Театр · “Роксолана хотіла повернутися на рідну землю. Я вклала в цей образ думку, що своя земля найдорожча”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Новий погляд на Роксолану
Слово Просвіти, №19 за 2025 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Вадима ГНІДАША
Всесвітньо відома українка Роксолана. Хто вона насправді і який шлях здолала для того, щоб називатись Хасекі Хуррем? Від рабині до улюбленої і єдиної дружини Сулеймана Пишного – шлях завдовжки з життя. Це витончена історія про юну рабиню з України та її жагу до життя, поєднана з вишуканим співом і танцями. – Постановка здійснена за фінансової підтримки Департаменту культури КМДА, – наголосила директорка – художня керівниця театру Ільїна Генсіцька. – А сама ідея вже досить давно була в портфелі нашого театру. Режисер вистави – Максим Добролюбов, який із нами вже співпрацював. Раніше він робив у нас дитячу казку “Коляда. Таїна Нового року”. Коли Максим почав робити виставу, то виграв конкурс на посаду головного режисера Дніпровського національного академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Все відбувалося паралельно. Ідея постановки давня, і ось настав час дістати її з архіву і втілити на сцені. Максим писав інсценування, працював з однойменним романом Павла Загребельного та повістю Осипа Назарука. Він поєднав ці два твори – і вийшла своя історія. Коли почалася розмова щодо можливої постановки вистави в нашому театрі, до війська призвали трьох акторів – одного з балету і двох вокалістів. Щодо інших чоловіків процедура бронювання ще тривала. Коли ми обговорювали саму постановку, то виникла ідея, щоб чоловічі ролі грали жінки. Це була вимушена ситуація, з якої намагаємося вийти не тільки ми. Наше сьогодення складається так, що в деяких театрах чоловічі ролі грають жінки. Перед тим, як режисер почав писати інсценування, ми з ним проговорили, хто може грати у виставі. Нас цікавили насамперед головні персонажі. До цього він працював із Лілією Мілевською (Роксолана у зрілому віці), а Дарину Бородій (Роксолана в юності) ми побачили у студентській виставі Київського національного університету культури та мистецтв. Там вона грала одну з головних ролей у мюзиклі “Квіти для Елджернона”. Нам усім сподобалася її гра. Запросили Дарину до роботи в театрі і одразу зрозуміли, що вона гратиме Роксолану. Дівчина вже зіграла Марічку в “Тінях забутих предків”, також грає у виставі “Марієнбад”. На мій погляд, вона дуже перспективна – емоційна, яскрава, харизматична, вільно почувається на сцені. У театрі сталася акторська втрата. На жаль, 15 квітня померла акторка Антоніна Бригінець, яка грала в цій виставі. Був терміновий ввід. Тепер цю роль виконує Вікторія Толкачова. Робота над виставою – це завжди виклик і випробування. Можливо, не все вдається так, як того хотілося б. Але вистава є, користується популярністю. Вона незвична за сценографією, костюмами, тим, що грають лише жінки. Загалом я задоволена. Можливо, ще буде нагода попрацювати з Максимом Добролюбовим. Але сьогодні він надзвичайно завантажений у Дніпровському театрі імені Тараса Шевченка. Там нещодавно відбулися прем’єри концертної програми і вистави “Здрастуйте, я ваша тітонька”. Що стосується нашого театру, то зараз ми працюємо над дитячою казкою і новою концертною програмою. Прем’єри очікуються в червні. Тож стежте за афішою. – З Ільїною Генсіцькою знайомий ще з того часу, коли вона працювала в театрі “Колесо”, – продовжив розмову Максим Добролюбов, режисер-постановник, головний режисер Дніпровського національного академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. – А більш тісним наше спілкування стало відтоді, як Ільїна очолила театр “Берегиня”. Це людина, відкрита до нових проєктів, творчих експериментів. Щодо нашої вистави. Як відомо, образ Роксолани непростий і суперечливий. Розумів, що для театру потрібен комерційний проєкт, співзвучний з яскравим костюмованим серіалом “Роксолана”. Але коли почав заглиблюватися в матеріал, то зрозумів, що це зовсім інша історія, в якій абсолютно інші акценти, пов’язані з нашим сьогоденням. Я побачив інший кут і почав працювати в іншому напрямку – з Роксоланою, яка виборює право на життя, право мати своє обличчя і бути особистістю. Для інсценування обрав твори Загребельного та Назарука. Крім цього, передивився багато історичних матеріалів. Мені було цікаво все, що пов’язано з гаремним життям в Османській імперії: які там були зв’язки, стосунки, культурний прошарок. Османська імперія – сама по собі цікава історія. Як існував побут османського палацу, яке місце було відведено гарему і як гарем впливав на певні політичні моменти. Я прекрасно розумів специфіку театру “Берегиня”. Насамперед це театр фольклору. Більшу увагу тут приділяють музичному матеріалу, концертам, музичним виставам. Ми не можемо говорити про глибинну акторську гру в контексті їхньої професійної бази. Тому більшу увагу під час роботи над виставою звертали на пісенність, створення музичного полотна. І вже на цьому підґрунті робили драматургію історії головної героїні Роксолани. Ільїна Генсіцька вже говорила про те, що сьогодні в театрах бракує чоловіків. Але єй інша причина, чому жінки виконують також чоловічі ролі. Дівчата проводили в гаремі не тільки дні, а й роки. У них було закрите життя, і вони самі себе якось розважали. Така собі гра в гаремі. Дівчата розповідають цю історію самі собі, розігрують героїв для себе. Я це брав за основу. Якби на сцені з’явилися чоловіки, то були б зовсім інші акценти. Було цікаво, як саме жінки розповідають цю історію, як в гаремі розігрують історію про Роксолану, про стосунки із султаном. Як вона виборює своє життя та життя своїх дітей. Саме тому на сцені лише жінки. Іван Сінельников викладає фольклор та етнографію у Київському національному університеті культури і мистецтв. Він розкрив нам цілий пласт пісень, які підійшли по мелосу. Це пісні Вінниччини та півдня України. Саме завдяки Івану Григоровичу такий матеріал звучить у нашій виставі. Щодо костюмів та сценографії, то не хотілося, щоб вони мали дорогий і яскравий вигляд. Тут білі тюлі. Прагнули, аби більше проявлялася індивідуальність героїнь. Мало бути більше повітря і світла. Багато чого відбувається за тими тюлями й ширмами. Вважаю, що вийшло лаконічно та гармонійно. Насправді я не дуже люблю відеопроєкти. А тут захотілося до них звернутися. Спочатку народилася історія з білими тканинами, потім – бажання показати відеоряд. Сніг, лелеки, Червоне море – певною мірою це все підсилювало нашу історію. Важлива тут і пластика. Можливо, ми ще не досягли потрібного рівня. Але спочатку вистава збирається, а вже потім набирає життя. Щось змінюємо, щось додаємо. Спочатку ми думали про те, чи потрібна хореографія взагалі. Потім захотілося додати східний танець, показати обряд перетворення Насті на Роксолану. Вважаю, що відео та хореографія у нас лаконічні і на своєму місці. Хотів би ще попрацювати з “Берегинею” як із театром фольклору. Це унікальний театр, який зберігає наші українські традиції. Був би радий з ними поекспериментувати, пошукати цікаву тему для співпраці, щоб створити нову захопливу виставу. – Я прийшла працювати до театру “Берегиня” влітку минулого року, – зазначила Дарина Бородій, виконавиця ролі Роксолани в юності. – До цього навчалася в Київському національному університеті культури і мистецтв за спеці-
Лілія Мілевська альністю “музичний фольклор”. Наш університет плідно співпрацює з цим театром. Часто з друзями ходила до “Берегині”, не пропускала жодної прем’єри. Пробувала себе в різних професіях, пов’язаних із творчістю та інших. Врешті зрозуміла, що хочу працювати за фахом і бути причетною до фольклору. Брала участь у студентській виставі, яку ставила моя подруга. Театр “Берегиня” люб’язно надав свою сцену для нашого проєкту. Саме тоді я запитала в Ільїни Генсіцької, чи буде у них кастинг, чи шукають вони нових акторів. Невдовзі така нагода трапилася, ія почала працювати в цьому чудовому колективі. Ще перед початком роботи над новою виставою режисерпостановник Максим Добролюбов сказав нам, щоб ми не передивлялися відомий серіал, інші фільми на цю тему. Порадив почитати Загребельного, власне, за текстом цього письменника і була поставлена “Роксолана”. Читаючи книгу, я намагалася уявити себе на місці дівчини, яка потрапляє в таку життєву ситуацію. Думала про те, як би я вчинила на її місці. Часто згадується, що вона була безтурботною і веселою. Особисто мені важко уявити, як можна було бути безтурботною в таких умовах. Особливо гостро це відчувається зараз, коли в нашій країні йде війна і багато українських дітей перебувають у полоні. Репетиційний процес відбувався дуже цікаво. Спершу було багато читок, на яких мали бути всі задіяні у виставі актори. Режисер прагнув, аби ми знову й знову слухали цю історію, щоразу її переживаючи. Також для Максима Добролюбова було важливо, аби всі репетиції відбувалися саме на сцені, а не в інших залах. Задіяна у виставі команда – це чудові люди, з якими я вже встигла раніше попрацювати. Кожен із акторів по-своєму сприймає і саму історію, і свого персонажа. Було цікаво бачити, як вони адаптують своїх героїв під себе. Як вже сказала Ільїна Генсіцька, одна з виконавиць – Антоніна Бригінець, на жаль, померла, тому ми терміново вводили іншу акторку на її роль. Вони абсолютно по-різному її грали. До речі, кожен показ “Роксолани” ми присвячуємо пам’яті Антоніни. Якщо говорити про себе, то вважаю, що мені потрібно більше
Новим проєктом Київського академічного театру українського фольклору “Берегиня” стала вистава “Роксолана. Сходження зірки. Битви гарему”, в якій театр представив свій погляд на цю історичну постать.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
