«Просвіта» · “Ми з’ясуємо, чи це та Україна, яку своїм пером, пензлем творив Тарас Григорович”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ШЕВЧЕНКОВІ ЗАПОВІТИ І СЬОГОДЕННЯ
Слово Просвіти, №21 за 2009 рік
20 травня в “Укрінформі” Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка провело засідання “круглого столу” “Шевченкові заповіти і сьогодення”. Чи дослухаємося ми до настанов Шевченка сьогодні? Відповіді просвітяни шукали разом із народними депутатами України, лауреатами Шевченківської премії, відомими митцями, громадськими та політичними діячами. “Слово Просвіти” знайомить читачів із найцікавішими виступами.
Євген БУКЕТ, Оксана ЗАГОРОДНЯ Фото Євгена БУКЕТА
Павло МОВЧАН, народний депутат України, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка: — Розмірковуючи над темою сьогоднішнього “круглого столу”, ми робили головний акцент на тій постаті, яка є визначальною для України. Тому тема “Шевченкові заповіти і сьогодення” є загально2 національною, а не тимчасовою. Ідеологія Тараса Шевченка сфор2 мувала українську націю, Україн2 ську державу і, без сумніву, його ідеологія впливатиме на всі стани прийдешні й сьогоднішні. Сформована Шевченком сис2 тема ідеологем є нагальною вимо2 гою до української нації бути чес2 ними, порядними, істинними укра2 їнцями. Він не щадив нікого у своїй творчості, жодної історичної поста2 ті. Він ставив високі вимоги, він ба2 чив модель України — країни бра2 толюбія і єднання. Чи вона висвіт2 люється хоч одним боком сьогодні, чи присутня взагалі та система цін2 ностей, яка, власне, і давала мож2 ливість Шевченку формулювати цей образ України? Що ми зберег2 ли, що втратили дорогою до неза2 лежності? Чи ці посттоталітарні ро2 ки, які ми зараз з вами переживає2 мо, і є свідченням того, що наші втрати надзвичайно великі? Саме ці питання були маршрутними спо2 луками для зібрання учасників “круглого столу”. Сподіваюся, ми з’ясуємо, чи це та Україна, яку своїм пером, пен2 злем творив Тарас Григорович. Чи все те, що ми робимо, відповідає вимогам і критеріям, які є загаль2 ноукраїнською ідеєю. Нещодавно прочитав статтю, яка є свідченням, з чим ми зіткну2 лися у нашій незалежній Україні. Шалені опоненти незалежності Ук2 раїни, виколихані в лоні україн2 ської влади, присутні як парламен2 тарі в українському парламенті, вимагають демонтажу України офіційно, і жодні органи не засто2 совують жодних санкцій! Маю на увазі публікацію Дмитра Табачника про те, що ми повинні мати “феде2 ральное устройство в обязатель2 ном порядке. Это повлечет за со2 бой кардинальные изменения всех организаций власти и полностью ликвидирует галиционализацию Украины”. Те все, що називається поверненням України в своє лоно, вихід із посттоталітарного важкого періоду, в якому все2таки україн2 ська людність почувалася набага2 то затишніше, набагато наближе2 нішою до своїх витоків, сьогодні розстрілюється щоденно з дрібно2 та великокаліберних мушкетів. Маю на увазі засоби масової ін2 формації. 22 травня ми поїдемо до пам’ятника Шевченку і вчергове говоритимемо про те, що з грудей Його треба зняти той пам’ятник, що поставила радянська влада, і пересунути далі, повернути хрест. Ми вкотре чутимемо про те, як пал2 ко любимо і шануємо Тараса Шев2 ченка, побачимо чергові випуски на наших національних каналах, яких, до речі, залишилось зовсім небагато. Можемо назвати КД ТРК, Перший Національний канал та об2 ласні державні телерадіокомпанії. Інформаційні ресурси передають2 ся громадянам інших держав, внаслідок чого такі радіо як “Алла” та інші захоплюють телерадіопрос2 тір. У яких ще державах таке відбу2 вається? Сьогодні ми зібралися у стінах “Укрінформу”, щоб обговорити, чи ми можемо за таким інерційним рухом вибудувати Україну. Серце України — Чернеча гора — реконс2 труюється сьомий рік поспіль… Згадую, порівнюючи, як був у Китаї на могилі Сун Ян Цена — батька Китаю, де тисячі груп людей з різ2 них куточків Китаю їдуть до цієї мо2 гили, аби доторкнутися до святого місця. А нам опоненти кажуть, що це непотрібно, що процес іденти2 фікації шкідливий, що “шкідливо бути українцем”…
Михайло СЛАБОШПИЦЬ* КИЙ, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, письменник: — Колись я писав книжку про Естонію і мене цікавило, звідки по2 ходить найвідоміший естонський епос. Автор епосу — Крейнцвальд. Один знайомий естонець сказав, що вони вважають цього автора народом… Тоді подумалося про наші, ук2 раїнські справи — Тараса Шевчен2 ка і ставлення держави до нього. Можна сказати, що яка держава, таке й ставлення до Кобзаря. Це наше небажання, лінощі. Як писав Cамійленко, що облюбувавши фортецю2піч, ми не можемо обо2 ронити щось більше за свою піч. Богдан ЧЕРВАК, директор департаменту Держкомтелерадіо: — На тлі реалій Шевченко зали2 шається чи не єдиним інститутом Української держави. Президент України з рейтингом 2 %, перепо2 ловинений уряд, Верховна Рада не працює. Судова система дискре2 дитована. Єдиний Шевченко, як духовний інститут Української дер2
жави, не скомпрометований. І хоч як парадоксально це звучить, він працює. Коли йдеться про роль ЗМІ у висвітленні подій, про які говорив у вступному слові Павло Мовчан, то тут справді більше питань, ніж від2 повідей. Ми стали заручниками си2 туації 1991 року, коли на тлі захоп2 лення західним настільки лібералі2 зували інформаційний простір Ук2 раїни, що аж тепер побачили, які проблеми це спричинило. Скажі2 мо, Національна телекомпанія Ук2 раїни не є повноцінним національ2 ним каналом, бо мовлення не роз2 починається та не закінчується гім2 ном України. У години, коли має звучати гімн, мовить телерадіо2 компанія “Ера”, власник якої — один із відомих олігархів, тож усі спроби зробити Національну теле2 компанію українською марні. Нам нав’язують ідею суспільно2 го мовлення. Ми свого часу дума2 ли, що воно розв’яже всі наші проблеми з інформаційним прос2 тором. Але згодом стало зрозумі2 ло, що коли йдеться про суспільне мовлення, то мається на увазі фак2
тично ліквідація інформаційного простору, який перебуває в руках держави. У цьому контексті важли2 во порушити питання каналу “Куль2 тура”. Хто його дивиться, яке його змістове наповнення? Схожі кана2 ли в Росії чи інших країнах мають колосальний вплив на формування національної свідомості. Зараз слід ухвалювати ради2 кальні рішення щодо нашого ін2 формаційного простору. Не треба озиратися, що про нас подумають на Заході, на Сході. Потрібні рішу2 чість, патріотизм, професіоналізм, щоб підняти українську справу до Шевченкових заповітів. Ганна СКРИПНИК, директор Інституту етнології й фольклористики НАНУ, академік: — Працюючи над підготовкою четвертого тому історії української культури, я ще раз усвідомила, що ХІХ ст. подарувало нам не тільки ко2 горту письменників, художників, а й передусім інтелектуальну потугу в особі провідних діячів — Антонови2 ча, Грушевського, Чубинського та інших, які інтелектуально запрогра2 мували українство як етнічну ціліс2 ність. Саме вони задекларували пе2 ред усім світом мовою фактів, що українство — це самодостатня ет2 нічна спільнота, яка має перспекти2 ву. Пробудив до цього саме Шев2 ченко. Він, геній, подарований ви2 щими силами нації у часи бездер2 жавності й лихоліть, своїми творами заклав концепцію української іден2 тичності. Він виокремив українство із всеросійсько2етнічної стихії. Коб2 зар вказав, апелюючи до однодум2 ців та опонентів, що “ви на москалів не зважайте, у них народ і слово, і у нас народ і слово. Хай вони по2сво2 єму пишуть, а ми пишімо по2своє2 му”. Це не передбачало принижен2 ня російської етнічності, воно апе2 лювало до свідомості українства. Тараса Шевченка недооціню2 ють, ми дозволяємо знеславлюва2 ти і самого Шевченка, і тих діячів, що працювали разом із ним. Ми дозволяємо знеславлювати нашу минувшину, показуючи, що вона неспроможна була ствердитися і, як нині деякі політологи вважають, що волею Москви нам подарована незалежність.
Микола Жулинський презентує фототипічне видання “Кобзаря”
Микола Нестерчук, Дмитро Ломачук, Володимир Гарбуз, Олександр Степанченко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
