Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Воїни і Слово
Слово Просвіти, №20 за 2025 рік
Бо того, хто наважився зрадити, відлучити себе від рідномов’я, не встояв і спокусився чужим, — цураються і “в хату не пускають”. Адже з чужомовністю навколишній світ і власна сутність буття мають розмитий і викривлений вигляд. Відомий мовознавець Олександр Потебня в праці “Думка і мова” зазначить, що ніхто не наділений правом укладати в мову народу те, чого сам цей народ у цій мові не знаходить. Адже “мова стоїть між людиною, народом, природою і зовнішнім світом… Кожний народ обведений колом своєї мови”. Великий філософ Й. Фіхте вважав найбільшою згубою, коли чужинцям вдавалося витоптувати мову, оскільки тоді вироджувався народ, перетворившись із “живого” в “мертвого”. Упродовж століть нашу українську мову різномасті зайди, конокради і грабіжники намагались вирвати з цього від-
ЄВГЕН БУКЕТ
НАДІЯ НАУМОВА
14–15
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Поч. на стор. 1
цілими сім’ями “етнічних росіян”, часто стимулюючи їх значними виплатами (до 60 тис. дол.) Так, до Криму за 11 років окупації “понаєхало” близько мільйона рассєян, значна частина з яких – представники каральних силових структур. Тому й звучала на конференції не теза Хвильового “Геть від москви”, а значно радикальніша й продуктивніша для сучасної української політики – “Геть москву!” з усіх сфер життєдіяльності нашої Нації. Освіта, культура, наука, публічний простір, церква, сім’я, мистецтво, спорт, дипломатія, бізнес, ЗМІ мають вивільнити себе з цієї гидотної ніші “рузькомірства”. Передовсім варто повністю викинути на смітник московську мову, культуру, церкву та їхню по вінця брехливу історію. Будь-яка толерантність до москвофільства врешті-решт знову і знову сприятиме приходу “асвабадітєлєй”. А суспільною порадою (вимогою) до “високих” і “змалілих” політиків та кнопкодавців щодо підвищення статусу і розвитку Української мови, яку необхідно захищати більше, ніж території, має стати такий наступний крок. Зробити варто так, як виписано позицію значущості рідної (державної) мови в законодавстві Франції (закон Тубона 1994) та Польщі (1999), де відповідальність за її збереження та націєтворчу роль покладено на державу, всі суспільні інституції та кожного громадянина (без винятку!). Бо достатньо побіжно оцінити публічний простір столиці України – Києва, як стане очевидним, що українське Слово тут затирається всілякими “ізмами”. Достатньо почути “іноземні” розмови учнів та студентів на перервах (і не тільки), які до того ж пересипані “рузькімі” матюками, якими вже не сваряться наші діти та учні, а зазвичай розмовляють, то переконуєшся, що наші освітні “стратегії” в цьому напрямку нагадують кульгаву качку. Але не тільки освіта є тому виною, адже передусім ці виразки виплоджуються в лоні найвищої політики. Ще зовсім свіжі факти відкритого потурання путінській раші, коли в 11 областях на рівні обласних та міських рад, порушуючи всі конституційні норми, були заманіфестовані “паради мовних суверенітетів”, утверджуючи повне домінування “магучєго язіка”. Або інше, коли в столичних
Університетах, успадковуючи чорносотенну традицію, окремі професори ще нещодавно заявляли, що їхня мова російська, якій вони мають служити. Тому гоже запитати, хіба не пора, йдучи так голосно й фразеологічно в Європу, розпочати окремим “навчителям” таки сповідувати на практиці ті цінності, якими живуть сусідні з нами народи. Бо в Польщі, наприклад, у законі “Про мову” (1999) зазначено, що “польська мова є основним елементом національного самовизначення та багатством національної культури…, а захист польської мови обов’язком УСІХ публічних органів та інституцій Польщі та обов’язком усіх громадян Польщі”. Аксіома, яка не підлягає ревізії. Або оцінимо той же закон Тубона (стаття 1), що визначає французьку мову “основоположним елементом ідентичності і національним надбанням Франції”. Починаючи з реклами, інструкцій, маркування, рахунків на квитанціях, не кажучи вже про викладання, трудові відносини, торгівлю і державну службу(!), — все мусить бути лише французькою. А якщо хтось дозволяє собі написи, оголошення на дорогах та в суспільному просторі не французькою, то після попередження нереагуючого позбавляють власності. А для осіб, що ігнорують мовні вимоги, існує стаття 17, яка передбачає за такі дії чи бездіяльність кримінальну відповідальність. Доречно також нагадати про повчальний для України факт, коли щорічно (до 15 вересня) французький уряд звітує перед обома палатами законодавців про виконання мовного Закону, як і те, що профільне міністерство промовисто називається Міністерством культури і французької мови, а його політика трансформується у відповідні дії як всередині країни, так і зовні. Як приклад, французький посол в ЄС Філіп Коста при розгляді знову. Якщо ми знищимо всю їхню бронетехніку – вони підуть на нас на мотоциклах і самокатах. Якщо не вистачатиме самокатів – пішки ітимуть. Якщо не зможуть іти – то зупиняться, зберуться з силами і знову підуть. І так було завжди. Вони з нами так воюють вже кілька століть. І саме такими способами. Під час Другої світової їм не важко було покласти пів мільйона, мільйон за умовний Покровськ. Чи змінилося щось відтоді? Подивіться на свіжі пам’ятники Сталіну в московському метро. Подивіться на ці пам’ятники і прийміть постійну війну як даність.
*** Зараз зі мною будуть сперечатися. Тому я щасливий, що це нарешті сказав ворог, а не я. Бо європейського бюджету залишає обговорення питання тільки тому, що зігноровано французьку мову. Не дивно, що відомий історик сучасності Тімоті Снайдер пише, що “я за українізацію” і хотів би, щоб українські дипломати, депутати і політики “розмовляли українською”. Показово, що французька нація свято оберігає і свою культурно-інституційну пам’ять, оскільки реалізує головну мету Французької Академії, створеної кардиналом Рішельє ще 1635 року, в статуті якої виписано найголовніше – забезпечувати стандарти мови, оберігати її чистоту, зробити її рідною для всіх французів. З тих пір минуло близько 400 років, але академіками можуть ставати лише ті визначні діячі в галузях літератури, мистецтва і культури, філософії, історії, медицини, педагогіки, церкви, дер-коли я кажу, що слід готуватися до постійної війни з РФ, зі мною починають ледь не сваритися – “ти хочеш воювати вічно?!” Так, ніби це питання від мене залежить. Так, ніби взагалі це питання залежить від українців. Це не має сенсу, бо це суперечка з реальністю. Це захисна реакція психіки, щоб за суперечкою не дати собі усвідомити стан речей. Але зі мною все одно зараз почнуть сперечатися.
*** Нам потрібна перебудова держави під дуже тривалу війну. Те, що є зараз, задумане для тимчасового, а не постійного військового протистояння. Так не має бути.
Ігор ЛУЦЕНКО, військовослужбовець ЗСУ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
