Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Листи з мережі · “Ті, хто тобі в біді простягнув руку допомоги, – найшляхетніші і найдобріші за всіх”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Українці гралися в “какаяразніца”, а московія діяла

Слово Просвіти, №20–21 за 2022 рік

Ірина РУБАНОВА Ми так б е з д а р н о втратили 30 років за тим б а ж а н н я м “не травмувати, не ламати, не примушувати і не ущємляти російськомовних”... Як колишня абсолютно російськомовна маю право це писати. Мене, котра росла в росії, яка не вчила українську в школі, котра була народжена, вихована і досі проживає в російськомовному місті і середовищі “порвало” у 2012 – коли спостерігала, як чєчєтови “развєлі іх как катят” – відверто, підступно і брутально тягнули закон про “захист російськомовних”. Я, як “ісконно російськомовна”, отетеріла тоді від брехливості казок про необхідність захисту, бо я з 2004 хотіла якось навчитися української, але не мала де і як, бо все навколо було російськомовне, буквально не було де просто почути нормальну, розмовну побутову українську, щоби хоч трохи вчитися. Я прозріла тоді про те, кого насправді “ущємляют” і яка мова потребує насправді захисту в Україні. І зрозуміла, що тільки самотужки. І тільки починаючи з себе. І що як я і інші не станемо на бік скривдженої, упослідженої, нищеної рідної мови, то рано чи пізно вони її таки знищать. А держава гралася в толерантність. А українці гралися в “какаяразніца”. А московія діяла. Вливала мільярди, полоскала інфантильним довірливим українцям мізки про “чєм больше язиков ти знаєш, тєм больше ти чєлавєк”, “культурний чєлавєк пєрєходіт на язик собєсєдніка”. Але чомусь в цей перелік “язиков” ніколи не входила українська, а російськомовні не переходили на мову українськомовних, і я не переходила. Перед Миколаєм до мене у крамниці ласощів підійшла малеча років 10 і українською запропонувала долучитися до акції для дітей-сиріт, а я не могла відповідати їй українською... мене це гризе досі. Комусь навіть зараз не доходить, наскільки важлива для України і нашої державності українська мова. Наскільки вона об’єднує і захищає. Я не знаю, що ще має статися, щоби люди зрозуміли. ті і безпородні, шукали собі господарів. У школі і сільраді жили люди – їхні будинки розбомбили. Ми приносили їм одяг, шампуні, їжу, іграшки і книжки. Слухали їх розповіді. Але не могли дивитись їм в обличчя. Що було в тих очах, я не можу навіть сказати. Проте ніколи не забуду той вираз очей, у всіх – однаковий. Потім прийшла звістка про “розстрільні списки” – АТОшники, працівники СБУ, громадські діячі, деякі голови сільрад, священники ПЦУ. Усі, хто не приховував проукраїнських поглядів. Активність у соцмережах теж була причиною для того, щоб потрапити в ці списки. 100 днів страшного мороку, смертей, злочинів, горя – і подвигів, щирості та доброзичливості, любові до людей і безкорисливості. Мусимо писати власні історії війни, занотовувати всі подробиці і деталі, передавати дітям і онукам. Щоб не замовчували, не забували, не губились в пам’яті всі ці моменти. Кажуть, що вдячність – це риса шляхетних людей. Але ж ті, хто тобі в біді простягнув руку допомоги, – найшляхетніші і найдобріші за всіх. Маємо знати і пам’ятати. Назавжди!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин