Шевченкіана · “Братство тарасівців обстоювало органічну єдність України в її етнічних межах”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Мусій Кононенко: “Москву покинем… Кожен буде на рідній мові говорить…”
Слово Просвіти, №20–21 за 2022 рік
Автор розповідає про великого українця, письменника, педагога і громадського діяча Мусія Кононенка, який усе життя присвятив Україні, розкриває його ставлення до гетьмана Івана Мазепи, показує спасенну роль Кобзаря в історичній боротьбі з Московщиною. У 2022-му минає 100 років з часу смерті Мусія Кононенка.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
“Як знайомили мене з Т. Г. Шевченком” Розділ із такою назвою є в “Спогадах” Мусія Кононенка1. У ньому він хвилююче зафіксував як у 12–13 років служив узимку в Києві “козачком” у генеральші Фриц. У той час уже були прочитані Шевченкові “Тополя”, “Наймичка”, а поему “Катери* на” Мусій знав напам’ять і декламував її всій двірні не раз і не двічі. Хлопчику стра* шенно захотілося побачити Шевченка, подивитися, який він з себе та розпитати його, що було написано в тих рядках, де в тексті стояли крапки: “Про моє бажання побачити Шевченка знали в дворі всі, але ніхто не міг мені сказати, що Шевченка на світі уже немає”. Зате кучер генеральші пообіцяв таки познайомити його з омрія* ним Шевченком, якщо навчить його гра* моти – читати й писати. Мусій успішно впорався з своєю першою просвітницькою місією, а кучер взамін привів його на Ве* ликодні свята в якийсь підвал на Бібіков* ському бульварі (з 1919 року – бульвар Та* раса Шевченка) недалеко від Пушкінської та Хрещатика. Його господар зізнався, що він і справді Шевченко, але зовсім непись* менний: “Гаряча кров покотилася по моє* му тілу. Я раптом зрозумів, що кучер обду* рив мене… Такої тяжкої образи я не знав і не переживав ніколи”. А невдовзі хлопець дізнався, що його батько… Втім, читаємо: “…Батько мій ба* гато розповідав мені про справжнього Та* раса Шевченка, якого він знав особисто і бачив його не раз то в Яготині у князя Рєп* ніна, то в Сокиринцях у Галагана”. Які подробиці для художньої розповіді! Мені здається, що було б дуже цікаво й ко* рисно, найперше для дітей, написати по* вість про те, як наприкінці ХІХ – на по* чатку ХХ століть знайомилися з творами Тараса Шевченка сільські хлопчаки, май* бутні письменники, які стали гордістю Ук* раїни. Скажімо, Григорій Косинка згаду* вав: “”Щоб не почув хто, не побачив” чи* тав “Кобзар” у бур’яні…” Василь Минко в автобіографічній повісті “Моя Минківка” докладно розповів, що першою його влас* ною книгою був Шевченків “Маленький Кобзар”, і він десятирічним читав уголос односельчанам “Катерину”, наприкінці “почали плакати всі”… Григорій Косинка пронизливо написав про духовну Шевчен* кову присутність у селянській хаті, де не* змінними були портрет Кобзаря і книжеч* ка з його віршами… Повчальна може бути розповідь для дітей віртуального світу… Кононенко Мусій Степанович (1864–1922) народився в селі Турівка При* луцького повіту Полтавської губернії (те* пер Згурівський район Київської області). Прославлене місце народження! В Турівці мав маєток, в ньому з 1830 року жив і пи* сав “Історію Малоросії” (в п’яти томах) український історик і письменник, Шев* ченків знайомий Микола Маркевич, який і помер тут у 1860 році. Шевченко побував у цих краях у 1843 році й на початку 1844* го. А в 1863 році в селі Турівка народився майбутній ідеолог державної самостійнос* ті України, правник, поет і публіцист Ми* кола Міхновський, яким став добрим при* ятелем Кононенка. Сім’я Мусія за переказами походила від запорозьких козаків, але була вкрай бідною. З цих причин навчання в школі тривало недовго. Пізніше, прагнучи стати народним учителем, Мусій Кононенко відвідував педагогічні курси в Новозибко* ві Брянської губернії, але звідси його за* брали у 1885 році на військову службу, що тривала п’ять років. Зізнався в спогадах: “Отже не судилося мені стати народним учителем. З цього боку мені не щастило. Я бажав бути або лікарем (хірургом), або шевцем, або учителем, але не досяг жодно* го з цих бажань”. Освіту Мусій Степано* вич опанував фактично самостійно. У 1890*х – на початку 1900*х років працював в Управлінні Південно*Західної залізниці, дослужився до високої посади начальника пасажирського відділу. У 1913–1917 роках – службовець Кооперативного споживчо* го товариства в Лубнах. А 1917 року Мусія Кононенка було обрано членом (з 1920 ро* ку – голова) правління Полтавського сою* зу кредитових та ощадно*позичкових то* вариств у Києві, Лубнах, Полтаві. Автор збірок віршів “Ліра” (1885), “Струна” (1908), п’яти поетичних книг, об’єднаних загальною назвою “Хвилі” (1917–1918), віршованих казок для дітей, повістей із життя інтелігенції (“Між народ”, 1894; “На селі”, 1898 та ін.), оповідань, незакін* ченого роману “Свобода”, комедійно*по* бутових драм, одноактівок. Окрім поезій, які згадані в цій статті, Мусій Кононенко видав “Оповідання про Т. Шевченка (з народних вуст)” (1892), на* писав нарис “На Шевченковій могилі” (1894), працював над перекладами Шев* ченкової повісті “Близнецы” українською мовою, переклав вірш польського поета Е.*В. Желіговського “До брата Тараса Шевченка” та ін. У передмові до першої збірки згадано* го п’ятикнижжя “Хвилі”, поет, який у 1905–1914 роках перебував під поліційним наглядом із забороною працювати на дер* жавній службі, зізнався: “Не мав я тоді на* лежного досвіду, що таке цензурні пазурі, але швидко зазнав їх і, випустивши… де* кілька невинних книжечок, замовк. Прав* да, дещо друкував у галицьких часописах під різними псевдонімами (Школиченко М., Вівтірок, Ш*ко Мусій, М. К. та ін. – В. М.), але ж у себе на Вкраїні мовчав… Бог удостоїв діждатись великої святої волі, і це спонукає мене пустити в люди і все друко* ване, і недруковане, що довгими роками вилежувалось…” Втім, як відомо, “свята воля” невдовзі закінчилася, в 1919 році Кононенка було заарештовано більшови* ками, і хоча через кілька місяців звільни* ли, він вийшов фізично недужим. Відомий полтавський історик і краєзнавець Петро Ротач писав: “Загострення туберкульозу, що прикував поета до ліжка, ймовірно, врятувало його від чекістських репресій, які прокотилися Полтавою в 1920–21 рр… ” Але тяжка хвороба й голод швидко звели поета в могилу. У лютому 1922 року Коно* ненко зізнався в листі до доньки: “Діла на* ші тяжкі. Вже ми почали голодати… Вихід єдиний: справити нас обох (з дружиною. – В. М.) до лікарні – там будемо умирати…). Мусій Кононенко відійшов у засвіти в черв* ні 1922 року у Нових Санжарах, а через
Мусій Кононенко. Фото півроку померла в Полтаві його дружина. Не маю можливості та й потреби зану* рюватися в докладний життєпис і творчу біографію Мусія Кононенка. Про це роз* повідають цікаві публікації дослідників Алли Диби, Надії Левчик, Тетяни Они* щенко, Володимира Погребенника, Петра Ротача, Анатолія Чернова та ін. Зосере* джуся лиш на кількох епізодах видатного доробку поета, пов’язаного з іменем Тара* са Шевченка. Річ не лише в тому, що цього вимагає тема нашого проєкту, на мій погляд, шев* ченкознавчий аспект є визначальним і найбільше креативним у дослідженні жит* тя та творчості Мусія Кононенка. Той ав* тор, який підготує ґрунтовну наукову мо* нографію про нього в шевченкознавчій царині, приречений на творчий успіх. Ме* ні подобається сучасна максима: “Мусій Степанович Кононенко був людиною, яка сама себе створила”. Втім, я додав би – з Шевченкового ментального замісу. Він був ще гарячим опісля відходу Кобзаря в засві* ти. А Мусій Кононенко – чи не найпер* ший український письменник, який наро* дився на зорі післяшевченкової доби. Та* кою працею можна не лише вияскравити, здається, скромну постать подвижника Шевченкового духу Мусія Кононенка, алей обвалькувати деякі щілини в осмисленні феномену Шевченка як духовної субстан* ції української нації, значить, і її видатних представників. Нагадаю, до речі, як і сам Мусій Коно* ненко означив замисел свого спеціального реферату про Тараса Шевченка: “Мета ре* ферату цього… дати стислий огляд всіх тих фактів та випадків в житті поета, які так або інакше виховували міцну духову по* стать Шевченка. Зробити це окремо від його творів неможливо, бо вони, головним чином, і дають нам той матерьял, по якому можна нам ясно побачити цю постать міц* ного духу”. Таким і має бути методологічний підхід до праці про самого Мусія Степановича, в якій необхідно показати Шевченкові під* валини, говорячи словами Кононенка, “на яких будувалась міць Духа з самого малеч* ку у нашому поетові”.
“Люди нові, діло нове – гей, до стягу! В нову путь!” Такими словами Мусій Кононенко за* вершив свій вірш “Товаришам*“тарасів* цям””, написаний після того, як вступив до Братства тарасівців у Києві 1892 року. Втім, проголошене Братство було ще вліт*
ку 1891 року студентами Харківського уні* верситету І. Липою, М. Байздренком, М. Базькевичем і студентом Університету св. Володимира в Києві В. Боровиком у Каневі на могилі Тараса Шевченка. Мусій Степанович про це не писав, але зупинюся, щоб згадати його вірш “Шев* ченкова могила”2, вона персоніфікована поетом, аби звернутися з питанням про са* мого Шевченка: Розповідай же нам, що міркує поет, Що в своєму він серденьку носить? А чи відає він, що Вкраїна його Стрепенулась, росте, оживає… …………………………………. Оповідай же нам, ти, могило німа, Чи про все оце батько наш знає? Та могила мовчить, тілько вітер шу! мить: “Він перевертнів там проклинає!” Особливо точно й вичерпно*стисло сказано про нову організацію в “Енцикло* педії Сучасної України”: “Братство тарасівців обстоювало орга* нічну єдність України в її етнічних межах, заявляючи, що завдяки моральній силі те* риторіально розчленованого народу “нас не можуть відірвати від галичан, ані гали* чан від нас”; послідовно обґрунтовувало потребу природного функціонування ук* раїнської мови, трактованої як “орган духу і виявляч психології народної” в усіх сфе* рах національного та суспільного життя; прагнуло такого “ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації поневоленій”…” У 1892 році В. Боровик організував та* расівський гурток у Києві, до складу якого поряд із Кононенком увійшли Є. Тимчен* ко, М. Міхновський, О. Черняхівський, Б. Грінченко, М. Вороний, В. Самійленко та ін. На початку вірша “Товаришам*“та* расівцям”” молодий Мусій Кононенко проголосив, що перед ними простягся по* лем, лісом і тернами шлях життя і бороть* би: І вступили ми на нього, Повні сили і надій, Повні палу молодого, Повні щирих, добрих мрій. …………………………….. Підем ми не за батьками Тишком!нишком, крадькома, Ні, свобідними слідами Нас веде душа сама. Так поет протиставив тарасівський гур* ток “Молода громада”, що мав за мету на* ціональне відновлення України, членам Старої київської громади, які, за його сло* вами, навіть говорили російською мовою, “поки молода українська громада, що зва* лася тарасівцями, не почала демонстра* тивно висміювати старих громадівців за їх російщину”. Написаний в емфатичній тональності, вірш “Товаришам*“тарасівцям”” закли* кав: Гей, товариші, до стягу! Волі прагне рідний край! Прагне виступити ясно, Не ховаючись за тин, Гей, ходімо ж явно, гласно, Виступаймо, як один! У спогадах Кононенка є така жорстка оцінка: “Мало чого помітного зробила Стара громада для українського народу, а ще менше зробила чого*небудь молода громада тарасівців”. Окрім того, що вона виявляє високу вимогливість Мусія Степа* новича до результатів роботи “свідомих українців” (таке поняття ввели саме “тара* сівці”), треба зауважити, що Кононенко, мимохідь зачепивши цю важливу тему, більше до неї в спогадах не звертався, тому висловлена характеристика залишилася дещо звуженою, неповною... Насправді, Братство тарасівців – таєм*
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
