16 Пошта “СП” · “В цей день приїхали неповторні митці українського слова: Вадим Крищенко, Анатолій Паламаренко та Олександр Василенко”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Український голос Вишгорода
Слово Просвіти, №19 за 2023 рік
Оксана ГУСЕЙНОВА, голова об’єднання ВУТ “Просвіта” Вишгородської ОТГ
“Вишгород – колиска київських князів, а ви у Львів вивчати мову зібралися…” – таку повчальну фразу довелося мені нещодавно написати в районному чаті, бо люди обговорювали покращення володіння мовою і зовсім не розглядали рідне місто як його джерело та натхнення. Адже Вишгород – старовинне місто з давньою історією, заміська резиденція княгині Ольги, на його території безліч історичних пам’яток минулих часів, неоцінимі історичні загадки та спадщина… А ще й Межигір’я поряд: “Якщо і є де рай на землі, то це в Межигір’ї з її Дзвонковою” – так колись сказав Тарас Шевченко… Збирала на днях голова Вишгородського клубу інтелігенції Степанія Сідляр своїх активістів, небайдужих представників шкіл, краєзнавців, істориків місцевих для обговорення планів просвітянської роботи на майбутні місяці. Ідей багато, одна краща іншої: і пам’ятні знаки історичним персонам, і місцеві краєзнавчі фестивалі, і інформаційні стенди для перехожих, але все це впирається у фінансові ресурси, а які вони зараз у аматорів? Власні ідеї, ентузіазм та впертість – от і всі ресурси. І якщо з керівництвом всього Вишгородського району є взаєморозуміння та співпраця, то на рівні місцевих ОТГ – тиша й ігнорування. Є ж в органах управління місцевими ОТГ відділи культури, але живуть вони навіть не паралельним, а своїм, окремим від громади життям, тихо й непомітно: перейменувати вулицю ката-ватутіна в місті – “неначасі”, вирішити питання з московськими попами, які окупували історичне святе місце на Ольжиній горі, – “неначасі”, дати гідне фінансування комунальним закладам, у яких працівники-сподвижники за смішну платню організовують, проводять, запрошують, інформують та просвіщають – “неначасі”, підтримати в громаді ініціативи просування української мови, літератури, культури – теж нецікаво. Вічна дилема паралельного життя провладних байдужих невігласів з ресурсами і невгамовних альтруїстів з їхніми ідеями та діяльністю. Вийдіть на вулиці міста, спитайте у перехожих про якісь цікаві заходи, про інформування містян, про “наднормову працю 24/7” чиновників задля розвитку міста – потиснуть плечима, посміхнуться люди і підуть по своїх буденних справах. Кожен раз, як публікую оголошення з нагадуванням про якийсь захід, то люди щиро дивуються, що в нашому місті щось таке відбувається. На невтомному ентузіазмі справжніх популяризаторів українства серед містян та вдалому поєднанні співпраці з нечисленними меценатами, на власних ідеях і внесках окремих підприємців і живе зараз культурний український патріотичний простір у Вишгороді, хоча червоно-чорний прапор зривати перестали, та “какаразнічать” – ось такий повільний прогрес. 27 квітня в місті відбулося справжнє свято – свято спілкування, свято гумору, свято патріотизму і свято інтелектуальної насолоди. Завдяки симпатику місцевої “Просвіти”, керівнику благодійного фонду “Покоління”, меценату Володимиру Павловичу Виговському, який організував та профінансував це дійство, невтомним і наполегливим зусиллям просвітянки Степанії Сідляр, сприянню адміністрації Вишгородського ліцею “Сузір’я”, які розміщали оголошення про подію і у вчительських чатах, і в батьківських групах, і в учнівських месенджерах, – в залі серед слухачів були не тільки вчителі і працівники школи, а й батьки і головне – діти. Бо всі наші зусилля з просування українського слова спрямовані саме на них – на наші майбутні покоління.
У гості до Вишгорода в цей день приїхали неповторні митці українського слова: Вадим Крищенко, Анатолій Паламаренко та Олександр Василенко. Атмосфера в залі була така сприятлива, що поважні гості читали поезії та гуморески, співали, відклавши мікрофон, а слухачі відгукувалися на кожне щире слово. Поет, народний артист України Вадим Крищенко читав напам’ять свої поезії легко та емоційно, а от нові вірші, присвячені молодим полеглим героям озвучував вже з листа. Бо хвилювався, хвилювалися і люди в залі – неможливо спокійно, без емоцій, розпачу і болю, сприймати сучасні події: страшну війну, загибель безневинних мирних мешканців, дітей та наших воїнів – героїв і героїнь, які без сну та відпочинку захищають нас від москвитської чуми ціною власного життя. Голос Анатолія Паламаренка, народного артиста України, Героя України, майстра художнього слова та гумору, заповнив актову залу ліцею теплом людських емоцій, відкритими очами та серцями, щирим обміном енергетикою між автором і його поціновувачами.
Поважний вік митців лише акцентував ясність думки, силу слова та емоцій, якими вони обмінювалися з глядачами та слухачами. А коли вони співали, то увесь зал співав разом. І як можна не співати разом із народним артистом України Олександром Василенком, який носить італійський титул “Володар голосу унікальної краси”? Перед зустріччю я хвилювалася: чи цікавий такий формат молоді, чи знайомі вони з творчістю, чи знають про авторів хоч щось? Але згадала, як, виїжджаючи з Донецька в 2014-му, ми мали забрати речі друзів з орендованої ними квартири, бо їх самих вивезло підприємство і часу на збори не було. Однак коли я прийшла за адресою і почала оглядатися, як і куди все складати, то взяла з полиці погортати збірку віршів українських авторів для дітей, саме в цей час відімкнулися двері, зайшов власник квартири і просто виставив мене, бо поспішав все підготувати для нових орендарів. Так, з українською книжкою в руках, я й пішла сходами, а вже внизу зіткнулася з неприємними гримасами “ополченців” – саме вони заїжджали на дивани і шафки моїх друзів, саме перед ними так плазував власник квартири... Потім ми кілька років вимушеного переселенства возили цю книжку з собою і вчили з донькою вірші, це був якийсь наш ритуал захисту від темних сил. Одним із улюблених був: Медом яблучко налите примостилось на гіллі. По садочку ходить літо у солом’янім брилі… Автор вірша – Вадим Крищенко. …Після цього вечора шкільна бібліотека Вишгородського ліцею “Сузір’я” поповнилася декількома новими прекрасними книжками з автографами авторів – учасників зустрічі. Валерій Виговський і тут не зупиняв своє меценатство, обираючи книжки для різних вікових категорій та інтересів. “Ну що ви, це ж ціла епоха”, – сказала мені щаслива пані Світлана, бібліотекарка ліцею. Щиро рада, що нова директорка “Сузір’я” Яна Башлик завжди, разом із колективом вчителів, наповнюють освітній простір новою інформацією для розвитку всіх граней особистості в кожній дитині. Я бачила очі тих дітей у залі, я не питала в них: “Чому ви тут?”, їм було цікаво, смішно, сумно, емоційно – як і всім нам. Отже, це все недаремно.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
