльковий театр. І, звісно, дивилася всі вистави разом із нею, бо не могла лишати її в театрі саму. Власне, і авторам, і режисерам варто враховувати цей момент – на виставах для ді$ тей завжди присутні й дорослі, тому постановка має бути ціка$ вою для всіх присутніх, незалеж$ но від їхнього віку. Також варто враховувати той факт, що сучасні діти значно “просунутіші”, ніж були ми і наші батьки в їхньому віці. Адже вони народжені й жи$ вуть у такий час, коли відповідь на будь-яке запитання можна от$ римати лише за кілька секунд, відкривши Google. Тому іноді ді$ ти знають навіть більше, ніж до$ рослі. І їх насправді цікавлять значно серйозніші сюжети й те$ ми, ніж ми собі думаємо. – Чи складно пробитись з по< дібними виставами на європейські сцени? Чи це потребує багато часу, зусиль, коштів?
– Чесно кажучи, я ще не про$ бувала пробиватися на сцени єв$ ропейських театрів. Єдина моя п’єса, поставлена за межами Ук$ раїни, в Республіці Північній Македонії – “Шовкова зоря” (2012 р., м. Штіп). Це п’єса для дітей і теж переможниця “Коро$ нації слова”. Також була поста$ новка п’єси “Рододендрон” у Чи$ каго у 2009 році, але – в Україн$ ському театрі “Гомін” (режисер – Василь Митничук), українською мовою і для українців США, тому не знаю, чи варто зараховувати її до “закордонних”. – “Їду назад у Софію, але встигла виступити “на коня” в улюбленій бібліотеці свого рідного району”, – написали ви перед са< мою дорогою в Болгарію. Чому для вас настільки важливі зустрічі в бібліотеках? – Зустрічі в бібліотеках зав$ жди затишні й приємні. Адже ту$ ди приходять лише ті люди, які не можуть жити без книжок і чи$ тання. А це – мої однодумці. Зними завжди легко й цікаво спіл$ куватися! Крім того, за багато ро$ ків співпраці з бібліотеками в ме$ не вже з’явилося чимало друзів$ бібліотекарів, серед яких і мої ко$ леги-письменники. – На що вам не шкода тратити час? – На читання книжок улюб$ лених авторів, на мандрівки, спілкування з друзями, рідними і просто цікавими людьми, від яких можна чомусь навчитися. І, звісно ж, – на творчість, писання й малювання. – Я розпитую про вашу україн$ ську подорож, але бачу, як багато за цей рік ви зробили в Болгарії. Громадські заходи на підтримку України, волонтерство, культурна дипломатія, зустрічі з переселен$ цями – це робота, що відволікає від літературної праці, яка любить зосередженість і тишу. Але ви як активна людина, патріотка Украї$ ни, напевно ж, не можете інакше? – Відколи почалася повно$ масштабна війна в Україні, я зро$ зуміла, що мушу щось робити на своєму місці. Мене тоді майже щодня запрошували на радіо і те$ лебачення з проханням проко$ ментувати те, що відбувається в моїй рідній країні. Проводилися в Софії і мітинги, щоб приверну$ ти увагу громадськості та ЗМІ. Я зрозуміла, що кожен повинен во$ ювати в цій війні тією зброєю, яку має. Моя зброя – це слово. Також почала продавати свої кар$ тини і розмальовані торбинки, щоб підтримати ЗСУ, допомага$ ла, як могла, нашим біженцям. Десять місяців пропрацювала в Інтеграційному центрі “За Доб$ рото”, де створила літній табір для українських підлітків “Кру$ то”, а також Жіночий клуб “Оранта”, організовувала курси болгарської мови для українців, творчі вечори, майстер-класи, екскурсії, відвідини концертів, виставок, театрів, адже бачила, що наші жінки потребують не ли$ ше гуманітарної допомоги, а й культурного життя і спілкування. Перед Різдвом ми створили в на$
У Центральній бібліотеці Солом’янки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
