Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спогади добровольця · “Українська нація має історичну місію – знищити останню імперію світу”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Наш батальйон “Свобода” Початок боротьби – виконуємо заповіти Шевченка

Слово Просвіти, №20 за 2025 рік

Олександр ВАКУЛЕНКО Фото автора Вже не одне століття триває запекле протистояння між прадавнім українським народом та московськими загарбниками. У чому ж причина несприйняття, люті та зневаги московитів до українців? На думку Стефана Закревського, “російська федерація” – не що інше, як релігійна секта. Як правило, в тоталітарних сектах немає місця для вільнодумства, тому й росіяни у більшості своїй беззаперечно вірять і підтримують свою владу, яка фактично нищить Україну. Непросто протистояти зграї озлоблених, озброєних до зубів зомбованих фанатиків. Адже тільки протягом минулого століття Україна зазнала багатомільйонних втрат внаслідок трьох Голодоморів, масових репресій та переслідувань, організованих московським режимом. Але українці зберегли свою національ- Командир відділення “Хорват” ну свідомість та ідентичність. З початком повномасштабної російсько-української війни на захист України активно стали українські націоналістичні формування “Азов”, ДУК “Правий сектор”, Українська добровольча армія, УНСО, Добровольчий рух ОУН, Рота УВО. ВО “Свобода” паралельно з існуючим підрозділом “Січ”, який воював тоді в Авдіївці, та добровольчим формуванням “Карпатська Січ” (в подальшому переформатувалося в 49-й окремий стрілецький батальйон ЗСУ) створює добровольче формування територіальної громади міста Києва “Свобода”. Ввечері 24 лютого 2022 року бійці цього підрозділу, який лише перебував у процесі формування, вирушили на перше бойове завдання в аеропорт “Київ” (Жуляни). Аеропорти як стратегічні об’єкти мали особливе значення: туди могли висаджуватися особовий склад і техніка агресора для захоплення країни. Тому втрачати їх не можна було в жодному випадку. Наступного дня виникає загроза прориву та з’єднання ворожих танкових колон на околиці столичної Оболоні. Частина підрозділу без вагань займає оборонні позиції на цьому напрямку поряд із бійцями батальйонів “Миротворець” та “Київ–2”. Це мало неоцінимо важливе значення, адже дало можливість українській армії з ходу включитися у відбиття російського наступу. У штаб підрозділу тим часом приходить жахливе повідомлення про загибель нашої посестри, ветеранки батальйону “Січ” Ірини Цвілої з позивним “Лінза”. “Як же так сталося?” – намагаюся дізнатися подробиці у Руслана Андрійка, з яким заступаю на нічне чергування. Але поки що про обставини цієї тяжкої втрати нічого не було відомо. Долучаюся з черговою групою бійців-добровольців до виїзду на захист аеропорту в Жулянах. Прибуваємо туди на автомобілях і стаємо свідками кумедного випадку. Зайшовши у підвальне приміщення аеропорту, побачили велику кількість молодих військових. Серед нас також були зовсім юні хлопці з ВГО “Сокіл”. Військові в аеропорту звернули на це увагу, і один із них каже: “Що це нам дітей прислали?”. Розсмішив він цією фразою, назвавши своїх ровесників дітьми. Чого тільки на війні не почуєш. “Підтягнути шнурки!” – лунає команда їхнього командира. Дивлюсь на свої черевики. Ніби все гаразд. Раптом усвідомлюю, що йдеться про ремені на автоматах. Спостерігаю, як у військових все відбувається злагоджено, майже блискавично. Швидко відкривають дерев’яні ящики, звідтіля дістають цинкові – з набоями. Підготовка до відбиття атаки йде повним ходом. Несподівано нам надходить розпорядження повернутися в штаб. У супроводі двох поліцейських із ручними кулеметами, які прикривають нас з двох боків, рухаємось до машин. З’ясувалося, що ситуація погіршується й потрібна наша допомога на Оболоні. Прибуваємо на Оболонь, де зустрічаємо керівника Оболонської Самооборони Руслана Горового з автоматом та бійців нашого підрозділу, яких потрібно змінити. Під час шикування розбиваємось на групи, утворивши три взводи, внаслідок чого була сформована рота. Командиром нашого взводу призначено “Савона”. А в складі нашого батальйону відтоді починає діяти 1-ша рота під командуванням “Лиса” та 2-га рота під командуванням “Коса”. Отримуємо бойове завдання – в разі прориву зупинити ворожий наступ противника. За допомогою трактора вже викопані бліндажі, які ми укріплюємо й намагаємося замаскувати. Починається цілодобове чергування, під час якого уважно вдивляємось вдалечінь. Вночі здійснюємо це в повній темряві, адже жоден ліхтар не горить. Усі бійці вмотивовані, зосереджені, налаштовані по-бойовому. Грізно дивляться в небо стволи зенітки, від якої не відходить Юрій Сиротюк “Мамай” із бійцями обслуги, серед яких його 17-річний син Святослав. Очікують свого застосування “коктейлі Молотова”. Хлопцям вже не терпиться й постріляти. Хоча маємо наказ – стріляти одиночними пострілами. Набої потрібно берегти. Поруч надійні побратими – командир відділення “Хорват” та бійці “Гор”, “Сват”, “Шнур”, “Адвокат”, “Нік”, “Льолік”, “Дантес”, “Привид”, “Хліб” (згодом змінив позивний на “Мунк”). Відділення “Хорвата” батальйону “Свобода” “Хорват” запитав мене, чи маю позивний. “Я – кореспондент, тому хотів би, щоб мене так називали”, – відповідаю йому. “Це довго, поки вимовиш. Хлопці вже дали тобі позивний. Будеш “Батя”. Адже ти серед нас найстарший”, – промовив “Хорват”. На початку наше відділення мало назву “Самураї”. Це свідчить про рішучість бійців, які живими здаватися не збиралися. Адже війна, яка стала випробуванням для українців, не стала несподіванкою для націоналістів, які досконало володіють знаннями з української націоналістичної ідеології та історії взаємовідносин українців з росіянами. Підготовленим до цієї війни виявився й підприємець із Києва, заступник голови Дніпровської районної організації міста Києва ВО “Свобода” Павло Малишев “Хорват”, який брав участь у патріотичних заходах із вшанування пам’ятних історичних дат та українських героїв, відстоювання соціальної справедливості, збереження екологічно чистих місць та благоустрою української столиці. Активно волонтерив, допомагаючи українським захисникам на сході України. У 2020 році балотувався в депутати Київської міської ради, відчуваючи підтримку однодумців, завжди готових прийти на допомогу. Командир нашого відділення “Хорват” висловлює свої думки: – Нинішня російсько-українська війна – це не лише війна за існування української нації, боротьба українців за свободу та незалежність. Сьогодні на полях України твориться світова історія. Тут точиться боротьба добра зі злом, цивілізації проти дикунства. І українська нація має історичну місію – знищити останню імперію світу. Впевнений, що ми з честю впораємося з цим. Адже, не ліквідувавши російську імперію, даремно розраховувати на мирне життя майбутніх поколінь українців та інших народів. Тому йдемо разом до перемо- Нас надихає слово Тараса Шевченка ги. Забезпечимо мир і спокій людям, які заслуговують кращої долі. Такі думки в той час були у більшості добровольців, які взяли до рук зброю. Адже були впевнені, що ситуація в Україні є багатогранною, і від протистояння на наших споконвічних землях залежить майбутнє всього світу. А для українців є великою честю бути творцями сучасної історії, захищати своїх співвітчизників та відстоювати безпеку світового співтовариства. Тоді ніхто не сподівався, що через три роки розпочнуться якісь торги стосовно України. А тоді неспокійно було на Оболоні. Наша група швидкого реагування затримувала колаборантів, які, прикидаючись безхатьками, мали смартфони й по кілька сім-карток, щоб корегувати ворожі обстріли. Цих зрадників допитував начальник штабу батальйону “Пуля”, а потім їх передавали співробітникам СБУ. У перший день весни, повертаючись на великому автобусі з бойового чергування, повернули біля станції метро “Дорогожичі” на вулицю Юрія Іллєнка, але були зупинені представником тероборони. Виявилось, що Київська телевежа зазнала ракетної атаки й на дорозі лежить обірваний електричний провід. Поїхали іншою дорогою. Телевежа вже була від нас трохи далі. І тут знову прилетіла й вибухнула ракета. Автобус від вибухової хвилі почало на ходу хитати в різні боки й салон почав наповнюватися димом. Водію все-таки вдалося його зупинити. Найкмітливішим виявився боєць “Чабан”, який, проявивши ініціативу, миттєво організував евакуацію нашої роти з транспортного засобу. “Оце так бойове хрещення”, – згадували потім хлопці. А той літній чоловік з тероборони, який змусив нас поїхати в об’їзд, фактично врятував нам життя. Адже люди, які перебували ближче до вибуху ракети, загинули. Всі без винятку бійці нашого батальйону були приємно вражені якісним харчуванням, яким забезпечувався підрозділ завдяки БФ “Гастрооборона” під керівництвом Олени Гавриленко. В затишній їдальні відчувався високий фах кухарів, майстрів кулінарної справи. А на роздачі перебували акторки столичних театрів, які прийшли на допомогу українським захисникам. Недаремно турбота про людей завжди була однією з визначальних рис українців. 9 березня бійці батальйону та волонтери, які суттєво допомагають підрозділу, відзначили день народження Тараса Шевченка. Духовного Провідника українців вшанували не традиційно, як у минулі роки, біля пам’ятника Великому Кобзарю, ана бойових позиціях, місці нашої дислокації. Тарас Шевченко закликав українців до визвольної боротьби, заради вільного життя, на землі наших пращурів. Тому символічно, що пам’ять про нього живе, і нинішнє покоління українців виконує його заповіти. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин