15 “Вокальну музику слід виконувати тією мовою, яка зрозуміла для публіки”. · Арт-калейдоскоп · с. 15сторінка оригіналу ↗
У Києві відбувся перший Вікі-концерт
Слово Просвіти, №20 за 2013 рік
Євген БУКЕТ Фото автора
Українські вокальні переклади мають давню традицію, закладену М. Рильським, М. Лукашем, Л. Старицькою-Черняхівською, Б. Теном. Проте їхні переклади майже не видавалися і тому лишаються маловідомі. Тому в рамках проекту “Світова класика українською” видано клавір опери “Сокіл” Д. Бортнянського в українському перекладі М. Стріхи. Про це видання та музичну прем’єру українського перекладу опери “Сокіл” у Дрогобичі “Слово Просвіти” вже писало раніше. Концерт 15 травня охопив якнайширший стильовий і жанровий спектр. Більша частина творів, що прозвучали під час концерту, — це романси Ф. Шуберта, Р. Шумана, М. Глінки, М. Римського-Корсакова, Дж. Пуччіні та С. Рахманінова в поетичному перекладі Юрія Отрошенка. З теплими спогадами про київського лікаря, поета і перекладача Юрія Яковича Отрошенка до присутніх звернувся друг митця Володимир Тольба, дякуючи ГО “Вікімедіа Україна” за небайдужість до спадщини митця. У концерті прозвучали кілька сучасних творів Оксани Євсюкової на вірші Тетяни Череп і Марини Попової, а також Андрія Бондаренка на слова Л. Керрола (в перекладі В. Корнієнка). Солісти — народний артист України Микола Коваль, народний артист України Степан Фіцич, заслужена артистка України Наталія Кречко, заслужена артистка України Оксана Дондик, Оксана Євсюкова. Також у концерті взяли участь лауреати міжнародних конкурсів Андрій Бондаренко (фортепіано), Андрій Дьомін (кларнет), Василь Бабич (віолончель). Зал аплодував виконавцям стоячи, а після заключної “Застільної пісні” з опери “Травіата” Дж. Верді взагалі вибухнув палкими оваціями і змусив виконати цей твір “на біс”. Один із організаторів концерту, член правління ГО “Вікімедіа Україна”, член Національної спілки композиторів України Андрій Бондаренко зазначив, що концерт був унікальним: “Після того, як Київська опера відмовилась від українських перекладів у перші роки Незалежності, рідне слово у світовій музичній класиці ви вже не почуєте майже ніде. Винятки поодинокі — студія при Національній музичній академії України поставила українською “Севільського цирульника”. 1994 року один раз у театрі Франка низка камерних тво-
Ідеалістично-філософське бачення світу художниці втілене не тільки на полотнах, а й у назвах картин: “Життя — як сніг”, “Любов — неначе спалах розуміння”, “Враження без берега”, “Птах надії”, “Рожеві відблиски міста”. Виставка має ще одну знакову назву “Вітер змін”. Білий вітер змін Оксани Ядчук-Мачинської дає змогу побачити творчі пошуки художника, техніка якого еволюціонує і змінюється. “Оксана Ядчук-Мачинська — митець, який підсвідомо вміє себе почути, побачити, відстежити перлинки своєї вразливої натури і перенести їх на полотно, — каже Алла Маричевська, директор галереї “АВС-арт”. — Вона постійно перебуває у контексті європейського мистецтва. Творчість художниці — підтвердження тієї думки, що сучасні митці повертаються до академічного живопису,
рів прозвучали українською у виконанні Ганни Колесник-Ратушної. Між тим результат захоплюючий — мало того, що вокалісти добре співають, так ще ви й розумієте, про що!” “Зараз майже всі “на віру” сприймають твердження, що оперу і будь-яку вокальну музику можна виконувати лише мовою оригіналу, бо начебто так досягається єдність музики і слова. І ніхто навіть не намагається замислитися, а чи насправді це так. А якщо почитати, що писали на цю тему славетні композитори минулого, то читачі неабияк здивуються, коли довідаються, що, приміром, і Джузеппе Верді, і Ріхард Вагнер, і Дмитро Шостакович, і чимало інших шанованих авторів саме тієї музики, яку слід співати, вважали, що вокальну музику слід виконувати тією мовою, яка зрозуміла для публіки. Відомо, як Верді тяжко працював над французькими перекладами своїх найале використовуючи техніки, які осучаснюють його. “Білий вітер” — ретроспективна виставка з різних серій і циклів. Її назва не випадкова, адже білий вітер, з одного боку, — міфо-поетичний образ, а з другого — як сама ідея, що втілюється в різних метафоричних і символічних сюжетах робіт”. Працюючи у просторах своєї душі, Оксана Ядчук-Мачинська поруч із вітром витворює образи тельця у небесах (“Священний бик”), птахів (“Дотик Птаха”, “Мрії про майбутнє”), янголів (“Синій бутель”), фантастичних дерев (“Помідорне дерево”), граційних і витончених жінок (“Княжна”, “Свята Хільгерда”). Серед бу-
15 травня в Київському будинку вчених відбувся Концерт вокальної музики в рамках проекту “Світова класика українською”, організований громадською організацією “Вікімедіа Україна”.
головніших опер. Вагнер дуже переймався, щоб публіка в Австралії отримала адекватне уявлення про “Лоенгріна” англійською. І, очевидно, за тим стояла не просто якась філантропія, а глибоке усвідомлення того, що і в оперній арії, і в романсі, і в пісні музика і текст однаково важливі чинники. Тому, коли хтось намагається говорити про єдність музики і незрозумілого тексту, то, очевидно, глибоко фальшивить”, — зазначив академік АН Вищої школи України, доктор фізико-математичних наук Максим Стріха. Ще одна особливість концерту — його повний запис із метою поширення відео-та аудіоматеріалів на умовах так званих “вільних ліцензій”. Зокрема фотографії та записи, зроблені на цьому концерті, будуть доступні на Вікісховищі на умовах ліцензії Creative Commons Attribution- ShareAlike 3.0 Unported, що передбачає право на копіювання, розповсюдження і створення похідних робіт за умови зазначення авторства на умовах тієї самої ліцензії. Тобто, “Світова класика українською” стала першим у світі вокальним надбанням, яке відтепер зможе використовувати будь-хто.
яння кольорів художниця надає перевагу білому як символу інтимності, чистоти і святості. Так, наприклад, образ Святої Хільгерди у квадриптиху зринув білим по білому, а образ світлоносного тельця як символа України перегукується з давніми віруваннями та легендами. Переважно всі представлені на виставці пейзажі навіяні подорожами за кордоном, зокрема у Фінляндії, Хорватії. “Кожна робота відображає мій внутрішній стан і є відголоском пережитого дня. Я закохана в колір, тому під час подорожей передусім мене цікавить колористика, дух місця, де перебуваю. Для мене вся планета — то моя земля”, — ділиться думками мисткиня.
Ці слова Бориса Пастернака про музику Фридерика Шопена можна сказати і про концерт, присвячений пам’яті композитора — перший сольний концерт студентів оркестрового відділення Володимира й Олександра Дарміців. У малому залі Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка вільних місць уже не було, а люди все підходили. Декому довелося слухати стоячи, але концерт того вартував: Паганіні, Шопен, Рахманінов, Бетховен і знову Шопен. Скрипка — Олександр, рояль — Володимир. Скрипка — Володимир, рояль — Олександр. Рояль — Олександр. Рояль — Володимир… Я не музикознавець, але прослухала багато концертів і маю колекцію платівок класичної музики. Так-от, скажу чесно: і скрипка, і рояль так, як у Володимира, не часто звучать навіть у іменитих виконавців. Це — Музика. Музика, яка не складається з окремих, раніше кимось написаних нот, а твориться зараз, тут, при нас, і лине єдиним потоком просто з душі в душу. І це — третьокурсник!.. Олександр, молодший на курс, також чудово грає. Правда, він і скрипка, він і рояль поки що існують окремо одне від одного. Але все попереду: ми ще почуємо і Володимира з Олександром, і їхніх молодших братів Павла й Романа, які неодмінно будуть скрипалями, а наразі вчаться в музичній спецшколі імені Крушельницької. Старший, Леонід Дарміць, навчає майстерності юних скрипалів у Мінському музичному училищі. Володя, крім скрипки й фортепіано, грає на валторні, а Сашко — на трубі. Сестри Марина і Єлизавета теж вчилися грати на скрипці, але професійними музикантами не стали. “Певно, ваші батьки — музиканти? Музична династія?” — спитала я. “Ні. Батько колись дуже хотів стати скрипалем…” На жаль, публічні концерти в консерваторії відбуваються нечасто. Чому? Хлопці знизали плечима: певно, бракує впевненості, ентузіазму, часу… До речі, студентів у залі було небагато: переважно прийшли викладачі школи імені Крушельницької. Що ж, Юлія Трохимівна Онищенко і Наталя Павлівна Пославська мають усі підстави пишатися своїми учнями! Шопен — улюблений композитор Володимира. Концерт — його ідея. Можна лише уявити, як хвилювалися брати, і наскільки вони вдячні старшому викладачеві кафедри фортепіано Софії Онуфріївні Помірко, яка їх підтримала, допомогла скласти програму і надала можливість репетирувати в залі. На моє запитання, чи не планують брати Дарміці створити сімейний оркестр, хлопці кивнули: так, думали про це, але спочатку треба досягти професійного рівня, придбати якісні інструменти, знайти спонсорів… Я в них вірю. Хоч про їхній перший концерт сповіщала лише одна маленька афіша в приміщенні консерваторії, вільних місць усе одно не було. Це — гарний старт. Будуть і спонсори, і переповнені зали, і оплески. Бо Дарміць — міцний дар або дар моці. А просто так прізвища не даються. Оксана Ядчук-Мачинська
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
