Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Як викрадена історія стає інструментом війни проти України

Слово Просвіти, №19 за 2026 рік

Микола ГОЛОМША Україна надто довго недооцінювала одну з найнебезпечніших форм агресії – викрадення нашої історичної пам’яті. Ще задовго до повномасштабного вторгнення росія системно вивозила, привласнювала, переписувала й асимілювала українську культурну спадщину, створюючи ілюзію “єдиної історії” та “спільної культури”. І поки українці боролися за виживання держави, кремль десятиліттями вів іншу війну – війну за право володіти нашим минулим. Сьогодні у фондах Державної Третьяковської галереї, Державного Ермітажу та десятках російських музеїв зберігаються тисячі артефактів українського походження. Частина з них потрапила туди ще за часів імперії та срср, інша – вже в період незалежності України через корупцію, слабкість державних інституцій, контрабанду та відсутність системної політики захисту культурної спадщини. Особливо символічною стала історія зі справою про скіфське золото. Після окупації Криму росія намагалася привласнити колекцію безцінних артефактів, що перебували на виставці в Нідерландах. Боротьба за ці експонати стала не просто музейною суперечкою – вона стала міжнародним юридичним доказом того, що культура є частиною суверенітету держави. І коли суд ухвалив рішення повернути колекцію Україні, це була перемога не лише права, а й історичної справедливості. Але проблема значно глибша, ніж окремі судові процеси. Викрадення історії – це технологія колонізації, російська імперія століттями діяла за одним принципом: спочатку знищити окрему ідентичність народу, а потім привласнити його культурну спадщину. Саме тому українські літописи називали “русскими”, українських митців – “великорусскими”, а пам’ятки Київської Русі – “колискою російської цивілізації”. Це не випадковість. Це системна стратегія. Коли у світі говорять про Київську Русь як про “спільну спадщину”, кремль отримує можливість легітимізувати свої імперські претензії. Саме тому боротьба за культурну спадщину є частиною національної безпеки. Бо народ, якому забрали історію, легше переконати, що він “ніколи не існував”. Хто має повертати викрадене? Це питання не може залишатися лише сферою діяльності музеїв або окремих ентузіастів. Повернення української культурної спадщини повинно стати державною стратегією. Україні необхідна: - окрема національна програма пошуку й повернення культурних цінностей; - міжнародна юридична група для супроводу реституційних процесів; - цифровий реєстр усіх викрадених або втрачених артефактів; - спеціалізований підрозділ культурної дипломатії; - кримінальне переслідування осіб, причетних до незаконного вивезення пам’яток; - співпраця з ЮНЕСКО, міжнародними аукціонами, музеями та архівами. Потрібно чесно визнати: довоєнна Україна часто поводилася як держава без історичної політики. Ми втрачали архіви, недофінансовували музеї, дозволяли руйнувати пам’ятки, не створювали належного контролю за культурними цінностями. І цим користувалася росія. Культура – це теж фронт. Сьогодні вже очевидно: війна точиться не лише за території. Вона точиться за право бути суб’єктом історії. Якщо українська молодь не знатиме власних героїв, власної науки, власної культури – чужа пропаганда завжди заповнить цю порожнечу. Саме тому кремль десятиліттями фінансував українофобські наративи, висміював українську мову, применшував роль української культури та нав’язував комплекс меншовартості. Українцям роками намагалися нав’язати думку, що “все велике створювалося не нами”. Це була психологічна окупація. Тому сьогодні недостатньо лише відбити території. Потрібно повернути українцям відчуття власної цивілізаційної цінності. Чи вирішить проблему завезення дешевої робочої сили? Держава, яка замість розвитку власного людського потенціалу робить ставку винятково на імпорт дешевої праці, ризикує втратити стратегічне бачення майбутнього. Жодні заробітчани не сформують українську гуманітарну політику, не відродять українську історичну пам’ять, не створять український культурний продукт. Націю формують не лише економічні показники. Її формують: - культура; - освіта; - історична пам’ять; - наука; - власний інформаційний простір; - національна гідність. Саме тому Україна повинна інвестувати не лише у відбудову міст, а й у відбудову української ідентичності. Самодостатність починається з поваги до себе. Сильна держава – це не та, яка лише просить допомоги у світу. Сильна держава – це та, яка здатна створювати власний сенс, власний продукт, власну культуру й захищати власну історію. Україна має всі підстави бути саме такою державою. Ми є нацією з тисячолітньою історією, потужною культурною спадщиною, унікальною мовою, глибокою науковою та мистецькою традицією. Але все це потребує не декларацій, а системної державної політики. Повернення викрадених артефактів – це не питання музейних експонатів. Це питання повернення українцям самих себе. Бо народ, який не захищає свою пам’ять, ризикує втратити майбутнє. МИКОЛА ТИМОШИК ПЕРЕДПЛАТА—2026 Тижневик "Слово Просвіти" (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях "Укрпошти" за допомогою "Каталогу медіа України" на друге півріччя 2026 рік (стор. 41). Вартість є такою: 1 міс. — 71 грн. 3 міс. — 213 грн. 6 міс. — 426 грн. Будьмо, друзі, разом!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин