“Потреба подальшого розширення території Канівського заповідника та надання йому статусу біосферного”. Національна спадщина · с. 3сторінка оригіналу ↗
Сьогодення Канівського заповідника
Слово Просвіти, №20 за 2013 рік
Володимир ГЕТЬМАН, Київський національний університет ім. Т. Шевченка, доцент кафедри землезнавства та геоморфології, кандидат географічних наук
Над Трахтемировим високо На кручі ніби сирота… Стоїть одним одна хатина… З хатини видно Україну І всю Гетьманщину кругом. Тарас Шевченко Вздовж сивовусого прабатька-Дніпра, нижче Канева, і якраз навпроти лівобережного села Келеберди, ген на 5 км, високим, почленованим ярами та балками, правобережжям тягнеться Канівський природний заповідник. Він один із найдавніших в Україні, де протягом тисячоліть органічно поєднувалися історія народу (праслов’янського) та його землі. Унікальність рельєфу, неповторна краса ландшафтів, величезне біорізноманіття дивом збереглися у самому центрі густонаселеної України. Земля тут багата археологічними пам’ятками ще з часів палеоліту. Ці місця вже в кінці ХІХ— на початку ХХ ст. привертали увагу науковців: біологів, геологів, географів, археологів, краєзнавців. Задумливо стоїть над сивим Дніпром Княжа гора, заховавши в собі пам’ять про літописний Родень. Скільки подібних йому середньовічних міст Київської Русі спалили монголотатари: Плеснеськ на Львівщині (поблизу м. Броди, с. Підгірці), Воїнь на правому березі Сули, у місці, де вона впадає у Дніпро… На місці Воїня зараз хлюпає хвилями Кременчуцьке водосховище. А пізніший Батурин! Добре, що вистачило державницького розуму і волі його відновити. Істина — доля окремої людини, будівлі, міста і цілого народу бувають подібні. Але як так могло статися, що впала Русь, загинула Гетьманщина, вбито С. Петлюру, С. Бандеру, В. Чорновола? Нині вироджується цілий народ і відомо! що робиться з Україною — чвари, недовіра, підлість… Прикро, але котел етногенезу кипить. Вариться нова “людська спільнота” під вивіскою — Український народ. Історичні початки давньоруського Родня сягають, можливо, V—VI ст. І назва його походить від найдавнішого зі слов’янських богів — Рода (бога землеробства). Власне, місто виникло з поселення полян VІІ—VIІІ ст., відкритого археологами біля підніжжя Княжої гори. Також розкопано (наприкінці 90-х років минулого століття) поселення полян на території садиби заповідника, на першій надзаплавній терасі — там, де тепер спортивна площадка. Отак! Ми, студенти 70-х, “били” футбольного м’яча на місці, де жили поляни у VIII—IХ ст. Сьогодні тут реконструйовано дві напівземлянки: з лежанкою на колодах, місцем для вогнища; дерев’яними колодами обкладені стіни. Звідси пішла Русь! (Виникла назва р. Рось, народився бог Род). Давнє місто, південний форпост Руської держави, стояло на крутому мисі, гордо здіймаючись над довколишньою місцевістю. Від зсувів і обвалів Княжа гора схудла, поменшала в розмірах і зараз її площа становить ледь 4 га. Дніпро і Рось із двох сторін робили Родень неприступним. Нині гора обмежена з півночі Мар’їним яром, а з півдня — Княжим, зі сходу круто обривається в сторону Дніпра, ана захід — поступово переходить у правобережну рівнину. Стоїмо на святій землі. Десь тут стояли князівські палаци, поодаль — дерев’яна церква. Княжий дитинець поріс лісом. Із Княжої гори рукою подати до Великого і Малого скіфського городищ, звідки відкривається обшир Дніпра. Яка енергія Духу в цій землі! Вона закодована в історичній пам’яті про людей, скіфів-орачів, які жили тут у І тис. до н. е. Тут вони обробляли землю, відзначали язичницькі свята, ростили дітей… Ляжте і обніміть цю землю, прислухайтесь до неї і ви почуєте мову предків, людський галас та іржання коней. Енергія Духу землі надасть сили, окрилить. З пам’яттю про пращурів, і згасне, коли їх забудемо. Із Канівським природним заповідником межує Шевченківський національний історико-культурний заповідник. Тут, на Чернечій горі, покоїться Тарас, наш український Апостол. І стоячи у задумі, усе бачить…
* * * Канівський заповідник включає як основну так звану нагірну частину (1415 га) — покриті лісом яри та пагорби, названі широким загалом Канівськими горами (найвища абсолютна відмітка 255 м н. р. м.). До заповідника також входять два заплавні острови Дніпра — Круглик (92 га) і Шелестів (404 га), а також Зміїні острови (116 га) у Канівському водосховищі. У недалекому минулому Канівські гори були лісовим краєм. Ковилово-різнотравний степ займав переважно верхівки горбів і південні крутосхили. Після знищення лісів на крутосхилах почалася сильна ґрунтова ерозія. Тому нині яри займають майже третину території заповідника. Глибина деяких — Сухий потік, Маланчин потік, Комашиний яр — сягає 30—40 м. До заповідника входять відроги Хмілянського яру (до 80 м! завглибшки) — найдовшого і найглибшого в Європі. У вологе літо, у травні-червні, місцеві луки буяють барвистим різнотрав’ям, відбиваючи всіма кольорами веселки. Аспект (вигляд), кольорову гаму луки тоді створюють, приміром, рожеві свічки однієї з рідкісних українських орхідей — зозулинця болотного, з великими пурпуровими квітками у довгому колосовидному суцвітті. Літають і гудуть джмелі. На добре прогрітих відкритих схилах у траві дзюркочуть цвіркуни. Душа щемить від тих колискових мелодій. Однак найчарівніші на Канівських горах — лучні степи, які до кінця ХVІІІ ст. репрезентували більшу половину території лісостепу України. Нині вони збереглися хіба що на 49 га абсолютно заповідної “Михайлівської цілини”, на 80 га, у трансформованому вигляді, в заповіднику “Медобори”. Барвисті, різнотравно-ковило ві степи раніше квітували на Мар’їній, Княжій горах, Пластунці, Великому і Малому скіфських городищах, Верхніх і Нижніх Грушках, Чернечій горі. Тепер невеличкі острівці пречудового степу ще “жевріють” на Великому скіфському городищі, Верхніх Грушках. Власне, вони моделюють, відтворюють історичне середовище скіфського (сколотського) степу (VІІІ— ІІІ ст. до н. е.), сарматського півдня Руської рівнини (ІІ ст. дон. е. — ІІІ ст. н. е.). Завдяки заповідному степу віртуально воскресають в уяві давні, з часів антів, укріплені городища, високі могили, кургани на землях наших прадавніх вольностей. Там іще можна відчути терпкий, настояний на полині, п’янкий від сухого подиху вітру аромат “автентичного” степу, вдихнути на повні груди пилюку чумацького шляху!.. Який великий часовий “зріз” і які малі окрайці землі! Улітку лучний степ Канівських гір цвіте, буяє, палахкотить… Квітнуть в’язіль барвистий, буркуни білий і лікарський, материнка звичайна, звіробій звичайний тощо. Повсюди розкидані деревця крислатих диких груш, кущів глоду, шипшини, настовбурчилися зарості колючого терну. Нині навколо Канівського природного заповідника виникли об’єктивно, самі по собі, чи суб’єктивно проблеми, які потребують вирішення. Особливо актуальні питання, пов’язані з розширенням території заповідника, що передбачено Указом Президента України від 1 січня 2010 р. За рахунок приєднання до заповідника 6615,6 га (з одночасним виключенням 7,7 га земель для надання їх Шевченківському національному заповіднику — на Чернечій горі) його площа становитиме 8657,2 га. Загалом ідея розширення території існуючого Канівського природного заповідника виникла ще на початку 1970-х років, коли група науковців на чолі з головою Українського товариства охорони природи, доктором біологічних наук М. А. Воїнственським виступила з ініціативою створити на його базі заповідник природи Середнього Подніпров’я. Вчені запропонували передати заповіднику Михайлівське лісництво Канівської гідролісомеліоративної станції (зокрема, урочище Перуни). Загальна площа території, що охороняється, мала складати 157,2 тис. га. Ідея з часом знайшла офіційний відгук. Згідно з Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та підвищення якості питної води, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., планувалося створення Середньодніпровського національного природного парку площею аж 300 тис. га. Також Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі на 2000— 2015 роки передбачено створити Український лісостеповий біосферний заповідник площею 50 тис. га (до 2010—2012 років). Звісно, його основою мав би стати Канівський природний заповідник. Тому й існуюча до розширення площа Канівського природного заповідника (2049,3 га) була недостатня для ефективного збереження біотичного та ландшафтного різноманіття Середнього Придніпров’я. Розширення території Канівського природного заповідника поставило на порядок денний вирішення низки “дочірніх” питань. Розглянемо їх, розклавши все по поличках. Перше питання — юридичний статус Канівського природного заповідника як установи природно-заповідного фонду України, підпорядкованої Київському національному університету імені Тараса Шевченка. Звернемося до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”. Відповідно до статей 12, 15 цього Закону, природний заповідник є природоохоронною, науково-дослідною ус тановою загальнодержавного значення, управління якою здійснюється спеціальною адміністрацією. Згідно з Положенням “Про Навчально-науковий центр “Інститут біології” Київського національного університету імені Тараса Шевченка”, затвердженим 20 липня 2010 р. ректором університету, Канівський природний заповідник є структурним підрозділом раніше створеного Навчально-наукового центру “Інститут біології” Київського національного університету імені Тараса Шевченка, з правом юридичної особи. До зазначеного Навчально-науково-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
