Святині · “Слово” мало певного поетичного редактора, який вніс епітет пізніше за створення первісного тексту, не рахуючись із утратою суголось”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Троян – поетичне ім’я Святослава Хороброго?
Слово Просвіти, №19 за 2025 рік
Юрій МОСЕНКІС, доктор філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України
Ім’я Трояна згадане в тексті чотири рази, і щоразу у формі присвійного прикметника Троянь “Троянів, належний Троянові, стосовний до Трояна”: Боян рискає в тропу Трояню, Діва-Обида вступає в землю Трояню, були вічи “віки” Трояни та на сед(ь)момъ віці Трояни полоцький князь Всеслав кидає жереб – вирішує взяти Київ у 1068 р. Однак збереглася виписка з рукопису поеми, де замість вічи “віки” було січи “битви”. (Не можна виключати, що це слово прибрали, щоби не нагадувати Катерині ІІ, для якої готували копію рукопису, ненависну їй Запорозьку Січ). Важливо, що січи римовано зі свычаи попереднього рядка, пов’язуючи останній рядок попередньої пісні з першим рядком наступної. Віталій Скляренко бачить у формулі вічи Трояни – літа Ярославли – плъци Ольговы періоди історії Русі, оспівані Бояном (сказане є слушним і в разі читання січи). Дослідник уналежнює всі чотири згадки про Трояна Боянові. Упродовж досліджень було запропоновано багато інтерпретацій імені й образу Трояна. 1. Троя та Троянська війна, що відбулася близько 1200 р. до н. е. За цією версією, січи Трояни означає саме Троянську війну, перекладені оповіді про яку були популярні на Русі. Тоді тропа – не буквально дорога, а манера викладу Гомера та пізнішої троянської літератури. Однак за такої інтерпретації інші контексти вживання імені залишаються незрозумілими. Варіант цієї версії – Троєю є Київ на трьох горах (тоді відлік слід вести від однієї з дат заснування міста – 430 року, що дає сьомий вік для 1068 року), а Троян – власне київський бог. Тоді земля Трояня – Київська Русь, а тропа Трояня – маршрут подорожі Кия на південь. Однак, якщо в оригіналі були не вічи “віки”, а січи “битви”, то ця логічна версія руйнується. (“Слово” також згадує время Бусово – страченого в 375 році антського князя Буса, від якого у 1068 р. був сьомий вік). 2. Римський імператор 98-117 рр. н. е. Траян. За такої інтерпретації тропа Трояня – римська дорога via Traiani від Дунаю до Карпат (однак Діва-Обида у “Слові” діяла біля Дону!) або tropheum Traiani – пам’ятник у Румунії на честь перемоги Траяна над даками (суперечить контекстові “Слова”). Жодна Троянова ера літочислення, яку можна назвати віками Трояновими, історії не відома, а 1068 рік – це далеко не сьомий вік від Траяна. Болгарський дослідник М. Дринов висловив припущення, що тропа – це болгарське трапа “рів”, маючи на увазі рови вздовж Троянових валів, але як Боян може рискати в цей рів?! 3. Язичницьке божество, згадане у слов’янській приписці до перекладеного в ХІ столітті “Ходіння Богородиці по муках”: и утрие Трояна, Хорса, Велеса, Перуна на богы обратиша. За такої інтерпретації Троян виявляється головним богом язичницької Русі (у приписці названий першим; в землю Трояню – на Русь?), однак, усупереч цьому, він майже невідомий іншим джерелам. Варіант цієї версії – розгляд язичницького бога як міфологізації образу римського імператора Траяна. Троян відомий сербським, болгарським та румунським казкам як негативний персонаж, цар, що діє вночі та зникає на світанні (нагадуючи Всеслава “Слова”, який уночі перерискує дорогу Хорсові-сонцю). У сербському фольклорі він триголовий. (Дискусійне болгарське походження Бояна пояснює балканські паралелі Трояна). Інший давньоруський текст “Слово й одкровення святих апостолів” згадує Трояна в явно зіпсованому контексті після давньогрецького Зевса: мняще богы многы: Перуна и Хорса, Дыя и
Трояна (Дый тут – давньогрецький Зевс). За Віталієм Скляренком, Троян – бог лише Київщини, відповідник бога сонця Дажбога. 4. Троян – тріада божеств або триєдиний образ на зразок Три/ глава балтійських слов’ян або давньоіндійського Трімурті (іноді порівнюють навіть із давньогрецьким Гермесом Трісмегістом – “тричі могутнім”). Саме так ми розуміємо вищезгадану виписку и утрие Трояна, Хорса, Велеса, Перуна на богы обратиша, де Трояна – узагальнення трьох образів, а саме бога сонця Хорса (верхній світ), бога землі та води, змія Велеса (нижній світ) та бога грому Перуна (середній світ). Утриє (у триє?) може бути таким самим позначенням трійки, як і Троян. Імена й образи трьох братів-засновників Києва мають подібну символіку: Кий/Куар (тут і далі другі варіанти імен – із вірменської версії легенди) – символ сонця (давньоіранське хвар “сонце”), пізніше переосмислений як символ грому (кий – “палиця”, давніше “молот”, як литовське kujus), Щек/Мелтей – символ змії (давньоіранське Аждахак “змій”, Хорив/Хореан – символ гори (давньоіранське харайва “священна гора”; назва біблійної гори Хорив має так само іранське походження). Очевидно, сонячний Куар був сприйнятий як коварь “коваль” (звідси коварьнъ “хитрий”, буквально “коваль (хитрощів)”). Перехід від сонячного Куара до громового Кия свідчить, що польська паралель (легендарний засновник династії П’яст “пест”) походить від української, й це природно: польські поляни переселилися з Київщини. Легенда про засновників Києва, відома у давньоукраїнській, сарматській (у вірменському записі) та готоскандинавській версіях, сформувалась у середовищі контактів цих трьох культур упродовж ІІ-IV століть, що дає можливість датування сьомого віку Троянового. Однак версія розбивається об читання січи замість вічи. Навряд чи має сенс порівняння Трояна з тресвітлим Сонцем у заклинанні Ярославни, оскільки останній епітет уважають запозиченим із візантійської літератури. 5. Троянь – християнська Трійця, що різко розходиться з контекстом “Слова”. 6. Троян – помилка замість Боян. Справді Тр, записане як поєднання двох літер (лігатура), нагадує Б, однак контексти вживання імені залишаються без пояснення. У Катерининській копії “Слова” наведений варіант на седьмомъ віці Зояни! 7. Троян – тріада князів або батько трьох князів. Прихильники цієї версії розуміють вік не як століття, а як покоління. Зрештою, і сьомий вік іноді інтерпретують не буквально, а символічно – як “останній”. Як бачимо, жодна з наявних гіпотез не пояснює водночас усіх чотирьох контекстів уживання імені у “Слові”. До того ж згадки про віки і сьомий вік суперечать одна одній: віки Троянові передують рокам Ярослава Мудрого, але сьомий вік Троянів триває після Ярослава Мудрого в час вокняжіння Всеслава в Києві 1068 року. Це – однозначний аргумент на користь читання січи замість вічи. В українській мові троян – “батько трьох близнят”, ширше узагальнюючи – трьох синів. Це дозволяє повернутися до того жмутку версій, де Троян символізує тріаду історичних осіб, зокрема, Рюрика, Синеуса та Трувора або трьох синів Святослава Хороброго – Ярополка, Олега та Володимира. Однак такі інтерпретації не дають сьомого віку. Через те не тільки вічи Трояни, а йна сед(ь)момъ віці Трояни потребує виправлення. Пропонуємо дві можливі інтерпретації. По-перше, число було передане арабською цифрою
3, котру прочитали як кириличне літерне позначення цифри З (“земля”) “сім” – отже, може бути не на 7-му, а на 3-му віці Трояна. Тоді відлік іде від легендарного вокняжіння Рюрика в 862 р. По-друге, на сєдмомъ могло бути помилковим читанням замість на самомъ – “рівно на сторіччя Трояна”. Тоді відлік іде від самостійного вокняжіння Святослава Хороброго (батька трьох синів – трояна) в 969 р., від якого у 1068 р. – рівно 100-й рік. Ми схильні до другої інтерпретації. Тоді земля Трояня біля Дону – не просто Русь, а південні надбання Святослава (від його нової столиці Переяславця на Дунаї до зруйнованої ним Хозарії), тропа Трояня – шляхи Святославових походів, нарешті, віци Трояни – помилкове читання замість січи “битви” – саме Святослав був відомий насамперед як воїн, і його битви могли бути протиставлені мирним рокам Ярослава Мудрого. Однак, якщо після січи Трояни згадано літа Ярославли, то незрозуміла відсутність згадки про цілком епічного князя Володимира Великого. Реконструюючи січи Святъславличей, отримуємо риму з попереднім съвычая и обычая і наступними рядками. Запропоноване розуміння Трояна “Слова” як батька трьох синів Святослава Хороброго узгоджене з розумінням Трояна “Ходіння Богородиці по муках” як узагальненого образу трьох язичницьких богів, про що йшлося вище. Отже, Троян не був ні окремим божеством давньоукраїнського (або навіть праслов’янського) язичництва, ані, тим паче, головним божеством. Це не міфологічна, а історична інтерпретація Трояна “Слова”. Однак усі чотири згадки Трояна у “Слові” виявляються вторинними, бо вони не римовані з сусідніми рядками. Це означає, що “Слово” мало певного поетичного редактора, який вніс цей епітет пізніше за створення первісного тексту, не рахуючись із утратою суголось. Ці чотири місця реконструюємо так: *съвиваючи словеса // оба полы сей годины (годины), // риштя рысью в пути отьни (дідьини) // черес поля на горы. // Піти было Игореви…; *съвычая и обычая. // Были січи Святъславличей, // были літа Ярославли, // были пълци Ольговичей, // Ольга сына Святъслаля. // Тои бо Ольгъ мьчьмь…; *на самомъ віці Святъславли // врьже (мече?) жеребий Вьсеславъ лютъ // о дівицю себі любу. // Подъпрься о кыевсти людьє, // скочи къ городу Кыєву // и дотъчеся копієм // злата стола Кыєвська; *въстала обида/туга // въ силахъ Дажь/божя вънука, // въступи(ла) дівою въ землю дідьню, // плеште крыломь лебединомъ // на сині мори у Дону, // плештючи убуди намь // печальну годину. Отже, у нашому уявленні та реконструкції Троян “Слова” не є міфологічним персонажем – “поетичний редактор” вніс його до тексту як художній епітет князя Святослава Хороброго.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
