Український шлях · “З України мають бути вигнані, знищені не тільки окупанти зі зброєю, але й те, що витолочу(є!)вало українську душу”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
“У народі наша національність, а не в тих, які покацапились…”
Слово Просвіти, №20–21 за 2022 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
4 червня. Нещодавно американський та канадський аналітичні центри опублікували висновок, що війна роzzії спрямована на знищення українського народу. Убивства українців, створення умов для їхнього вигублення, унеможливлення народжувати дітей та їхнє насильницьке викрадення кваліфікується як геноцид (згідно з Конвенцією ООН). Декларований день “захисту” дітей Ук* раїна “зустріла” смертоносною статисти* кою: роzzія вбила 243 дитини, 444 поране* но, сотні пропали безвісти, зґвалтовані. Катастрофа продовжується, однак біль* шість країн та ООН не визнають це гено* цидом, а моzковію – державою*терорис* том, яка вірна “традиціям” сталінсько*на* цистської політики срср та монархічного чорносотенства. Чому путінізм, убиваючи людей, так “благоговіє” перед більшо* вицькою спадщиною, диктатором сталі* ним, який для “глубінного народа” – на* йавторитетніший діяч? Тому що він, хво* рий манією “відновлення” імперії, культи* вує репресивні практики, які опираються на ідеологію “єдіной і нєдєлімой”, хоча від неї залишилася лише патологічна “верхня вольта з ракетами”. Для цієї диявольської цілі використовуються: мілітарна сила; гундяївська церква як філія путінської ти* ранії; соловйово*скабєєвська геббельс* пропаганда; інтелектуальна “еліта”, заква* шена на расистському необільшовизмі ду* гіно*проханових; політичні толсто*затуле* ні жириновці з вічно п’яною матвієнчи* хою; збіговисько підгавкуючих “наших” зрадників та колаборантів. І вся ця хлами* да опирається на вкрадену “історію отє* чєства”, “вєлікую культуру”, “магучій язік” та ядерний тероризм. Саме цією отрутою роками намагались підгодовувати українців. Адже інформа* ційний, культурно*освітній простір в уже незалежній Україні був відкритий для ки* сельових, корнілових, кулікових, кіркоро* вих, газманових… Сьогодні – для овсянні* кових (“харошіх руzьких). Рашистські шансони та імперський непотреб безкарно проникали, витісняючи все українське, скрізь, навіть у силові структури. Прига* даймо, як ще в 2019 р. в Харкові випускни* ки*лейтенанти Академії Національної гвардії виспівували та витанцьовували про* пагандистсько*рашистську пісню заборо* неного газманова “офицеры, роzzияне”. Цей епізод згадується як гіркий урок, який нікому не гоже повторювати, виховуючи українську військову “аристократію”, що* би ніколи не заплодилася навіть та жмень* ка колабораціоністів (понад 300 осіб), кот* рі нині зрадили Присязі та своєму Народу. Тому з України мають бути вигнані, знищені не тільки окупанти зі зброєю, алей всі ті та те, що витолочу(є!)вало україн* ську душу. Уся імперська культура та лін* гвоцидний “язік”, що слугували українов* биству. Навчившись пам’ятати й оплаку* вати свою долю, маємо зрощувати правди* ву ненависть до страшного зла моzковії, яка безперестану силувалась нас “асвабаж* дать”, намагаючись зберегти колоніаль* ний спадок. Адже напередодні проголо* шення Незалежності обмосковлення укра* їнців набрало катастрофічних масштабів. У Харкові функціонувало лише 2 (!) школи з українською мовою викладання, а з ро* сійською – 156; у столиці України Києві 34 з українською, 152 – російською; Одеса – 3 (українською), 90 (російською); Херсон – 5 (українською) і 49 (мовою ОКУПАН* ТА). Жодної україномовної школи в До* нецьку та Луганську.
Денаціоналізаторський плуг тиранії робив свою чорну справу. І ось після від* новленої державності, коли мало*помалу розпочалось утвердження власної ідентич* ності, національної гідності, рідної (дер* жавної!) мови, кремль загарчав. Ось вже понад два десятиліття дегуманізуюча анти* українська риторика охопила весь кацап* стан, де бовваніє путлєровська облуда, що Україна не має права на державне існуван* ня. А щоб ця гнила “мисля” диктатора “прищеплювалася” й українцям, то на ток*шоу соловйово*скабєєвського мрако* бісся запрошувалися й наші “землячки” різного сурогатного розливу зі своїми “вченими” книжками та брудними думка* ми. Обслуга, “казачкі” для запалювання смердючої путінської люльки. Хоча таким доморощеним нехлюям ві* домі українці неодноразово давали відпо* відь (уже після Шевченка), а чи є Україна і кому вона має належати. У “Спогадах” Єв* гена Чикаленка від 1907 року згадується дискусія між В. Антоновичем (одним із “старих Киян”) та В. Леонтовичем. Про* фесор Антонович сказав одну повчальну річ: “Я уважаю, що земля повинна належа* ти народові (Українському!), а не панам: на* род її заселив, культивував, обороняв і т. д. та й в народі наша національність, а не в тих, які покацапились”. Отож маємо урок, зважаючи на нинішню ситуацію. Ні зем* лю, ні ресурси, ні владу, ні людські душі не можна віддавати в пожадні руки тих, хто покацапився та з’яничарився. Не можна “дружити” (яшкатися з по* кидьками), бо то все на біду. Адже п’ять міст з рашкостану (бєлгород, ніжній нов* город, санкт*пєтєрбург, новосібірск, моz* ква) були донедавна “побратимами” Хар* кова, який орки з цих же міст намагалися перетворити в руїну, другий Маріуполь. Га* даю, що після таких жахів фарисейська частушка “навєкі вмєстє” остаточно зги* не. Навіки! Допоки Земля житиме під Сонцем. А війна закриє, нарешті, пельку істерії з гаслами “какая разніца”, “а язик в чьом вінават?”. Хоча інколи моzковська бариня!судари* ня нагадує про себе. Бо на тлі війни, люди* новбивств якось мерзенно стає на душі, коли наші знані “патріоти”, журналісти та всілякі “тамадисти” з телешоу на націо* нальних етерах та ютубах не перестають цвенькати та шкварити по “їхньому”, оку* пантському, ще більш нахраписто. “Помоzковськи так і чешуть”, – обурювався свого часу Т. Шевченко. Тож на кого ця за* попадливість розрахована? Очевидно, не на путіністів чи вєлікій народець. Усе це моzквороте блекотиння вертиться серед наших людей, дітей, у нашому інформа* ційному просторі, доводячи до абсурднос* ті той же мовний Закон. Складно боротися проти “московської воші” на гуманітарному фронті, коли тебе обсідають звідусіль “українські гниди”. Що це? Нерозуміння, забудькуватість, не* доумкуватість. А може – свідоме підігру* вання та потурання зову “руzькомірських кровей”, пропагуючи брєд*ідею, що Укра* їну можна творити й на москальський ма* нер, “міцно взявшись за руки” з пушкіними та бєлінськими. А чом би й ні (за їх версі* єю). Адже за “тиха украинская ночь” ім* перському поету нібито можна “прощати” навіть обзивання Івана Мазепи “изменни* ком” без “отчизны”; те, що погрожував за* копати роzійським штиком всіх європей* ців, які підримали “кичливых ляхов”, що посміли виступити проти кремлівського самодержця; те, що “восславил я Свобо* ду”, але водночас схвалив смерть десятків тисяч повстанців, які боролися “за нашу і вашу свободу”. Цей мартиролог “культур* них” злодіянь безкінечний. І справа не в персоналіях, адже пушкіни є збірним об* разом сутності “вєлікой культури”, від якої тхне ненавистю, злом, війнами, чван* ливістю і трупним смородом… Світ різнобарвний, багатий красою та мудрістю. Українці мають бути в ньому, пізнаючи його. І нікому не дано право нас знову “заганяти” в стійло деградованої “вєлікой культури” москаля, сприймати життя через брудні окуляри моzковитів. У тенета “єдінородства” та “єдінокультур* ности” путінський фашизм намагається втягнути людські душі, долі цілих народів. Оте Ісусове: “Ідіть услід за Мною, і Я зроб* лю вас ловцями душ людських”, ця дияволь*
ська тиранія вкупі з гундяївською “цер* квою” перетворила в непоправний гріх, коли замість свободи “обдаровують” рабс* твом, замість визволення – дикунським “ас* вабаждєнієм”, замість життя – смертю. Усе ними сковане – геноцид, почина* ючи з освіти, навчання та “виховання” ді* тей. Бо для українських дітей створюються такі життєві умови на окупованих терито* ріях, що передбачають повне знищення українськості; “асвабаждєніє” від “нацис* тів”; від “школи, що є оплотом бандерів* щини”; від “неканонічної” української мови, історії, церкви; від “неіснуючого” українського народу. З 2014*го все пов’яза* не з національною пам’яттю, ідентичніс* тю, українською історією, мовою, культу* рою для моzковитів є “нацизмом” і підля* гає знищенню. За три місяці війни по* страждало близько двох тисяч освітніх ус* танов, 200 знищені дощенту, окремі пере* творені на військові об’єкти. Дітям на зга* рищах війни викладатимуть упродовж літа обов’язкові рашистську мову й літературу, історію кацапстану та математику. Лише роzійською, заборонивши українську. А в Мелітополі “керівниця”*колаборантка (шапурова) все переводить за моzковськи* ми підручниками, вчителів української мови та літератури, історії перекваліфіко* вують на роzійську та “історію отєчєства”. Нинішня “влада” Криму намагається “перепідготовити” педагогів “лнр”, “днр”, Запорізької та Херсонської областей”, “допомагаючи” херсонцям адаптуватися до освіти оркостану. 3,5 тисяч вчителів з окупованих територій втягнуті в цей про* цес. Здійснюється масова “інвентариза* ція” бібліотечних, університетських, шкільних та інших книжкових фондів. Ви*
лучаються всі книжки, підручники з Істо* рії України, українська література, все на* писане українською мовою. Єдине тлума* чення таким порушенням прав людини на культурну і національну ідентичність – “література екстремістська”, а бібліотеки – склади “нацистської літератури”. Виключення роzzії два місяці тому з Ради ООН з прав людини не зупинило її злочинні дії. Але окремих європейських політиків (штибу орбанів) хвилює не гено* цид українців, а захист “кривавого патрі* арха” кіріла від санкцій, а макронів – збе* реження потворного обличчя путіна. Особливого нападу зазнають книги про Голодомор, сталінські репресії, істо* рію України, історію Українського війська для дітей (“Шлях українського воїна”), су* часна українська література. Пригодився “досвід” окупованого До* нецька та Луганська, коли все українське замінили на роzzійське, а Україна, Київ, українці не згадуються. У підручниках не* має навіть Києва як столиці Давньоруської держави. Вірю, що українські землі ми звільни* мо, але як бути з українськими людьми, дітьми, молоддю, обмосковленими по він* ця. Якою ж то буде гуманітарна політика, включно з допомогою по ленд*лізу, хто (чи може що?) її розроблятиме? Чи знайдеться місце для української інтелігенції, яку вже звично в Україні прозивають “стурбовани* ми нациками”? Чи розпочнеться, нарешті, нормальний суспільний діалог між держа* вою та громадянським суспільством, вий* шовши за межі “приручених” громадських рад при міністерствах? Щоби пересвідчитися, в якому зомбо* ваному соціопросторі перебуває молодь на окупованих територіях України, достатньо ознайомитися з навчальною програмою з історії, укладеною “донецьким республі* канським інститутом розвитку освіти”. Там слово “Україна” видає нуль результа* тів. Для чого, для кого ці розмисли? Адже йде жорстока війна з путінською фашист* ською моzковією. Там на фронтах кується доля й майбутнє України. Світу. А ми про дріб’язкове. Одначе не зовсім так. Бо фронт боротьби за людські душі, за Дух Народу є таким же значимим. Мусимо бу* ти свідомими, куди йдемо, з ким ідемо і по що. У борні за Україну, за її Долю не ман* друють чужими путівцями, а йдуть своєю дорогою, зі своєю рідною Культурою, Мо* вою, Церквою, Героїкою, національною Пам’яттю, власною Гідністю. Бо оперезав* шись чужинським мотлохом, моzковсько* бурятською, кадирово*орківською “куль* турою” та їх “магучім язіком”, “багатство” якого нині складається в основному з трьох та п’ятилітерних лайливих слів, можна занапаститись, погубивши душу, прийшовши в нікуди. Залишімо плакальників за моzковщи* ною обабіч нашого шляху. Вони сліпі й злостиві. У жодному українському закутку такі не можуть бути поводатарями. Бо, під* тримавши таких, опершись на них, самі станемо сліпцями. Сказано в Святому Письмі, що коли “сліпий водитиме сліпо* го, – обоє до ями впадуть”. А ми, Українці, маємо своїх поводирів: Бога і Шевченка. Лише з ними слід торувати дорогу до Правди й Перемоги. Це наше внутрішнє, домашнє завдан* ня, іспит на волю й майбутню долю. Сто років тому один з відомих діячів україн* ської національно*визвольної революції В. Липинський написав: “Внутрішня бо* ротьба українська тільки тоді буде не руй* нуючою, а творчою, коли вестиметься в ім’я повної Волі, повної Державної й Культурної Незалежности цілої без винятку Україн* ської нації”. А тому наше Майбутнє, якого ми хочемо, з Українською Культурою. На місці “геть від моzкви” мусить постати ШЕВЧЕНКОВА Правда й тоді “Нехай ду* ші козацькії / В Украйні витають”. Щоб згинули вороги (моzковити) й настала очі* кувана Воля!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
