Наші обереги · “У смутні часи і найтяжчу годину українці свято берегли Вишиванку як найдорожчий скарб і сокровенну реліквію”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
“Національне свято, яке не потребує закону…”
Слово Просвіти, №19 за 2026 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
Заквітчаний каштанами Хрещатик радо приймав у популярній київській книгарні “СЕНС” символ ідентичности Нації – українську Вишиванку. Нині вона сприймалася дещо в новому вимірі, адже презентувалася унікальна книга “День Вишиванки – свято мільйонів: від студентської акції до світового масштабу” (2026 р.). Прекрасне мистецьке, культурно-історичне, етнокультурне, педагогічне і політичне видання, авторкою якого є одна з найбільш яскравих ініціяторок та співзасновниць цього свята, членкиня Ради міжнародної культурної спадщини Леся Воронюк. Справді, третій четвер травня став не просто формальною подією, коли в Україні та в понад 100 країнах мільйони українців (і не тільки) відзначають цей феномен у вінку наших національних цінностей. Цей знаковий День, народжений групою студентів на історичному факультеті Чернівецького Федьковичевого університету, зібрав з усіх країв і світів у єдину сув’язь усі скарби народного таланту, історичної минувшини, мистецької краси і національної пам’яті, щоби знову заговорив до “себе” і світу генетичний код української Нації, нагадуючи від імені “мертвих, живих і ненарожденних” про високий злет українства, про те, “що ми?.. Чиї сини? яких батьків?” Два десятки років тому студентство на повний голос забажало, щоби та сакральна національна ідея, мрія, надія, що віками нуртували в душах і серцях українців, огранені вишиваними прадавніми орнаментами, заіскрилися новими барвами і смислами їхнього буття. Це була не просто цікава й суспільно затребувана інновація, оскільки за нею з молодечою енергією розпочалося загальнонаціональне безупинне дійство, втілюване в наукові, просвітницькі, культурно-інформаційні проєкти на теренах України та закордонні. Благо, що для цього на материзні був завжди благодатний ґрунт, адже такою вишиваною мапою України не володіє жоден європейський народ. Українська вишиванка “пішла світом не з сумою”, а гордо й величаво, ставши однією з яскравих сторінок сучасної української народної дипломатії.
Про все це дуже промовисто, зі знанням справи, а головне – чуттєво оповідали зацікавленій авдиторії ведучі заходу – Леся Воронюк і Олександр Ткачук. Важливо, що в цьому щирому й відкритому діалозі були присутні кілька значущих етичних речей, які озвучувалися тими, хто сотворив цей День у новому образі. Серед таких – особлива “вдячність нашим дорогим родинам, завдяки яким ми виросли українцями”. А ще – своїй “альмаматер” (історичному факультету), наставникам-викладачам і професорам, які були суголосні цій благородній ідеї своїх вихованців. Бо як мудро колись зазначав Дж. Локк, людину завжди творять два великих чинники – Виховник і Середовище. Нічого з нічого не буває. Треба, творячи великі й малі справи, завжди пам’ятати: щоби знати “куди йдемо”, варто осягнути ту минувщину, щоби пізнати “звідки йдемо”. А йдемо як Народ насправді з тієї давнини сивої і не дуже, коли в смутні часи і найтяжчу годину українці свято берегли Вишиванку як найдорожчий скарб і сокровенну реліквію. Цей символ впродовж століть і багатьох поколінь став для Народу значущим оберегом пам’яті, культури, ідентичності, гідності і краси національного буття. Вишиванка – генетичний код Нації, який живе в “серці, душі і тілі” українства, якому не 20 і не 200 років, а, мабуть, із часів Трипільської доби нагадує нам про нашу буттєву окремішність, духовну суверенність, історичну тяглість, незбагненну естетичну й моральну красу незборимого Народу, що зветься Українцями. Оця незнищенна сув’язь краси, пам’яті, гідності, віковічної традиції і є тією справжньою Силою, яка оберігає Націю, утверджує її правдивим кличем Шевченкового Слова – “Свою Україну любіть!” Після слів Лесі Воронюк, що вишиванка знаменує себе передусім українськістю, згадав нещодавній виступ професорки із Сум Лариси Корж-Усенко, яка демонструвала в своїй доповіді “Національно-патріотичне виховання молоді очима видатних українських педагогів” вишиванкові портрети І. Франка, Лесі Українки, С. Єфремова, Б. Грінченка, Олени Пчілки, М. Драгоманова, Є. Чикаленка та багатьох інших будителів національного Духу, посилюючи сутнісне розуміння, що вишиванка для них була виявом українськості, ідентичності, історично-культурної традиції, гідності й водночас оберегом від чужинських зазіхань на власне національно-культурне “Я”. Сьогодні цей унікальний національний скарб сприймається не тільки як естетичний феномен, якому, без перебільшень, немає рівних у світовому просторі, а виокремлюється в часи війни як символ, знамено Нації, її сакральна зброя супроти московита. Тому й презентована з такою щирою любов’ю шановними Лесею та Олександром книга-фоліант “День Вишиванки” саме в той день, коли москвоординці лякали ракетним ударом по центру Києва, є свідченням, що Українську Культуру не вбити. Вона – всеперемагаюча! Бо і самій книзі викарбувано голосом незламного Народу величні кличі: “Вишиванка – це Любов”; “Вишиваємо Перемогу!” Велика дяка нашій молоді за їхню ідею, одержиму й жертовну працю в ім’я України!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
