Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Українці багатьох парафій прозрівають і розривають пуповину з Московським патріархатом”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Час остаточно звільнитися з духовного рабства Московського патріархату

Слово Просвіти, №20–21 за 2022 рік

Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка Фото з відкритих джерел Неймовірний рейвах зчи* нили Московський пат* ріарх Кіріл, митрополит Онуфрій в Україні та їхні вислуж* ники й поплентачі, маніпулюючи правдивими історичними факта* ми і подіями, що, мовляв, причи* ною сучасної російської війни проти України є створення по* місної Православної Церкви Ук* раїни і надання їй Вселенським Патріархом Варфоломієм Томосу. Московські батюшки на весь світ галасують: єдиною канонічною Церквою в Україні є Українська Православна Церква (відкинув* ши слова “Московського патрі* архату”), замовчуючи, що Укра* їнська Православна Церква Мос* ковського патріархату – це філія Московської (Російської) пра* вославної церкви, яка є одвічним ворогом української національ* ної духовності. Щоби зрозуміти суть пробле* ми і розвінчати кіріло*онуфріє* путінську отруйну брехню, по* трібно детальніше розповісти іс* торичну Правду. Київська митрополія кано* нічно та історично, з моменту свого створення після хрещення давньоукраїнської держави Русь (988 р.), майже 700 (698) років бу* ла Автономною Помісною Цер* квою під омофором Вселенсько* го Константинопольського патрі* архату, що канонічно є Церквою* матір’ю для Української (Руської) Православної Церкви. Проте цей статус був порушений 1686 року. Що цьому передувало і як це ста* лось?! Після татарської навали, за* гального занепаду та втрати неза* лежності давньоукраїнською дер* жавою Русь (вона відома за най* новішими архівними даними з 838 р.) Київська митрополія опи* нилася на території трьох держав – Великого Князівства Литов* ського, Корони Польської та Московського князівства, яке з дозволу золотоординського суве* рена постало у 1277 р. (на 439 ро* ків пізніше від Русі) і було зви* чайним улусом, підвладним ди* настії Чингізидів на заліських просторах Північно*Східної Єв* ропи. І вже з початку XIV ст. Московське князівство, яке жор* стокими, розбійницькими мето* дами “собирало Русь”, претенду* вало на контроль над Київською митрополичою кафедрою. У 1448 р. князь Василій Тем* ний скликав церковний собор, який самочинно висвятив на митрополичу кафедру єпископа Іону. Його було рукоположено як митрополита “Московського”, якого довгий час у православно* му світі не існувало. У такий не* канонічний, маніпулятивний спосіб без благословення Царго* рода була утворена нова Москов* ська митрополія (через 460 років після Київської). Київська ж ка* федра залишилася у підпорядку* ванні Константинопольського патріархату: її єпархії перебували тоді у володіннях Польщі та Лит* ви. У той час Московська кафед* ра не вважала ці єпархії своєю “канонічною територією”. У 1458 р. Константинополь* ський патріарх реорганізував Київську митрополію. Тоді до митрополії входило 11 єпар* хій: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Ту* рівська, Луцька, Володимир* Волинська, Берестейська, Перемишльська, Галицька та Холмська. Новому митропо* литу Григорію II Патріарх на* дав новий титул – Митропо* лит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави Київської митрополії носили аж до підступного підпоряд* кування Української (Русь* кої) церкви Московському патріархатові 1686 р. Як же був створений Московський патріархат? Влітку 1588 р. царгородський Святогірська лавра під “захистом” “руського міра” ріархату. Це маніпулятивне твер* дження виродили наступні поко* ління московських світських і церковних блудників. І нинішні батюшки – вірні слуги кремлів* ських канібалів – улесливо обду* рюють вірян, медоточиво нав’язуючи постулат, що Україн* ська (Руська) Православна Цер* ква не канонічна, а, мовляв, єди* ною канонічною церквою в Ук* раїні є православна церква Росії. Московські патріархи вдава* лися до найпідступніших спосо* бів, щоби підпорядковувати собі Українську (Руську) Православ* ну Церкву. Кульмінаційний мо* мент переслідування припав на 1685 р. коли Московський патрі* арх, пославшись на псевдостаттю Переяславської угоди (1654 р.) про підпорядкованість митропо* лита Київського патріархові Московському, без згоди Царго* рода призначив митрополитом Київського єпископа Гедеона Святополка*Четвертинського. Це означало фактичне підпоряд* кування Київської митрополії Москві всупереч канонічній за* бороні втручання у справи іншої церковної сфери. Нововисвяче* ному митрополитові дали титул “Митрополит Киевский, Галиц* кий и Малыя Росии”. Особливо важким ударом по Українській (Руській) Церкві було переведен* ня Київської митрополії до Мос* кви. Фатального 1686 року Кон* стантинопольський патріарх Діо* нісій, перебуваючи у сильній ма* теріальній скруті, за надану мос* ковським царем фінансову допо* могу зрікся зверхності над Київ* ською митрополією, буквально продав Українську (Руську) цер* кву*доньку Московському патрі* архатові “за три сорока соболів і двісті червоних”. Неканонічність цього акта визнав уже наступного року собор Константинополь* ської церкви, який покарав пат* ріарха Діонісія позбавленням патріаршої влади. Однак резуль* патріарх Єремія II Транос із суп* роводом прибув до Москви про* сити допомоги, “милостині”. Цим вирішив скористатися дале* коглядний Борис Годунов. Гостей прийняли достойно, забезпечили їх гарним утриманням (“харча* ми”). Але навколо них відбували* ся дивні речі. Високих гостей не зустрічав Московський митропо* лит, їм не дали можливості спіл* куватися з ієрархіями, служити разом у церквах. Константино* польських ієрархів майже не ви* пускали на вулицю. Єремію вша* новували не як патріарха, а як митрополита. І навіть не запро* сили до царського столу, як це бу* ло заведено. В атмосфері таких моральних утисків Борис Годунов звернувся до Єремії з “проханням” створи* ти тут і зараз же Московський патріархат. Через серйозні кано* нічні перепони Єремія не хотів і не смів задовольнити бажання Москви. Впродовж багатьох мі* сяців московити тримали грець* ких ієрархів під домашнім ареш* том, ходили за ними по п’ятах, відкрито стежили за кожним сло* вом, змушували підписувати до* кументи церковнослов’янською мовою, якої ті не знали. Патріар* ху Єремії, старій, хворій людині, недвозначно загрожували довіч* ною висилкою до Володимира. Зрештою, Єремія погодився пос* тавити на патріаршество Мос* ковського митрополита Іова. На церемонію інтронізації Єремію вперше привели до Успенського собору і там він уперше побачив Московського митрополита, від 27 січня 1589 р. – патріарха. Наголошую: на час утворення підступними методами Москов* ського патріархату (1589 р.) землі теперішньої України не входили до складу Московії, а православ* ні єпархії на цих землях підпо* рядковувалися Київській митро* полії. Тому не могло бути (і не бу* ло!) мови про те, що це “каноніч* ні території” Московського пат* татом ганебної оборудки стало перейменування Московської церкви у Руську (з 1721 р. – ро* сійська) та, відповідно, москові* ти почали відлік історії своєї цер* кви від часів Хрещення Русі. Їх* ньому злодійству досі немає меж. Для Української (Руської) Пра* вославної церкви у 1686 р. скін* чилася 700*річна незалежність в юрисдикції Царгорода. Віра бага* тьох українців у православність росіян відіграла зловісну роль: жодна військова сила не змогла б позбавити свободи український народ, але єдина православна ві* ра з моксельцями*московитами* москалями*кацапами*росіянами впродовж сотень років отруювала свідомість українців, позбавляю* чи їх національної гідності, рід* ної української мови, культури, звичаїв, традицій. Морально*духовне прагнення і боротьба національно свідомих українців за відновлення неза* лежності канонічної Української Православної Церкви від злово* рожої Москви увінчалася геопо* літичною подією тисячоліття, у здійсненні якої визначальну роль відіграв п’ятий Президент Украї* ни П. О. Порошенко. 15 грудня 2018 р. відбувся Об’єднавчий Собор представни* ків УПЦ Київського патріархату, УАПЦ та групи Єпископів УПЦ Московського патріархату, які заснували об’єднану Православну Церкву України. 5 січня 2019 р. у храмі Св. Георгія на Фанарі Все* ленський Патріарх Варфоломій підписав Патріарший і Сино* дальний Томос про надання ка* нонічно Автокефального церков* ного устрою Православній Церк* ві України. 6 січня 2019 р. тут же Варфо* ломій, милістю Божою Архієпис* коп Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх під час співслужіння Святої Боже* ственної Літургії вручив Томос Блаженнішому Митрополиту Київському і Всієї України Епі* фанію. Неприємно згадувати, але правду не можна сховати, прав* дою гріх ігнорувати: ще до свого президентства Володимир Зелен* ський чомусь назвав Томос тер* мосом. Можливо, йому було важ* ко вимовляти це сакральне для українців Слово. Саме завдяки Томосу Поміс* на канонічно автокефальна Православна Церква України та Греко*Католицька Церква Укра* їни є нині життєдайною духов* ною силою у боротьбі з росій* ськими терористичними загарб* никами, звірства яких не засу* джують ні Кіріл, ні Онуфрій, ні сотні московських батюшок. Досі у володінні промосков* ських блудників Києво*Печер* ська, Почаївська лаври та сотні українських національно*куль* турних цінностей. Дуже добре, що українці бага* тьох парафій прозрівають і роз* ривають пуповину з Москов* ським патріархатом. Ці високо* духовні вчинки парафіян покли* кані активно підтримати депута* ти Верховної Ради України і по* вернути українцям споконвічно українські національно*релігійні пам’ятки – Києво*Печерську та Почаївську лаври, законодавчо заборонити антиукраїнську воро* жу діяльність промосковських священників, монахів і мона* хинь.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин