Гостя “СП” · “Тільки разом, згуртовано, кожен на своєму місці, ми будемо робити все від нас залежне, аби швидше прийшла Перемога”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ННааттааллккаа ННИ ИККО ОЛЛААЇЇШ ШИ ИНН:: “Продовжувала співати навіть у найстрашніші дні”
Слово Просвіти, №20–21 за 2022 рік
– Як для вас почалася війна? – Добре пам’ятаю той день. Мене роз* будив чоловік і сказав: “Київ бомблять!” Неможливо словами передати той стрес. Ми слухали новини, але до останнього не вірили, що Росія може вдатися до такого жахливого кроку. Спершу залишалися в Києві. Біля нас не було жодного бомбосховища, і під час повітряних тривог ми ховалися в гаражах біля нашого будинку. Психіка мого вось* мирічного сина не могла цього витримати. Вирішили їхати, хоча не знали куди. Інтуї* тивно відчували, що потрібно їхати на за* хід країни. Коли виїздили з Києва, син по* чав плакати, бо забув підручники і кольо* рові олівці. Для нього це було найцінніше. Годинами стояли в чергах за бензином, бачили покинуті автівки, людей, які ку* дись ішли з клунками. Нарешті добралися до Прикарпаття. Я народилася в Івано*Франківську. На жаль, нікого з рідних у мене там не лишилося. Зупинилися у моїх далеких родичів у Тис* меницькому районі. Зізнаюсь: умови про* живання спершу здалися жахливими. Але ми раділи, що не чути звуків сирени, а ди* тина починає усміхатись. Минулого року я повернулася до ви* кладання в Національній музичній акаде* мії України, яку свого часу закінчила. Ра* ніше працювала тут на кафедрі сольного співу. І коли завідувачка кафедри камерно* го співу запропонувала знову викладати, я радо відгукнулася. Весь цей час була на зв’язку зі своїми студентками, намагалася їх підтримувати: одна з них – із Запоріжжя, друга – з Черні* гівщини. Щодня ми виходили на зв’язок. Без музичних інструментів, сидячи в селі, починали розспівуватися, виконували твори, які вчили раніше. Намагалася зму* шувати їх думати про те, що вони викону* ють. У мене ще дві студентки з Китаю. Коли почалася війна, вони виїхали на свою батьківщину. Ми весь час переписувалися, згадували нашу програму. І зараз я з ними на зв’язку. Продовжувала співати навіть у най* страшніші дні. Була рада запрошенню ке* рівництва рідного театру повернутися до Києва. Спланувала час так, аби вже 17 травня бути на репетиціях. – Вже багато років ви співаєте головну партію в “Наталці Полтавці”. А як створювалася ця постановка? – Для мене це знакова опера. Перша партія, яку виконувала в Оперній студії Національної музичної академії України, була саме Наталка Полтавка. Я дуже люб* лю народні пісні, загалом українську на* родну творчість. Деякі студентки хотіли одразу співати Россіні чи якогось іншого західного композитора. А я з радістю спі* вала Наталку, це моя улюблена партія. У 2000 р. керівництво Національної опери України звернулося до мене із запи* танням, чи не хотіла б я заспівати Наталку в їхньому театрі, бо виконавиця ролі захворі* ла. Звичайно, я погодилася. Це була не та постановка, що сьогодні йде в театрі. Це бу* ла опера на три великих дії з весільним об* рядом, багатьма вставними піснями. Режи* сером*постановником був Дмитро Гнатюк. Спершу співала як запрошена викона* виця, а потім запросили до театру на по* стійну роботу. Для мене це було найбіль* шим щастям. Нову постановку здійснив Анатолій Анатолійович Солов’яненко, оркестровку зробив Мирослав Скорик. Опера зазвуча* ла по*сучасному. Це світла й більш опти* містична постановка, для сімейного пере* гляду, цікава як для дорослого, так і ма* ленького слухача. Були скорочені деякі моменти, що додало опері динамізму. Мала щастя співати першу прем’єру оновленої “Наталки Полтавки” під ору* дою головного диригента нашого театру Миколи Дядюри. Яка це була радість! Ко* жен диригент привносить у постановку щось своє. Приміром, коли диригував Ми* хайло Карабиць, в оркестрі були бандури. Чимало цікавинок додали Іван Гамкало та Аллін Власенко. Зараз оперу диригують Герман Макаренко і Богдан Пліш. За ці роки моя Наталка змінилася. Ко* ли раніше виконувала роль дівчини, яка тужить за своїм коханим, то, можливо, не настільки переймалася цим образом, як зараз. Хоча намагаюся пропускати через себе кожну партію, додаю власні емоції. Але сьогодні сам текст звучить інакше. Час війни наклав відбиток на всіх нас. Думаю,
що образ моєї героїні став більш глибоким і об’ємним. – Розкажіть про роль Одарки в опері Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. – Коли Анатолій Солов’яненко запро* понував мені цю партію, не могла уявити себе в цій ролі. А він мені: “Хто, як не ти? Ти вмієш добре перевтілюватися, перей* маєшся кожною партією. Спробуймо”. У мене на слуху були дуети Карася з Одар* кою. Ці пісні й раніше виконувала під час концертів. Зробила цю партію буквально за два тижні. Відкрила для себе, що мені подобають* ся такі ігрові ролі. Одарка завжди під’юд* жує Карася, постійно незадоволена його поведінкою. Але насправді вона його дуже кохає. Надзвичайно колоритний дует. Ко* ли Одарка дорікає своєму чоловікові, то навіть у думках не може припустити, що він її залишить. А Карась навмисне грає на її почуттях, коли говорить, що вже зару* чився з туркенею. Таке буває і в житті. Хо* ча насправді люди прагнуть, щоб у роди* нах панували мир і злагода. Нова постановка “Запорожця за Дуна* єм” створювалася, аби бути більш зрозумі* лою і для найменшого глядача. Деякі кар* тини трохи скорочені, натомість вся увага зосереджена на найяскравіших моментах. – А ще була опера “Ярослав Мудрий”. – Моя героїня в цій опері – Милуша, дівчина, яка бореться за своє кохання. Во* на загинула, намагаючись врятувати коха* ного. Особливо проникливо звучала сце* на, коли дівчина прощалася зі своїм ми* лим. Кожна партія, яку я виконувала, става* ла мені близькою. Так само і Милуші. На жаль, ця опера була в репертуарі театру не* довго. Сподіваюсь, її відновлять, так само, як і “Мойсея” Мирослава Скорика, де я співала Ліу. У цій опері був зворушливий ліричний дует, яскраво прописана лінія молодості, кохання. Ще була улюблена арія Мавки з опери Віталія Кирейка “Лісова пісня”. Цей твір в Оперній студії Національної музичної ака* демії поставив знаний режисер Валерій Курбанов. Він допоміг мені зрозуміти чис* ту душу цієї дівчини. Кілька років після за* кінчення Музакадемії мене запрошували виконувати цю партію і я з радістю погод* жувалася. Усіх моїх героїнь в українських операх об’єднує любов до рідного краю, бажання кохати і бути коханими. – Коли ви почали концертну діяльність? – Почалося все зі студентських років. Професор Національної музичної акаде* мії, народний артист України Святослав Литвиненко керував тоді оркестром на* родної та популярної музики Будинку зву* козапису Українського радіо. Він запросив мене на прямий ефір. Це було так зворуш* ливо і хвилююче. Я ще не знала специфіки цієї роботи і, зізнаюся, трохи боялася. По* тім запропонував ті твори, які я виконува* ла у прямому ефірі, записати для фондів Українського радіо. Загалом записали по* над 100 пісень. Михайло Пікульський, який нині керує цим оркестром, перейняв естафету, і ми про* водимо чудові концерти. Нині наше життя різко змінилося. Як і всі, мала безліч планів, але їх безжально перекреслила війна. Одне з чільних місць в усіх концертах посідають українські пісні. Вони назавжди залишаться зі мною. Запам’ятався тур з Національним академічним симфонічним оркестром України від орудою Володимира Сіренка, який відбувся два роки тому. Ма* ли 24 концерти, об’їздили всю Україну. Ду* же добре приймали нас як на заході, так іна сході країни. Я викону* вала українські пісні в об* робці Бориса Лятошин* ського, весільні пісні в об* робці Мирослава Скорика. Згадуються студентські роки. 2000*го року разом із паном Мирославом побу* вали в Австралії, де два мі* сяці подорожували з укра* їнською піснею. Першою поціновувачкою нашої творчості була українська діаспора. Українці Австра* лії приймали нас зі сльоза* ми на очах, настільки важ* ливим для них був контакт із нами. Ніколи не забуду, як одного разу до сцени під’їхала жінка на візочку і по* просила, аби я до неї доторкнулася. “Ви мене лікуєте. Я вже почуваюсь краще”, – зізналася вона. Це було надзвичайно зво* рушливо. Був час, коли я активно співпрацювала з Національним оркестром народних інс* трументів України під керівництвом Вік* тора Гуцала. Мали турне по всій Україні. Концерти складалися з творів Олександра Білаша. Тішуся, що була знайома з цим композитором. Разом із ним записали “Журавку”, “Веселу журбу”. Також виступала разом із Георгієм Майбородою. Концерти відбувалися в Бу* динку звукозапису, а у фондах Українсько* го радіо залишилися записи наших дуетів. Неодноразово брала участь у концер* тах Григорія Гаркуші, який нещодавно пі* шов із життя. Ніколи не забуду останній концерт у Національній філармонії Украї* ни Анатолія Борисовича Солов’яненка. Лише з часом можемо зрозуміти значення спілкування з такими творчими особис* тостями. Завжди з теплотою згадую мою викла* дачку в Національній музичній академії України Зінаїду Бузину – чудову співачку, надзвичайно чуйну людину, прекрасного педагога. Під час навчання мала можли* вість спілкуватися з Євгенією Мірошни* ченко, Галиною Туфтіною, Ларисою Оста* пенко, Костянтином Огнєвим, Миколою Кондратюком, Галиною Сухоруковою. Це було безцінне спілкування. – А які опери західних композиторів вам подобаються найбільше? – В Оперній студії співала Мікаелу в опері “Фауст” Шарля Гуно. Згодом вико* нувала цю партію в сучасній постановці, яку здійснили в Національній опері Украї* ни. Дуже різні вистави, але обидві мені до* рогі. Також в Оперній студії співала партію Недди в опері Руджеро Леонкавалло “Пая* ци”. Улюбленою була партія Адальджизи в “Нормі” Вінченцо Белліні. Вона дуже лег* ко лягла на мій голос. Також люблю оперу “Макбет” Джузеп* пе Верді, в якій співаю разом зі своєю по* другою Людмилою Монастирською. Вона співає Макбет, а я – її леді, даму. Дуже по* тужна, емоційна музика. Зазвичай ця опе* ра йде з аншлагами. – Ви згадали, що однією з улюблених для вас свого часу була партія Тетяни з “Євгенія Онєгіна”. А чи можуть сьогодні, на вашу думку, в українських театрах звучати твори російських композиторів? Дехто говорить, що культура не винна. – Культура не менш важлива, ніж полі* тика чи економіка. Це один із головних чинників впливу на людину. Сьогодні в Україні йде відторгнення російської куль* тури і всього, що з нею пов’язано. На мою думку, це правильно. – Після анексії Криму та початку бойо-
Однією з перших після вимушеної паузи, спричиненої війною, в Національному академічному театрі опери та балету України імені Тараса Шевченка показали оперу Миколи Лисенка “Наталка Полтавка”. Вже багато років поспіль роль головної героїні виконує заслужена артистка України Наталка Николаїшин. Сьогодні пані Наталя – гостя “СП”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
