«Просвіта» сьогодні · “Статті Лесі Ковальчук, її посібники стали орієнтиром для філологічної думки, взірцем професіоналізму”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Випробування українського духу
Слово Просвіти, №20–21 за 2022 рік
Марія ГУЦОЛ: Позиція Івано!Франківського міського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка в російсько!українській війні – кожен на своєму місці прагне на! близити перемогу над рашистами.
– Пані Маріє, мав нагоду прочитати ваші вірші. Запали в душу такі рядки: “Кажуть, справедливість вкрита трупами, і живої правди не знайти”. Угледів філософський, навіть, сказав би, прогностичний зміст у тих двох ваших поетичних рядках, хоча вірш не про війну, а про філософію життя людини, котра повинна боротися за верховенство правди і справедливості... – Цей вірш справді має дві змістові площини. У першій ідеться про круту й тернисту стежку, яка не одному із нас випа* дає в житті. Людина думає собі: от піднімусь на ще один пагорб, а після спуску відкриється рівний битий шлях. Проте, зазвичай, так не буває на призначеній Господом земній дорозі. У другій змістовій площині вірша ця метафора – до* рога долі – екстраполюється вже на весь український народ. Хоч у 1991 році Україна здобула омріяну незалежність мирним шляхом, але її доводиться виборювати ці* ною великої крові. Згадаймо події Революції Гідності на столичному Майдані, Героїв Небесної Сотні, а після того розпочалася російсько* українська війна... Позиція “Просвіти” у цій на* родно*визвольній війні українців проти московії – як завжди, пат* ріотична й усвідомлено грома* дянська: кожен із нас на своєму місці прагне наближати перемогу над ворогом. Молодші просвітя* ни, призвані до ЗСУ й Націо* нальної гвардії, і добровольці в складі формувань територіальної оборони безпосередньо беруть участь у боях. Ми з відповідаль* ним секретарем міського об’єд* нання Наталією Синицею, Марі* єю Турчин, іншими активістами у ці дні постійно працюємо в об* ласному Народному домі “Про* світа”. Разом зі студентами ІФНМУ організовуємо сортуван* ня й пакування зібраної на Івано* Франківщині гуманітарної ме* дичної допомоги для відправлен* ня її на передову і цивільному на* селенню, яке ще залишається в зоні бойових дій. У НД “Просві* та” шиють необхідні для воїнів речі. Тут же приймають внутріш* ньо переміщених осіб із різних регіонів України й допомагають їм знайти помешкання для про* живання в часі війни. Облашту* вали в одному з приміщень і не* велику тимчасову кухню, де жін* ки готують страви для волонтерів та переселенців. Ці конкретні справи задля наближення пере* моги над рашистським агресо* ром, які в ці дні члени нашого то* вариства й усі небайдужі до пот* реб військових та переселенців франківці роблять в будинку об* ласної “Просвіти”. – Пані Маріє, понад 20 років тому ви прийшли працювати викладачкою кафедри мовознавства в тодішньому Івано-Франківському медичному інституті. Чим вас, філолога за фахом, привабив виш, який готує лікарів? – Мене запросили влитися у професорсько*викладацький ко* лектив. І цей медінститут став для мене домом і родиною. Я викладаю латинську мову. Маю навчити майбутніх лікарів розуміти й самим писати нею не тільки рецепти ліків для пацієнтів, а й діагнози захворювань. Контактую ж я зі сту* дентами не лише під час лекцій і практичних за* нять. Про дівчат і хлоп* ців, які сидять у мене на парі, стараюся на перерві у невимушених розмовах дізнатися якнайбільше – звідки і з яких вони ро* дин, чим займаються на дозвіллі, які у них захоп* лення. І з’ясовую, що се* ред цих молодих людей є немало дуже обдарованих, заці* кавлених у тому, щоб подарувати своє мистецтво – вокальне, тан* цювальне – глядацькій аудиторії. То була їхня ініціатива, яку я під* тримала, – дати концерт в облас* ному Народному домі “Просві* та”, потім ще не раз майбутні лі* карі тут виступали, зриваючи оп* лески зали. Я не тільки їхня вик* ладачка, але й голова первинного просвітянського осередку ІФНМУ. Написала вже понад сотню сце* наріїв культурно*просвітницьких заходів, приурочених до держав* них і великих християнських свят, до ювілеїв і річниць борців за волю України, наших духовних світочів. – Ви досі очолюєте ще й університетський осередок “Просвіти” попри те, що позаторік у липні вас обрали головою міського об’єднання товариства? – Все через те, що затягнула* ся пандемія коронавірусу і ми не могли провести збори просвітян вишу. Але я охоче передам комусь молодшому свою громадську по* саду голови університетського осередку “Просвіти”, який очо* люю з жовтня 2011 р. – Посада голови міського об’єднання товариства так само громадська, але вельми авторитетна. Хто знайомий з історією “Просвіти”, заснованої у грудні 1868 р. у Львові, той, напевно, знає про плідну діяльність у цьому товаристві жінок-берегинь. Чи ви, пані Маріє, готові відігравати таку роль як очільниця міської “Просвіти”? – Образ берегині нашого пат* ріотичного товариства імені Та* раса Шевченка уявляється мені таким: це жінка з великим життє* вим досвідом за плечима, у внут* рішній суті якої немає чогось сто* роннього, наносного і яка не припускається помилок, бо впро* довж усього свого життя активно працювала у “Просвіті” і її сус* пільну значущість осягнула ду* шею і розумом. Вона достеменно знає, яких цілей у діяльності то* вариства хотіла б домогтися ра* зом зі своїми однодумцями, як зберегти все найцінніше із духов* ної і мистецької спадщини укра* їнського народу. Тож я, чий про* світянський “стаж” налічує лише кільканадцять років, ще просто не можу вважати себе берегинею нашого товариства. Для цього мені потрібно ще дуже багато зробити. Це дуже серйозне й від* повідальне завдання, здійснити яке, зрештою, одній людині не під силу. Той, кого обрали на посаду керівника громадської організа* ції, має повсякденно відчувати за своїми плечима потужний тил, який власне і працює на репута* цію. Такий тил у мене має бути іна основній роботі, і в родині. Зважте також на те, що не всі мо* жуть бути керівниками. Учасни* ки позачергової конференції об* рали не тільки мене головою міської “Просвіти”, але і її прав* ління, члени якого несуть на сво* їх плечах основний тягар просвіт* ницької роботи серед населення міста, а тепер – і всієї Івано* Франківської міської територі* альної громади. І я як голова зві* тую про зроблене передовсім правлінню. Ясна річ, всіляко сприяю просвітянським активіс* там в організації тих чи інших ма* сових заходів, а нерідко й сама організовую і веду їх. “Просвіта” є оберегом усього того, чим пишаються українці, – нашої мови, прапора, герба, гім* ну, звичаїв, обрядів, традицій. Ба* чу неоціненну роль “Просвіти” у пропагуванні й прищепленні на* шим співгромадянам, насампе* ред молоді, пошанівку до всього українського, у кристалізації на* ціональної ідеї, а це, на мій пог* ляд, не якась одномоментна дія, а процес перманентний, що врахо* вує суспільно*політичні зміни. Бачу нашу національну ідею са* мобутньою, яку не порівняти з тими, що виробили для себе й ке* руються у своєму повсякденні ін* ші народи. Це власне є завданням нашої громадської організації на нинішній час і на ближчу пер* спективу. У ці дні й тижні ескала* ції московією збройного протис* тояння з Україною просвітяни міста вбачають свою мету пере* довсім у тому, щоб підтримувати словом і ділом патріотичний дух як наших бійців на фронті, так і цивільного населення, зокрема й переселенців із зон бойових дій. У цій ситуації позиція місько* го об’єднання товариства чітка й однозначна, воно звертається до франківців: усі ставаймо до бо* ротьби з путінською ордою, за волю й незалежність нашої Віт* чизни! Тяжкі випробування війною вимагають від нас усіх згуртова* ності й організованості. І члени міської “Просвіти” беруть актив* ну участь у волонтерських і полі* тичних акціях, кожен її осередок став частинкою народного спро* тиву рашистам. Працюймо у “Просвіті” і для “Просвіти”, у цій щоденній праці виховуймо в собі високе почуття відповідаль* ності за Українську державу. Слава Україні! Героям слава!
Розмовляв Іван ГАВРИЛОВИЧ, член НСЖУ і НСПУ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
