16 Вернісаж · “Картини стають своєрідною пам’яттю про місто, його атмосферу та деталі”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
А навколо відблиски мирного життя…
Слово Просвіти, №20 за 2026 рік
Художниця Василина Кулачок запрошує на виставку акварелі та графіки “Відблиски”. Це про миті мирного життя, про звичні, тихі моменти. Більшість із понад 20 представлених робіт були створені ще до повномасштабного вторгнення, а частина до 2014 року.
Людмила ОПАНАСЕНКО
У роботах багато світла, адже акварель побудована на фізичному явищі: фарба прозора, а сяє завдяки відбиттю світла від білого паперу. Саме тому акварель “дихає”, просвічує. На виставці також представлені графічні роботи: літографія, офорт, гравюра на картоні. Кожна техніка по-своєму розкриває творчий задум.
Наодинці з природою 35-річна Василина переважно малює з натури. Художників її віку, які працюють у пленерному живописі, насправді небагато. Для неї важливо не просто точно передати пейзаж чи об’єкт, а вловити стан і настрій моменту – відчуття простору, легкості, іноді ілюзорності, а подекуди площинності чи об’єму. Вона зізнається: є щось особливе в тому, щоб працювати просто неба – бути разом із природою. Саме на природі з’являються емоції зачудування, захвату, ніби бачиш світ глибше й починаєш краще його розуміти. “У кожного митця свій почерк. Мій більше про враження: коли зловивши прекрасну мить, прагну передати глядачеві стан душі й настрій природи, – каже Василина Кулачок. – Коли малюю, мене наповнює піднесення і вдячність за можливість творити”. Вона постійно шукає в Україні нові локації для пленерного живопису, подається на конкурсні пленери та мистецькі резиденції, де є можливість працювати й водночас бути разом зі своїми дітьми.
Вабить краса часу Василина зображує природу, людей, натюрморти, старі будинки, які вже непридатні до життя. Її приваблює краса часу: облуплена фарба, старий ліхтар, тихі дворики, яких уже немає. Як-от, дворик навпроти Житнього ринку – у реальності зник, але залишився на її полотні. Картини стають своєрідною пам’яттю про місто, його атмосферу та деталі, які легко оминути у щоденній метушні. Її послання – нагадати: світ красивий тут і зараз. Краса живе у кожному шматочку реальності, у простих буденних речах. Не обов’язково їхати далеко чи чекати особливих умов, аби її побачити. Це може бути вулиця, архітектура, натюрморт або те, як світло змінюється під час заходу сонця чи як цікаво лягають тіні вдень. Художниця постійно перебуває у пошуку візуальних мотивів. Її чоловік – математик. Виховують трьох дітей, молодшій доньці – п’ять років. Василина з теплотою говорить про підтримку чоловіка: саме він бере на себе частину домашніх турбот і допомагає створити для неї простір, у якому народжується творчість коханої.
Автентика в символах На відкриття виставки Василина Кулачок прийшла в стилізованому українському строї: у відтвореній заліщицькій сорочці з
Дворик в Керчі, Крим
Тернопільщини та спідниці з ладункою з Полтавщини. Дукач і баламути доповнювали образ. Художниця зізнається, що українські строї для неї – жива історія родини. Вона береже сорочку своєї прабабусі Надії та її мами Паладини, створену майстрами у Клембівці на Вінниччині. Тема народного мистецтва супроводжує її ще з часів навчання: магістерську роботу в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури мисткиня присвятила українській вишивці середини ХІХ – початку ХХ століття й тому, як художники втілювали її у своїх творах. У практичній частині проілюструвала “Марусю Чурай” у техніці монотипії. Ця робота потрапила до Ліни Костенко та отримала її схвальний відгук. Особливо близький художниці образ Рожаниці – жінки, що народжує життя, а також вершника-козака, якого деякі дослідники трактують як продовження цього ж символу – знаку роду, родючості та безперервності життя. Ці мотиви часто зустрічаються на тканих килимах і у вишивках. Як і образи птахів – півнів, голубів, навіть папуг. На виставці Василина Кулачок представила серію гравюр на картоні “Українські символи”. У цих візерунках по-новому оживають символи роду та оберегів.
Відчуття роду У Василині поєдналися два коріння: по маминій – подільське, по батьковій – бойківське. Це відчуття роду відлунює в творчості. Картини мисткині долучаються до волонтерських ініціатив, також розписувала тубуси від снарядів, аби підтримати військових і музей. Одна з її робіт – олійний живопис із соняхами – поїхала на Полтавщину до родини загиблого воїна, якого художниця знала особисто: картину виграла його дружина під час благодійного розіграшу для допомоги війську. Василина Кулачок працює здебільшого в акварелі та графіці, однак нині створює нову серію робіт, присвячену українській вишивці та орнаментам килимів. Роботи виконані в техніці акрилу на полотні з використанням поталі під золото і срібло. Перше полотно з цієї серії вже прикрашає експозицію. До слова, художниця мала нагоду проілюструвати українськими символами та мотивами традиційної вишивки книгу “Оберемок сонетів” Віри Китайгородської, відомої письменниці, котра професійно займається народним ткацтвом і вишивкою. Серед творчих задумів Василини – портрет прабабусі у старовинній сорочці. “Я дуже добре її пам’ятаю, її сад із півоніями в селі Оленівка на Вінниччині. На честь прабабусі Надії я назвала свою доньку”, – ділиться художниця. Квіти у її роботах також мають особисту історію: одні народилися зі спогадів про бабусине подвір’я в селі Котюжани на Вінниччині, інші – з пленерів у Криму, де для мами були написані польові квіти.
Музейне минуле Василина малює все життя. З п’ятого класу навчалася у Державній художній середній школі імені Тараса Шевченка. До народження дітей художниця
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
