Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі · “Росіяни сприйняли непокарання як слабкість світу, що вони можуть повторювати свою агресію і злочини”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

“МРІЯ”*

Слово Просвіти, №19 за 2023 рік

Ярослава ХОМЕНКО Оляні Руті Вона любила літаки. А він лю$ бив її, тому погодився на гул ме$ талевих птахів, який приносив ві$ тер у відчинені вікна їхньої нової квартири в Гостомелі. Вона любила літаки, бо їй зда$ валося, ніби в ній самій десь гли$ боко захований потужний мотор, що приводить у рух усе її єство. Уній було багато сили, різкої та ча$ сом некерованої енергії, жадоби до життя і відкритості світові. Часто, стоячи на кухні з чашкою кави в руці, вона задивлялася на тонкі білі злітні смуги, по яких пливли граціозні лелеки-оригамі. У такі хвилини вона завжди дума$ ла про батька. Вони любили гуля$ ти київськими пагорбами й диви$ тися в небо, у якому силуети пта$ хів перекреслювали своїм польо$ том тонкі й довгі подвійні лінії, прокреслені на самому дні бла$ китного купола крилатими люд$ ськими творіннями. “Незбагненно, – казав бать$ ко, – якою талановитою є люди$ на, наскільки рухливий її розум, на які відкриття він здатен! Ба$ чиш, пташко, – він часто називав її так, – людині настільки кортіло літати, що вона винайшла попри все таку крилату машину як літак. Практично бездоганну за своєю “Але є один літак, який запав мені в серце, – це Ан$225, “Мрія”. І не тому, що це найбіль$ ший і найпотужніший транспор$ тний літак у світі. Коли злітає, він так м’яко рухається, мов величез$ ний сильний птах. Відчувається в ньому ця вага живої істоти. Піде$ мо колись до аеродрому, подиви$ мось на нього… А головне – він єдиний! Другого так і не добуду$ вали…” –Твоя кава зовсім охолола. – Нічого, я підігрію чи зварю ще. Її обличчя, і так блідувате від природи, в обрамленні темного густого волосся, зустрілося з фі$ ранкою, що коливалася під поди$ хом вітру. І цей ранок так і за$ пам’ятався їй, наче графічний відбиток її невеликого світу: ма$ тово-біла чашка у тонких краке$ люрах з холодною міцною чор$ ною кавою, її бліде обличчя і тю$ лева фіранка, крізь яку просвічу$ вала бетонна злітна смуга, білі ластівки-літаки, вдалині – ангар із татовою “Мрією”, чоловік у чорно-білому светрі, який збира$ ється на роботу, і такі живі, май$ же матеріальні спогади про по$ мерлого торік тата. Наступного дня, 24 лютого, унаслідок повітряної атаки росій$ ських військ на гостомельський аеродром Ан$225 був знищений. Згоріла татова “Мрія”. – Я сказала, що нікуди не по$ їду! Не поїду – і все тут! Я сидіти$ му тут і працюватиму! Це мій дім,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин