Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Презентація · “Ця книга набуває особливого, майже пророчого звучання”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Сила нації – в осмисленні власної історичної та культурної спадщини

Слово Просвіти, №20 за 2026 рік

Геннадій ВОВК, радник Благодійного фонду Надії Вовк “Берегиня” “Пам’ять – теж зброя, а куль& тура — простір свободи” Нова книга професора Миколи Тимошика “Українці у Великій Британії” – це не просто хроніка переселення. Це глибоке дослідження того, як після Другої світової війни українці – колишні вояки ОУН-УПА, інтелектуали, що опинилися в таборах для переміщених осіб, – не просто вижили й адаптувалися до чужого середовища. Вони активно долучилися до повоєнної відбудови Великої Британії й водночас творили паралельний, самодостатній український світ. Сьогодні для нас особлива честь представляти в національній агенції “Укрінформ” цю фундаментальну документально-публіцистичну оповідь, яка вперше в українській і британській історіографії комплексно осмислює феномен української еміграції на британських островах. Пан Микола на основі унікальних архівних матеріалів, британських бібліотечних фондів і особистих свідчень, зібраних під час наукового стажування, розкриває, як виникали й діяли головні осередки: Союз українців у Великій Британії, Спілка української молоді, Українська видавнича спілка, Об’єднання бувших вояків та численні культурно-освітні та патріотичні товариства. Книга показує, як українська преса, радіомовлення й книговидання стали не лише засобом збереження мови й ідентичності, а й потужним інструментом культурної дипломатії, протидії тоталітарній пропаганді та утвердження України як суб’єкта європейської історії. Благодійний фонд “Берегиня” підтримав це видання, бо ми переконані: справжня сила нації народжується з глибокого усвідомлення власної історичної та культурної спадщини. Сьогодні, коли Британія залишається одним із наших надійніших союзників, а нова хвиля українців шукає в ній прихисток, ця книга набуває особливого, майже пророчого звучання. Вона допомагає новим емігрантам віднайти своє коріння, а британському суспільству – глибше зрозуміти, з ким вони стоять пліч-о-пліч у боротьбі за свободу. Книга “Українці у Великій Британії” протидіє спробам стерти нас із історичної карти й нагадує, що українська діаспора десятиліттями була і залишається “оком України” в серці Європи – живим свідченням нашої стійкості, творчості й незламності. Як мудро зауважив Вінстон Черчілль: “Що далі назад ви можете дивитися, то далі вперед ви, ймовірно, побачите”. Саме тому ми пишемо й поширюємо нашу справжню історію — щоб бути сильними сьогодні й у майбутньому. Бо той, хто знає своє минуле, володіє майбутнім. Дякую професору Миколі Тимошику за цю глибоку, натхненну працю. Дякую всій команді фонду “Берегиня”, партнерам і кожному з вас, хто сьогодні тут. Своєю присутністю ви підтверджуєте: пам’ять – це теж зброя, а культура — це простір свободи. Разом ми не просто зберігаємо минуле. Ми творимо майбутнє. Тарас МАРУСИК, журналіст, громадський діяч “Треба ще й любити архіви” Люблю образ стовпів, які підпирають українське небо. І вираз “пасіонарні українці” також пасує до цієї ситуації, а точніше, цієї людини. Я захоплююся невичерпною енергією Миколи Тимошика, яку він вкладає у свої глибокі дослідження. Справжній український інтелектуал. Як я сказав на презентації, недостатньо лише любити Україну, недостатньо любити її історію, культуру, мову, треба ще й любити архіви. Ось це поєднання любовей і дало таку якісну книжку. Це об’ємний том на майже 600 сторінок, добре структурований. Звичайно, я не встиг прочитати всю книжку, але добре погортав і почитав окремі місця. М. Тимошик багато працював у британських архівах, читав тамтешню періодику першої половини XX століття, в окремих випадках був піонером вивчення змісту. Сторінки деяких видань не були взагалі розрізані. Книжка складається з 6 частин й охоплює період з 1918 року по приблизно 60-і роки. Описано буття українців у Великобританії – від громадських організацій до книжкових, журнальних і газетних видань, від українського духовного життя до резонансних акцій українців з відстоювання національної гідності, боротьби з російськими фальсифікаторами і серії антисовєтських видань. М. Тимошик нагадує історію повоєнної брошури Івана Багряного “Чому я не хочу вертати на “родіну”?” (інший варіант “Чому я не хочу вертатися до СССР?”). Справді, як пише дослідник, текст не втратив своєї актуальності і сьогодні. В цьому зв’язку згадую недавнє перебування в Латвії. Молодий перекладач з української показав мені цю саму брошуру, яку привіз зі столиці України. Він кілька разів повторив, що нині це дуже потрібна книжечка. Професор Микола Тимошик (ліворуч) і Геннадій Вовк Зміст настільки вразив його, що він планує видати її латиською мовою. У книзі М. Тимошика є розповідь про славну українку з Лондона Іванну Мащак, яка консультувала автора в деяких питаннях. Я мав щастя познйомитися з нею на київській презентації її спогадів “Дорогами минулого” від видавництва “Кліо”. Торкається автор і теми дивізійників. А в мене в голові — знову паралель. Ярослав Гунька, який до початку 50-их років мешкав у Лондоні, а тоді переїхав у Канаду, став знаменитим, коли В. Зеленський виступав перед канадським парламентом. Усі його вітали, він сидів у першому ряду серед почесних гостей, але вже наступного дня вибухнув скандал: “мисливці” за українськими “нацистами” дуже легко змусили прогнутись канадські уряд і парламенти, хоча, як правило, ці токсичні мисливці доказів ніколи не наводять. Як стверджує канадський історик, українець Любомир Луцюк в інтерв’ю Дарії Гірній, їх не цікавить правда, лише маніпуляції і пошук будь-яких зачіпок (або й у раша-стилі без зачіпок) українських “нацистів”, щоб довести, що всі українці такі. Я. Гуньці зараз іде 101 рік, але він добивається справедливості в канадському суді, бо українці — це, передусім, про гідність. Олександр САГАН, доктор філософських наук, професор “Чому про Україну європейці так мало знають?” А українці (Україна як держава) хочуть, щоб про нас знали більше? Чи важко було комплек- Спільна фотографія на згадку тувати європейські бібліотеки книгами про Україну та її культуру? Напевно що ні. Проте це не робилося як у тоталітарні часи, так і не робиться нині (бо за що ж казнокради будуть будувати свої “Династії”?). Лондон. Британська бібліотека. 1992 рік. Співвідношення книг про Україну і про РФ – 1 : 1000. Одна до тисячі! Співвідношення книг про Україну і про Польщу – 1 : 100 Одна до ста! Фінляндія. Національна бібліотека Фінляндії. 1992 рік. Книги: російською мовою – 1100; українською – 9; білоруською – 2; фінською мовою про Росію – 400; фінською мовою про Україну – 0. Ці та інші цікаві дані були оприлюднені професором Миколою Тимошиком на презентації (14.05.26) його чергової книги – фундаментального дослідження “Українці у Великій Британії” (Українці у Великій Британії. Документально-публіцистична оповідь. Кам’янець- Подільський, 2025. 600 с.). Автором опрацьовано майже 500 архівних прав, 650 книг українців у Великій Британії, зроблено 29 інтерв’ю-спогадів активістів старої еміграції, опрацьовано підшивки всіх періодичних видань, які виходили у Лондоні у 1920-1990 роках. Питання української діаспори та трудової міграції – це не особисті питання людей, які опинилися за межами України, як декому це видається. Це – питання української перспективи буття, безпеки, вирізнення нас у світі, сприйняття нас і толерування тощо. Кожен українецьдіаспорянин – це амбасадор (посол) нашої культури, ментальності, агент впливу на громадську думку країни проживання, політику цієї країни щодо України тощо. Тому країна, яка переймається своїм майбутнім, всіляко бореться за своїх представників у країнах розсіяння, вкладає кошти у культурні та освітні проєкти діаспорян, намагається сприяти збереженню рідної мови, культури, ментальності. Оповідь Миколи Тимошика ж про те, як українці самоорганізовувалися і виживали у Великій Британії в умовах майже повної байдужості своєї держави періоду панування у нас совітів. На жаль, ця традиція продовжилася і у часи відновленої української незалежності. І це на фоні засилля всього російського. Замість підтримки діаспори – намагання щось отримати звідти. Замість вивчення досвіду і підтримки (хоча б інформаційної) активістів – забуття а іноді й підтримка російських наративів та оббріхування щирих патріотів. Яскравим прикладом такої долі є діяльність Якова Макогона, міольйонера, який заснував у Лондоні “Українське пресове бюро” і видрукував сотні книга та брошур українською мовою. Це дуже не подобалося росіянам, які й проводили компанію із його дискредитації. Книги, на кшталт тієї, яку презентував професор М.Тимошик, мали б бути державною програмою і мають бути випущені по кожній країні, де є українська діаспора. Проте, на жаль, ця справа рухається лише завдяки ініціативі та жертовній праці таких дослідників, як професор Микола Тимошик. Щира дяка йому за це. Подяка також тим інституціям, які сприяли появі видання: Благодійному фонду Надії Вовк “Берегиня”; Фармацевтичній компанії “Зайдекс Україна”; Благодійній організації “Фундація імені митрополита Іларіона Огієнка”. В Укрінформі презентовано книжку професора Миколи Тимошика “Українці у Великій Британії”, яка, на думку дослідників, стане національним надбанням. У презентації взяли участь науковці, громадські та культурні діячі, письменники, журналісти, митці, студентство. Подаємо деякі відгуки.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин