Події, факти, коментарі · “Історія не пробачає тим, хто стояв осторонь, коли потрібно було говорити й діяти. Україна вистоїть. І ми пам’ятатимемо все”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Сто днів мовчання на кістках
Слово Просвіти, №20 за 2025 рік
Коли російські танки задавили людей у Грузії, бомби впали на Алеппо, світ замовк у жаху. Сьогодні – інше мовчання. Мовчання, в якому гинуть міста. Мовчання, що лунає з Вашингтона. Вже понад сто днів, як Дональд Трамп знову став президентом Сполучених Штатів. Сто днів глухоти й байдужості до того, що відбувається в серці Європи. Сто днів обурливої тиші у відповідь на найстрашніші злочини XXI століття. Україна – не абстракція. Це країна, де сьогодні російські ракети вбивають дітей. Це реальність, де вагітні жінки гинуть під завалами пологових будинків. Де тисячі цивільних щодня опиняються під вогнем, як в Алеппо, – без вибору, без шансів, без захисту. І все це – під акомпанемент страусиної політики Білого дому. Ракети летять – а Білий дім радить “домовлятись”. Те, що ми чуємо сьогодні від нової адміністрації США, – шокує: “Обидві сторони мають піти на компроміс”. “Можливо, Україні варто поступитися територіями”.
“Якщо домовленості не буде – ми відійдемо від врегулювання”. Це не просто цинізм. Це зрада елементарних моральних принципів, на яких будувався світовий порядок після 1945 року. Це – повне забуття уроків Нюрнберга, де людство погодилося: - агресія – це злочин, - геноцид – це злочин, - мовчання у відповідь на них – теж злочин. Але нині з Вашингтона – мовчання. І не лише мовчання: Білий дім фактично паралізував зовнішню політику США щодо України. Під прикриттям “прагматизму” адміністрація Трампа відмовляється підтримувати ідею трибуналу над Путіним. Вона демонстративно дистанціюється від коаліції з 40 держав, які домагаються справедливості. І в такий спосіб стає співучасником. Коли Америка здає принципи, світ втрачає віру. США колись були маяком. Нині – тьмяна лампа, що блимнула в час, коли темрява розповзлася Європою.
Віцепрезидент Дж. Ді Венс мовчить. Держсекретар Рубіо озвучує мляві фрази, які могли би звучати і в Кремлі. Радники президента – Віткофф і Келлог – фактично виправдовують апатію й ігнорування агресії. Поки десятки країн виносять політичні резолюції про злочини геноциду, американська адміністрація радить Україні “враховувати реалії”. А реальність – це спалені села. Це зґвалтовані дівчата. Це депортовані діти. Це масові поховання жертв. Це ракети, що летять у багатоповерхівки. І тиша, що лунає з Вашингтона. Конгрес ще може втрутитись. І повинен. Не все втрачено. У Конгресі США є голоси, які пам’ятають, що таке честь і закон. Сенатори з обох партій працюють над: - законом про підтримку України до повного відновлення її територіальної цілісності; - визнанням дій Росії як акту геноциду; - санкціями, які не зможе скасувати жодна адміністрація; - зобов’язаннями перед НАТО, що унеможливлять вихід США зі складу Альянсу.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
