На перехрестях історії · “Мені нічого вам запропонувати, крім крові, праці, сліз і поту”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Крізь пекло і вогняні дні ворожої навали Про що свідчать уроки британської боротьби з нацизмом
Слово Просвіти, №19 за 2025 рік
Тарас ГОЛОВКО
Закінчення. Поч. у ч. 18 за 2025 р.
Після падіння Польщі Черчілль усвідомив, що війна суттєво наблизилась до кордонів його країни і почав без зволікань вибудовувати систему її захисту, в першу чергу на морі, як очільник Адміралтейства. У книзі детально описується, яких конкретних заходів вживало це надзвичайно важливе відомство в умовах війни. В першу чергу людські і матеріальні ресурси спрямовувались на те, щоб убезпечити торгівельний і військово-морський флот Великої Британії від ударів Крігсмаріне Третього Рейху, зокрема підводних човнів, підпорядкованих грос-адміралу Карлу Деніцу. Паралельно з вирішенням оборонних питань і подоланням прорахунків у ході різноманітних військових кампаній, що розгорнулись спочатку на європейському континенті, а потім поширилися далі, Черчілль дотримувався політики утримання за всяку ціну прилеглих територій сусідніх країн, зокрема, Франції, Норвегії, Бельгії, Голландії, від їхнього захоплення і підкорення нацистським режимом. Він неодноразово переконував колег у тому, що Німеччина становитиме набагато більшу небезпеку для Великої Британії, коли бомбардувальники Люфтваффе стартуватимуть не з глибини європейського материка, а з атлантичного узбережжя. Саме тому у своїх спогадах він переповідає, іноді з певною гіркотою і розчаруванням, як не пощастило британським збройним силам вчасно зайняти стратегічно вигідні міста в Норвегії, щоб позбавити тактичної ініціативи наступові німецьких військ суходолом, не дати скористатися її ресурсами для збільшення виробництва озброєння, завадити постачанню палива для танків і літаків. Здача Нарвіка і Тронхейма, що призвело до захоплення Норвегії гітлерівцями у квітні 1940 року, а через місяць і до вторгнення у Голландію, Бельгію і Люксембург, змусило Чемберлена подати у відставку. Посилаючись на погіршення здоров’я, він не відчував у собі сил і надалі керувати країною у драматичний для її долі період. Британії пощастило, що біля керма влади за досить несприятливих обставин, викликаних прорахунками у міжнародній політиці, опинився справжній лідер, який впевнено, а, головне, правильно обрав курс у протистоянні з грізним супротивником, змусивши останнього, врешті-решт, капітулювати. 13 травня 1940 року, після офіційного призначення Вінстона Черчілля на посаду прем’єрміністра Великої Британії, він виступив перед членами парламенту країни з доповіддю, вимовивши слова, що назавжди увійшли в історію англійського парламентаризму: “Мені нічого вам запропонувати, крім крові, праці, сліз і поту”. Сказане зобов’язувало не лише Черчілля, а й цілу націю вести невпинну війну з ворогом аж до остаточної його поразки, незважаючи на будь-які людські втрати. Досвід участі в колоніальних експедиціях, глибокі знання давньої історії людства, яка завжди супроводжувалася постійними війнами між народами, давали перевагу Черчіллю над його опонентами при прийнятті важливих рішень. Особливо тоді, коли вони стосувалися планування конкретної військової операції. У спогадах він ніби доводить читачу, чому після призначення прем’єр-міністром йому важливо було ще й закріпити за собою посаду міністра оборони. Концентрація в одних руках необмеженої влади в умовах війни давала можливість швидко реагувати на ситуацію, що динамічно змінювалась із розширенням театру воєнних дій, віддаючи термінові накази командувачам окремих родів військ. У деяких випадках, як, скажімо, в обороні Франції, Черчілль з ризиком для власного життя безпосередньо брав участь у кількох засіданнях Генерального штабу французьких військ, розташованого у зоні досяжності ворожої артилерії, не кажучи про авіацію. У книжці для наочності опубліковано чимало карт, діаграм і схем, на яких детально позначено пересування військ воюючих сторін, водні перепони, фортифікаційні укріплення, назви населених пунктів, лінії фронтів з відповідним масштабуванням. В самому ж аналізі ситуації, що склалась у Франції з травня по червень 1940 року, міститься оцінка Черчіллем дій, перш за все, прем’єр-міністра Поля Рейно, начальника Генштабу Моріса Гамелена, головнокомандувача французької армії Максима Вейгана і бригадного генерала Шарля де Голля. Всі вони виявилися не на висоті, бо не змогли протиставити щось серйозне наступу нацистських військ в Арденнах, коли бронетанкові війська Вермахту легко обійшли розрекламовану лінію Мажино довжиною у 1150 км, наблизивши остаточний розгром французької армії. Саме до такого невтішного висновку приходить автор, згадуючи внесок британського експедиційного корпусу в битві за Францію у складі союзницьких частин. Основним недоліком цього військового формування, на думку автора, була недостатня кількість танків, застосування ними на полі бою малокаліберних гармат і малоефективних кулеметів. Здається, Черчілль у спогадах ігнорує будь-яку політкоректність стосовно союзника Великої Британії, з яким довелось пережити гіркоту поразки, виносячи йому остаточний вердикт: “Не можна стверджувати, що Франція в 1939–1940 роках дивилася на війну з піднесенням чи навіть із великою впевненістю. Нестабільна внутрішньо політична ситуація минулого десятиріччя породила брак єдності у суспільстві та невдоволення народу. Чимало людей, реагуючи на посилення комунізму, хитнулися в бік фашизму, охоче прислухаючись до вмілої пропаганди Геббельса і обертаючи її в плітки та чутки”. Як бачимо, небажання більшості французів чинити збройний спротив окупантам призвело до захоплення країни Гітлером упродовж неповних двох місяців. У підсумку, підкріпленому автором відповідною статистикою, під час перекидання з французького портового міста Дюнкерк 224-тисячного англійського експедиційного корпусу на материкову територію Великої Британії потонуло або пропало безвісти близько двох тисяч осіб. До втрат Британії можна віднести і захоплення німцями всієї військової техніки, яку не встигли знищити.
Але незважаючи на це фіаско, Черчілль, по суті, головнокомандувач британських збройних сил і як один із керівників евакуаційної операції під кодовою назвою “Динамо” у травні-червні 1940 року, усім довів, що навіть при відступі перед перевагою ворога в озброєнні зміг уникнути значно більших людських втрат завдяки умілій організації переправи через Ла-Манш великої кількості військових. Після капітуляції Франції Черчілль повністю сконцентрувався на захисті узбережжя своєї країни, яке могло стати полем битви при висадці гітлерівських військ. За його безпосередньою участю розроблено спеціальний план, який мав кілька найважливіших позицій: укріплення суші в місцях можливого десантування супротивника зі здатністю контратакувати його мобільними групами ополченців; будівництво лінії протитанкових загород на всій території Англії, в тому числі Лондона і великих індустріальних міст; формування головних резервів у тилу для великого контрнаступу. Можна лише захоплюватись самоорганізацією британців перед потенційною загрозою, а також всеохоплюючою консолідацією в країні, що виникла між громадянським суспільством і правлячою елітою, в середовищі якої височіла постать Вінстона Черчілля. Дізнаючись про ці своєчасні запобіжні заходи оборони, мимоволі виникають паралелі з безпечністю, виявленою керівництвом України напередодні вторгнення на нашу суверенну територію авіації і моторизованих частин рф у лютому 2022 року, що призвело до масштабних руйнувань і масової загибелі серед мирного цивільного населення в містах-супутниках, розташованих навколо Києва, а також у великих містах на сході країни, зокрема в Маріуполі. Найбільших втрат на початку війни Велика Британія зазнала від німецької авіації і військово-морського флоту, насамперед від підводних човнів, кількість яких почала суттєво зростати, щойно Гітлер затвердив план вторгнення у Велику Британію в липні 1940 року. Операція “Морський лев” передбачала форсування Ла- Маншу, висадку між Дувром і Портсмутом майже 25 дивізій, швидкий наступ з метою відрізати Лондон від інших регіонів країни. Однак всього цього ворогу не вдалося здійснити, тому що гітлерівська Німеччина, по суті, програла Великій Британії як на морі, так і в повітрі, не маючи можливості для розгортання військ для битви на суші. У тому, що сталося, велика заслуга Вінстона Черчілля, який мав ґрунтовні знання з морської справи, чудово розумів, як має відбуватися переозброєння флоту з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. На початку війни Королівський флот налічував понад 1400 суден. Саме ВМС Великої Британії забезпечували прикриття військ під час операції “Динамо”, а також брали участь у багатьох десантних операціях, зокрема, під час вторгнення в Північно- Західну Африку, Грецію, Італію, висадки союзників у Нормандії. Упродовж чотирьох років війни британський військово-морський флот захищав трансатлантичні конвої з озброєнням, важливими стратегічними і військовими матеріалами від нападу зграй німецьких підводних човнів. У книжці неодноразово згадується термін “Битва за Атлантику”, який широко використовувався в тодішній англійській пресі, офіційних повідомленнях, документах, в урядових і військових колах. Цю битву вдалося виграти не лише завдяки героїзму британських моряків і морських офіцерів, а й умілому військовому керівництву, виявленому в морських баталіях, а також постійному застосуванні різних технічних новинок і наукових відкриттів. Черчілль згадує про тодішні, вперше застосовані британцями при захисті, радари, їхню ефективність при виявленні німецьких субмарин. А науковці-криптографи з Кембриджа й Оксфорда спромоглися дешифрувати секретні коди німецької шифрувальної машини “Енігма”, що дало змогу Генеральному штабу Королівських ВМС вчасно дізнаватися про плани вищого морського командування через радіотелеграми, надіслані для здійснення атак німецьким підводним флотом. Протистояння між британськими і німецькими військово-повітряними силами Черчілль називає “Битвою за Британію”, яка за значенням була другою після “Битви за Атлантику”. Автор часто посилається на секретні документи головнокомандувача Люфтваффе Германа Герінга, отримані британською розвідкою як у ході війни, так і після розгрому гітлерівської Німеччини. В них викладено етапи німецького нападу, що стосувалися нальотів на британські конвої у протоці Ла-Манш, південні порти від Дувра до Плімута, втягування британських ВМС у повітряні бої з метою їхнього знищення, руйнування міської інфраструктури, зокрема, центрів промислового виробництва, аеродромів, а також скупчення військової техніки, бомбардування Лондона. Захист столиці був надважливим завданням, оскільки німці вважали, що, зумівши її паралізувати, одразу доб’ються втрати керованості військами як на суші, так і в повітрі й на морі. Черчілль лаконічно описує події тих днів, сповнені драматизму, які, з його точки зору, мали виняткове значення в наближенні перемоги над сильним ворогом. Ось текстове відтворення одного з них: “15 серпня (йдеться про 1940 рік. – Т. Г.) відбулася найбільша повітряна битва в тому періоді війни: точились п’ять великих битв на фронті в п’ятсот миль. То був справді вирішальний день. На півдні воювали всі двадцять дві наші ескадрильї, чимало їх робило по два, а деякі й по три вильоти за день. Німецькі втрати разом з тими, яких вони зазнали на півночі, становили сімдесят шість літаків проти наших тридцяти чотирьох. То була відчутна катастрофа для німецьких військово-повітряних сил”. Напевне Герінг, за спиною якого маячив Гітлер, не міг стримати свій гнів від подібних втрат, які щодня множилися і виливалися в сотні збитих винищувачів і бомбардувальників Люфтваффе. Аби вимістити непогамовну злість, він наказав нещадно бомбардувати Лондон, намагаючись зламати дух і волю захисників столиці Сполученого Королівства, підірвати у них віру у вікторію. Від варварського бомбардування міста гинули сотні, тисячі жителів міста, сам Черчілль потрапив у зону враження, і лише щасливий збіг обставин врятував його від загибелі. З неприхованою гордістю і щирим захопленням розповідає він читачу, як його одноплемінники рятували помешкання, урядові приміщення, промислові об’єкти від займання, спричиненого запалювальними авіабомбами або тими, що мали силу уповільненої дії. У книзі згадується конкретний героїчний вчинок, виявлений командою розміновувачів, якими керував літнього віку граф на прізвище Саффолк. Ця команда знешкодила тридцять чотири бомби, які не вибухнули, а тридцять п’ята стала для графа і його побратимів рокованою. Цей епізод у спогадах Черчілля екстраполюється на наші, позначені скандалами, дні, коли не так давно прозвучало твердження відомого блогера про те, що еліті, мовляв, не обов’язково йти вмирати на полі бою, бо хто ж тоді керуватиме “сірою масою”. Але, виявляється, у цивілізованій нації і простолюдини, і обтяжені владою або родовим корінням громадяни повинні мати рівні права, коли йдеться про захист батьківщини навіть під загрозою власної смерті. Черчілль зі смутком згадує кульмінацію всіх тих жахіть, що випали на долю англійців, які мешкали у великих містах, де працювало чимало промислових об’єктів. Лише в одному Ковентрі, як зазначає автор, 14 листопада 1940 року п’ятсот німецьких літаків скинули шістсот тонн фугасних і тисячі запалювальних бомб, в результаті чого місто вщент було зруйноване, 400 жителів загинуло, багато зазнало тяжких каліцтв. Наступною жер-
Вінстон Черчілль і віце-адмірал Бертрам Рамсей, серпень 1940 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
