Пам’ятаємо! · “Сьогодні ми вже довели всьому світу на полі бою, що ми є найсильнішою нацією у ХХІ столітті”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
У боротьбі за історичну правду
Слово Просвіти, №20 за 2026 рік
Презентація книжки “Krem- lin’s Genocides” (упорядники О. Скрипнюк, О. Стасюк, Б. Футей) відбулася в Навчально-науковому інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Захід приурочили до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та присвятили викриттю тяглості злочинної політики кремля від Голодомору-геноциду 1932–1933 років до сучасної агресії проти України. У своєму вступному слові модератор заходу, директор Інституту журналістики Юрій Бондар наголосив на актуальності заходу та познайомив з його програмою. Вона включала презентацію книги як інтелектуальної зброї, що допомагає Україні на юридичному та інтелектуальному фронтах, а також дискусію за участі провідних експертів: істориків, правознавців і громадських діячів. У форматі круглого столу учасники обговорили теми, які лежать в основі видання, – злочини російського режиму, знищення народів і важливість документування цих подій для світової спільноти. “Збірник покликаний донести світові правду про злочини, які Росія вчиняла й зараз вчиняє, оскільки вони були незасуджені, як проти українців, такі проти кримських татар”, – розповіла Олеся Стасюк, докторка історичних наук, про книжку, до упорядкування якої долучилася. “Праця засвідчує злочини Росії, скоєні проти кримськотатарського народу, та осмислює важливість документування національної історії в текстах”, – зазначила пані Стасюк. “Нам треба, щоб академічне середовище займалося дослідженням геноцидів кремля”, – підкреслив Ескендер Барієв, голова Правління КРЦ, член Меджлісу кримськотатарського народу. Він наголосив, що дослідження російських злочинів проти інших народів важливі для усвідомлення історії й інформування міжнародної спільноти про злочини Росії. “Те, що не засудили вчора, повторюється сьогодні”, – зазначив пан Барієв. “Розкриття злочинів Кремля і розкриття правди про Голодомор-геноцид – це завдання не тільки науковців чи дослідників, це завдання всього українського народу”, – сказав генерал-лейтенант, заслужений юрист України Микола Герасименко.
Голова ВУТ “Просвіта” Павло Мовчан поділився своїми особистими болючими спогадами про голод в Україні після Другої світової війни, які згодом знайшли своє втілення в поетичній творчості. Павло Мовчан дорікнув владі, яка фінансово не підтримує видання таких книг як “Kremlin’s Geno- cides”, але водночас виділяє мільярди гривень для “Єдиного телемарафону”. Академік НАПН України Георгій Філіпчук розкритикував освітнє міністерство за те, що останніми роками видалило з програм для обов’язкового вивчення твори письменників, які показували страшні злочини кремля проти українців. Йдеться про Уласа Самчука, Валер’яна Підмогильного, Василя Барку... Доктор історичних наук Володимир Сергійчук у своєму виступі зазначив, що росіяни викрадали українських дітей упродовж віків. За підрахунками історика сорок відсотків діток, народжених в Україні після 1932 року, не вижили. Величезних втрат од політики кремля зазнали Кубань та інші українські землі. Загалом мова йде про понад десять мільйонів виморених голодом! З великою увагою присутні вислухали виступ директора Інституту держави і права імені В. М. Корецького Олександра Скрипнюка, докторів історичних наук Вікторії Малько, Віталія Коцура, докторів юридичних наук Василя Костицького, Володи& мира Пилипчука, голови Подільської РДА в м. Києві Воло& димира Наконечного, кандидата політичних наук Віктора Набруска, громадських діячів Ельхана Нуріє& ва, Романа Кухарука, головного редактора “Слова Просвіти” Ігоря Зоца. Родзинкою заходу стало вручення відзнаки Книги рекордів України Олесі Стасюк, чию докторську дисертацію відповідні наукові та інші органи перевіряли 36 разів! А 21 травня, у 20-й Всесвітній день вишиванки, в Навчально-науковому інституті журналістики відбулася ще одна знакова подія:
відкрили пам’ятний знак, присвячений західним журналістам та дипломатам, яків страшні 1932–1933 рр. розкрили світові очі на Голодомор в Україні. Серед присутніх, яких директор ННІЖ Юрій Бондар запросив до виступу, – в. о. ректора КНУ Валерій Копійка, Володимир Сергійчук, кінорежисер Леонід Мужук, Віктор Набруско, голова НСПУ Михайло Сидоржевський, Олеся Стасюк. Пані Стасюк звернулася з такою промовою: “Сьогодні ми відкриваємо монумент людській совісті, професійній честі та мужності. Ми вшановуємо тих, хто в 1932–1933 рр. став Голосом Правди. У найстрашніші часи нашої історії вони перебороли страх. Вони відмовилися заплющити очі на геноцид українців. Комуністичний режим ховав свій злочин за фальшивими рапортами. Але ці люди розірвали завісу мовчання. Вони воювали проти гігантської машини репресій та пропаганди. І ризикували заради правди своїми кар’єрами та життями. Нащадки того режиму знову чинять геноцид і знову брешуть світу. Тому цей пам’ятник – не лише про минуле. Він про сьогодення. Зараз уся наша увага прикута до фронту. Але війна – це не тільки танки й артилерія. Насамперед це гуманітарна війна. Вона набагато складніша. Бо її поле бою – це наша свідомість, наша пам’ять, культура та українські цінності. Як зазначав видатний юрист-міжнародник Володимир Василенко, гуманітарна війна завжди розпочинається задовго до того, як заговорить зброя. Якщо якась країна програє гуманітарну війну, то після військового програшу вона вже ніколи не відродиться. Але якщо гуманітарна війна виграна – країна житиме. Нам іноді важко зрозуміти, де і коли проходить ця гуманітарна війна. А іноді навіть несвідомо виступаємо на боці ворога. Чому? В Україні діють Закони проти комунізму. Є численні міжнародні резолюції про засудження комуністичного режиму та його злочинів проти українського народу. Але ми досі автоматично кажемо: „радянська влада“. Але ж подумайте: Влада – це законно обране народом керівництво. Хіба українці обирали совєтів? Ні! Вони окупували Українську Народну Республіку у 1921 році після жорстоких російсько-українських воєн. І одразу вчинили перший Голодомор 1921–1923 років. Сімдесят років, аж до 1991-го, Україна перебувала під жорстокою російською окупацією, замаскованою під союз. Якщо ми далі, через власну байдужість, продовжуватимемо так говорити, то що ми передамо нашим дітям? Яку історію? Тому не дивно, що сьогодні найбільші злочини Росії проти нашого народу намагаються розмити. Чому правду про Голодомор-геноцид і знищення 10,5 мільйонів українців, що є доведеним юридичним фактом, досі намагаються подати суспільству як якісь “дискусії”? Дискусії між ким і про що? Подивіться лише на прізвища на постаменті! Королівський італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго ще у травні 1933 року писав у секретних депешах своєму уряду, що в результаті голоду український етнографічний склад буде повністю змінено. Він уже тоді, спираючись на достовірну інформацію, називав цифру у 10 мільйонів знищених українців, і наголошував, що ця цифра може бути ще більшою! Хто такий консул у Харкові в 1933 році? Це дипломат, це професійний розвідник, який відповідав своєю головою і репутацією перед власним урядом за кожне написане слово. Це найвища категорія достовірності інформації! І що робить Росія та її п’ята колона сьогодні, коли ці документи відкриті й доступні кожному? Вони намагаються нівелювати цю правду. Вони роблять вигляд, що ці свідчення неважливі, неточні або “дискусійні”. Вони намагаються стерти докази злочину, які зафіксувала світова дипломатія. Але це не дискусії, це продовження російської дезінформації. Сьогодні ми вже довели всьому світу на полі бою, що ми є найсильнішою нацією у ХХІ столітті. Тепер ми мусимо довести, що ми є наймудрішою нацією. Ми маємо виграти цю гуманітарну війну у власних головах та показати світу, що нас ніколи більше не вдасться обдурити, зло прихованої окупації та кремлівських злочинів викрито назавжди, а пам’ять Українців – незнищенна. Дякуємо кожному, хто береже правду. Слава Україні!” Після урочистого відкриття пам’ятника один із авторів, скульптор Олесь Сидорук розповів, як ще до широкомасштабного вторгнення Юрій Бондар звернувся з такою ідеєю, і вони з Борисом Криловим почали працювати над ескізами, але війна перервала роботу. Завершити вдалося тільки тепер. “Перш за все, нам треба розуміти сенс створення пам’ятників та їхню місію в суспільстві, в житті країни. Перше — це, звісно, те, що вони несуть певну місію майбутнім поколінням. Тобто, розуміння нашої історії, того, що відбувалося в нашій країні в певні часи, і те, що може відбутися, якщо ми не будемо цінувати і поважати нашу історію”, – сказав скульптор, член Національної спілки художників України Олесь Сидорук. “Коли мільйони голосів навмисно змусили замовкнути, то ці відважні люди стали рупором правди. Їхні слова – це еталон чесності, людяності та професійної сміливості. Відкриття цього меморіалу нагадує кожному з нас, наскільки важливою є відповідальність за сказане чи написане слово. Ми маємо берегти пам’ять про трагедії минулого, адже історія живе доти, доки ми про неї говоримо. Цей знак доводить, що правда завжди має звучати на повен голос”, – так прокоментували подію студенти ННІЖ, наші майбутні колеги. Віриться – так і буде!
Підготував Ігор ЗОЦ Фото Георгія Лук’янчука та пресслужби ННІЖ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
