“Все од Бога, Од Бога все! А сам нічого Дурний не вдіє чоловік!” · с. 8сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «ВАЖКА ДОРОГА ДО ТАРАСОВОГО ХРАМУ», с. 1
ВАЖКА ДОРОГА ДО ТАРАСОВОГО ХРАМУ
Слово Просвіти, №20 за 2007 рік
Продовження. Поч. на с. 1
Можливо, саме це не всім подобається? Хоча Оргкомітет вирішив, що Тарасова церква буде під опікою Національного заповідника, і ставив за приклад Храм Гробу Господнього, де на далеко не мирній ізраїльській землі мирно моляться і греко-католики, і католики, і православні східного обряду. І хоч канівська історична церква, в якій відспівували тіло Шевченка, належить Московському патріархату, працівники заповідника, незважаючи на ідею, що підхоплена українським народом, раптом висунули власну. На сторінках “Слова Просвіти” виступила працівниця заповідника Зінаїда Тарахан-Береза, пропонуючи “повернути нашому народові, після кількавікового забуття, маленьку дерев’яну козацьку церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, відновивши її в Монастирку, під Чернечою горою, поряд із майбутнім монументом, який давно планується звести тут відважним українським гетьманам — Івану Підкові, Якову Шаху та Самійлу Кішці… ” Ось така, зовні благородна ідея, а якщо подумати — спроба “відвести очі” тим, хто мріє про Тарасову церкву; власне, це тільки моя особиста думка і мої переконання: ніяка відновлена (церква-макет?) будова XVII сторіччя, до того ж, — як розвиває свою гіпотезу З. Тарахан- Береза, церква-усипальниця для найбільших достойників, для самого Симона Петлюри — не може бути Тарасовою церквою. З цими думками ми й під’їхали до урочища Монастирок, до пам’ятного хреста, який 20 травня 2001 року ставили не лише просвітяни, а й черкащани, мешканці Канева, представники всіх областей усієї України. Вигорілий на сонці і вимерзлий на вологих дніпровських вітрах, митий дощами і полосканий туманами, той шестирічний хрест стояв на місці. А на ньому по-хазяйськи висіла чиясь куртка. Як використовували таку символічну дерев’яну споруду як хрест в історії, — я знала. Пам’ятний хрест-вішалка для одягу мені трапився вперше. Наш кореспондент Олександр Литвиненко вирішив таке чудо сфотографувати. Навперейми до нас, від модерного і нового фольксфагена-фаєтона кинувся досить видний моложавий чоловік: — Куртку зніміть! Зніміть мою куртку!
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Із куряви вантажівок і реву бульдозерів до нас наблизився чо* ловік, якого ми збиралися розшу* кувати на Тарасовій горі: гене* ральний директор Шевченківсько* го Національного заповідника Мар’ян Володимирович ПІНЯК став нашим бажаним співрозмов* ником, питаючи, що нам потрібно.
— Ми хочемо поговорити і про генеральну реконструкцію, і що тут відбувається, і що 22 травня буде у Вас, і про Тарасову церкву. — На сьогодні питання з церквою залишається відкритим, — тому, що сама постановка питання, напевно, з самого початку була неправильною. Треба було спочатку з’ясувати, яка та церква повинна бути, кому вона повинна належати, в якому місці вона має стояти. Ось ми стоїмо біля хреста, встановленого на місці, яке було визначено,
що тут стоятиме Тарасова церква. На комплексі сходжень теж стоїть камінь, і на ньому також написано, що тут буде Тарасова церква — Церква єднання. На думку працівників заповідника (ми теж неодноразово збиралися, обговорювали цю тему), місце вибрано невдало: ні перше, ні друге. — І перше, і друге було вказа* но перстом тодішнього гене* рального директора Ігоря Дмит* ровича Ліхового. — Я не знаю, чи було вказано, це не мій період, і я не можу стверджувати, ким було вказано. Але, наскільки я знаю, Ігор Дмитрович також неодноразово писав і звертався з цього приводу, що єдине місце в даному випадку, яке ми вважаємо доцільно використати, — це місце позаду пам’ятника Підкові, цей пагорб, який зараз буде сформовано, буде зроблено благоустрій навколо пам’ятного знаку Івану Підкові. Ми вважаємо, що це єдине місце, яке справді відповідає історичним даним, які збереглися, які опрацьовані працівниками заповідника. — Ви маєте на увазі версію Тарахан*Берези? — Так, мається на увазі козацький монастир, який раніше був тут, у якому доживали віку старі поранені козаки і на території якого була дерев’яна невеличка козацька церква. Щодо надбрамної церкви, то ми не підтримуємо цієї ідеї, хоча б тому, що не хотілося б, по-перше, ділити людей, які приходять поклонитися Тарасу Шевченку. Тому що люди ідуть різних національностей і різних віросповідань. І одні будуть іти через надбрамну церкву (так, як було задумано, як через чистилище), а інші — якимись навколишніми шляхами.
— І, власне, Ви вирішили, що не потрібна заповіднику церква* пам’ятник Тарасу Шевченку, що українці можуть образити укра* їнською церквою на українській землі інші народи?! — Ви знаєте, це питання дуже складне. — А в чому його складність? Гроші на церкву здали греко*ка* толики, католики, віруючі Мос* ковського і Київського патріар* хатів. І жоден із тих, хто давав свою гривню, не питав, яка кон* фесія буде в церкві, розуміючи, що Христос, як і Тарас Шевчен* ко, один. Це питання виникає тільки в директора заповідника ів працівників заповідника… І бу* ло домовлено, говорилося про це, погоджували, що ключ від церкви буде у директора запо* відника, у працівників заповідни* ка, і що зможуть там відправити свою службу і греко*католики, і католики, і християни східного обряду, і ніхто один після одного переосвячувати церкву не буде. І що сама форма будови, обрана як символ людей III тисячоліття, які ведуть своє літочислення від Христа. Отак було задумано, і мене дивує, що перше питання, яке виникає у Вас: кому належа* тиме церква і яка конфесія. Тоб* то, працівники заповідника, які мають бути над релігійною ідео* логією, над конфесійною бо* ротьбою, наче заохочують цих жертводавців до міжконфесійної боротьби і непорозуміння. — Бачите, як Ви довго говорили, складно... — Що ж, це ввійде просто в текст мого інтерв’ю як моя точка зору. — Із-за цього якраз це питання і складне, розумієте. — Скажіть, у Каневі загострена міжконфесійна боротьба? — Ні. На сьогодні — ні. — Заповідник заперечував проти передачі храму, в якому відспівували Шевченка, Москов* ському патріархату? — Зараз мова про Тарасову церкву. — Ні, конкретне питання. — Я не можу Вам сказати за той період, яка була позиція 10—15 років тому в працівників заповідника. — Єдина тут була сутичка, ко* ли приїжджав патріарх Мсти* слав… — Ви дуже гарно, бачу, все за мене сказали. Майже все за мене сказали. Справді, був прецедент у 1991 році, коли виник міжконфесійний конфлікт на могилі Шевченка. Якраз тому ми не хотіли, аби в майбутньому подібні речі повторилися. Десь Ви правильно сказали, звичайно, і позиція працівників заповідника така сама, що церква повинна належати всім конфесіям. — То що не влаштовує в кон* цепції, викладеній мною і схва* леною жертводавцями?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
