Добрі новини · “Мені найбільше подобається звання “автор книжок, яких найбільше викрали з магазинів”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Маленькі таємниці великого майстра
Слово Просвіти, №20 за 2026 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Світлина Едуарда МЕЖУЛА
– У Будинку звукозапису Українського радіо відбуваються не тільки знакові події в культурному просторі, які входять в історію нашої держави. Насправді ми тут пишемо звуковий літопис української культури, знакових імен, знакових голосів, знакових прем’єр – музичних, літературних і театральних. Ми пишаємося цим залом, – наголосила пані Галина. – Цей літературний вечір присвячений ювілею видатного українського письменника Василя Шкляра, якого називають батьком українського бестселера. Також впишемо одну із золотих сторінок в історії цієї концертної зали. Цього вечора письменник поділився деякими таємницями своєї творчої біографії: “Народження у мене було таке, як в усіх людей. За винятком того, що я з’явився на світ не в банальному пологовому будинку, а на природі, під волоським горіхом. Батьком саме качав мед, він у мене пасічник. Звичайно ж, він зрадів. Запрошував усіх на подвір’я і частував медом. Народився в патріархальному селі. Це було повоєнне село 50-х років, яке нічим не відрізнялося від того села, в якому народився Тарас Шевченко. Та сама солом’яна стріха, та сама мазана долівка, піч, лежанка. І через це мені було легко входити у побут в історичних романах. Саме моє село Ганжалівка було близько від Моринців. Якщо навпростець, то кілометрів вісім-дев’ять. Пам’ятаю, як ходив малим зі старими мисливцями заганяти зайців. Виходили на пагорб, і дядьки мені показували: “Бач, а там у розколинці Моринці”. Мені здавалося, що в нашому селі така мова, як у Тараса, така ж інтонація та діалектні особливості. Потім, коли було вже дванадцять років, ми переїхали до Звенигородки. Хтось із великих педагогів казав, що людина до дванадцяти років повинна жити у селі. Потім їхати у провінційне містечко і жити там до шістнадцяти років. А вже потім – до столиці. За таким графіком склалася моя біографія. Коли я вже жив у Звенигородці, то у мене була симпатична дівчинка-сусідка Таня Ковальчук. Згодом у неї стало інше прізвище, і вона стала народною артисткою України, виступає у складі тріо бандуристок Українського радіо. Я запросив їх на цей вечір. А ще приїхав мій приятель Тарас Компаніченко з гуртом “Хорея козацька”… …2011 рік, до мене підійшла журналістка УНІАН і каже: “Я знаю, що вам дадуть Шевченківську премію. Але ж як ви подасте руку Януковичу?” Ці слова примусили замислитися. Тоді вже всі стомилися протестувати проти Табачника. Вирішив, оскільки я опинився в центрі уваги, то мене почують. Зробив заяву, що не візьму цю премію, поки Міністерство освіти очолює Табачник. Я відмовився, Табачник залишився. А указ не підписав жоден президент. Я не звертався до них і не звертатимуся. Зараз мені це нецікаво. Є інші клопоти, інші болі, інші тривоги. Мені найбільше подобається звання “автор книжок, яких найбільше викрали з магазинів”. Я, звичайно, не схвалюю злочинства. Але в тому, що людина так хоче читати, що йде на злочин, є якийсь феномен. А якщо серйозно, то найбільша нагорода для письменника – це його читач. Маю велику кількість прихильних читачів, за що їм дуже вдячний. Бо, зрештою, за їхній рахунок я живу…
…Якось до мене звернувся один литовський видавець: “Приїжджайте у наші краї, аби написати такий роман, як “Троща”, – про партизанів Литви”. Відповів, що навряд напишу такий роман, бо не знаю литовської мови і я не литовець. Але приїхав, щоб ознайомитися з рухом опору цього краю. Ходив там партизанськими стежками. У мене було багато консультантів серед істориків та краєзнавців. Дуже ретельно вивчав побут. Загалом, коли пишу, то заглиблююся в ту епоху, аби відчути її аромат – як люди одягалися, що вони їли, чим жили. І коли вже мав багато матеріалу, то попросив ще повстанські пісні литовських лісових братів. На роботу над романом пішло шість років. Він має розголосу Литві. Його презентація відбулася на найбільшому книжковому форумі країн Балтії. Модератором був відомий литовський ведучий. Він сказав, що спеціально перечитував цей роман, аби знайти якусь подробицю, яка видала б, що пише не литовець, а іноземний автор. І не знайшов. Зараз серед українських та литовських кінематографістів циркулюється тема, щоб зняти фільм “Заячий костел”. Переконаний, що такий фільм буде. Бо дві такі великі держави, як Україна та Литва, все зроблять для цього… …Колись я мав щастя близько знати Григора Тютюнника. Прийшов до нього прочитати оповідання, аби він дав оцінку. Взяв, щоб читати, а він руку мені відвів: “Ти що там щось збрехав, що забув? Якщо чесно написано, то ти мусиш все пам’ятати”. І я почав розповідати. Можливо, не слово в слово, але текст запам’ятовується. Міг би прочитати роман “Чорний ворон”, проте це б зайняло дві доби. Завжди, коли читаєш уривок, то шукаєш щось цілісне, щоб складалося з міні-сюжету. …Дякую всім, хто прийшов на цей вечір. У кожного з нас є якісь цілі, бажання, сподівання. Але всіх нас об’єднує, безперечно, одна мета – перемога над одвічним ворогом московщиною. Бажаю всім світлого шляху до цієї спільної мети. До Перемоги!” Василь Шкляр прочитав уривки з романів “Троща” та “Чорний ворон”. А музика, яка звучала зі сцени перегукувалася з текстами історичних романів, що були представлені того вечора. Бурхливими оплесками присутні у залі зустрічали тріо бандуристок Українського радіо у складі народної артистки України Тетяни Маломуж та заслужених артисток Ольги Нищоти і Катерини Коврик. Серед виконаних ними творів була повстанська пісня “Буде нам з тобою, що згадати”, що стала епіграфом до історичного роману В. Шкляра “Маруся”, та пісня “Тихо над річкою нічкою темою”, яка проходить рефреном через містичний роман “Ключ”. А ще литовська повстанська пісня “Рано вранці я почула” та “Червона калина” на музику Романа Никифоріва. З музичними подарунками на вечір завітав також гурт “Хорея Козацька”. – Товариство, ми хочемо зараз привселюдно вітати нашого достойника, одного з живих класиків української літератури, які пишуть кров’ю. Це Василь Шкляр, – наголосив соліст “Хореї Козацької”, народний артист України Тарас Компаніченко. – Він пише настільки органічно й сильно, мова його така смачна і така питомо українська. Тому, власне, ця людина надихає моїх побратимів і посестер бути такими, як герої Василя Шкляра. Адже він пише так, що цьому віриш. Письменник міцно тримає український прапор і дає силу іншим. Генерал армії Микола Маломуж назвав Василя Шкляра велетом нашої літератури і України. А від Спілки ветеранів і учасників АТО та ОССО письменника нагородили орденом “Слава України”. І завершальним акордом вечора став марш українських націоналістів “Зродились ми великої родини”, який виконала Академічна хорова капела Українського радіо (художня керівниця та головна диригентка, народна артистка України Юлія Ткач).
10 червня відзначитиме ювілей один із найпопулярніших українських письменників сучасності Василь Шкляр. Напередодні цієї події у Будинку звукозапису Українського радіо відбувся творчий вечір митця. З письменником спілкувалася ведуча та продюсерка Українського радіо Галина Бабій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
