Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 19 (1302), 15—21 травня 2025 ІГОР ЗОЦ
Слово Просвіти, №19 за 2025 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, А пам’ять як вода несита. П. Мовчан
Цього разу Національний музей літератури України зібрав воєдино, ніби “три шляхи широкії докупи зійшлися”, тріаду знакових людей – Павла Мовчана, Любов Голоту, Володимира Шовкошитного. Така нібито й різна в своїй творчій самобутності сув’язь особистостей, але водночас наділена тією знаменниковою спільністю, що інакше не зветься, а лише українськістю. Вони – митці, творці, поети й громадські діячі, які передусім щирістю, правдивістю, незбагненною красою художнього Слова тримають високість нашої Літературної мови, слугуючи найнадійнішим оберегом української Державності, національної Ідентичності. Троє, зібравши переповнену залу, читали, мріяли, декламували, жартували, щемно згадуючи невирвані сторінки власного життя. Вони по-справжньому, неприховано й дуже чуттєво говорили про світ, людей, свою дідизну і родину, закоханість у малу батьківщину рідного краю, вплітаючи в мереживо часу я-життєтворчість, що якось спішно майнула вже у минувшину, зате постала, здається, надовго нинішньою трагічною сьогоденщиною, яка все-таки обнадійливо виринає світлими обріями майбутнього. Для дітей, онуків, наступних поколінь. І саме ця їхня нічим, ніким непогамована емоційна віра, незрима оптимістична надія якось невидимо діставали, мабуть, кожного, кому судилося цього вечора потрапити в атмосферу суголосся, сповненого душевності, ліричності й благоговіння. Спочатку було Слово Павла Мовчана,
ВАЛЕРІЙ ФРАНЧУК
ВАЛЕНТИНА ДАВИДЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
