Суспільство · “Чи можна спокійно жити в домі, відкритому для всіляких зайд, чужинських шпигунів, підсадних качок, які підривають Україну зсередини?” · с. 4сторінка оригіналу ↗
Зупинити геноцид!
Слово Просвіти, №20–21 за 2022 рік
Галина ЛОЗКО, доктор філос. наук, професорка, членкиня НСПУ Фото з відкритих джерел Нині дії Росії в Україні виз* нали геноцидом сім кра* їн: Україна, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Канада. Це означає, що не окремі діячі, а саме парламенти цих кра* їн ухвалили рішення, в яких біль* шістю голосів визнали, що РФ зараз вчиняє геноцид проти укра* їнців. Прозвучали і заяви окре* мих лідерів і відомих політичних діячів світу, таких як: президент США Джо Байден, прем’єр*мі* ністр Канади Джастін Трюдо, президент Колумбії Іван Дуке, прем’єр*міністр Великої Британії Борис Джонсон та інші, які кон* кретно назвали дії РФ в Україні геноцидом або “діями, близьки* ми до геноциду”. Проте є й такі, хто, незважаю* чи на цілком очевидні для всього світу обурливі факти, вже після трагедій у Бучі й Гостомелі, Ірпе* ні й Бородянці, Чернігові й Хар* кові, Херсоні й Маріуполі, відмо* вились назвати дії Росії геноци* дом українського народу! На* приклад, президент Франції Ем* мануель Макрон просто зганьбив себе заявами щодо “збереження обличчя” світового воєнного зло* чинця № 1. Дивна й неадекватна позиція Угорщини щодо жахли* вих подій в Україні, непевно по* водиться Німеччина... Не будемо тут ставити аксіологічні питання щодо європейських цінностей, хоча вони виникатимуть не раз, бо меркантильні інтереси деяких держав усе більше оголюватимуть картину знецінення демократич* них гасел, деградацію всієї систе* ми європейської безпеки, міжна* родну корупцію й бізнес на крові, що яскраво засвідчуватиме зви* родніння глобального світу. Нові типи воєн, інформаційні та гібридні, передують повномас* штабним гарячим війнам, воєн* ним злочинам, які агресор воліє називати “спецопераціями”. Та* ка гра термінами має свою мету, і треба визнати, що значною мі* рою ворожа термінологія й уміло організована пропаганда часто досягають бажаного агресором результату, створюючи хибну картину реальності. Чи можливо в цьому кривому дзеркалі поба* чити справжню глибину страш* ної трагедії України і звірячу сут* ність Росії? Багато хто в Європі досі цього не розуміє, не вірить, не усвідомлює, що маємо справу з відвертим і цинічним геноци* дом. Тож погляньмо на саме по* няття геноциду, яке існує кілька тисячоліть в історії людства, коли одні групи людей знищували ін* ших, хоча наукове та правове ви* значення цього людиновбивства з’явилося не так давно, в ХХ ст. Світ змінився настільки, що за*
мовчувати такі злочини не вдас* ться, вони відповідно фіксуються всіма можливими засобами й ля* гають важким вантажем доказів до справ міжнародних трибуна* лів. Геноцид (від грец. слова — рід, плем’я та лат. caedo – вбиваю) – спеціально організована діяль* ність для повного або часткового знищення расової, національної, етнічної чи релігійної спільноти (групи) як такої. Після Другої сві* тової війни та побачених Євро* пою жахів нацистських злочинів проти людства і людяності, Гене* ральна Асамблея ООН у 1946 р. прийняла резолюцію, в якій за* значено: “відповідно до норм міжнародного права геноцид є злочином, який цивілізований світ засуджує, і за здійснення якого основні винуватці й учас* ники мають понести покарання”. Наступна Міжнародна конвенція “Про запобігання та покарання злочину геноциду” від 9 липня 1948 р. вступила в дію 12 січня 1951 р. У ній визначено п’ять дій, які можуть розцінюватися як ге* ноцид: “1) убивство членів групи; 2) завдання серйозної тілесної або психологічної шкоди членам групи; 3) навмисне створення групі життєвих умов, розрахова* них на її фізичне знищення в ці* лому або частково; 4) застосуван* ня дій, спрямованих на унемож* ливлення народжуваності в групі; 5) примусове переміщен* ня дітей однієї групи в іншу. Для визнання фак* ту геноциду необхідно довести факт хоч би од* ного з цих 5-х актів”. Чи* таючи ці суто юридичні дефініції, з усією очевид* ністю переконуємося, що в Україні російським агресором було застосо* вано всі п’ять типів зло* чинів, які можна квалі* фікувати як геноцид. Порушуючи всі відо* мі в світі принципи вій* ни, москвинський агре* сор воює не лише з про* фесійними ЗСУ, а й значною мірою з мир* ним населенням, жінка* ми й дітьми, яких убиває немислимими садист* ськими способами, про що свідчать страхітливі факти катувань, ґвалту* вань цивільних без* збройних мешканців наших міст і сіл (1 пункт згаданої конвенції); катування дітей часто відбува* ються на очах у батьків або ґвал* тування матерів на очах у дітей, чим створюються немислимі психологічні травми, яких люди* на не може позбутися протягом усього життя (2); руйнування житла й інфраструктури міст і сіл, пограбування, відмова в наданні медичної допомоги тяжко пора* неним, відсутність води і їжі, теп* ла й світла, неможливість похова* ти убитих, створення нестерпних умов життя (3); бомбардування пологових будинків, убивство породіль і новонароджених не* мовлят (4); розлучення дітей з матерями, вивезення багатьох ти* сяч дітей з окупованого Маріупо* ля та інших міст України на тери* торію віддалених районів РФ, по* міщення їх у концтабори, приму* сова русифікація в школах (5). Яких ще фактів не вистачає євро* пейським невірам, щоб визнати дії російської армії геноцидом? Це щодо сучасної російсько* української війни. А як щодо ми*
нулого? Саме українці можуть іс* торично засвідчити, що росіяни (московити) здійснювали акти геноциду проти русичів*україн* ців, що тривають періодично вже понад 800 років (якщо почати з розгрому Києва й Вишгорода суздальським князем Андрієм Боголюбським у 1169 р.). Причо* му цей геноцид не лише фізич* ний, а й етнокультурний. За виз* наченням Рафала Лемкіна, пра* вознавця з Польщі, нерідко зас* тосовують “знищення національ* них зразків поневоленої групи та насадження національних зраз* ків поневолювачів на корінне на* селення чи на території після усу* нення поневоленого населення”. Суттєве формулювання! Адже аг* ресором знищено сотні пам’ят* ників, музеїв, спалено бібліоте* ки, зруйновано школи й дитячі садочки, пограбовано й вивезено в РФ музейні скарби українсько* го народу. Мародерство – звичне росій* ське заняття. Адже Московія, а пізніше Російська імперія робила це на українських землях впро* довж восьми століть. Здається, ці історичні факти відомі всім укра* їнцям. Та згадати їх треба, бо, як ми переконуємось щодня, для де* яких громадян вони досі є terra incognita. Вірю, що після війни їх обов’язково вивчатимуть наші ді* ти в кожній українській школі. Отже, найголовніші з них: ви*
лучення й спалювання україн* ських книг і заміна їх москов* ськими (1626, 1627, 1662, 1667, 1672, 1678, 1689, 1690 та ін.); за* борона під страхом смертної кари друкувати книжки українською мовою (указ царя Алєксєя 1667), знищення книг, “не сходных с книгами московскими” (наказ патріарха Іоакима 1677); створен* ня московської цензури “специ* ально для изданий малорусской печати” (1689)... І так ціле століт* тя. Далі – більше. У 1713 р. за на* казом Петра І відбулась одна з наймерзенніших крадіжок: при* власнення Московією нашої дер* жавної назви Русь (грецькою мо* вою – Росія), накази царя “ос* мотреть и забрать древние жало* ванные грамоты и другие курти* озные письма оригинальные, а также книги исторические, руко* писные и печатные”. По всій Ук* раїні почалося знищення україн* ських шкіл, книжок, натомість впроваджено викладання росій* ської мови в усіх навчальних зак* ладах. У 1750 р. після скасування гетьманської Канцелярії у Глухові з неї вилучено та перевезено до Росії документи архіву Запорозь* кої Січі. Це саме те, що Р. Лемкін наз* вав “знищення національних зразків поневоленої групи” та на* садження національних зразків Російської імперії. Я переконана, що Європа цього не знає і не хоче знати. Але, якщо це не геноцид, то це справжнісінька довготрива* ла інформаційна війна чи дивер* сія, спрямована на підміну по* нять, перетворення історії Руси* України на історію Росії, а укра* їнців – на “росіян”. Коли моя приятелька з Чехії, яка, як мені здавалося, розуміла, для чого ро* сіяни в 1968 вводили свої танки в Прагу, раптом пише мені: “укра* инские нацисты расстреливают народ ДНР” – то стає очевидною успішність інформаційних ди* версій кремля щодо всього люд* ства! Далі: 1763–1764 рр. увійшли в історію України ганебним указом Катерини II про заборону викла* дати українською мовою в Киє* во*Могилянській академії та Інс* трукцією цариці князеві О. Вя* земському щодо нагальної “руси* фікації України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини” (за матеріалами, зібраними відомою просвітянкою, професоркою Ні* ною Вірченко). Таких фактів більше ніж достатньо, і якби всі вони 30 років вивчалися на уро* ках історії, української мови, на* родознавства, етнології, політо* логії, правознавства в школах і ВНЗ на всіх рівнях, то ми не мали б цієї війни! А що робить наше Міністерство освіти і науки? За якоюсь сатанинською логікою цілеспрямовано скасовує або урі* зає кількість годин на всі гумані* тарні дисципліни, ліквідовує від* повідні кафедри: філософію, ети* ку, естетику, релігієзнавство, ет* нологію, історію України, мову, літературу, культурологію! Чому? Не лише щоб приховати не всім приємні факти, а й для того, щоб убити бажання думати й аналізу* вати, шукати істину й уміти про* тистояти негативним явищам суспільного й міжнародного жит* тя! То хто тоді керує цими устано* вами? Кожен громадянин нашого українського суспільства пови* нен бути обізнаним з цими фак* тами культурного геноциду. Особливо згадаймо ХVIII–ХІХ ст., що позначені спалюванням великих українських книгозбі*
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
