Абетка відомих імен · “Нам, акторам, треба брати себе в руки і триматися, іншого виходу просто немає. Маємо далі боротися й чинити опір”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Наталя СУМСЬКА: “Моя місія – мовою театру вселяти віру, надію і любов у серця глядачів!”
Слово Просвіти, №19 за 2023 рік
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка нещодавно відбулася прем’єра вистави “Візит” за п’єсою Фрідріха Дюрренматта “Візит старої дами”. Роль Клер Цаханасян виконує народна артистка України Наталя Сумська. Сьогодні пані Наталя – наша співрозмовниця.
– Це вже ваша друга спільна робота з режисером Давидом Петросяном. Першою була вистава “Цар Едіп” за Софоклом у Київському академічному драматичному театрі на Подолі. Новий режисер, новий колектив. Як вам працювалося? – Пропозиція завжди цінна для актора. Нові обрії, нові режисери, нові вистави, нові ролі – це все бажано. Знаю Театр на Подолі і його акторів давно. Із засновни$ ком цього театру, світлої пам’яті Віталієм Малаховим, були знайомі ще з інституту. На третьому курсі ходила до нього на репе$ тиції. Хоча я вступила на навчання на два роки пізніше від Віталія Юхимовича, але долучилася до його театральної стихії. Потім акторська доля звела нас у ви$ ставах, які стали знаковими. Зокрема, “Отелло” Шекспіра, де мій чоловік Анато$ лій Хостікоєв грав Отелло, а я – Емілію. До цього Анатолій працював у цій виставі в ролі Яго. Театр на Подолі об’їздив весь світ із ба$ гатьма виставами. Це чудовий колектив,
який потребує окремої презентації і спога$ дів. На мою думку, найголовніше, що по$ винен робити театральний колектив, – це репрезентувати себе за кордоном. Їх знали. Працювала з Малаховим у виставі “Про мишей і людей”. І нарешті “Грек Зорба” – вистава, що вже 12$й сезон йде на сцені Національного театру імені Івана Франка. Театр на Подолі для мене рідний через його засновника. І пропозиція Давида Пет$ росяна була для мене дуже дорога. Я змог$ ла зануритися у найдревнішу п’єсу одного з перших драматургів, який поклав початок детективам і міцним професійним п’єсам. Тема твору надзвичайно крихка для сприйняття глядачем. Звідси виник вислів “Едіпів комплекс”. Для мене важливо, аби дійство викликало емоції, мало вплив на глядача. І цього вдалося досягти. Я граю Йокасту. Поруч зі мною шість молодих акторів. Вони дивовижні, гарні, в прекрасній акторській формі, чудово во$ лодіють професією. Рада була зустрітися з майстрами, ко$ рифеями Театру на Подолі: Максимом Максим’юком, Сергієм Сипли$ вим, Романом Халаімовим, Олександром Данильченком і моїм основним партнером В’ячеславом Довженком, який зіграв у виставі ролі мого сина і чоловіка. Справжнє сузір’я та$ лановитих українських акторів! – Коли розпочалася робота над виставою “Візит”? – Вже після початку повно$ масштабної війни з Росією. По$ тім керівництво вирішило спер$ шу пустити іншу виставу, а нашу роботу призупинили. Але це пішло нам тільки на користь. Ми багато чого осмислили.
Вистава набула якихось нових рішень, форм, потрактувань. Люди живуть, воюють, захищають Батьківщину. Дехто з наших акторів зараз на фронті, у ЗСУ, теробороні. А у мене своя місія – мовою театру вселяти віру, любов і надію в серця глядачів. – Чи відрізняється робота над виставами сьогодні порівняно з мирним часом? – Я б не сказала. Наша професійна праця будується на тих самих засадах, що й завжди. Єдине – це настрій. Актор працює емоціями та настроєм. Люди хвилюються через обстріли, це накладає певний острах. Але нам, акторам, треба брати себе в руки і триматися, іншого виходу просто немає. Маємо далі боротися й чинити опір. – Багатьом глядачам у виставі “Візит” запам’ятався ваш дует з Олексієм Богдановичем. – Мені приємно, що у нас з Олексієм вийшов такий тандем любові. Це те, що раніше не прочи$ тувалося в цій п’єсі. А тут наша спільна робота з режисером Дави$ дом Петросяном, оригінальне сце$ нографічне рішення спонукали до легкості. І ми потягли на сцену те кохання, яке є у мільйонів людей. У декого воно триває все життя. Але це рідкість. У цій виставі порушена філо$ софська ідея спокути тих гріхів, які були поруч із любов’ю. Тут є зрада, відтінок печалі, але, разом з тим, і любові. Вистава вийшла щемливою завдя$ ки тому, що ми взяли саме тему кохання, яке не забу$ лося за десятки років. У кожного є гріхи. Тому людий просять у молитві звільнити ду$ шу від них. Як говорить моя геро$ їня у фіналі: “Я любила тебе понад усе. Дуже хотіла щастя саме з то$ бою. І це не давало спокою. Я хо$ чу позбутися цього”. Власне, вона приїжджає для того, щоб ще раз його побачити, ще раз спокутува$ ти свій гріх. Дивовижний автор Дюррен$ матт дає разом із героїнею момент людського вибору для всіх. Це ди$ вовижна річ, присутня в п’єсі. Людина здатна на зраду, на будь-яке зло. Але мій партнер зізнається… Проте без подробиць. Глядач дізнається їх сам, коли прийде на виставу. – Ви людина з багатим життєвим і творчим досвідом, а Давид Петросян – молодий режисер. Чи не важко було з ним працювати? – Талант і здібності митця не залежать від віку. Важливо, щоб ти був щирим у сво$
їй праці, професії. Театр живий, бо дійство від$ бувається на наших очах. Кожна вистава непередбачувана, хоча б тому, що є сирени, тривоги. І ми повинні їх долати, перечікувати разом із глядачем. А потім знову вступати в сценічну стихію. Ця роль для мене дорога, як і будь-яка інша. За життя вже зі$ грано багато вистав, ролей. Для кожної потрібен настрій, психо$ логічний стан, емоції, здоров’я. Все це я повинна акумулювати для улюблених ролей. – Не так давно ви мали досвід роботи ще з одним молодим режисером – Іваном Уривським. – У поставленій ним виставі “Пер Гюнт” порушується теж ці$ кава тема. Пам’ятаю одного з ху$ дожніх керівників нашого театру Сергія Данченка. Він хотів при$ ступити до роботи над цією вис$ тавою. Але доля розпорядилася так, що саме сьогоднішній молоді судило$ ся реалізувати цей задум. Це їхнє бачення, у них свій глядач, свої оплески. Мій персонаж – мати головного героя, яка живе в далекому норвезькому селі. Жінка може здатися грубуватою, але нас$ правді вона романтична. “Ми казкою, си$ ночку, врятувалися”, – говорить вона. Ця жінка зробила зі свого сина ідеаліста. Як і кожен молодий чоловік, він шукає кохан$ ня, пристрасті. Але Пер Гюнт весь час у казці. Він шукає свого особливого кохання і, врешті, знаходить його. На жаль, як це часто буває в житті, він не оцінив вірності. Весь час думав, як відреагує мама. У виста$ ві є щемлива сцена, коли Пер Гюнт повер$ тається до матері, і вона приймає його та$ ким, яким він є. Кажуть, що треба бути адвокатом свого персонажа – і позитивного, і негативного. Комусь легше грати першого, ко$ мусь – другого. Не буду стверджу$ вати. Тому що кожного разу це від$ бувається по-новому. – Хотілося б повернутися на кілька десятиліть назад. Пригадайте, будь ласка, якою була ваша перша спільна вистава з Анатолієм Хостікоєвим. – Це було під час перших проя$ вів протестів у суспільстві, що отри$ мали назву “Революція на граніті”. Я ініціювала, аби до репертуару на$ шого театру долучили п’єсу “Біла ворона”. Сергій Данченко підтри$ мав цю ідею, і я “літала” в “Білій вороні” 12 сезонів. Вона принесла мені радість, акторське щастя, виконав$ ську захопленість роллю. Ця вистава дуже подобалася глядачам. Ми возили її за кор$ дон. Після цього була низка ролей нашого ду$ ету з Анатолієм Георгійовичем. Це велике щастя – знайти партнера, свою любов. Фак$ тично театр поєднав наші долі. – Вперше я запам’ятав ваш дует у виставі “Пігмаліон”. – Комедія – це моя при$ страсть, як і Анатолія Георгійо$ вича. Він настільки таланови$ тий, що може грати і великі тра$ гедії, скажімо “Отелло”, бути беззахисним у ролі Ленні (вис$ тава “Про мишей і людей”) або дивакуватим та саркастичним Греком Зорбою в однойменній виставі. До ювілею актора я видала книжку “Головна роль”. Тому що в нього безліч головних ро$ лей, у яких він ніколи не повто$ рюється, завжди різний. Серед комедій хотілося б згадати виставу “Моя професія – синьйор з вищого світу”, де він свого часу просто вибухнув у ролі Антоніо. Це був 1981 рік. Режисер$ постановник Володимир Миколайович Оглоблін вимагав від акторів максималь$ ної правди, наголошуючи на тому, що ко$ медію треба грати серйозно, маючи на ува$ зі не комікування, як це трапляється в те$ атрі, а відтворення правдивих, парадок$ сальних життєвих ситуацій. Саме це і на$ магається зберегти Анатолій Хостікоєв у теперішній виставі, у якій він виступив як режисер. У різних складах “Синьйор” іде вже понад 40 років. – А що ви можете сказати про виставу “Грек Зорба”? – Взяти цю тему Анатолію порадив грузинський письменник Гураб Патріа$ швілі. Знайти примірник українською мо$ вою твору “Грек Зорба” допомогла одно$ класниця Хостікоєва, яка працює в Націо$ нальній науковій бібліотеці ім. В. Вернад$ ського. Анатолій разом із Віталієм Мала$ ховим опрацьовували цей текст. Це була перша сценічна версія, яку вони робили разом самостійно. Дуже люблю цю виставу, і не лише свою роль, а й Анатолія в ролі Зорби. Там є і драматизм, і іронія, і гумор. Багато прив$ несено свого, навіть фрази з життя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
