Святині · “Справжнє духовне єднання з довкіллям, яке ми зобов’язані охороняти і зберегти для нащадків”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Язичницькі таємниці Дажбога і Хорса у “Слові про Ігорів похід”
Слово Просвіти, №20 за 2025 рік
Юрій МОСЕНКІС, заслужений діяч мистецтв України, доктор філологічних наук
Даж(дь)бог – поетичне ім’я Ярослава Мудрого? Ім’я праслов’янське з паралелями в чеській та південнослов’янських мовах. Відомі три головні версії походження цього імені. Перша інтерпретує його як звертання-заклинання до бога, що дає (даждь – церковнослов’янською “дай!”). Друга розуміє ім’я як споріднене з германським коренем dag6 “горіти”, звідки німецьке Dag “день” і українське дьоготь, буквально “перепалений”. Із цією версією узгоджене розуміння Дажбога як тотожного давньогрецькому богові Сонця Геліосу сина Сварога (Іпатіївський літопис під 1114 р.), тобто Сварожича-вогню (згаданого рукописним Паїсіївським збірником). Третя ідентифікує Даж6бога з кельтським богом іншого світу і благ на ім’я Dad6da, буквально “добрий бог”. Ця ідентифікація підкріплена вживанням у літописі під 980 р. двох імен без сполучника – Хорсъ Дажьбогъ, де перше розуміють як епітет “добрий, хороший” (прикметник хороший, давніше хорошь – від *Хоршь “Хорсів, належний Хорсові”, як лішь “лісовик” від лісъ). Остання версія пов’язана з гіпотезою про те, що давньоукраїнські язичницькі жерці – волхви пов’язані з кельтами – волохами, що могли тікати на Русь від християнізації (за іншою версією, волсви – це первісно жерці тільки Велеса6Волоса). Тотожність Хорса і Дажбога дозволяє пояснити, чому обидва вони мали однакову функцію бога Сонця (причому Хорс – запозичений, Дажбог – власний). Існує думка, що Даждьбог походить із заклинання “дай, боже!”, відомого, зокрема, з весільної пісні про зустріч нареченого-князя з Дажбогом. За такої інтерпретації ім’я Стри6бог, також згадане у “Слові”, означає “простягни (руку), боже!” або навіть “знищ, боже!” (останнє маловірогідно). “Слово” двічі згадує не самого Дажбога, а тільки Дажбожих онуків, під якими розуміють або всю Русь, або тільки князівську династію, згадуючи билинного Володимира Красне Сонечко. У “Слові” Ігор асоційований із сонцем, а його поразка – із сонячним затемненням, Ігор і Всеволод – два сонця; золото в тексті характеризує князів. За Віталієм Скляренком, князі – внуки Дажбога, як співці – внуки Велеса. Дажбожих онуків можна співвіднести з протиставленням у “Слові” Ярославових та Всеславових онуків – київську і полоцьку гілки нащадків Володимира Великого; в іншому місці на землю Рускую, на жизнь Всеславлю – можливе протиставлення Русі і полоцької спадщини Всеслава. Тут земля
Руська може бути синонімічна Ярославовим онукам – як у приписці до псковського Апостола 1307 р. жизнь наша відповідає жизнь Дажбожа внука “Слова”. Не тільки загальне співвіднесення образів князів із сонцем, а й розглянуті вище контексти “Слова” дозволяють пов’язати Дажбожих онуків із Ярославовими онуками. Це змушує розглянути язичницьке ім’я Ярославъ у зв’язку з сонцем, персоніфікованим Дажбогом (і народним Ярилом, своїм іменем суголосним із іменем Ярослава). Отже, у “Слові” Дажбожі внуки – те саме, що Ярославлі внуки. Тоді Дажбог “Слова” – образне найменування Ярослава Мудрого. Запропонована версія має чітке підтвердження в контексті поеми. Адже одна зі згадок Дажбожих онуків зроблена у зв’язку з Олегом Святославичем (“Гориславичем”) – онуком Ярослава Мудрого. Омелян Партицький зробив спробу інтерпретувати образ Бояна як Велесового внука у зв’язку з образом діда Яня Вишатича (здогадного прообразу Бояна) – новгородського посадника Остромира, розуміючи Велеса “Слова” як прізвисько останнього. Однак ми нічого не знаємо про Остромира такого, що дозволило би пов’язати його з Велесом. (Водночас очевидним є суголосся висловів “Слова” Велесовъ вънукъ – Вьсеславли вънуци в контексті можливої асоціації Всеслава з Велесом). Тим паче невірогідна історична інтерпретація Стрибога (давньоукраїнський відповідник давньогрецького бога вітрів Еола) з фрази “Слова” се вітри, Стрибожи внуци. Стрибога давно порівнюють із образом вітрового батька українських казок. Отже, подібно до історичної інтерпретації Трояна, пропонуємо історичну інтерпретацію й Дажбога – але саме у “Слові”. Використання в поемі імені Дажбога як символічного найменування Ярослава Мудрого ніяк не заперечує язичницького культу Дажбога як бога Сонця. Звернімо увагу знову на рядки были вічи (січи) Трояни, минули літа Ярославли. Тут поряд згадано двох князів із символічними язичницькими найменуваннями – Святослава0Трояна і Ярослава0 Дажбога. Однак реконструкцію пропонуємо римовану без згадки символічного імені, прибрання якого вирівнює ритміку: *были січи Святославли (або, краще, Святъславличей), были літа Ярославли. Відсутність імені Дажбога в давній цитаті зі “Слова” (у приписці до псковського Апостола 1307 р.) та невключеність імені Дажбога до рим може означати належність цього епітета тому самому “поетичному редакторові”, який міг уписати до “Слова” і Трояна.
Хорс – противник Всеслава, покровитель Ігоря? Загальноприйнятим є виведення імені й образу Хорса від іранського хвар “сонце” (це іранське слово на позначення Сонця фігурує навіть у Старому Заповіті). Це слово – відповідник давньоіндійського свар “сонце”, запозиченого Руссю від давньоіндійського племені синдів (індійське Sind6 – “Індія”) на Азовському морі в імені Сварога. У “Слові” маємо формулу з ідеальним римуванням – *великому Хоръсови влькомъ ходъ прерыскаше. Це явна паралель із весільною піснею про зустріч нареченого-князя з Дажбогом, що свідчить на користь тотожності Хорса з Дажбогом і проти розуміння Хорса “Слова” як бога Місяця, якому вночі (въ ночь… до куръ – можливо, “до півнів”) перетинає шлях Всеслав (дорогою до Тьмуторокані – обіграно суголосся назви міста зі словом тьма). Образ “нічного сонця” (не стільки Місяця, скільки саме невидимого Сонця) та вовка, що перетинає Сонцеві дорогу, вказує на поширений образ вовка, що з’їдає сонце під час затемнення (наприклад, у “Пророцтві вьольви” з давньоскандинавської “Старшої Едди”). Активність Всеслава припадає на 1066
або 1067 роки (за різними інтерпретаціями літописних текстів), коли він бере Новгород, і 1068–1069 роки, коли він князює в Києві. Тому слід звернути увагу на сонячне затемнення на світанні 22 вересня 1066 року, частково видиме на Русі. Воно відбулось у сузір’ї Діви (Всеслав метав жереб про дівицю – Київ) поблизу сузір’я Вовка (Всеслав вовком перетинав шлях Хорсові-Сонцю). Асоціація міста з дівою добре відома як із новозавітного Апокаліпсису, так і з літописного найменування Києва “матір’ю міст руських” (де вбачають уплив грецької мови – слова метрополіс “столиця”, буквально “мати-місто”, і жіночого роду слова поліс “місто”). У зазначений день після заходу сонця на західному горизонті видно сузір’я Вовка, що зникає услід за сонцем – наче женеться за ним). А 15 серпня 1068 р., за місяць до вокняжіння Всеслава в Києві 14 вересня, трапилося місячне затемнення. Зв’язок ритуально-магічних дій “князя-вовкулаки” Всеслава з затемненням сонця вважаємо дуже вірогідним. Так у “Слові” знаходимо можливу символічну інформацію про ще одне сонячне затемнення, згадане в пісні Бояновій. Виходячи з літописного сполучення імен (ув описі язичницького пантеону Володимира Великого 980 року) Хорс Дажбог без сполучника в контексті уявлення про близькість сонячних функцій цих богів, можемо припускати, що й у “Слові” роль Хорса виявиться близькою до ролі Дажбога. Якщо Дажбог “Слова” виявляється образно-символічним іменем-епітетом Ярослава Мудрого (співвіднесеного з Ярилом), то хто такий у поемі Хорс? Хоч він і близький до Дажбога, але Всеслав, князюючи в Полоцьку з 1044 року, із Ярославом Мудрим не конфліктував. Натомість полоцький князь ворогував із безпосереднім наступником Ярослава – великим князем Київським Ізяславом Ярославичем, якого і змінив на київському престолі в 1068 р. Саме йому Всеслав перетинав шлях. Отже, Хорс “Слова” – поетичний епітет Ізяслава Ярославича. Є у “Слові” ще одне місце, де ім’я Хорса могло бути приховане – замінене пізнішим редактором на ім’я християнського Бога. Вислів Игореви князю Богъ путь кажетъ може бути реконструйований у формі *Игорь6кънязю Хоръсъ ходъ каже. Легко побачити протиставлення “нічного” Всеслава Боянової пісні і “сонячного” Ігоря автора “Слова”, порівнявши дві сакрально-поетичні формули: *великому Хоръсови влькомъ ходъ прерыскаше і *Игорь6кънязю Хоръсъ ходъ каже. Всеслав перетинає шлях Сонцеві, тоді як Ігор слідує за Сонцем. “Сонячний” Ігор був хороший – хорошь – Хоршь “Хорсів”!
гордістю мешканців громади, їх охороняють і бережуть як найвищу святиню і цінність. Олександрівщина, північна брама Донеччини, – це край дивовижної краси і світлої любові, унікальне поєднання природи, історії та культури. Тут відчувається справжнє духовне єднання з довкіллям, яке ми зобов’язані охороняти і зберегти для нащадків.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
