Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗ Фото Ксенії Гладишевої
ЙОГО ПРОФЕСІЯ — ПЕРО
РІК БАНДЕРИ
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗ Віктор БАРАНОВ, голова Київської організації НСПУ
На початку — кілька засновків. Перший. Мій приятель Михайло тривалий час, іще за радянщини, виконував якесь особливе доручення Москви у країнах Південної Америки. Після настання української незалежності він, перейнятий патріотичними почуттями, повернувся до Києва з бажанням допомогти рідній, ще геть молодій країні. А що на далекому континенті активно спілкувався з тамтешнім діловим світом, то запропонував кільком аргентинським бізнесменам зробити інвестиції в українську економіку. Ті погодилися й прибули на береги суверенного вже на той час Дніпра. Михайло повів їх до одного з заступників міністра закордонних справ — “переконаного патріота”. Дві години тривала розмова, і що довше вона тривала, то більше зводилася до одного: заступник міністра прихованіше чи відкритіше натякав — а що ж з усього того матиму особисто я?! І коли заокеанські бізнесмени те второпали, вони облишили балачку і вже за парадними дверима міністерства з гіркотою сказали Михайлові: “Ми думали, ви Європа є. А ви — дика азіатчина”. І подалися геть. Другий. Існує міжнародна літературна премія іменя Олеся Гончара. Грошову її частину забезпечує німецька сторона: наша землячка пані Тетяна вийшла заміж за німця, і щороку ця родина від своїх статків виділяє помітну суму для нагородження молодих українських літераторів. На початку цьогорічного квітня пані Тетяна знову була на черговому врученні премії, й ми з нею розговорилися. Вона, трішки начувшись про теперішні реалії в Україні, з подивом казала: “В Німеччині для буржуазії престижно давати гроші на охорону здоров’я, підтримку мистецтва, культури, створення нових робочих місць. Там уявлення не мають ви2
трачати гроші на дорогущі автомобілі, предмети розкоші, вілли, яхти й таке інше. Це вважають непристойним. Такий буржуа не посмів би носа поткнути в поважне товариство! А що в Україні? У вас — лжебуржуазія і лжекапіталізм!” Та найцікавіше в розмові з пані Тетяною було далі: виявляється, і Німеччина відчу2 ває наслідки світової кризи. Німці стали ощадливіші в їжі, одягові, закордонних по2 їздках. Але там у супермаркетах, аптеках, ресторанах не подорожчав на жодну їхню “копійку” жоден продукт чи товар! На жоден уже пошитий, але ще не проданий костюм не навішено нового цінника! Не подорожча2 ла жодна послуга! Нікому з тамтешніх, ка2 жучи по2нашому, діловарів навіть у сні не привиділося, що можна “під кризовий шу2 мок” щотижня чи навіть щодня (як у нашій благословенній стороні) підіймати ціни на продукти харчування, одяг, взуття, стрижку в перукарні, квиток у громадському тран2 спорті, ліки, відсоток банківської позики… Це називається згуртованість нації перед викликами часу, солідарна відповідальність за подолання кризи. Третій. Кілька років тому на американських заправках ціна на пальне сягнула за2 грозливого навіть для багатих янкі рівня. Конґрес Сполучених Штатів на спеціальному засіданні спеціальною постановою затвердив граничнодопустиму ціну на пальне, а також запровадив штрафні санкції для порушників у розмірі півтора мільйона доларів (!). У нас же вартість пального на заправках може сягати хоч і захмарних висот, і все це списується на “закони” ринкової економіки, за якими ціноутворення, мовляв, держав2 ному регулюванню не підлягає. Але хіба в США економіка не ринкова? То чому ж там регулювати можна, а в нашому економічно2 му просторі — зась?! До речі, про пальне. Раніше зростання цін на товари і продукти нам пояснювали здорожчанням нафти на світовому ринку. Та ось уже добрих півроку вартість нафти в усьому світі впала майже утричі. Чому ж то2 ді упродовж цього півроку в Україні спожив2 чий кошик дорожчає практично від тижня до тижня? Чому окремі різновиди ліків та ме2 дикаментів у наших аптеках порівняно ще з минулою осінню стали коштувати у 2—2,5 раза більше? Де ж наша солідарна відпові2 дальність перед загрозами кризи? Чому влада вдає, ніби все те відповідає законам “перехідного періоду”? Четвертий. Пригадую сюжет американського кінофільму “Кокони”. Колись на Землі побували представники котроїсь далекої зірки чи планети. А коли настав час покидати Землю, частині прибульців за браком пального довелося залишитися тут. Їх було вкладено на збереження у великі, зовні схожі на волоські горіхи, контейнери й опущено на дно океану. Минув час, і по них прилетіли “гості з космосу”. Щоб не привертати уваги властей, вони вирішили найняти хлопця — власника невеликої шхуни, аби той допоміг дістати кокони з океанського дна. І перше, про що стривожено спитав у “гостей” молодий американець (увага!), — це: “А чи не буде від цього якої2небудь шкоди Америці?” Якої вищої морально2патріотичної позиції вам треба?! А тепер порівняйте четвертий засновок зрештою — і вам стане зрозуміло, що україн2 ське суспільство — гниле, бо аморальне. І процвітання нашої доморощеної “еліти” — то цвіль, пліснява, духовна гангрена, що перек2 реслює історичну перспективу України в її претензіях на входження до світової спільно2 ти. Та найголовніше — про це всі на всіх рів2 нях влади знають, про це втомилися говори2 ти засоби масової інформації й хрещений та нехрещений люд, але ніхто не робить жодно2 го поруху, щоб знешкодити цвіль і плісняву.
Закінчення на стор. 2
НОВИЙ ПОСТУП МОЛОДОЇ ПОЕЗІЇ
12–13 АРТ*КАЛЕЙДОСКОП
14–15
Події, факти, коментарі · “Українці єдині: в країні треба навести порядок”. · с. 2сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
забули свого українського вибору”. Говорячи про значення події — традиційного сходження на Тарасо2 ву гору, яке відбувається 22 травня, Віктор Ющенко наголосив, що цією дорогою має пройти кожен украї2 нець. “Це важлива дорога для будь2 якого покоління. Кожна людина, яка пройде цією дорогою в дитинстві, в юності чи в похилому віці, уже по2 вертається українцем, бо це не тіль2 ки дорога нашого духу. Це дорога нашого майбутнього”, — перекона2 ний Президент. Глава держави вказав на зна2 чення спадку поета для української державності. “Майже два століття тому Шевченко мріяв про україн2 ську незалежність, написав десят2 ки творів про волю і свободу. Без нього багато чого не могло б відбу2 тися, що відбувається сьогодні”, — сказав він. Вшановуючи пам’ять Великого Кобзаря, Президент Ук2 раїни поклав квіти до пам’ятника на могилі Т. Шевченка. Глава держави відвідав перший народний музей Кобзаря “Тарасова світлиця”, а також поклав квіти до пам’ятного знака Олексі Гірнику.
Матеріали і фото із сайту Президента України
Події, факти, коментарі · “Українці єдині: в країні треба навести порядок”. · с. 2сторінка оригіналу ↗ ПРИЗВИЧАЄНІСТЬ ВИРОДЖЕННЯ, або ЧОМУ ВИХІД З КРИЗИ НАМ НЕ ЗАГРОЖУЄ
Закінчення. Початок на стор. 1.
У нас багато пащекували про наміри відокремити владу від біз2 несу, а насправді відокремили міц2 но злютовані владу й бізнес від на2 роду та моралі. Нещодавно від очільників НАТО (а в підтексті — Євросоюзу) світ по2 чув, що Україну там не ждуть при2 наймні у найближче десятиліття. ТАМ нарешті збагнули всю суть на2 шої лжебуржуазії та лжекапіталізму. Жодного іншого інтересу, крім те2 риторіального, ми не становимо та2 кож для найбільшого сусіда на схо2 ді. Опинившись у міжнародній ізо2 ляції, Україна приречена розплуту2 вати зв’язані нами й не нами вузли самотужки. Але оскільки в нас не2 має ані вождів, ані політичних сил з ідеологією та глибокими внутрішні2 ми переконаннями, подібними до запитання американського хлопця з кінофільму “Кокони”, то лжебур2 жаузія і лжекапіталізм і далі безбо2 ронно множитимуть суспільну пліс2 няву. Її критична маса здатна похо2 вати всі здобутки, ще зовсім нез2 начні й крихкі, надбані за часів так трудно здобутої незалежності, по2 ховати саму ідею існування неза2 лежної України. У нас немає національної еліти — того суспільного прошарку, який сконсолідував би націю на загаль2 нозрозумілих принципах спільної відповідальності за долю держави, високої, не на словах, а на ділі мо2 ралі й честі, справедливої винаго2 роди за цю відповідальність у виг2 ляді гідного життя кожного члена громади, утвердження пріоритету національних інтересів перед осо2 бистими, але не на шкоду кожній конкретній особі, унеможливлення збагачення одних верств за раху2 нок зубожіння інших. Лжебуржуа2 зія, прибравши до рук інструменти всіх гілок влади мало не на всіх її рівнях, поставила себе поза будь2 яким контролем народу, якому, за Конституцією, нібито і належить уся повнота влади. І вона, лжебуржуа2 зія, зробить усе, щоб таке станови2 ще закріпити назавжди. Політика — сконцентрований вираз економіки. Аморальна, анти2 гуманна, запліснявіла, вибудувана на спотвореному народовладді, по2 літика переносить усі свої негативи на економіку. Ось чому криза на на2 ших теренах може почуватися спо2 кійно: з нею ніхто й не збирається боротися. Найбільша загроза курсу стабілізації йде зовсім не від не2 примиренності президентської й урядової гілок влади (хоч це теж по2 сутній негативний чинник). Голов2 ний удар “під дихало” українській економіці — існування лжебуржуа2 зії, сформованого класу “новітніх господарів життя”, в чиїх руках зо2 середжено великі фінанси й майно2 ві цінності, зокрема й земля, попри заборону її продажу (ще одна ци2 нічна деталь українських реалій), що відкрило їм прямий шлях у вла2 ду. Філософія їхнього буття нас2 крізь паразитична, позбавлена на2 ціональних сентиментів, того дбан2 ня, що його сформулював відомий кіногерой словами “за державу кривдно”. Вони не подають жодних етично2духовних знаків чи сигналів суспільству, не є й не можуть бути моральними авторитетами нації, та найстрашніше — вони абсолютно цим не побиваються й навіть не со2 ромляться. Перспектива перед Україною безрадісна. Вона дійшла до тієї ме2 жі, за якою може справдитися страшне застереження Тараса Шевченка: “Погибнеш, згинеш, Ук2 раїно, Не стане знаку на землі”. Але кому це болить? Хоч мусить же ко2 мусь боліти! Мусить! То де ж ви, “болящі” за Україну?
Віктор БАРАНОВ
На цьому наголосив Президент України Віктор Ющенко під час виступу на Тарасовій горі у Каневі. Перед початком ходи на Тара2 сову гору глава держави поклав квіти до Монумента Слави, відвідав Успенський собор, де 20—22 трав2 ня 1861 року стояла домовина з прахом Тараса Шевченка, а також поклав квіти до пам’ятника Іванові Підкові. “Сьогодні, стоячи біля цього святого місця — могили Тараса Шевченка, ще раз звертаюся до українського народу з єдиним і, можливо, головним нині послан2 ням — посланням єдності. Нас ні2 що не може роз’єднати”, — сказав Віктор Ющенко. Президент наголосив, що тема соборності України завжди була важлива. Він оптимістично дивить2 ся на перспективи її досягнення в українському суспільстві й закли2 кав українців на найближчих вибо2 рах засвідчити відданість україн2 ській ідеї: “Дуже хотів би, щоб ви не
Події, факти, коментарі · “Українці єдині: в країні треба навести порядок”. · с. 2сторінка оригіналу ↗ Сьогодні, в умовах руйнівної кризи, що загрожує українській державності, висловлюємо обурен2 ня безвідповідальністю, бездіяль2 ністю та морально2етичним рівнем політиків “вищого ешелону”. Українці єдині: в країні треба навести порядок. Для суспільства подолання всеосяжної кризи — економічної, політичної, мораль2 ної й, зрештою, владної — голов2 не. Натомість політики перейняті боротьбою за владу, що дедалі більше загострюється перед пре2 зидентськими виборами. Гамлетівське “Бути чи не бу2 ти?” для політичних провідників можна переформулювати: “Бути чи вдавати з себе?” Або в поєд2 нанні з відомою тезою Черчиля постає питання, на яке кожен з очільників політичних сил має да2 ти відповідь: бути державним дія2 чем, що дбає про наступні поко2 ління, чи лише позірно вдавати з себе такого, дбаючи насправді про особисту владу та кон’юнкту2 ру найближчих виборів? Ми переконані, що головна пе2 редумова поширення і поглиблен2 ня кризи в країні — безвідпові2 дальність та “гра на публіку” за2 мість самовідданої роботи дер2 жавних мужів. Видається, що їхня віра в диво піару безмежна. Свід2 ченням цього, окрім нескінченних політшоу на телебаченні, є, зокре2 ма, постійні презентації нових по2 літичних проектів, особливо з го2 лосно декларованими амбіціями: не менше, як відвернути націо2 нальну катастрофу, врятувати Віт2 чизну тощо. На превеликий жаль, харак2 терною рисою для багатьох полі2 тиків в Україні стала схильність легко здавати національні й сус2 пільні інтереси на користь влас2 них політичних чи бізнесових та ігнорувати раніш проголошені власні принципи. Для нас, укра2 їнців, такий цинізм і “політичне хамелеонство” політикуму прос2 то дике. Що ви шукаєте у високих кабі2 нетах іноземних держав, коли один поперед одного їздите туди на поклін? Не принижуйтеся самі йне принижуйте нас! Вирішуйте до2 лю країни тут, удома, радьтесь із власним народом. Врешті, чи не набридло вам, українським політикам, щороку бомбардувати народ нездійснен2 ними популістськими обіцянками, а один одного поливати брудом? Навіщо ви звозите людей на свої безглузді акції та мітинги? Сьогод2 ні за уряд, завтра проти. Хто з вас за власний народ? 2004 року політики, не пора2 дившись із народом, переписали Конституцію “під себе”, розбалан2 сували владу і тим самим кинули країну в тривалу політичну кризу. Тепер, на жаль, ми не бачимо щи2 рих спроб виправити цю ситуацію. Нещодавно ваші аморальні взаємопобивання вийшли за межі країни й стали предметом обгово2 рення на міжнародній арені. Не менш огидною була і реакція де2 путатів на інцидент з українським міністром, які перетворили парла2 мент на цирк із плакатами, виста2 вами і відповідним реквізитом. Зрештою вкотре постраждав імідж держави. Виборене право провести в Україні Євро22012 дало чудову нагоду показати країну світові, розвинути економіку й інфрас2 труктуру, зрештою, утвердити на2 шу європейську ідентичність. Але через постійні чвари та безвідпо2 відальність можемо втратити і цей унікальний шанс. Нині країна наближається до президентських виборів. Від полі2 тиків залежить, щоб вони знову не розшматували країну, як ми це пе2 режили 2004 року. Ми категорич2 но застерігаємо вас: не наступай2 те вкотре на ті ж граблі. Констатуємо: громадяни Укра2 їни, які справедливо очікували припинення чвар та рішучих дій усіх гілок української влади, вчер2 гове залишилися обдуреними. Політики, схаменіться! Життя не закінчується виборами. Пова2 жайте країну і себе. Дбайте про кожного українця, а не про свої кон’юнктурні рейтинги. Країна втомилася від вас, ваших чвар, скандалів та бездіяльності. Кожний владний інститут має відповідати за свою конституцій2 но визначену діяльність, служити Україні та українському народу. Уряд повинен адекватно реагува2 ти на виклики і відповідати за свої дії. Депутати ж мають займатися тим, для чого їх обрали, а парла2 мент — бути органом законо2 давства, а не джерелом криз,
місцем для інтриг та скандалів. Президент України не повинен допустити паралічу влади, має виправдати своє призначення — бути арбітром нації, гарантом Конституції. Політики, пам’ятай2 те: ви воюєте одне з одним, а програє Україна! Шануйтеся, бо від вас залежить лише те, якими запам’ятає вас історія: український народ кожному винесе свій присуд. З вами, чи без вас — Україна переможе.
Микола Жулинський, голова Національної ради з питань куль2 тури і духовності при Президенто2 ві України, голова Комітету з На2 ціональної премії України імені Тараса Шевченка, академік; Павло Мовчан, народний де2 путат України, голова ВУТ “Просві2 та” ім. Тараса Шевченка; Борис Олійник, Герой Украї2 ни, голова Українського фонду культури, академік; Михайло Слабошпицький, лауреат Національної премії Укра2 їни ім. Т. Шевченка, письменник; Ганна Скрипник, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, академік; Василь Нечепа, лауреат На2 ціональної премії України ім. Т. Шевченка, кобзар2лірник; Володимир Гарбуз, худож2 ник; Богдан Червак, директор де2 партаменту Держкомтелерадіо; Володимир Скляр, етнолог, доцент Харківського національно2 го технічного університету; Микола Нестерчук, відпові2 дальний секретар ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, заслужений пра2 цівник освіти України; Ольга Пугач, голова КМО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка; Зоя Голота, заступник голови Київського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, го2 лова Солом’янського районного об’єднання “Просвіти”; Олександр Степанченко, го2 лова Одеського обласного об’єд2 нання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шев2 ченка; Тетяна Федієнко, завідувач оргвідділу ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, заслужений пра2 цівник культури України
Події, факти, коментарі · “Українці єдині: в країні треба навести порядок”. · с. 2сторінка оригіналу ↗ Станом на 19 травня зібрано 1 018 485 грн.
Збирання коштів на споруд2 ження пам’ятника Великому Гетьманові України Іванові Мазе2 пі триває. До списку жертводав2 ців (див. prosvita.poltava.ua) до2 лучилися: БФ “Просвіта і Чин” — 500 грн. Говоруха Віктор Володимирович — 100 грн. Івано-Франківське обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка через В. С. Бойка — 440 грн. Баран Ярослава (Філадельфія, США) — 800 грн. Два перекази через Ощадбанк — 200 грн. Харченко Микола Федорович (Харків) — 500 грн. Ціцяло Богдана Степанівна (Львів) — 520 грн. Два перекази через Поштамт (Полтава ) — 200 грн. Соснівське відділення Товариства “Просвіта” через Годяк В. — 225 грн. Сало О. К. (Львів) — 470 грн. Прізвище не вказано — 50 000 грн. Кульчинська Раїса Максимівна (Полтава) — 300 грн. Кульчинська Леся Миколаївна (Київ) — 200 грн.
Просимо долучатися до цієї святої справи всіх небайдужих українців та безмежно вдячні тим, хто відгукнувся. Кошти на пам’ятник Іванові Мазепі просимо надсилати: ПООТ “Просвіта” Харківська обласна філія АКБ “Укрсоцбанк” р/р 26005710001231 МФО 351016, код ЄДРПОУ 22527966 “Благодійна пожертва на пам’ятник Іванові Мазепі” Імена всіх жертводавців буде викарбувано на спеціальній таб2 лиці.
Телефони “Просвіти” у Пол2 таві: 820532227231245, 8205322 56241245
Події, факти, коментарі · “Учені налічили в “Чорній книзі комунізму” в усьому світі 95 млн тільки вбитими”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
хисним благодійним товариством “Меморіал” ім. Василя Стуса спіль2 но з Галузевим державним архівом Служби безпеки України. Експозиція складається з 242х постерів. Відвідувачі можуть озна2 йомитися з історією ГУЛАГу та пов2 станнями, що прокотилися табора2 ми після смерті Сталіна й були ор2 ганізовані політичними в’язнями2 українцями. Експозиція розкриває перебіг повоєнних репресій, спря2 мованих проти остарбайтерів та колишніх військовополонених, розповідає про місця, де вони від2 бували покарання та про найбільші місця поховань репресованих. * * * 20 травня в Івано2Франківсько2 му краєзнавчому музеї відкрито виставку архівних фотодокументів про діяльність Української Пов2 станської Армії “УПА. Історія неско2 рених". Виставка вміщує близько 500 фотографій, що стосуються іс2 торії УПА, зі справ Галузевого дер2 жавного архіву СБ України. А нещо2 давно такі ж виставки відкрилися в Донецьку й Одесі. * * * У Сімферополі відбулася виїзна Колегія Служби безпеки України. У засіданні взяли участь лідери кримськотатарського народу Мус2 тафа Джемілєв та Рефат Чубаров, муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв, Постійний представник Президента України в АР Крим Леонід Жунько. У межах ініціативи Президента СБУ розсекретила й передала кримськотатарській громаді уні2 кальні архівні матеріали сфаль2 шованої радянськими репресив2 ними органами справи стосовно кримськотатарської політичної організації “Міллі Фірка”. За цією справою за звинуваченням у “буржуазному націоналізмі” 1928 року було репресовано 63 особи — духовна еліта кримськотатар2 ського народу. Учасники заходу дійшли згоди, що саме розкриття й осмислення історичної правди про минуле всіх націй і народностей, які пережили радянські репресії, має стати під2 ґрунтям міжнаціональної злагоди та забезпечення конституційних прав і свобод усіх громадян Украї2 ни, незалежно від їхньої національ2 ної належності.
За матеріалами прес2служби СБУ підготував Євген БУКЕТ чини цього тандему слід шукати в глибинах історії, релігії тощо. Але жертвами репресій були представ2 ники і цих етносів. Так, відповідно до зведеного річного звіту, український НКВС 1937 р. заарештував майже 160 тисяч громадян (в СРСР — 936 тис.), серед яких українців — 85 ти2 сяч, поляків — 30, німців — 16, росі2 ян — 12,5, євреїв — близько 4 тисяч. Проте буде хибним викривленням подавати цю статистику без тієї, що “склалася” напередодні, чотири ро2 ки до того, — під час Голодомору, який також був специфічним теро2 ром суто проти українського селянс2 тва з близько 102мільйонними жер2 твами. Слід згадати, що з часу ство2 рення ГУЛАГу 1930 р. його табори були переповнені, як відомо, україн2 ськими “куркулями”. Учені налічили в “Чорній книзі ко2 мунізму” в усьому світі 95 млн тільки вбитими. 2006 року ПАРЄ ухвалила резолюцію, якою закликала постко2 муністичні країни провести кримі2 нальне розслідування злочинів тота2 літарних режимів. Без цього не буде очищення, не буде гідного майбутнього! 2004 року в урочищі Сандармох у Карелії українці всього світу встано2 вили великий гранітний козацький хрест “Убієнним синам України”. У колі на перехресті вгадуються профі2 лі тих, кого називають цвітом україн2 ської нації. Отже, початок зроблено.
Події, факти, коментарі · “Учені налічили в “Чорній книзі комунізму” в усьому світі 95 млн тільки вбитими”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ У Волинському краєзнавчому музеї відбулася фотовиставка “Ук2 раїнська Повстанська Армія: Істо2 рія нескорених”, створена на осно2 ві матеріалів Галузевого державно2 го архіву СБУ й архіву Центру дос2 ліджень визвольного руху за спри2 яння Українського інституту націо2 нальної пам’яті. Експозицію вис2 тавки склали матеріали архіву УС2 БУ у Волинській області — кримі2 нальні справи, примірники пропа2 гандистської підпільної літератури — статті, листівки і брошури під2 пільних друкарень, рукописні мате2 ріали та бофони. Особливо цінна оригінальна графіка Ніла Хасевича. * * * В Управлінні СБУ в Черкаській області розпочав роботу інформа2 ційно2довідковий зал розсекрече2 них архівних матеріалів. Такі ж зали відкрито у Львові й Чернігові. Електронна база даних інфор2 маційно2довідкових залів склада2 ється з п’яти компонентів (доку2 менти, фотоархів, наукові видання, виставки та презентації, матеріали ЗМІ). Саме тут зберігають усі роз2 секречені матеріали Галузевого державного архіву Служби безпеки України з 1917 до 1991 року. Електронний архів діє на основі спеціальної програми, що при2 швидшує знаходження потрібних документів за різними категоріями пошуку. Матеріальна база систе2 матизована й об’єднана тематично (Голодомор 1932—1933 рр., діяль2 ність ОУН2УПА, репресії в Україні, Друга світова війна, дисидент2 ський рух). * * * У Службі безпеки України у ме2 жах державних заходів з нагоди Дня пам’яті жертв політичних реп2 ресій відбулися громадські слухан2 ня “Трагедія Биківні: як це було”. Служба безпеки України вста2 новила прізвища 14 191 особи, яким було винесено вироки в Киє2 ві. Їхні останки захоронені в Биків2 ні, про що знайдено документальні архівні підтвердження. Уже доку2 ментально доведено, що Биківня стала останнім притулком для ти2 сяч жертв, серед яких — фундатор Академії мистецтв, професор Київ2
Володимир ПИЛИПЕНКО, Віталій МАЙБОРОДА, просвітяни, м. Бердянськ Запорізької обл.
Людина народжується для про2 довження роду, для творіння ду2 ховних чеснот і матеріальних цін2 ностей, для… А що буде, коли порушити цю природну космічну гармонію? Ми2 нуле ХХ століття, “найбагатше” на суспільні катаклізми, дає страшну відповідь і на це запитання: хаос, жорстокість. Звідси масові полі2 тичні репресії в СРСР, зокрема в Україні. Комуно2більшовицький режим одразу запланував докорінно змі2 нити умови людського існування, а всіх, хто не відповідав певним кри2 теріям, ухвалили позбавити само2 го права на життя. Воістину — “си2 лою захоплена влада може всіх по2 топити в крові” (Ф. Достоєвський). Так первинне призначення людини було безоглядно відкинуто, заміне2 но на партійно2догматичну регла2 ментацію і контроль життя до най2 менших подробиць. А біблійне “на страждання” режим дощенту на2 повнив трагізмом і переніс у зовсім інший світ — табірне передсмер2 тне животіння мільйонів громадян. Ось порівняльні показники сум2 нозвісного ХХ століття: за даними Міжнародної комісії досліджень ського художнього інституту М. Бойчук, письменник Я. Савчен2 ко, поети М. Семенко й М. Скуба, художник, член президії Академії наук УРСР, директор інституту еко2 номіки О. Асаткін. * * * В Інституті міжнародних відно2 син Київського національного уні2 верситету ім. Тараса Шевченка від2 булася зустріч голови Служби без2 пеки України Валентина Наливай2 ченка зі студентами та викладача2 ми цього навчального закладу. За словами В. Наливайченка, політичні репресії в Україні розпо2 чалися із самим становленням тут радянської влади (1918 рік) і закін2 чилися у другій половині 19802х. Комуністичний терор зачепив май2 же всі верстви української нації — інтелігенцію, військовиків, політи2 ків, діячів культури та мистецтва, чи не найбільше вдарив по селян2 ству. “Комуністичний тоталітарний режим в Україні встановився шля2 хом насильства, через ліквідацію української державності, знищення учасників українського визвольно2 го руху. Досі не можемо назвати точної цифри всіх жертв цього ре2 жиму, можемо лише сказати, що їх було десятки мільйонів”, — наголо2 сив В. Наливайченко. У фойє корпусу Інституту міжна2 родних відносин Київського націо2 нального університету ім. Т. Шев2 ченка на кілька днів розгорнуто те2
матичну експозицію документаль2 них матеріалів з Державного галузе2 вого архіву СБУ щодо політичних репресій в Україні. * * * У Музеї Української Народної Республіки відбулося відкриття те2 матичної експозиції архівних доку2 ментів Служби безпеки України. Для експонування Служба безпеки підготувала архівні кримінальні справи й електронні копії унікальних документів Галузевого державного архіву СБУ, які свідчать про визнач2 ну роль, яку відіграли у національ2 ному державотворенні та україн2 ському визвольному русі у 1917— 19302х роках українські громад2 сько2політичні діячі. Серед доку2 ментів — справа сестер Симона Петлюри Марини і Феодосії, яких 1937 року органи НКВС заарешту2 вали і розстріляли, сфальсифікова2 на карально2репресивними органа2 ми “Справа Українського національ2 ного центру” — міфічної підпільної організації, метою якої, за версією ДПУ, була підготовка повстання про2 ти більшовицького режиму й прого2 лошення незалежності України. * * * У Биківні презентовано Міжна2 родну історико2документальну вис2 тавку “Зламані долі: комуністичний терор в Україні 1920—19502х років”, підготовлену Міжнародним благо2 дійним Фондом “Україна 3000” та історико2просвітницьким правоза2
Події, факти, коментарі · “Учені налічили в “Чорній книзі комунізму” в усьому світі 95 млн тільки вбитими”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ Валентина СИДОРУК, голова міськоб’єднання “Просвіти”, м. Іллічівськ, Одещина
Історію неможливо змінити, треба тільки мати відвагу знати її правду й пізнати в тій минулій правді непроминущу, безвічну істину. Пантелеймон Куліш
Виконуючи Указ Президента України “Про розсекречення, оприлюднення і вивчення архів2 них документів, пов’язаних з ук2 раїнським визвольним рухом, політичними репресіями та го2 лодоморами в Україні”, СБУ ор2 ганізувала пересувну виставку “Історія УПА”. Зараз виставка перебуває на Одещині. Зару2 чившись підтримкою заввідділу культури п. Крістанової, “Про2 світа” запланувала проведення виставки в Іллічівську. Та в день її відкриття надійшла заборона від міської влади. Ось і кажіть після цього, що 2009 рік, що в нас демократія, свобода слова, що живемо в не2 залежній країні. А дзуськи! Є люди в нашому місті, які нагада2 ють нам і 202ті, й 302ті, й 702ті роки минулого століття і роз’яс2 нять усе по2більшовицьки: “За2 прєтіть!” І це не хтось, а пан го2 лова нашого міста, який пови2 нен показувати іллічівцям прик2 лад культури, толерантності, патріотизму. Виставка вже побувала в Одесі, Миколаївці, Роздільній, Южному. Нам залишається тіль2 ки позаздрити южненцям, у яких керівники міста шанують україн2 ську культуру й історію, усіх гро2 мадян, а не якусь окрему кате2 горію. Ідеться передусім про державницьку позицію. Указ Президента фактично не вико2 нують. Відкрито архіви, надано матеріали, які з грифом “сек2 ретно” довгі роки приховував тоталітарний режим. Хто цього боїться, тому правда очі коле! Ідеолог біло2блакитної пар2 тії на відстані спостерігала за подіями, відрядивши до нас представників Спілки молоді — “надійну зміну”, виховану в ком2 сомольському дусі. Керівник Спілки, він і чиновник2початкі2 вець, озброївшись фотоапара2 том (мав завдання збирати ком2 промат?), поспішив відмежува2 тися від наших дій: “Мені це не2 цікаво”. Просвітяни спитали, що ж йому цікаво, й одержали від2 повідь: “День міста.., ось ми фарбуємо, білимо…” Коли я висловила побажання, щоб мо2 лодь зайнялася дослідницькою роботою, вивчивши історію за2 гибелі 1934 року рибалок із Бу2 гівського рибколгоспу “Красная стрелка” (зараз в Іллічівську мешкають їхні нащадки), сучас2 ний комсомолець випалив: “Ну й флаг їм в руки, хай шукають”. Яскравий процес перетворення звичайного українського хлоп2 чини на бундючного чиновника. Ось тобі й Володька Лобода! Та він за посаду у виконкомі що завгодно пофарбує! Заступник голови міста Іллі2 чівська пояснив заборону про2 ведення виставки тим, що вете2 рани проти. Ба, скільки років ще вони будуть проти? І громадян через це позбавляють правди2 вої інформації? Мабуть, уся правда була у фразі заступника: “Я тоже протів”. І спадає на дум2 ку мультфільм на цю тему.
Події, факти, коментарі · “Учені налічили в “Чорній книзі комунізму” в усьому світі 95 млн тільки вбитими”. · с. 3сторінка оригіналу ↗ Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
концтаборів, в СРСР з 1930 до 1953 року в таборах ГУЛАГу загину2 ло принаймні 60 мільйонів осіб (уп2 родовж Другої світової війни — 11 мільйонів). А ось “крива” кількості в’язнів у радянських концтаборах за роками: 1924 — 86 тис., 1927 — 200 тис., 1937 — 16 млн, 1940—50 роки — 17—22 млн, 19702ті — 3 млн, 19802ті роки — 4 млн. Вважають, що народ, який втратив 2—3 % найактивніших лю2 дей, переможений. Україна ж у 1930—402х роках втратила третину населення (Голодомор, репресії, депортація, війна) і, головно, най2 активнішого. Від цього — процес інтелектуального і морального за2 непаду українського суспільства та подальшого зросійщення. Цього не змогло зупинити навіть прого2 лошення незалежності. У масштабах і термінах вини2 щення власного населення сталін2 ський терор не має аналогів у світо2 вій історії. Системне планування страт, ув’язнень, виселення завжди алогічне, і тому несе не лише догму до виконання, а й конкретний сигнал про схвальність перевиконання. То2 му й були і перевиконання, і соцзма2 гання, і вимоги “знизу” про додатко2 ві ліміти… Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський у кінці 1937 року тричі звертався до Москви про додаткові ліміти. І їх за2 довольняли. Тобто з погляду психо2 логічної схеми маємо справу з “бен2 кетуванням2танцюванням” садизму, кровожерства, сатанинства. Але го2 ловне полягає в тому, що то була не зграя злочинців, а злочинна держа2 ва — система влади. Як відомо, будь2яка влада має соціальну базу. Ні сам вождь Сталін, ні його найближчий каганат в особі Лазаря Кагановича, В. Молотова, М. Єжова, Л. Берії, М. Постишева то2 що навіть із залученням усіх карних злочинців країни Рад не в змозі були здійснити задумане. Їхньою опорою слугувала, певна річ, титульна нація більшовицької імперії — москвини. Щоправда, на ключових посадах зверху і донизу переважали пред2 ставники єврейського етносу (приб2 лизно 80 відсотків) проти 2 % їх від загальної кількості населення. При2
«Просвіта» · “Ми з’ясуємо, чи це та Україна, яку своїм пером, пензлем творив Тарас Григорович”. · с. 4сторінка оригіналу ↗ 20 травня в “Укрінформі” Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка провело засідання “круглого столу” “Шевченкові заповіти і сьогодення”. Чи дослухаємося ми до настанов Шевченка сьогодні? Відповіді просвітяни шукали разом із народними депутатами України, лауреатами Шевченківської премії, відомими митцями, громадськими та політичними діячами. “Слово Просвіти” знайомить читачів із найцікавішими виступами.
Євген БУКЕТ, Оксана ЗАГОРОДНЯ Фото Євгена БУКЕТА
Павло МОВЧАН, народний депутат України, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка: — Розмірковуючи над темою сьогоднішнього “круглого столу”, ми робили головний акцент на тій постаті, яка є визначальною для України. Тому тема “Шевченкові заповіти і сьогодення” є загально2 національною, а не тимчасовою. Ідеологія Тараса Шевченка сфор2 мувала українську націю, Україн2 ську державу і, без сумніву, його ідеологія впливатиме на всі стани прийдешні й сьогоднішні. Сформована Шевченком сис2 тема ідеологем є нагальною вимо2 гою до української нації бути чес2 ними, порядними, істинними укра2 їнцями. Він не щадив нікого у своїй творчості, жодної історичної поста2 ті. Він ставив високі вимоги, він ба2 чив модель України — країни бра2 толюбія і єднання. Чи вона висвіт2 люється хоч одним боком сьогодні, чи присутня взагалі та система цін2 ностей, яка, власне, і давала мож2 ливість Шевченку формулювати цей образ України? Що ми зберег2 ли, що втратили дорогою до неза2 лежності? Чи ці посттоталітарні ро2 ки, які ми зараз з вами переживає2 мо, і є свідченням того, що наші втрати надзвичайно великі? Саме ці питання були маршрутними спо2 луками для зібрання учасників “круглого столу”. Сподіваюся, ми з’ясуємо, чи це та Україна, яку своїм пером, пен2 злем творив Тарас Григорович. Чи все те, що ми робимо, відповідає вимогам і критеріям, які є загаль2 ноукраїнською ідеєю. Нещодавно прочитав статтю, яка є свідченням, з чим ми зіткну2 лися у нашій незалежній Україні. Шалені опоненти незалежності Ук2 раїни, виколихані в лоні україн2 ської влади, присутні як парламен2 тарі в українському парламенті, вимагають демонтажу України офіційно, і жодні органи не засто2 совують жодних санкцій! Маю на увазі публікацію Дмитра Табачника про те, що ми повинні мати “феде2 ральное устройство в обязатель2 ном порядке. Это повлечет за со2 бой кардинальные изменения всех организаций власти и полностью ликвидирует галиционализацию Украины”. Те все, що називається поверненням України в своє лоно, вихід із посттоталітарного важкого періоду, в якому все2таки україн2 ська людність почувалася набага2 то затишніше, набагато наближе2 нішою до своїх витоків, сьогодні розстрілюється щоденно з дрібно2 та великокаліберних мушкетів. Маю на увазі засоби масової ін2 формації. 22 травня ми поїдемо до пам’ятника Шевченку і вчергове говоритимемо про те, що з грудей Його треба зняти той пам’ятник, що поставила радянська влада, і пересунути далі, повернути хрест. Ми вкотре чутимемо про те, як пал2 ко любимо і шануємо Тараса Шев2 ченка, побачимо чергові випуски на наших національних каналах, яких, до речі, залишилось зовсім небагато. Можемо назвати КД ТРК, Перший Національний канал та об2 ласні державні телерадіокомпанії. Інформаційні ресурси передають2 ся громадянам інших держав, внаслідок чого такі радіо як “Алла” та інші захоплюють телерадіопрос2 тір. У яких ще державах таке відбу2 вається? Сьогодні ми зібралися у стінах “Укрінформу”, щоб обговорити, чи ми можемо за таким інерційним рухом вибудувати Україну. Серце України — Чернеча гора — реконс2 труюється сьомий рік поспіль… Згадую, порівнюючи, як був у Китаї на могилі Сун Ян Цена — батька Китаю, де тисячі груп людей з різ2 них куточків Китаю їдуть до цієї мо2 гили, аби доторкнутися до святого місця. А нам опоненти кажуть, що це непотрібно, що процес іденти2 фікації шкідливий, що “шкідливо бути українцем”…
Михайло СЛАБОШПИЦЬ* КИЙ, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, письменник: — Колись я писав книжку про Естонію і мене цікавило, звідки по2 ходить найвідоміший естонський епос. Автор епосу — Крейнцвальд. Один знайомий естонець сказав, що вони вважають цього автора народом… Тоді подумалося про наші, ук2 раїнські справи — Тараса Шевчен2 ка і ставлення держави до нього. Можна сказати, що яка держава, таке й ставлення до Кобзаря. Це наше небажання, лінощі. Як писав Cамійленко, що облюбувавши фортецю2піч, ми не можемо обо2 ронити щось більше за свою піч. Богдан ЧЕРВАК, директор департаменту Держкомтелерадіо: — На тлі реалій Шевченко зали2 шається чи не єдиним інститутом Української держави. Президент України з рейтингом 2 %, перепо2 ловинений уряд, Верховна Рада не працює. Судова система дискре2 дитована. Єдиний Шевченко, як духовний інститут Української дер2
жави, не скомпрометований. І хоч як парадоксально це звучить, він працює. Коли йдеться про роль ЗМІ у висвітленні подій, про які говорив у вступному слові Павло Мовчан, то тут справді більше питань, ніж від2 повідей. Ми стали заручниками си2 туації 1991 року, коли на тлі захоп2 лення західним настільки лібералі2 зували інформаційний простір Ук2 раїни, що аж тепер побачили, які проблеми це спричинило. Скажі2 мо, Національна телекомпанія Ук2 раїни не є повноцінним національ2 ним каналом, бо мовлення не роз2 починається та не закінчується гім2 ном України. У години, коли має звучати гімн, мовить телерадіо2 компанія “Ера”, власник якої — один із відомих олігархів, тож усі спроби зробити Національну теле2 компанію українською марні. Нам нав’язують ідею суспільно2 го мовлення. Ми свого часу дума2 ли, що воно розв’яже всі наші проблеми з інформаційним прос2 тором. Але згодом стало зрозумі2 ло, що коли йдеться про суспільне мовлення, то мається на увазі фак2
тично ліквідація інформаційного простору, який перебуває в руках держави. У цьому контексті важли2 во порушити питання каналу “Куль2 тура”. Хто його дивиться, яке його змістове наповнення? Схожі кана2 ли в Росії чи інших країнах мають колосальний вплив на формування національної свідомості. Зараз слід ухвалювати ради2 кальні рішення щодо нашого ін2 формаційного простору. Не треба озиратися, що про нас подумають на Заході, на Сході. Потрібні рішу2 чість, патріотизм, професіоналізм, щоб підняти українську справу до Шевченкових заповітів. Ганна СКРИПНИК, директор Інституту етнології й фольклористики НАНУ, академік: — Працюючи над підготовкою четвертого тому історії української культури, я ще раз усвідомила, що ХІХ ст. подарувало нам не тільки ко2 горту письменників, художників, а й передусім інтелектуальну потугу в особі провідних діячів — Антонови2 ча, Грушевського, Чубинського та інших, які інтелектуально запрогра2 мували українство як етнічну ціліс2 ність. Саме вони задекларували пе2 ред усім світом мовою фактів, що українство — це самодостатня ет2 нічна спільнота, яка має перспекти2 ву. Пробудив до цього саме Шев2 ченко. Він, геній, подарований ви2 щими силами нації у часи бездер2 жавності й лихоліть, своїми творами заклав концепцію української іден2 тичності. Він виокремив українство із всеросійсько2етнічної стихії. Коб2 зар вказав, апелюючи до однодум2 ців та опонентів, що “ви на москалів не зважайте, у них народ і слово, і у нас народ і слово. Хай вони по2сво2 єму пишуть, а ми пишімо по2своє2 му”. Це не передбачало принижен2 ня російської етнічності, воно апе2 лювало до свідомості українства. Тараса Шевченка недооціню2 ють, ми дозволяємо знеславлюва2 ти і самого Шевченка, і тих діячів, що працювали разом із ним. Ми дозволяємо знеславлювати нашу минувшину, показуючи, що вона неспроможна була ствердитися і, як нині деякі політологи вважають, що волею Москви нам подарована незалежність.
Микола Жулинський презентує фототипічне видання “Кобзаря”
Микола Нестерчук, Дмитро Ломачук, Володимир Гарбуз, Олександр Степанченко
«Просвіта» · “Чого ми зараз у гіршій мовній ситуації, ніж за радянських часів? У нас із вами етнічний деміург. Чого ж мовчати?” · с. 5сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Нині, як ніколи, загострилася мовна і культурна проблематика в Україні. Держава не може стверди2 тися, якщо не буде загальнодер2 жавної ідеології, якщо не буде ви2 конано і чітко прописано загально2 національні консолідаційні меха2 нізми. І незалежно від наших етніч2 них складових мусимо формувати загальнонаціональну ідею, яка нас об’єднала б. За роки незалежності ми не просто не придбали, а нав2 паки — втратили у національній консолідації. Ми втратили орієнта2 цію на загальнодержавницькі цін2 ності. Мова як маркер надзвичайно багато важить для України. За ста2 тистикою, за час незалежності пів2 день і схід України зросійщилися на третину. Це свідчить, що саме державний чинник належно не пра2 цює. Ми втрачаємо національно свідому еліту, часто із суб’єктивних причин. Тому маємо дбати про ме2 ханізми згуртування, солідарності. Отже, треба з повагою ставитися до проблем мови, культури як важ2 ливих чинників держави. Володимир СКЛЯР, доцент Харківського національного технічного університету: — Шевченкові заповіти — сим2 вол українства, архетип україн2 ської національної свідомості. Творчість Кобзаря — це творчість не просто генія, а людини, яка об’єднує “мертвих, живих і нена2 рожденних”. Шевченко формував українство, і найголовніша ознака цього процесу — його рідна мова. Усі спроби дискредитувати Шевченка — це спроби зруйнувати українську національну свідомість. Антиукраїнські сили намагаються видати неприродне марґінальне розуміння за норму, коли етнічним українцям нав’язують як рідну ро2 сійську мову. Це перехідний етап до цілковитої асиміляції етносу. Ще давнім римлянам було відомо: “Чия влада, того й мова”. Аналізуючи си2 туацію в Україні, можемо сказати навпаки: “Чия мова, того й влада”. Росіяни та зросійщені українці займають, як і в радянський час, домінантне становище в Україні. Хоч у демографічному сенсі україн2 ці й переважають, у комунікативно2 му просторі нас менше. Ситуація складна навіть у Києві. Українці за свідомістю складають лише части2 ну творчої, освітянської, наукової інтелігенції, вони значно менше представлені в політикумі, адмініс2 тративних органах (особливо на півдні та сході) й найменше — се2 ред фінансово2промислових груп. Стереотип, нав’язуваний про2 тягом багатьох років, буцімто ро2 сійська — це мова передового міс2 та, а українська — відсталого села, досі побутує. Українська меншо2 вартість працює вже на рівні підсві2 домості. Асиміляція торкнулася двох по2 колінь. Перше покоління приїхало колись у місто — українська мова рідна, російську змушені були вив2 чити, щоб пристосуватися. У дру2 гому поколінні рідною стає росій2 ська, а українська другорядною — для спілкування з дідусем і бабу2 сею в селі. Ніхто не відмовляється від рідної мови на користь значно більшого етносу. Тому російсько2 мовні українці — це насправді росі2 яни українського етнічного поход2 ження. Борис ОЛІЙНИК, Герой України, голова Українського фонду культури, академік: — Уже не один рік говорю, що, на превеликий жаль, у нас нині не2 має держави в класичному розу2 мінні. Де ви бачили суверенну дер2 жаву, інформаційний простір якої був би окупований іншими країна2 ми? Як я плануватиму міжнаціо2 нальну політику, коли в мене в пас2 порті знято ознаку національності? Звідки мені знати, скільки україн2 ців, а скільки інших народів? Може, ми вже меншина? Хтось нам підкинув термін “де2 політизація”. Як пропагуватиму ук2
раїнську ідею, якщо я деполітизо2 ваний? У тій системі, яку ми нині не хвалимо, із жовтенят починали ви2 ховання. Хтось вважає, що це доб2 ре, хтось — погано, але тоді була державна політика. Звичайно, мовними проблема2 ми має займатися держава. І не треба боятися, що хтось скаже, що ми нав’язуємо. Чого ми зараз у гір2 шій мовній ситуації, ніж за радян2 ських часів? У нас із вами етнічний деміург. Чого ж мовчати? Треба змінювати ситуацію і з Шевченківськими святами. Я був одним із тих, хто “пробивав” їх за завданням Олеся Гончара. Тепер вони перетворюються на політичні спекуляції. Тарас Григорович несе нас на своїх плечах уже два століття. Щось і ми повинні для нього зроби2 ти. Він — величина постійна, тож час і нам перестати скаржитися і почати діяти. Олександр СТЕПАНЧЕНКО, голова Одеського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка: — Хотілося б говорити про при2 ємніші речі, але ситуація в нашому місті не сприяє тому, щоб казати про позитивні зрушення. За остан2 ні два роки (після того, як з’явився Марков, який очолює партію “Роді2 на”) ступінь українофобії зріс. Від2 булися політичні акції, які можна розцінювати як антиукраїнські й сепаратистські. Очільник партії співпрацює з російськими спец2 службами, які фінансують ці акції. В Інтернеті є відео цих подій, де сам Марков б’є членів товариства “Просвіта”. Міліція вдає, що нічого не відбувається. Цього року бойовики Маркова напали на співробітників СБУ, зва2 лили їх на землю, били. Проти ньо2 го порушено дві кримінальні спра2 ви, але він на свободі, приходить до Савіка Шустера і розповідає про свою партію. Хоч за такі дії в будь2 якій країні давно сидів би у тюрмі. Свіжа резонансна подія — 17 квітня в Одесі вбито Максима Чай2 ку, керівника молодіжної організа2 ції “Січ”. Деякі ЗМІ намагаються зробити з нього фашиста, хоч це брехня. Юнак відвідував “Просві2 ту”, гуртував навколо себе молодь. Це багатьом не подобалося. Відома заява СБУ, де зазнача2 лося, що Марков причетний до фі2 нансування “Антіфа”, структури, що вбила Максима Чайку. Відомо, хто вбив — колишній член КПУ, ПСПУ, що постійно носив ніж, а цього разу його використав. Окрім Чайки, він порізав ще одну людину. Усі ці структури, люди, події пов’язані між собою. Одеса перет2 ворилася на центр українофобії й сепаратизму. І це все дуже небез2 печно.
дім”, у якому має бути приміщення для збереження рукописів класиків української літератури, немає. Проблема — земельна ділянка. В Інституті літератури є фонд №1, де зберігають майже всі руко2 писи Т. Шевченка, але умов для збе2 рігання цих фондів нема. В інших інс2 титутів така сама проблема. Напере2 додні 2002-річчя Т. Шевченка видано і реалізовано стільки примірників йо2 го творів, що тільки за ці кошти мож2 на було побудувати храми, які світи2 ли б на весь світ. Але досі не можемо добитися жодних зрушень. Нам сприяє Президент Украї2 ни, але його влада, на жаль, скром2 на, а Укази на 80 % ігнорують під різними приводами. Указу Прези2 дента про будівництво “Шевченків2 ського дому”, який існує вже чоти2 ри роки, досі не виконують. Разом із Національною радою з питань культури й духовності при Президентові України, Національ2 ною спілкою майстрів народної творчості, Всеукраїнським това2 риством “Просвіта” ініціюємо фес2 тивалі народної творчості в селах, щоб підтримати їх, надати духовну іскру. Можливо, саме такі фестива2 лі стимулюватимуть ці зрушення. Володимир ГАРБУЗ, художник: — Митці найбільше відчувають, що живуть в окупованій країні. Те, що відбувається в образотворчому мистецтві, — частина агресивної ідеології щодо українства. Так, ін2 формагентства повідомили, що ук2 раїнське образотворче мистецтво представляється на аукціоні “Сот2 біс” уперше. Але це також прини2
ження України, українського обра2 зотворчого мистецтва. Я знаю цих художників, але їхні твори, відібра2 ні фондом Пінчука, роблять акцент на агресії, некрофільстві. Наприк2 лад, українські жінки в куфайках з інопланетянином, орангутангом представлено на аукціоні як най2 кращі твори країни. Нещодавно на телебаченні був сюжет про те, що українське мис2 тецтво виставляють у Польщі. На картинах — жінка з болтами за2 мість грудей. Коментує поляк: “У нас такого добра і свого вистачає”. Якось поїхав у Кирилівку, поба2 чив пам’ятник матері Шевченка і жахнувся. Кажуть, коли Ющенко це побачив, сказав: “Це ганьба. Його потрібно зняти”, але досі урядові делегації приїздять, кланяються в ноги і кладуть квіти… Як виявилося, цей пам’ятник замовили за великі кошти без конкурсу. Це свідчить, що триває ідеоло2 гічна окупаційна війна, спрямована на приниження і знищення українс2 тва. І незабаром буде земля, та ук2 раїнців на ній не буде. Євген ПАШКОВСЬКИЙ, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, письменник: — Ці плачі чую вже 25 років, Павло Михайлович, думаю, з 50… Ми разом пропагували створення академії української мови. Схожа академія, заснована у Франції 1630 року, чи не найбільше сприя2 ла становленню французької мови і створенню єдиної держави. Це найлегший і найдоречніший для України шлях мовного і державно2 го будівництва. Досвід Франції можна перейняти. 20 років говоріння про створен2 ня мовного комітету минуло, мине ще стільки, й нічого з того не буде. Мовні заклади здійснили б найго2 ловніше — надали б українській мові вищої якості й переваги над широковживаним суржиком. Су2 часна українська розмовна мова не розвинена тією мірою, що могла б через емоційний ряд поглинути на2 родну масу. Мова розвивається че2 рез отримання вищої емоційності, вона стає засобом самоутвер2 дження. Ще один важливий аспект: дер2 жави не може бути, якщо ЗМІ нале2 жать іншим державам. У цьому нині причина всіх негараздів. І думаю, що у Віктора Андрійовича і його наступників будуть можливості створювати і підтримувати націо2 нальні ЗМІ. Як тільки інформацій2 ний простір контролюватиме націо2 нальна еліта, ми не почуємо і не по2 бачимо від них духоруйнівного про2 дукту. Розвиток української інфор2 маційності й створення умов для розвитку мови було б найкращим втіленням Шевченкових заповітів.
«Просвіта» · “Чого ми зараз у гіршій мовній ситуації, ніж за радянських часів? У нас із вами етнічний деміург. Чого ж мовчати?” · с. 5сторінка оригіналу ↗ Михайло Слабошпицький, Ганна Скрипник, Борис Олійник
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури імені Т. Шевченка, голова Комітету з Національної премії України імені Т. Шевченка: — Високо ціную ініціативи товариства “Просвіта” щодо “круглих столів”. Можливо, їхній громадський розголос ще не такий широкий, але ця ініціатива дає нам змогу актуалізувати проблеми. Нам потрібно об’єднати інте2 лектуальні сили. Без національної еліти не змінимо ситуації. Держав2 ну політику слід стимулювати ініці2 ативами інтелектуальної еліти, пе2 редусім гуманітарної. Ми намагає2 мося впливати через Національну раду з питань культури й духовнос2 ті, Шевченківський комітет, через “Просвіту”. Указом Президента “Про деякі заходи щодо популяризації кла2 сичної української літератури та збереження літературної і культур2 ної спадщини” передбачено підго2 товку до видання творів класиків української літератури, повних зіб2 рань творів, літературних архівів письменників2класиків. Започатко2 вуватимемо серійні видання архіву української класичної літератури, репресованих письменників, епіс2 толярної спадщини, продовжува2 тимемо серію “Бібліотека україн2 ської літератури”. Скільки існує незалежна Украї2 на, з’являються укази Президента, постанови уряду, сотні доручень, а зрушень у тому, щоб створити нау2 ково2дослідний культурно2інфор2 маційний центр “Шевченківський
Олена ШУЛЬГА
Конкурс “Перло многоцінне” відбувається в Рівному до Дня ук2 раїнської писемності та мови. Журі на чолі з Євгеном Шморгуном, до якого входять просвітяни Наталія Савчук, Тетяна Сергіюк, Микола Федоришин, Олександр Волощук, визначає переможців, і їхні твори друкують в альманасі. У травні, уже надруковані, їх вручають перемож2 цям у Пересопниці, звідки похо2 дить перше українське рукописне Євангеліє, на святі “Встане прав2 да! Встане воля!”, приуроченому до дня перепоховання Шевченка і Дня слов’янської писемності та культури. Юні таланти вперше ба2 чать власні твори надрукованими, і це окрилює їх і надихає, засвідчує тяглість традицій, адже пересоп2 ницька земля із часів Середньовіч2 чя славиться просвітництвом. Цього року на традиційне Шев2 ченківське свято до Пересопниці завітали заступник голови облас2 ної державної адміністрації з гума2 нітарних питань Олег Торкунов, на2
чальник управління освіти і науки Іван Вєтров, начальник управління культури Ярослав Мельник, голова облоб’єднання “Просвіти” Світла2 на Ніколіна, письменники Євген Шморгун, Вікторія Климентовська, Неоніла Диб’як, Юлія Бондючна, представники районної влади, просвітяни, духовенство. Іван Вєтров, віншуючи пере2 можців конкурсу “Перло много2 цінне”, пообіцяв і надалі підтриму2 вати творчість молодих, а також їхніх наставників, оскільки дуже важливо змалечку прищепити по2 шану до рідної мови.
Конкурс “Перло многоцінне” започаткувало Рівненське облас2 не об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка з ініціативи Наталії Савчук, просвітянки, вчительки української мови Здолбунівської школи № 3, як змагання учнівської та студентської молоді, де домі2 нує патріотична і мовна тематика. Згодом проблематика розшири2 лася, тож до цьогорічного альма2 наху “Проріст” увійшли твори най2 різноманітніших жанрів і тем. Отже, ниточка поколінь не пе2 реривається, і на волинській зем2 лі проростають нові таланти.
Традиційно до Шевченківських днів Рівненські обласне і міське об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка оприлюднюють переможців щорічного обласного конкурсу молодих літераторів “Перло многоцінне”. До цього дня місцеве видавництво “Азалія” за ухвалою правління обласного об’єднання видає літературний альманах “Проріст”, до якого входять прозові й поетичні твори переможців. Цьогорічний випуск альманаху — вже п’ятий. Профінансувало видання управління освіти і науки обласної державної адміністрації.
«Просвіта» · “Без утвердження державної мови в усіх сферах життя суспільства не можна говорити про нормальне державне будівництво”. · с. 6сторінка оригіналу ↗ Микола НЕСТЕРЧУК, заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, відповідальний секретар
Днями відбулася звітно2вибор2 на конференція Житомирського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Голова Святослав Васильчук підбив підсумки робо2 ти, сказавши, що у складі обласної “Просвіти” — 25 районних та місь2 ких об’єднань, 166 первинних осе2 редків, до яких входять майже дві тисячі просвітян. Віднедавна знач2 но активізували роботу Малинське, Житомирське, Андрушівське, Лю2 барське, Черняхівське, Червоноар2 мійське, Олевське районні об’єд2 нання. Обласна влада підтримує ок2 ремі ініціативи облоб’єднання. Згідно з розпорядженням Жито2 мирської ОДА, утворено постійний обласний комітет з питань мовної політики. Його очолює заступник голови ОДА М. Черненко. Такі самі комітети створено і в містах та ра2 йонах області. Просвітяни Житомирщини до2 лучаються до формування націо2 нальної свідомості через засоби масової інформації. Окремі тема2 тичні телерадіопрограми ведуть досвідчені просвітяни Марія Мас2 ловська, Інна Бондарчук, Леонід Махорін, Святослав Васильчук. Голова Бердичівського рай2 об’єднання Петро Костюк акценту2 вав на важливості патріотичного виховання дітей та молоді. Робота освітян і просвітян має бути єди2 ною, вона спрямована в майбутнє. Особливо маємо берегти сільську школу. Проблемам збереження села, звичаїв, традицій, української куль2 тури присвятили виступи голова Радомишльської “Просвіти” Віктор Міхненко та професор Житомир2 ського державного університету ім. І. Франка Станіслав Пультер. Про форми використання міс2 цевого матеріалу в проведенні на2 ціонально2патріотичної роботи розповів голова Малинської ра2 йонної “Просвіти” Богдан Лісов2 ський. Позитивно відгукнувся про співпрацю обласної “Просвіти” з обласною владою начальник уп2 равління внутрішньої політики і зв’язків з громадськістю Житомир2 ської ОДА Микола Сюравчик. Зок2 рема він зазначив, що ініціативу “Просвіти” влада підтримує насам2 перед у проведенні свят: Дня Со2
борності, Дня Героїв Крут, Дня ук2 раїнської писемності та мови, від2 значенні ювілейних дат провідних діячів української культури. Гостро критикував місцеву вла2 ду представник Олевської делега2 ції “Просвіти” Микола Брацюнь, зокрема щодо дотримання чинно2 го мовного законодавства. Просві2 тяни не можуть стояти осторонь антиукраїнської діяльності агре2 сивних проросійських організацій, які руйнують душі українців і нашу державність. Влада має рішучіше реагувати на масові вияви втручан2 ня в інформаційний простір країни. Делегати зосередили увагу на проблемах сьогодення. Ішлося про те, як їх подолати, які форми і методи діяльності просвітянам слід використовувати в нинішній ситуації. Промовці дійшли висновку, що потрібно працювати на захист сво2 єї ідентичності, національних інте2 ресів. А тут основне місце посідає утвердження української мови як державної. Маємо бути в авангарді будівництва Української держави. Лише створене власними руками й розумом стане основою життя ук2 раїнської спільноти. Праця разом, однією потугою — підґрунтя нездоланності нації. Задля цього потрібно якісно зміц2 нювати організаційну структуру “Просвіти”. Щоденна просвіт2
ницька робота, залучення до “Просвіти” активних людей, доне2 сення правди про ситуацію в Укра2 їні — ось ті засади, яких повинні дотримуватися просвітяни. Ми маємо велику силу, і якщо діяти2 мемо разом, нарощуватимемо свої лави, — матимемо позитив2 ний результат. Питання сплати членських внесків як дієвої форми організа2 ційного зміцнення об’єднань “Про2 світи”, на жаль, залишилося поза увагою. Але це невід’ємна складо2 ва організаційної структури об’єд2 нань. Без мінімальної фінансової бази неможливо забезпечити ви2 конання статутних завдань “Прос2 віти”. Ми змушені виконувати цю роботу, щоб зберегти незалеж2 ність у діяльності й вести повноцін2 ну просвітницьку роботу. Наші первинні осередки “Прос2 віти” мають стати українськими твердинями. Тож активно і непос2 тупливо борімося за власну мову, гідність, самих себе. Світ поважає сильних, насамперед сильних ду2 хом, розумом і вірою. І ми, українці, все це маємо. Про це свідчить на2 ша історія. Нас не змогли знищити ані винародовлення Голодомором, ані агресивні антиукраїнські режи2 ми. Отже, слід не опускати рук і не падати духом, без метушні працю2 вати на Україну. Наша сила — у на2 шій мові.
В Ухвалі 92ої звітно2виборної конференції Житомирського об2 ласного об’єднання ВУТ “Просвіта” зазначено, що хоч статус україн2 ської мови як державної виписано у Конституції України, проте досі статтю 10 порушують не лише при2 ватні підприємства різних профі2 лів, а й державні органи. Особливо це стосується засобів масової ін2 формації — і приватних, і держав2 них. Більшість газет, журналів, кни2 жок у нас видають російською мо2 вою. Більшість програм на телека2 налах — також російськомовні. Особливо непокоїть стан україн2 ської пісні. Вона майже зникла з радіопередач короткохвильових радіостанцій, які нині повністю оку2 пували наш ефір. Зате скрізь нав’язливо звучить російська поп2 са — низькопробна вульгарна ка2 кофонія. Слухачеві нав’язують думку, що чуже — це і є своє. У кожній області при держав2 них телерадіокомпаніях є посада представника Національної компа2 нії телебачення і радіомовлення, який має наглядати за дотриман2 ням мовного законодавства місце2 вими радіостанціями та телестуді2 ями. Але ті представники зовсім не виконують своїх обов’язків, не впливаючи на мовний стан місце2 вих ЗМІ. Осторонь цього стоять і відповідні служби обласних адмі2 ністрацій, не бажаючи відстоювати інтереси держави. Конференція звернула увагу органів влади області на те, що без утвердження державної мови в усіх сферах життя суспільства не мож2 на говорити про нормальне дер2 жавне будівництво, глибоке вив2 чення правдивої історії, культури, традицій та звичаїв свого народу, і як результат — виховання грома2 дян, особливо молоді, в дусі укра2 їнського патріотизму, пошани до рідної мови, літератури, вікових ду2 ховних цінностей. А це роблять інші держави, які високо цінують власну самобутність, національне облич2 чя, неповторність. Конференція переобрала голо2 вою Житомирської обласної “Про2 світи” на новий термін Святослава Васильчука. Обрано раду, правлін2 ня, контрольно2ревізійну комісію обласного об’єднання та делегатів на VIII з’їзд ВУТ “Просвіта” ім. Тара2 са Шевченка. 92та конференція просвітян Житомирщини завершила роботу з вірою в активізацію просвітницької роботи та утвердження української України.
«Просвіта» · “Без утвердження державної мови в усіх сферах життя суспільства не можна говорити про нормальне державне будівництво”. · с. 6сторінка оригіналу ↗ Олег ОЛЕКСЮК, голова Херсонського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка
До Шевченківських днів у Хер2 сонській філії Видавничого цен2 тру “Просвіта” вийшли друком но2 ві видання. Серед них — поетич2 на збірка Івана Немченка “Єван2 геліє від Кобзаря”, до якої увій2 шли також вірші про Кобзаревих послідовників — носіїв україн2 ської ідеї — Івана Багряного, Ула2 са Самчука, Юрія Дарагана, Оле2 ну Телігу, Олександра Довженка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорно2 вола, Григора Тютюнника, Воло2 димира Івасюка та інших. Іван Немченко видав і книжку нарисів та статей “Шевченкова офіра”. Зроблено аналіз літера2 турного доробку українських мит2 ців Михайла Старицького, Мико2 ли Чернявського, Івана Багряного та інших про Шевченка. Видано нову драматичну поему Миколи Братана “Побите серце”. Спільно із Херсонською гімна2 зією №6 просвітяни провели кон2 курс малюнків, присвячених жит2 тю і творчості Шевченка, Шевчен2 ківські читання, творчу зустріч із письменниками Херсонщини Ва2 силем Загороднюком, Валенти2 ною Нижеголенко, Вадимом Луб2 чаком та Валерієм Куликом. Зустрічі активу херсонської “Просвіти” з учнями шкіл №№39, 52, 32 та новокаховських ЗОШ №№10, 4, 2, 1 підтвердили пот2 ребу реґіональної програми про2 ведення літературних зустрічей. Сподіваємося, що депутат2 ський корпус до нас дослухаєть2 ся, бо порозумітися з начальни2 ком управління культури і туризму облдержадміністрації не вдалося. Саме вона скасувала традиційний обласний конкурс читців творів Тараса Шевченка, який започат2 кували обласний центр народної творчості та облоб’єднання “Про2 світи” 2001 року. Найкращі декла2 матори творів Шевченка на все2 українському конкурсі читців за2 войовували високі нагороди. Проте нині відбулися лише попе2 редні районні відбіркові конкурси. Дивує і цьогорічний репертуар обласного лялькового театру, який ще недавно радував маленьких шанувальників українськомовними виставами. А нині за наполяганням начальника управління театрали породжують мовних калік. За погодженням з першим заступником голови облдержад2 міністрації Ігорем Яковлєвим цьо2 горічний мітинг біля погруддя Ве2 ликого Кобзаря у день його пере2 поховання переріс у велелюдний літературно2мистецький захід. Поети читали твори, присвячені Шевченкові. Хор обласного пала2 цу культури під керівництвом за2 служеного працівника культури України Георгія Крилова пораду2 вав народною піснею. Комітет з питань культури, ду2 ховності, туризму, мовної політи2 ки та захисту суспільної моралі Громадської ради при облдерж2 адміністрації 22 травня презенту2 вав нову патріотичну літературно2 мистецьку концертну програму “Любіть Україну”. Просвітяни Новокаховського міського об’єднання, Голоприс2 танського, Бериславського, Біло2 зерського, Каланчацького район2 них об’єднань “Просвіти” взяли участь у проведенні мітингів2кон2 цертів спільно з представниками влади. Тож на Херсонщині широко відзначили Шевченківські дні з надією на духовне й національно2 державне відродження.
«Просвіта» · “Без утвердження державної мови в усіх сферах життя суспільства не можна говорити про нормальне державне будівництво”. · с. 6сторінка оригіналу ↗ Марія ДУМНІЧ, відповідальний секретар Овідіопольського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
В Одеській державній ордена Дружби народів науковій бібліотеці ім. М. Горького відбулася десята Всеукраїнська виставка-форум “Українська книга на Одещині” за підтримки Міністерства культури і туризму України й обласної державної адміністрації спільно з Українською асоціацією видавців і книгорозповсюджувачів.
У рамках виставки2форуму від2 булася й читацька конференція “Українська книга в Овідіополі”. Спонсор заходу — депутат Овідіо2 польської районної ради, заступ2 ник голови громадського об’єд2 нання “Інтелектуальний форум” О. Дякович. Читацьку конференцію організували голова Овідіополь2 ського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка С. Аге2 єнко, заступник Овідіопольського селищного голови, засновник мо2
лодіжної громадської організації “Нащадки Овідія” Л. Савельєва, викладач історії Овідіопольського професійно2технічного аграрного училища Т. Нестеренко. Привітно зустрічали гостей на порозі закладу директор Овідіо2 польської ЗОШ №2 С. Ножка та заступник з виховної роботи Л. Га2 лактіонова. Зустріли учасників кон2 ференції учні молодших класів школи, оспівуючи українську книж2 ку в програмі “Свято книги”. Представник молодіжної гро2 мадської організації “Нащадки Ові2 дія” психолог О. Єфімова ознайо2 мила слухачів із діяльністю органі2 зації й розповіла про вплив книжки на молодь, розкрила проблему тенденції зниження рівня читання в Україні. Адже зараз вважають хо2 рошим показником, якщо 64 % до2 рослого населення читає хоч би одну книжку на рік. С. Агеєнко ознайомив учасни2 ків конференції з ініціативою газе2 ти “День” “Українці! Читайте!”, а та2 кож розповів про історію створен2 ня Всеукраїнської виставки2фору2 му “Українська книга на Одещині”, програму нинішньої виставки. Підхопили естафету виступів бібліотекарі. Завідувач відділу об2 слуговування читачів Овідіополь2 ської районної бібліотеки О. Черпа2 тюк зробила доповідь “Найкращий читач бібліотеки. Українська книжка в бібліотеці” й ознайомила слухачів із Товариством шанувальників укра2 їнського слова ім. Т. Шевченка. Овідіопольську районну дитячу бібліотеку представляли заступ2 ник директора Т. Павлюк і бібліоте2 кар Ж. Долженко. Вони розповіли про читацький клуб “Пізнайко”, запросили маленьких читачів до співпраці. Бібліотекар шкільної бібліотеки Овідіопольської ЗОШ №2, пере2 можець п’ятого обласного конкур2 су “Шкільний бібліотекар року” Л. Станішевська виступила з прог2 рамою “Краєзнавча та народо2 знавча спрямованість методики і практики роботи бібліотекаря”. До уваги учасників читацької кон2 ференції було запропоновано вис2 тавку “Українська книгарня” в Овідіо2 полі, яку організувала директор ДП “Лілея — Магазин “Книги” Н. Рома2 нюк. Вона презентувала новинки ук2 раїнського книговидавництва. На творчу зустріч запросили письменницю, голову Іллічівсько2
го міського об’єднання ВУТ “Про2 світа” ім. Т. Шевченка В. Сидорук. На учасників конференції чекала несподіванка. Розповідь пись2 менниці почалася з пісні, присвя2 ченої Миколаївщині, де вона на2 родилася. А далі була розповідь про її книжки “Дорога додому”, “Поговори зі мною, мамо”. І яке ж було здивування авторки й слуха2 чів, коли після її виступу одна з учасниць конференції розповіла, що їй довелося взяти на вихован2 ня дівчинку2напівсироту, і ця книжка допомогла знайти шлях до маленького серця, яке оплакує рідну матір… Від імені депутата Овідіополь2 ської районної ради О. Дяковича овідіопольським бібліотекам пере2 дали подарункові набори україн2 ських книжок, до яких увійшли “Ук2 раїнські приказки”, енциклопедія “Українська міфологія”, “Україна Incognita”, “Вибране” Ліни Костен2 ко, “Герої України в казках та леген2 дах”. О. Дякович організував по2 їздку на виставку2форум “Україн2 ська книга на Одещині” в Одесу, і це стало завершальним етапом чи2 тацької конференції овідіополь2 ських книголюбів.
Герої нації · “Комуністичний режим доклав усіх зусиль, щоб очорнити людину, яка присвятила себе справі незалежності України”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ У Полтаві відбулася дводенна всеукраїн2 ська наукова конференція з нагоди 1302-річчя Симона Петлюри. Її влаштували Український інститут національної пам’яті, облдержадмі2 ністрація, зокрема, Головне управління осві2 ти і науки, й господар — Полтавський дер2 жавний педагогічний університет. Учасників наукового форуму привітав ректор універси2 тету, професор Микола Степаненко, а зас2 тупник голови облдержадміністрації Надія Мякушко висловила сподівання, що у Полта2 ві все2таки встановлять пам’ятник Голові Ди2 ректорії, Головному Отаману військ УНР, ви2 датному публіцистові, літературному крити2 кові, журналісту. Заступник голови УІНП, доктор історич2 них наук Владислав Верстюк зачитав приві2 тання від Президента України Віктора Ющенка. У ньому, зокрема, йдеться: “Симон Петлюра посідає особливе місце в історії. Він став символом національного визволь2 ного руху та українського державотворення початку XX століття. Нашому народові та світовій громад2 ськості десятиліттями нав’язували сфальси2 фіковані уявлення про його життя й бороть2 бу. Комуністичний режим доклав усіх зусиль, щоб очорнити людину, яка присвятила себе справі незалежності України, стояла біля ви2 токів її державності, відіграла провідну роль у створенні вітчизняного війська. За останні роки ми багато зробили для відновлення правди про багатьох національ2 них лідерів. Переконаний, що глибоке й об’єктивне вивчення діяльності Симона Пет2 люри, належне вшанування пам’яті цього ве2 ликого українця є нашим патріотичним обов’язком як перед попередніми, так і нас2 тупними поколіннями. Зичу учасникам форуму плідної роботи й нових успіхів в ім’я України”. У роботі конференції взяли участь істори2 ки із Запоріжжя, Кам’янця2Подільського, Ки2
єва, Інституту історії НАНУ, громадські діячі, чиї ґрунтовні доповіді засвідчили науковий підхід до вивчення історичної постаті, яка стала символом національно2визвольного руху. В рамках конференції відбувся пере2 гляд документального фільму “Непрощені”. 80 % користувачів сайту Українського інституту національної пам’яті висловилися за встановлення у Полтаві пам’ятника Симо2 нові Петлюрі. До відеомосту з нагоди 1302-річчя з дня народження Симона Петлюри долучилися Кіровоград, Донецьк, Чернігів та Сімферо2 поль. У науковому Інтернет2форумі взяли участь полтавські науковці2петлюрознавці Тарас Пустовіт, Віктор Ревегук та Микола ти документальні передачі про нашого слав2 ного земляка Симона Петлюру”, — звернув2 ся до юнацтва один з ініціаторів показу, на2 чальник Головного управління інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністра2 ції Олег Пустовгар. Документальний фільм “Він з когорти вождів” журналіст ОДТРК “Лтава” Сергій Бла2 вацький створив ще 2006 року. Його неодно2 разово транслювали в ефірі обласного теле2 бачення, а торік демонстрували в кількох ВНЗ Полтави. У стрічці фігурують авторитетні пол2 тавські науковці Тарас Пустовіт, Віктор Реве2 гук, Володимир Мокляк, Микола Якименко, київський дослідник Юрій Шаповал. Передача Першого Національного теле2 каналу з циклу “Аудієнція” — свіжа, квітнева. Знімальна група перебувала на Полтавщині. Тому в програмі, окрім думок столичних істо2 риків, звучать і коментарі голови облдержад2 міністрації Валерія Асадчева, представників наукової інтелігенції краю. Передачу вже транслювали на каналі УТ21, тепер її пока2 жуть в освітніх закладах області.
Якименко. Ішлося, серед іншого, про петер2 бурзький та еміграційний періоди в житті Петлюри. Згадали про те, що саме наш зем2 ляк свого часу опікувався упорядкуванням могили Тараса Шевченка на Чернечій горі.
Квіти до меморіальної дошки Симонові Петлюрі на приміщенні колишньої духовної семінарії. Фото Юлії Карпачової
Герої нації · “Комуністичний режим доклав усіх зусиль, щоб очорнити людину, яка присвятила себе справі незалежності України”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ У Полтавському обласному інституті після2 дипломної педагогічної освіти ім. М. Острог2 радського презентували сьоме число науково2 публіцистичного збірника “Полтавська петлю2 ріана”. В її основі — матеріали восьмих Петлю2 рівських читань, проведених у Полтаві 2006 року. У презентації взяли участь заступник го2 лови облдержадміністрації Сергій Соловей, заступник голови обласної ради Петро Воро2 на, начальник Головного управління інформа2 ційної та внутрішньої політики облдержадмі2 ністрації Олег Пустовгар, науковці, письмен2 ники, представники національно2патріотичних громадських організацій області. “У Полтаві повинна бути не скромна мемо2 ріальна дошка, а величний пам’ятник Симоно2 ві Петлюрі. Я переконаний: так і буде, вся пат2 ріотична громадськість докладе до цього мак2 симальних зусиль. А якби встановлення пам’ятника залежало тільки від мене, замість дати смерті я викарбував би на ньому фразу: “Герої не вмирають”. Петлюра загинув тільки фізично, його дух сьогодні з нами. Свідчення тому — і вихід у світ “Полтавської петлюріани”, — наголосив Сергій Соловей. Він подякував усім, хто долучився до випуску збірника. Книжка побачила світ у видавництві “РІК” за підтримки Головного управління інформа2 ційної та внутрішньої політики облдержадмі2 ністрації. Її упорядник — заступник директо2 ра Державного архіву Полтавської області, голова Полтавського міського об’єднання “Просвіти” Тарас Пустовіт. До редколегії увій2
Під час презентації наукового збірника “Полтавська петлюріана” наш земляк, дирек2 тор департаменту Служби зовнішньої розвід2 ки України генерал2майор Василь Богдан уро2 чисто передав до обласного краєзнавчого музею розсекречені листи Симона Петлюри. 11 оригіналів листів Петлюри, датованих травнем—вереснем 1922 року, перебували у багатотомній архівній справі, порушеній ка2 ральними органами колишнього СРСР стосов2 но генерал2хорунжого армії УНР Юрка Тютюн2 ника, якого чекісти заарештували 1929 року. Як розповів Василь Богдан, архівні матері2 али свідчать, що листи Голови Директорії УНР і Головного Отамана Армії УНР Симона Петлю2 ри здебільшого були адресовані прем’єр2мі2 ністрові еміграційного уряду УНР Андрієві Лі2 вицькому, а також військовому міністрові гене2 рал2полковнику Миколі Юнакову і Послові Уряду УНР у Франції Олександрові Шульгину. У листах оцінюється тогочасна політична ситуація в Європі й Україні, визначаються завдання керівникам української еміграції, висловлюється ставлення до різних подій. Окремі листи помічені написами “таємно” і “довірочно”. Попередньо опрацювавши документи, фахівці служби вирішили їх оприлюднити для подальшого дослідження науковців та істо2 риків. Тож один оригінал і десять копій цих листів віднині зберігатимуться в обласному краєзнавчому музеї. Директор музею Кате2 рина Фесик подякувала Василеві Богдану за дарунок. Указ про розсекречення архівних матері2 алів, пов’язаних з добою визвольних зма2 гань, комуністичними репресіями і Голодо2 мором, підписав у січні цього року Прези2 дент України Віктор Ющенко.
шли єпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір, голова облдержадміністрації Валерій Асадчев, заступник голови Україн2 ського інституту національної пам’яті Вла2 дислав Верстюк, голова обласного об’єд2 нання “Просвіти”, народний депутат Микола Кульчинський, науковці Дмитро Степовик, Олександр Білоусько, Віктор Ревегук, Воло2 димир Мокляк, Віталій Ханко, Петро Ротач. Відкривається книжка віршем Дмитра Павличка “На могилі Симона Петлюри” і пе2 редмовою Миколи Кульчинського. Вона міс2 тить 17 публікацій, автори яких — історики, дослідники, краєзнавці з Полтави, Києва, Вінниці, Донецька, Дніпропетровська. У виданні розглянуто різні аспекти дер2 жавотворчої, військової, політичної діяль2 ності Симона Петлюри, наведено окремі йо2 го листи до літературознавця, публіциста, міністра закордонних справ УНР Андрія Ні2 ковського. Автори знайомлять читача і з життєвим шляхом полтавців Миколи Міх2 новського (ідеолога українського націона2 лізму) та Дмитра Шульги (діяча кооператив2 ного руху), уродженця Кобеляччини, сотни2 ка Армії УНР Андрія Левченка, науковця Ни2 кифора Григоріїва й інших чільних діячів Ук2 раїнської Народної Республіки. Учасники презентації також переглянули виставку документів та фотоматеріалів до2 би УНР, підготовлену Державним архівом Полтавської області.
Матеріали підготувала Тетяна АЛЄКСАНДРОВА, прес2служба Полтавської облдержадміністрації якістю поліграфії, оформлення й подякував видавництву за працю, виконану з любов’ю. Ті, хто стежить за сучасним літературним процесом, уже мали змогу ознайомитися з уривками роману, що публікувалися в журна2 лі “Літературний Тернопіль”, газетах “Літера2 турна Україна” та “Слово Просвіти”. Перша книжка циклу вийшла з друку на2 передодні 1302-річчя з дня народження Си2 мона Петлюри. Протягом 20092го — Року Петлюри в Україні — світ побачать наступні три2чотири романи циклу. Василь Фольварочний — автор восьми поетичних, чотирьох публіцистичних книжок, чотирьох романів і двадцяти п’яти п’єс — за сім літ написав п’ять книг роману2епопеї, а всього їх має бути десять. Вивчаючи постать Симона Петлюри, автор вирішив створити не монографію, а художню річ, щоб читач сприймав твір серцем. Автор поставив за мету передусім змалювати особистість, а вже через неї — історичний період, “щоб ко2 мусь із молодих захотілося пройти шляхами Петлюри”. Василь Іванович каже, що писав передусім для молодого читача, бо він має знати історію.
Герої нації · “Комуністичний режим доклав усіх зусиль, щоб очорнити людину, яка присвятила себе справі незалежності України”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Перегляд документальних стрічок — таку форму знайомства з постаттю видатного дер2 жавника Симона Петлюри обрали для студен2 тів Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка. У той час, коли їхні однолітки2гуманітарії з педуніверси2 тету слухали виступи провідних істориків на всеукраїнській науково2практичній конфе2 ренції, студенти технічного ВНЗ вдивлялися в кадри кінохроніки початку ХХ століття. “Прикро, що в Україні досі майже не від2 знято художніх фільмів про наших національ2 них героїв, зокрема про Симона Петлюру. Мабуть, багато з вас дивилися російську стрічку “Адмірал”, в якій, звісна річ, трохи ідеалізовано генерала Колчака. Росіяни виз2 нали його героєм, тепер популяризують се2 ред молоді. А в нас, окрім сучасних художніх фільмів про Українську Повстанську Армію режисера Олеся Янчука, схожих кінокартин поки що нема. Тому запрошуємо перегляну2
Герої нації · “Комуністичний режим доклав усіх зусиль, щоб очорнити людину, яка присвятила себе справі незалежності України”. · с. 7сторінка оригіналу ↗ Ліля КОСТИШИН, м. Тернопіль
Вийшла в світ перша книжка циклу істо2 ричних романів “Симон Петлюра” (“Стрино2 жені коні”) письменника, драматурга, заслу2 женого діяча мистецтв України, заступника голови Всеукраїнського товариства “Просві2 та” ім. Т. Шевченка Василя Фольварочного. Перша презентація відбулася в Тернополі, адже саме в тернопільському видавництві “Джура” народилася книжка. Її художнє оформлення здійснив тернопілець, відомий у краї живописець і графік Євген Удін. Зреш2 тою, сам автор родом із Тернопільщини — села Нападівки на Лановеччині, куди часто навідується до матері й сестри. Василь Фольварочний не приховував емоцій від першої зустрічі зі щойно віддруко2 ваною книжкою. Він висловив захоплення
Культура · “Ми як нація, як народ належимо цілому світовій перебуваємо в світовому контексті”. · с. 8сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
формується людина — ми ж не твар Божа, яка може знайти добре пасовисько і бути ситою й задово2 леною. Ми люди, і мусимо переду2 сім зберегти культуру. Якщо хліб не вродив нині — вродить наступного року. Завод закрився — наступно2 го року відкриється. А втрачена культура не повернеться. І втрат ми зазнали дуже багато — за час не2 залежності… Через неувагу, апа2 тію, ігнорування справжньої войов2 ничої, заанґажованої національної літератури. — Романе Івановичу, пишу2 чи історичні романи і багато на2 писавши з історії Львова, Гали2 чини, Ви ніколи не поділяли Ук2 раїну на дві частини у творах — написали і про Східну, й про За2 хідну Україну. Історія україн2 ська у Ваших творах почала ви2 ходити на паралель з історією біблійною. Бачу, що Ваші рома2 ни, навіяні біблійною темати2 кою, без якої найбільші пись2 менники не живуть, мають ук2 раїнські реалії… — У мене вийшло трішки інак2 ше. Раніше “Смерть Юди” чи “Єван2 геліє від Томи” неможливо було ви2 дати, але коли стало можливо, я зрозумів, що той великий цикл — дванадцять історичних романів, дея прослідкував історію України від XV століття до наших днів, треба накрити так, як накривають церкву чи каплицю — банею і хрестом. Віч2 ні категорії були — я їх досліджував — в усі часи. Такі вічні категорії як зрада, сумнів і роздвоєння митця на земну і неземну істоту — не ставлю себе так високо, але так є; поет не може бути тільки земним або тільки небесним. Архипенко ка2 зав, що митець мусить стояти одні2 єю ногою в реальному світі, а дру2 гою — в ірреальному, і тоді буде добрий твір. Якщо стати обома но2 гами в ірреальному світі — маємо абсурд, якщо ж у суто реальному, то виходить публіцистика і втрача2 ється художність. Ті вічні категорії хотів прослідкувати в іншому мате2 ріалі: як вони звучать у Біблії, у тій вічній історії пошуку духовного жит2 тя — своєї екзистенції в духовному витворі. І в мене вийшло. Я зрозу2 мів, що категорії, які досліджував у матеріалі української історії, при2 датні для неї. Але вони звучать як категорії вічні й у зовсім чужих істо2 ричних площинах. У мене вийшла книга “Смерть Юди”, якою я нак2 рив, мов банею, свою хату, яку бу2 дував, свою каплицю… Не кинувся в інші теми — послідовно перейшов від національних до загальнолюд2 ських, бо ми як нація, як народ на2 лежимо цілому світові й перебуває2 мо в світовому контексті, тим більш тепер, коли стали незалежними і світ нас уже бачить. — Слово — це любов. Що та2 ке зрада в слові, що є служіння Словом? — Слова “зрада” не знаю у своєму житті — маю на увазі зраду слову, зраду переконань, зраду Батьківщині — це чуже для мене. Служіння Словом… Може аж занадто передавав ваги тому, що пишу. Знав, що живу в такій страш2 ній системі, де іншої зброї, ніж сло2 во, нема. І ставив слово замість зброї. Надавав йому великого зна2 чення і в житті літературному, і в побуті. Це і є служіння Словом. А служіння Слову? Це моє жит2 тя — іншого не мислю. Так, як у по2 вітрі є суміш азоту й кисню, без яких людина не живе, для мене не2 мислиме життя, де я не писав би. Іноді сам дивуюся, що так багато написав. Але мусив написати, бо служіння Слову — спосіб мого існу2 вання. Не маю іншого інструменту для самовираження, для розмови з людьми. Моя професія — перо. Ін2 ше — не моє.
Спілкувалася Любов ГОЛОТА
Культура · “Ми як нація, як народ належимо цілому світовій перебуваємо в світовому контексті”. · с. 8сторінка оригіналу ↗ — Романе Івановичу, смію зарахувати себе до тих читачів, що прочитали майже все, написане й опубліковане Вами. Почала з “Мальв” студенткою, а роман “Манускрипт з вулиці Руської” відношу до найзахопливіших в нашій українській прозі: інтригуюча фабула, історичні факти, правда і вимисел творять справжнє диво; тут і еротика, й демонологія, і містика, й елементи трилера, інтрига і фарс, і багато чого іншого, що нині ледь спинається на ноги… Дух середньовічного Львова відтворений настільки майстерно й уміло, що читач, захоплений виром подій, сам стає співучасником цього то веселого, то вельми печального карнавалу… А які величні герої творять фабули інших романів — справжні титани духу Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Микола Гулак!.. Як Вам це вдається? — За письмовим столом я най2 більше можу зробити. Бо це — моє. Коли сідаєш за стіл, відкриваються канали підсвідомості. Відкрива2 ються всього раз, потрібно лише упіймати ту мить. І вона — непов2 торна. Я ніколи не мав вільного ча2 су й не знаю, коли встиг написати тих п’ятнадцять романів. І ось на2 решті закінчив цикл, який тягнув із XV століття нашої історії. Останнім є роман із часів УПА “Рев оленів на розвидні”, що його прототипом є моє рідне село… І ось той Храм, який я зводив тридцять років, вирішив доверши2 ти банею і хрестом: триптихом фі2 лософських повістей, зібраних водній книзі “Смерть Юди” (крім од2 нойменної повісті — ще “Євангеліє від Томи” та “Ренегат”) — про три категорії, які досліджував: сумнів, зраду, роздвоєння особистості… — Романе Івановичу, саме під Вашою рукою у Львові було створено Товариство україн2 ської мови і саме у Львові виник2 ла ідея реорганізувати його у Товариство “Просвіта”, члени якого багато зробили для неза2 лежності. Мені пригадалася фраза, якою Ви розпочинаєте свою книжку “Благослови, душе моя, Господа…”: “Живемо в до2 бі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або суть безсилі ко2 ригувати хід історії…” — Я закінчив другу й третю кни2 гу цих спогадів і залишаю ворота відкритими — думаю, що продов2 жуватиму, якщо мені вистачить життя і часу. В кожному разі, ті те2 ми, які розпочав у першій книзі, розвинув у другій і третій, набрали актуального звучання — тобто то2 годенного. Моє ставлення до ни2 нішнього політичного життя не змі2 нилося. Залишився оптимістом, вва2 жаю себе завзятим чи, як іноді жартівливо кажу, телячим оптиміс2 том і повторюю: “Благослови, ду2 ше моя, Господа за те, що ми діж2 далися і вибороли незалежність України”. Усе, що відбувається зараз у політиці й що ми чули із зали Вер2 ховної Ради, звичайно, прикро. Але не сказав би, що дуже небезпечно. Небезпеки тут нема: ніщо вже не поверне Україну в страшне імпер2 ське лоно. Але ми ще переходити2 мемо великі бар’єри, тому що лю2 ди наші, народ наш не усвідомив, що таке незалежність. Не усвідо2 мив, що незалежність — це нор2 мальний стан людини, нормальний стан народу. І якісь невигоди, бід2 ність і нестачі ще не означають, що в усьому винна Україна нинішня. У цьому винна совєцька система, яка знищила господаря, українську ідеологію, пригнобила українську національну ідею. Народ ще не до2 ріс до того, щоб на виборах назав2
Героєві України, лауреатові Національної премії імені Т. Шевченка, відомому українському письменнику Романові Іваничуку виповнилося 80 років. Роль цієї особистості в становленні Товариства української мови, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка неоціненна і незабутня. Від імені українських просвітян, правління та секретаріату “Просвіти”, редакції “Слова Просвіти” і всіх читачів газети щиро і щедро вітаємо ювіляра та бажаємо йому здоров’я, творчої моці й житейських радощів на многії й благії літа!
жди зректися страшного явища, яке здратувало XX сторіччя, — ко2 мунізму і фашизму. І доки народ, нове покоління не дозріє до того, що треба обирати в парламент на2 ціональні сили, а не комуністів, не п’яту колону, яничарів, які й не сплять, а мріють повернути колиш2 ню владу — доки народ не візьме владу в свої руки, доти ми шкутиль2 гатимемо. Завалилася найстрашніша ім2 перія, яка існувала у світі. На її руї2 нах постає нове життя, і воно не може йти гладенько, адже відбула2 ся деструкція душ, деструкція мис2 лення; заважають лінивство, без2 господарність, невміння… Та, зрештою, яку ми освіту діставали?! У вузах половину часу витрачали на лженауки — історію партії, мар2 ксизм2ленінізм і всілякі псевдофі2 лософії. Зараз бачу цілком інше явище серед молоді. Молодь у нас прекрасна — щодня стикаюся з її запитами, вміннями і бажаннями. І сімдесят відсотків хочуть мати ґрунтовні знання мови, філософії, світової літератури. І тому нове по2 коління буде ґрунтовніше підготов2 леним і освіченішим, ніж ми. Коли буде освіта, культура, а нема “взагалі культури” — є наці2 ональна, то утвориться новий тип людини. І та нова людина прийде в той самий парламент, у держав2 ні структури. До керівництва всі2 ма ланками держави прийдуть люди, які вболівають за державу. Тож я оптимістично налаштова2 ний і писатиму правду — як зав2 жди писав. Не можна людей об2 манювати, що нам жити добре. Але нам добре тому, що ми живе2 мо у своїй державі. — Ви оптиміст, і думаю, що Ви не самотній у своєму оптимізмі. Але як тоді пояснити ту соціальну апатію, яка панує в державі? — Нам дуже багато вдалося зробити тоді, коли ще соціальної апатії не було. Коли ми боролися проти большевицької системи, апатії не було. Так склалося в істо2 рії нашого народу, що ми навчили2 ся воювати за нашу незалежність. А коли здобували її, то втрачали че2 рез заспокоєння, через те, що лі2 дери, які вели нас на боротьбу, са2 мі збавляли тон, самі заспокоюва2 лися і починали між собою всілякі “розборки”: хто більший патріот, іна тому багато втрачали. І цим ко2 ристувався ворог, який навчився бути дисциплінованим, який має школу комунізму2тоталітаризму… — Тобто ці люди впевнені, що вони не пропадуть… — Не пропадуть, бо прийшла демократична влада, ніхто нікого
Фото Ксенії Гладишевої
Портрет Романа Іваничука. Художник Любомир Медвідь не притягає до відповідальності за антидержавну діяльність, антиук2 раїнські висловлювання. Народ добре бачить, хто при владі: не Рух, не “Просвіта”, партії порозколюва2 лися, при владі ті, хто й раніше, тільки з новою геральдикою, но2 вою символікою, використовують її для своєї чорної діяльності. Народ зневірюється. І якби лі2 тература, яка проносила націо2 нальну ідею в імперії протягом століть і донині, мала ту саму фун2 кцію і ту саму опінію в людей, то ми стояли б на тому самому рівні. Але коли культура в людей відсунена на другий план, а маскультура — чужа для нас — наступає, коли мо2 лоді творці, які є порядними і тала2 новитими (добре їх знаю), зневі2 рюються у перспективі нашого державного життя і йдуть на копію2 вання чужих матриць, що не відпо2 відають національному духові, або шукають вихід у ситуаціях, які від2 даляють їх від найпекучіших проб2 лем і йдуть у вигадані ситуації, що їх у нашому житті не існувало. Така література перестає бути носієм національної ідеї. Можливо, я пе2 регинаю, але певен, що література передусім повинна бути естетич2 ною категорією. Ми дуже багато втратили на тому, що заанґажува2 ли літературу політично, але іншо2 го виходу не було. Новим творцям здається, що ми повинні творити тільки естетич2 ні цінності, які не мають жодного стосунку до життя політичного, ма2 теріального, тільки пошуки псевдо2 барокових форм. Це є. Тому літе2 ратура перестала бути матерією, яка несе національну ідею. Можли2 во, настане час, коли вона не муси2 тиме цього робити, але завжди бу2 де національно заанґажованою! Тому не можна понижувати той за2 даний тон національної, заанґажо2 ваної, політичної літератури, доки є загроза національній ідеї. Я не за те, щоб усі кричали “Слава Украї2 ні!” й носили вишиванки; не за те, щоб усі в кожному рядку повторю2 вали патріотичні інвективи чи фра2 зи, але обминати, вимивати цього зараз не можна. Навіть література, у певних ви2 мірах досконала, не доходить до людей, оскільки книжки дорогі, їх не видають, адже видавці шукають спонсорів для літератури, яка має попит на дешевому ринку. І від цього теж апатія: читач звик читати літературу цікаву, яка кличе до чогось. А зараз бере книжку і каже: що ж це таке? Ми ще не маємо повноцінної держави, не маємо матеріального достатку, ма2 ємо обвал гривні тощо, а вони пи2 шуть про щось таке, що треба роз2 шифровувати, або те, що зовсім не стосується нашого національного життя. Література перестала бути чинником політичним, національ2 ним. І тому люди втікають від літе2 ратури, не читають книжок — не мають за що їх купувати. Люди не мають за що дотягти до зарплати (якщо та зарплата ще є) і почина2 ють виголошувати абсурд: “Мені такої держави не треба!” У такому випадку питаю: “А що тобі треба?! Польської держави?! Московської, турецької? Ти можеш мати тільки одну державу: Україну в Україні. І розбудовуй її, працюй на неї. Бо не матимеш жодної — будеш ніхто, залишишся у вакуумі або будеш рабом Москви чи іншого якого су2 сіди, який колись покуштував укра2 їнського меду і забути смаку його не може”. Ми мусимо зараз бути войов2 ничими митцями, мусимо мати во2 йовничу культуру, мусимо бороти2 ся так, як боролися наші поперед2 ники. Згадайте, з чого починалася Українська революція. З літерату2 ри. Самвидав виготовляли, читали, переписували, сідали за нього в тюрми; за нього виганяли зі Спілки, з роботи — але боролися. Тепер усе це відпало. А ворог, який при2 йшов, який повернувся, дуже легко з цього користається. Тепер треба впрягатись у плуг і тягти воза, наладованого словом незалежність. Треба те слово на2 повнювати! Якщо духовно ми не наповнимо ті порожні або напівпо2 рожні міхи, то ніколи не матимемо досконалої незалежності. Коли був депутатом Верховної Ради, то завжди вискакував на три2 буну, як ішлося про духовну культу2 ру, мову тощо. Мої однодумці, яких щиро люблю, казали: “Романе, є важливіші справи, ніж культура!” Ая відповідав: “Нема важливіших справ, ніж культура!” Бо з культури
Культура · “У час комп’ютерних технологій суспільству потрібні й літери, і митці”. · с. 9сторінка оригіналу ↗ Людмила ІЛЬЄНКО
У центрі сучасного мис2 тецтва “Soviart”, що на Анд2 ріївському узвозі, 22 за сприяння Посольства Ли2 товської Республіки в Україні відкрито виставку литов2 ської типографіки та калігра2 фії “Мандрівні літери”. Ініціатор виставки Ауш2 ра Ліскаускєнє підготувала її у співпраці з Вільнюською академією мистецтв і Асоці2 ацією графічного дизайну Литви. Торік “Мандрівні літе2 ри” мали великий успіх у Санкт2Петербурзі, а цього травня радують шануваль2 ників мистецтва у столиці України. Ця виставка — своєрід2 на подорож мистецтвом ка2 ліграфії й типографіки. Тех2 нології, які використали ху2 дожники, найрізноманітніші: від ткання комп’ютерними верстатами до роботи у “фо2 тошопі”. Емоційний ряд ро2 біт, представлених на вис2 тавці, багатий і несподіва2 ний. Ось “Фосілії” Лідії Куклі2 єне, де літери схожі на бур2 штинові прикраси. Зроблені вони методом цифрового друку на атласі. Ось кухон2
ний фартух, змонтований із запрошень на різноманітні заходи, належить майстрині Вейгель Альмірі Барткявічю2 те. Ось літери з людських пальців Робертаса Юцайтіса, крізь які проглядає сонечко, а робота називається “Ми — ядерні відходи”. А ось ніби крик Грети Грендайте, зафік2 сований на папері: “Психо2 акустика звука “А”. Літери, вплетені в килим, літери, що зливаються в умивальник, лі2 тери, що жахають бездухов2 ністю, як у роботі Донати Порванецкайте “Ідентифіка2 ційний код”, або несуть у со2
бі чиюсь останню надію, як в Евеліни Паукштіте “Лист у в’язницю”. Усе на світі можна виразити літерами… Виставка закликає за2 мислитися над тим, що у наш час комп’ютерних тех2 нологій суспільству все2таки потрібні й літери, і митці. У литовській культурі тради2 ційно каліграфія тісно по2 в’язана з поезією, а струн2 кість тексту доповнюється використанням кольорів і фарб, дорогого паперу. Ли2 товці часто записують калі2 графічно народну мудрість: прислів’я, поетичні строфи, привітання. Тож каліграфи, дизайнери, майстри худож2 нього текстилю різних поко2 лінь говорять про шрифт, пов’язуючи його з загально2 людською проблематикою, зокрема національною. Хочу Литві, за словами Аудрюса Клімаса, автора виставки і професора Вільнюської ака2 демії мистецтв, завідувача кафедри дизайну, всі роз2 мовляють литовською. “На виставці представ2 лено роботи 26 авторів. Це перший етап виставки, дру2 гий буде у вересні, — розпо2 відає Аудрюс Клімас, — а третій — 2010 року. Виставку нещодавно експонували у Петербурзі, другий етап плануємо провести у Віль2 нюсі, а третій — у Гельсінкі. Головна ідея виставки — до2 вести, що письмо не втрачає значення у ХХІ сторіччі, поп2 ри розповсюдження ком2 п’ютерних технологій. Дехто ще пише листи від руки, і старається поліпшувати на2 вички. Цього року, і це симво2 лічно, Литва відзначає тися2 чоліття письмової згадки про нашу країну в герман2 ських документах. Серед наших авторів — молодь і шановані старійшини каліграфії, наприклад Альбер2 тас Гурскіс, який перший у Литві захистив диплом з калі2 графії. Каліграфія — це дуже вузька мистецька галузь, як кажуть, “ніша”. А з іншого бо2 ку, у всьому світі є класична каліграфія й інтерпретації на тему каліграфії, й комп’ютерні технології та шрифти”.
До речі, в рамках вис2 тавки заплановано також майстер2клас Аудрюса Клі2 маса. Панові Клімасу дуже сподобався Київ — за його словами, зелений, своє2 рідний і культурний. Особ2 ливий вияв культури гість побачив у тому, що на кож2 ному кроці продають укра2 їнські сувеніри, а це мис2 тецтво. Виставку організувала аташе Литовської Республі2 ки в Україні та Грузії з питань культури, а перебування Аудрюса Клімаса в Києві стало можливим завдяки Мі2 ністерству культури Литов2 ської Республіки.
Культура · “У час комп’ютерних технологій суспільству потрібні й літери, і митці”. · с. 9сторінка оригіналу ↗ Оксана ДЕРКАЧ, науковий працівник Національного музею літератури України
У Національному музеї літератури України відкри2 лася виставка до 802-річчя Героя України, лауреата На2 ціональної премії ім. Т. Г. Шев2 ченка, відомого українсько2 го письменника Романа Іва2 ничука.
Відвідувачі музею і шанувальники прозаїка у приміщенні бібліотеки Колегії Павла Ґалаґана мають змогу ознайомити2 ся з творчим доробком та життєвим шляхом про2 заїка. Експозиція почина2 ється чудовим портретом Романа Іваничука роботи відомого львівського ху2 дожника Любомира Мед2 ведя. Серед найцінніших експонатів — рукописи романів “Четвертий ви2 мір”, “Саксаул у пісках”, “Країна Ірредента”, по2 вісті “Смерть Юди”, руко2 писні нотатки до славноз2 вісних “Мальв”. На виставці представле2 ні видання всіх творів мит2 ця, написаних за півстоліт2 тя, починаючи зі збірки “Прут несе кригу” (1958) до найновішої прецікавої книж2 ки “Моя кунсткамера” (2009). Привабливий ряд періодичних видань з публі2 каціями ювіляра (“Дзвін”, “Березіль”, “Кур’єр Крив2 басу”, “Київ”). На почесному місці — книжки “Вода з каменю” та “Вогненні стовпи” з автог2 рафом нашому музеєві. Щиро вітаємо Романа Іваничука з високим ювіле2 єм. Пишаємося Вами, ша2 новний Майстре, і бажаємо усіляких гараздів!
Віктор Баранов, Іван Драч та Оксана Деркач на відкритті виставки
Культура · “У час комп’ютерних технологій суспільству потрібні й літери, і митці”. · с. 9сторінка оригіналу ↗ Сергій КЛИМКО
Днями завершився 622й Каннський кінофести2 валь. Головний приз, Золо2 ту пальмову гілку, з рук своєї давньої знайомої, го2 лови цьогорічного журі Іза2 бель Юпер, отримав авс2 трієць Міхаель Ханеке за картину “Біла стрічка”. Фільм розповідає про ізо2 льований світ німецького села перед Першою світо2 вою. Історія суворої про2 тестантської освіти моло2 дого покоління, що його повноліття припаде на правління НСДАП, опові2 дається на тлі буколічного пейзажу. “Мені цікаво було прослідкувати, як зміню2 ється свідомість дітей, в яку закладають абсолю2 тистські цінності, розповіс2 ти, до яких наслідків мо2 жуть призвести ідеї абсо2 лютизму, неважливо, релі2 гійні чи політичні”. Ханеке відомий умін2 ням гостро і з великою кі2 нематографічною май2 стерністю порушувати суспільні питання. 2001 року Юпер зіграла в його скандальній екранізації роману Ельфріди Елінек “Піаністка” (про девіантну сексуальність викладачки австрійської консервато2 рії), отримавши в Каннах нагороду за найкращу жі2 ночу роль. Цього разу цю нагороду дістала Шарлот2 та Гензбур, донька знаме2 нитого “французького ук2
раїнця” Сержа Гензбура, за участь у картині Ларса фон Трієра “Антихрист”. Проте Трієр здобув нега2 тивне визнання — спеці2 альний антиприз за “фільм, що принижує гід2 ність жінки”. До речі, приб2 лизно такі самі відгуки фе2 міністок можна було почу2 ти і на адресу “Піаністки”. Великий приз журі фестивалю дістався Жаку Одійару, авторові “Про2 рока”. Фільм “Кінатай” філіппінця Брійанте Мен2 доса здобув приз за най2 кращу режисуру і викли2 кав захоплення Квентіна Тарантіно. Американ2 ський режисер предста2 вив каннській публіці “Безславних виродків”, історію окупації Німеччи2 ною Франції, за участь у якому Крістоф Вальц от2 римав приз за найкращу чоловічу роль, зігравши нацистського полковника Ханса Ланда. Спеціальний приз за внесок у кіномистецтво було присуджено 862-річ2 ному французькому режи2 серу Алену Рене, відомому за картинами “Торік у Ма2 ріенбаді”, “Хіросімо, лю2 бове моя”, “Ніч і туман”. На фестивалі було представлено три україн2 ські стрічки: “Одного разу я прокинусь” Марини Кон2 дратьєвої, “День перемо2 жених” Валерія Ямбур2 ського та “Відторгнен2 ня” Володимира Лерта.
Фото Ксенії Гладишевої Фото Ксенії Гладишевої
Постаті · “Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини”. Степан Бандера · с. 10сторінка оригіналу ↗ Ірина ФАРІОН, м. Львів
Феноменальною є Людина, що змогла дати назву цілому народові — бандерівці. Імовірно, прізвище роду запрограмувало його Долю і стало знаком Свободи і Незалеж2 ности поневолених українців. Своїм походженням воно сягає латин2 ської мови, з якої поширилося в ро2 манську, германську та слов’янську групи мов. Зокрема, італійське сло2 во banda означає “корогва, прапор, загін, зграя” з визначальною моти2 ваційною ознакою, що сягає гот2 ського bandwa “прапор, знак”, спо2 рідненого з дієсловом benda “пода2 вати знак”; порівняймо з давньоін2 дійським bhаh, що означає “світло”. У французькій мові це слово побу2 тує у зменшеній формі bandera (із суфіксом 2ер), що означає “пов’яз2 ка жіноча”, “стрічка”, “опаска”, “пе2 рев’язь” (порівняй бандероль, тоб2 то щось перев’язане). Якщо в поль2 ську це слово потрапило з фран2 цузької, то в українську, вочевидь, із польської зі значенням “прапор”. Справді, сам Бандера став прапо2 ром змагань за свободу українців. І досі світло цього прапора затьма2 рює декому розум… Нещадна, але одухотворена бо2 ротьба з трьома окупаційними ре2 жимами — польським, німецьким, московським — перетворила його на сакрамент любови і ненависти. Тільки героїчні особистості здатні викликати таку високу напругу по2 лярних почуттів. Де полярність — там життя. Де боротьба — там роз2 виток. Де позиція — там опозиція. У цьому сутність життя як творення і смерти як забуття чи вічности. Він своїм мисленням і чином перетво2 рив власну наглу смерть на життя його народу як нації. Життям нади2 хав, а смертю смерть подолав. Зна2 ково, що навіть польська газета “Просто з мосту” під час Варшав2 ського суду в листопаді 1935 року над С. Бандерою та його 12 одно2 думцями, звинуваченими у теро2 ристичній діяльности, зокрема вбивстві міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, писала: “Хай україн2 ських націоналістів буде тільки жменька, проте напруження жер2 товности, посвяти й героїзму тієї жменьки таке наявне велике, що йо2 го вистачає не лише на те, щоб вос2 кресити, а навіть створити націю”. Невдовзі з цієї “жменьки” поста2 ла понад трьохсоттисячна УПА, а на початку 19402х ОУН стала провід2 ною політичною силою на західно2 українських землях, у час імперії зла СРСР бандерівці — це найбільша загроза для її існування. Цікавим способом про це свідчить одна з за2 кордонних газет за 13—24 жовтня 1962 року: “Щоб оцінити важливість проблеми України для совєтського уряду, вистачить читати московську пресу і пресу “української республі2 ки”: немає дня, в якому не атакова2 но б українського націоналізму” (La Libre Belgique, Bruxelles). Нині також немає дня, аби мос2 ковські ЗМІ не паскудили українців. Тепер, попри де2юре Українську державу, націоналісти не пред2 ставлені у жодній найвищій гілці влади — ні у Верховній Раді, ні в уряді, ні в Секретаріаті Президен2 та. Хіба щойно, у лютому 2009 року, ВО “Свобода” як наступник у без2 компромісових націоналістичних бандерівських змаганнях здобула переконливу перемогу на місцевих виборах, виборовши першого націо2 налістичного голову Тернопіль2 ської обласної ради. Це і є тяглістю і вкоріненням ідеї, що, хоч і штрих2 пунктиром пробивається крізь го2
лодомори, репресії, розстріли, асиміляцію, псевдодемократиза2 цію, лібералізацію, — але набирає сили, здіймається і розкрилюєть2 ся. Аби стрімко й невпинно відбу2 валося відродження націоналістич2 ної ідеї у супротиві до лібералізації та глобалізації, варто уважно при2 дивитися до її фундаментального втілення — Степана Бандери. Ще чотирнадцятирічним Сте2 пан, довідавшись про завдані поля2 ками тортури Ользі Басараб — членкині УВО, — застосував їх до себе: заганяв під нігті голки; бичу2 вав свої плечі військовим ременем із залізною пряжкою; затискав до крови пальці, вклавши їх між двері й одвірки; припікав руки до скла наф2 тової лампи і навіть збирав з долів2 ки розлиту зупу, приповідаючи: “Їж, Степане, бо і таку юшку, може, ще доведеться тобі колись їсти”… Якось в Академічному домі у Львові зібралася група студентів, серед яких студент2правник у роз2 мові сказав: “Я до ніякої політики не мішаюся. Я — український студент, і це все!” Степан, глянувши на нього, іронічно посміхнувся, встав і вийшов. Згодом, як при2 йшов цей “неполітичний” студент до товариства і став подавати кож2 ному руку, то Бандера відвернувся, заклавши свої руки до кишені. На зауваження друга Г. Мельника, що він спричинився до неприємної си2 туації, Бандера відсік: “Як тобі це не сподобалося, можеш заскаржи2 ти мене до суду”. За десятки років такого самого “неполітичного” студента зі Львів2 ського педагогічного університету Б. Сташинського завербували мос2 ковські служби, і він — “неполітич2 ний” — убив Бандеру. Не менш знаковим було ставлення Бандери до партії демоліберального спря2 мування УНДО, що ратувало за ви2 борчий блок із жидами. Він вираз2 но дистанціював себе як радикала2 націоналіста. Таким був кодекс чести і моралі цього юнака. Роки фізичного і морального самовиш2 колу дали нечуваний вислід. На Варшавському суді, згадує прокурор Желенський, “від нього била невичерпна енергія та фантас2 тична сила”; журналіст із польської газети “Батьківщина” зауважує, що цей “низенький, маленького зросту, худорлявий, з лицем молодого хлопчика, темноволосий, підстри2 жений, одягнений у чорне вбрання” чоловік “думки виявляє у ясній фор2 мі, з них видно, що це інтелігентна людина. Відчувається, що ця люди2 на цілком не подібна до більшости
Степан Бандера з родиною в лісі підсудних”. Вирок — смертну кару (через амністію замінено на довічне ув’язнення) — Степан Бандера та Микола Лебедь сприйняли вигуком: “Хай живе Україна!” Містична сила цього чоловіка виявилася в унікальному епізоді су2 дового засідання Львівського про2 цесу (25. V—26. VI. 1936 р. — звину2 вачення у державній зраді): “На са2 мому початку процесу останнім до зали ввели Степана Бандеру. Коли він появився, всі підсудні встали з місць і привітали провідника: “Сла2 ва Україні!” За підсудними підняли2 ся адвокати і глядачі, а за ними — судді, присяжні, журналісти й усі поліційні функціонери різних ран2 гів. Ось як описав цю подію адвокат С. Шухевич: “Вони якось механічно попідносилися в переконання, що на залю увійшов суд або якийсь ви2 сокий польський достойник. У цей спосіб ціла заля — як один муж — піднялася, щоб пошанувати моло2 денького Бандеру, коли той входив на залю. “Пане, пане, — говорив я опісля до [судового] радника Тинь2 ки, — ви дивуєтеся, що український нарід слухає Бандеру, коли ви самі віддаєте йому такі гонори: всі стає2 те, коли він входить на залю судо2 вої розправи”. Не менш важливий епізод про містичну силу Степана Бандери за2 лишив його сповідник у тюрмі отець Кладочний: “Був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя… Від него би2 ла сила волі й устремління поста2 вити на свойому. Якщо є іберменш (надлюдина), то він власне був та2 кої рідкісної породи — іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе”. Унікальність цієї енер2 гетики та сили волі мала безприк2 ладне втілення у манері провадити розмову та ухвалювати рішення. Спогади про це зоставив П. Мірчук: “На всіх засіданнях Проводу Бан2 дера звертав увагу на діловитість, не любив загальникових риторич2 них промов, сам ніколи не вживав описового промовництва (пишно2 мовства) й інших здержував від відходження від теми й закінчував кожну точку прийняттям остаточ2 ного рішення в даній справі й дору2 ченням, хто відповідає за виконан2 ня даного рішення”. Перш ніж вимагати від інших, треба було самому стати прикла2 дом безоглядного чину. Ось най2 важливіші віхи його діяльности, що перетворили Бандеру на символ і прапор визволення українців: 1. Розбудовував ОУН у Калусь2 кому повіті й відповідав за розпов2
сюдження підпільних видань у За2 хідній Україні. 2. Із 1932 року був заступником Крайового провідника ОУН, заз2 навши п’ятьох арештів за анти2 польську діяльність. 3. 1933 року ініціював резонан2 сну шкільну акцію “У боротьбі за ду2 шу української дитини” з видруком і поширенням 98 тисяч листівок та 6 тисяч відозв. У листівці йшлося: “Українські батьки й матері! Ми му2 симо перейти від оборони до рішу2 чого наступу проти польського па2 нування, то є проти польської дер2 жави й польського Духа на всіх ді2 лянках нашого життя, в першу чер2 гу в школах”. У відозві зазначено: “Молоді друзі! Українські школярі! Не дайте, щоб з Вас вороги зроби2 ли яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних ра2 бів! Ви маєте бути лицарями й бор2 цями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба”. 4. На знак протесту проти Голо2 домору, організованого Москвою, як керівник Крайової Екзекутиви ОУН у жовтні 1933 року дав розпо2 рядження про атентат московсько2 го консула у Львові. У результаті Микола Лемик убив розвідника НКВС О. Майлова, привернувши таким способом увагу світу до ге2 ноциду українців у комуністичній Росії. На Варшавському процесі Бандера сказав: “Я сам про цей атентат вирішив… Але впродовж ці2 лого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Леми2 ка і того, хто вбив Пєрацького…”, “але наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати”. 5. За наказом С. Бандери 15 червня 1934 року Г. Мацейко здій2 снив атентат на польського мініс2 тра внутрішніх справ Б. Пєрацького на знак протесту щодо нестерпно2 го становища українців у Польщі, зокрема пацифікації краю. 6. З наказу С. Бандери Я. Кар2 пинець виготовив повітряні балони для переправи і розкидання оунів2 ських відозв у Східній Україні, було створено організаційний зв’язок і похідні групи на ці терени. 7. Ініціятор боротьби з місцеви2 ми відступниками2прислужниками (“хрунями2угодовцями”) польсько2 го режиму. Як вислід — убивство директора львівської гімназії І. Ба2 бія та Я. Бачинського (1934). 8. Ініціятор створення “зелених кадрів”: у зв’язку з посиленням польського терору члени ОУН мали перейти у глибоке підпілля і вести з окупантами непримиренну бороть2 бу, об’єднуючись у збройні парти2 занські загони. Одне з їхніх зав2 дань — визволення заарештованих членів ОУН. Цей проєкт передував зародженню УПА. 9. Перетворення Варшавського і Львівського судових процесів (1935—1936 рр.) на трибуну прого2 лошення націоналістичних ідей і демонстрацію непохитної й не2 зламної поведінки. Як вислід — по2 разку перетворено на перемогу ідеї національного визволення та свободи. ОУН збагатилася 20 тися2 чами членів, що протистояли двом імперіям — польській і москов2 ській. Під час тих процесів автори2 тет і популярність С. Бандери так зросли, що народ почав складати про нього пісні й легенди. 10. За час понад п’ятирічного ув’язнення (13 вересня 1939 року у воєнному хаосі втікає з тюрми) провів три протестових голодуван2 ня — по 9, 13 і 16 днів.
Степан Бандера, 1923 р.
11. У лютому 1940 року після ідеологічних конфліктів з А. Мель2 ником (зокрема, орієнтація остан2 нього на зв’язки з Німеччиною) створено Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою, з якого згодом виросла УПА. 3 квітня 1941 року в Кракові на Другому Ве2 ликому Зборі ОУН С. Бандеру од2 ностайно обрано Головою Проводу. 12. 30 червня 1941 року у Льво2 ві проголошено Акт відновлення Української Держави. С. Бандера був співавтором тексту, ініціятором його оприлюднення, взяв на себе відповідальність за його суть перед німецькою окупаційною владою. Як вислід — 5 липня 1941 року арешт і нацистський концтабір Заксенгав2 зен до 27.IХ. 1944 року. 13. 1945 року С. Бандеру разом із Р. Шухевичем та Я. Стецьком об2 рано до Бюро Проводу ОУН. На ви2 могу Проводу і задля безпеки життя С. Бандера виїздить за кордон, щоб розбудовувати закордонні частини ОУН, зокрема їхню військову спро2 можність для боротьби у краї. Із 1948 року в організації назрі2 вають глибокі внутрішні ідеологічно2 організаційні конфлікти між колиш2 німи однодумцями. Опозиція впер2 то поширює чутки про перехід ОУН в Україні на соціялістичні позиції. А отже, це слід зробити і за кордоном. На знак протесту “підшивання під фірму ОУН неокомунізму” 22 сер2 пня 1952 року С. Бандера полишає кермо Голови Проводу всієї ОУН, однак 52та Конференція ЗЧ ОУН знов обирає його Провідником. Ха2 рактерно, що цей розбрат триває на тлі принаймні шістьох викритих замахів на життя Провідника, остан2 ній з яких 15 жовтня 1959 року був успішним. Знаково, що ще 1946 ро2 ку М. Бажан як представник делега2 ції УРСР на засіданні сесії Генераль2 ної Асамблеї ООН у Лондоні вима2 гав від західних політичних лідерів видати С. Бандеру як “запеклого злочинця супроти людства”. Особливістю закордонного життя С. Бандери стала його ак2 тивна публіцистична діяльність як теоретика революційного націона2 лістичного руху. Видається, що в умовах психологічного диском2 форту серед відчужілих своїх і ре2 альної фізичної загрози життю від2 бувається ідеологічно2філософ2 ське осмислення основних життє2 вих цінностей і констант націона2 лістичної боротьби. Після бурхли2 вої мілітарної діяльности й викре2 шування себе на сталь у польсько2 німецьких тюрмах перо у сильних руках цього чоловіка явило нам Правду про глибинно інтимні люд2 ські, національні, релігійні й дер2 жавницькі цінності. Ще далеко не все опубліковано з його теоретич2 ної спадщини, однак збірка праць “Перспективи української револю2 ції” (Дрогобич, 1998) — це достат2 нє відображення його гармонійно2 го внутрішнього життя. На основі тих праць природно ви2 будувати ієрархію його засадничих життєвих цінностей за визначальни2 ми концептами, себто згустками ментальної свідомости Провідника: БОГ, ДУША, ДУХОВІСТЬ, ІДЕЯ.
Далі буде.
Шевченкіана · “Вершинна парость родового дерева, виразник і хранитель народного духу”. · с. 11сторінка оригіналу ↗ Учасники і гості Шевченківського свята зустрілися з керівниками області й міста, побували на відкритті Всеукраїнської художньої виставки “Мальовнича Україна” у виставковому залі центру культури “Вернісаж”, ознайомилися з експозиціями літературно-меморіальних музеїв Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Міхая Емінеску, Володимира Івасюка, обласного музею народної архітектури і побуту. У залі органної та камерної музики відбувся концерт артистів обласної філармонії “Т. Г. Шевченко в музиці, пісні й слові”.
Ніна ГНАТЮК Фото автора
Під час урочистого відкриття Міжнародного Шевченківського свята та покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку на Центральній площі голова Черні2 вецької облдержадміністрації Воло2 димир Куліш прочитав привітання Президента України Віктора Ющен2 ка гостям і учасникам Шевченків2 ського свята, всім буковинцям, а та2 кож відзначив ту велику роль, яку ві2 діграє у відродженні величі націо2 нальної культури, державності укра2 їнської мови, вихованні свідомих будівничих Української держави творча спадщина духовного батька нації Тараса Шевченка. Маючи такого велета духу як Шевченко, ми не можемо бути дру2 горядною, колоніальною нацією. Тому відроджуємося завдяки Тара2 совому слову, захищаємо себе цим словом, вивищуємося у ньому. Ми не відкупимося від Тараса ні пам’ятниками, ні піснями: маємо витримати його суворий батьків2 ський погляд, маємо здійснити Шевченкові заповіти, серед яких чи не найголовніша заповідь: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. Саме у цьому крилатому вислові Шевченка закодовано ук2 раїнську національну ідею. Про Шевченка й Міцкевича — двох вершинних слов’янських пое2 тів, просвітителів натхненно гово2 рив відомий польський поет, пе2 рекладач, голова Спілки польських письменників Марек Вавжкевич. Він не вперше на українській землі: торік був учасником літературного свята “Слово без кордонів”, перек2 лав чимало класичної й сучасної української поезії, зокрема, Івана Драча, Дмитра Павличка. А видав2 ництво “Фенікс” видрукувало збір2 ку вибраних віршів нашого побра2 тима “Світелко” у перекладах Ро2 мана Лубківського. Російський прозаїк Віктор Єро2 фєєв, романи якого перекладено багатьма мовами, захоплено заз2 начив: цей край належить світовій історії. А ще письменник в ці дні одяг вишиванку не випадково, ад2 же вважає Чернівці рідними: тут на2 родилася його дружина. Поетові з Болгарії Захарі Івано2 ву однаково близькі й Христо Бо2 тєв, і Тарас Шевченко, чиї твори геніально перекладав Димитр Мє2 тодієв. “Я жив в Україні десять ро2 ків, трохи знаю українську мову й українську душу. Українська мова поєднала звучність і красу всіх слов’янських мов, вона багата і прекрасна. Нема сили, що могла б знищити таку мову. А тому й україн2 ський народ безсмертний”, — стверджує Захарі Іванов. 20092й на Буковині оголошено роком Володимира Івасюка. Лау2 реат Національної премії України, автор багатьох популярних пісень Степан Пушик зазначив, що Воло2 димир Івасюк — квітуча гілка мо2 гутнього Шевченкового дерева по2 езії, прочитав вірш пам’яті компо2 зитора, — 22 травня саме виповни2 лося 30 років з часу насильницької смерті поета, композитора і співа2 ка, чию творчість посмертно від2 значено Шевченківською премією.
Так, дорогою ціною заплачено за право на власний голос, слово і пісню, можливість не пошепки го2 ворити про наші радощі й печалі, втрати і надії. Поет з Харкова Сте2 пан Сапеляк належить до когорти поетів2політв’язнів, разом з Васи2 лем Стусом, Василем Овсієнком, Левком Лук’яненком, Тарасом Мельничуком потрапив у каземати за відданість українській ідеї й ук2 раїнському слову. Письменники з різних областей України та АР Крим, зарубіжні гості побували в усіх районах, зустріли2 ся зі студентами Буковинського державного медичного універси2 тету, державної фінансової акаде2 мії, обласного училища мистецтв імені Сидора Воробкевича. Одним з головних заходів Між2 народного Шевченківського свята на Буковині стала науково2практич2 на конференція “Роль творчості Та2 раса Шевченка у формуванні прос2 вітницького руху та громадсько2по2 літичного життя буковинців”, прове2 дена з ініціативи просвітян у Черво2 ній залі університету. Відкрив кон2 ференцію голова обласного об’єд2 нання ВУТ “Просвіта”, заслужений діяч мистецтв України Остап Савчук. Він наголосив, що Міжнародне Шев2 ченківське свято — то не лише літе2 ратурно2мистецький захід, а й прос2 вітницька акція найбільшої ваги. Ад2 же Тарас Шевченко не лише геніаль2 ний поет і художник, а й видатний мислитель і просвітитель. У його вір2 шах і поемах, листах і щоденникових записах закодовано найсокровенні2 ші думи і стремління багатьох поко2 лінь, гіркий досвід боротьби за во2 лю, весь духовний потенціал народу. З вітальним словом виступив ректор Чернівецького національно2 го університету імені Юрія Федько2 вича, професор, голова універси2 тетського осередку “Просвіти” Сте2 пан Мельничук. Він зазначив, що Чернівецький університет — один із найстаріших класичних університе2 тів України: наступного року йому виповниться 135. І в третьому тися2 чолітті він залишається одним із найпотужніших центрів наукових, культурних і громадських сил не ли2 ше Буковини, а й усієї Західної Ук2 раїни. На початку 502х років ХХ ст. університетові передано архітек2 турний ансамбль колишньої Рези2 денції Буковинських митрополитів. Розвиваються міжнародні зв’язки: нині їх налагоджено з 31 навчальним закладом у 17 краї2 нах світу та більш як 20 міжнарод2 ними фондами. Зважаючи на високі наукові до2 сягнення, Указом Президента Укра2 їни 11 вересня 2000 року універси2 тетові надано статус національного. На конференції прозвучало шість доповідей. Про зародження просвітянського руху на Буковині розповів Георгій Кожолянко, док2 тор історичних наук, професор ка2 федри етнології, античної та се2 редньовічної історії. Хоч Тарас Шевченко не бував на Буковині, але він, безперечно, міг бачити Хо2 тин, бо в 1845—46 рр. був упро2 довж трьох місяців у Кам’янці2По2 дільському, що за 10 кілометрів від цього міста. Тож, очевидно, автор “Гайдамаків” не міг оминути цю твердиню українського духу.
Зародження просвітницького руху на Буковині пов’язане з націо2 нальним рухом, з діяльністю Ю. Федьковича і С. Воробкевича. Значну просвітницьку роль відігра2 ло товариство “Руська бесіда”. Як пише у газеті “Буковина” доктор філології, професор універ2 ситету, письменник Богдан Мель2 ничук, могутнє Шевченкове слово разом із буковинським фолькло2 ром здетонувало яскраву пісню Юрія Федьковича. Особливо у творчості буковинського Соловія виокремлюються вірші “Тарасові Шевченку на вічную пам’ять!”, на2 писані 1868 року. Ці рядки створе2 но наче сьогодні: Спом’янімо ж, пани-браття, Святого ми нині! Не вмерлого, а живого, Бо слово не гине. Цікаво, що з цією думкою поб2 ратима згоден Сидір Воробкевич, який у листі за 16 лютого 1867 року писав: “Величаймо його не лише споминками та панахидами, вели2 чаймо його, яко його щирі діти і вір2 ні наслідники, такими ділами, щоб наша мова, наша дума2пісня чим далі розвивалась…” Буковинці пишаються, що 130 років тому на їхніх землях зароди2 лися перші просвітянські організа2 ції. Ці осередки боролися за україн2 ську мову на своїх землях, створен2 ня шкіл і бібліотек, видання книжок, пробудження у людських душах по2 чуття гордості за свою батьківщину і здатності боротися за величне наймення “Україна” на карті світу. Почесний голова Чернівецько2 го обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”, письменник Віктор Ко2 сяченко присвятив свою доповідь основоположній ролі ідей і запові2 тів Тараса Шевченка в діяльності крайової “Просвіти”. У Чернівцях споруджено прек2 расний монумент Тарасу Шевчен2 кові, пам’ятники йому височать у багатьох містах і селах. Тим, що Шевченко відомий і дорогий кож2 ному краянинові, треба завдячува2 ти, насамперед, тим тисячам прос2 вітян, які не лише на відзначення березневих і травневих Тарасових днів, а постійно проводять творчі вечори, зустрічі з відомими митця2 ми, діячами науки, освіти, культу2
ри, художні й книжкові виставки, лекції, змалечку прищеплюють ді2 тям любов до Тарасового слова. Тим, що Шевченко постійно йде буковинським краєм, завдячу2 ємо і Чернівецькому музично2дра2 матичному театрові, в репертуарі якого “Назар Стодоля”, “Титарів2 на”, “Мати2наймичка”, “Марина” та інші вистави за творами Т. Шевчен2 ка; обласній філармонії — за чис2 ленні Шевченківські концерти. Пишаємося Шевченківськими лауреатами, вихідцями з Буковини — Іваном Миколайчуком, Володи2 миром Івасюком, Назарієм Ярем2 чуком, Антоном Комарницьким, Федором Погребенником, Михай2 лом Ткачем, нині сущими Дмитром Гнатюком, Андрієм Шкурганом, Андрієм Кушніренком, Марією Ма2 тіос. За її романом “Солодка Дару2 ся” ми мали змогу побачити цікаву, багатопланову, гостру виставу на сцені Чернівецького обласного академічного музично2драматич2 ного театру ім. О. Кобилянської. Зґвалтований загарбниками народ німіє, лише любов і віра здатні по2 вернути йому мову серця, мову по2 чуттів, мову пам’яті — саме така ідея цього сценічного дійства. Дя2 куючи акторам за талановите про2 читання роману їхньої землячки, а не просто відтворення його на сце2 ні, Степан Сапеляк запропонував висунути творців вистави на здо2 буття Державної премії України імені О. Довженка. Доктор філологічних наук, про2 фесор, завідувач кафедри україн2 ської мови Ніна Гуйванюк свою до2 повідь присвятила проблемам дос2 лідження мовотворчості Т. Шевчен2 ка. “Уміти читати — велика штука. А особливо ж тоді, коли кожен рядок, кожне слово сповнені символічної сили, особливої магії. Мабуть, ніхто з українських митців не зумів з та2 кою силою пізнати і відтворити гли2 бини соборної української душі”. На конференції виступили Во2 лодимир Яворівський, Марек Вав2 жкевич, Василь Шкляр, Марина Павленко, Леся Степовичка, Петро Засенко, Ніна Горик, Анатолій Глу2 щак, Людмила Ромен, Марія Яку2 бовська, Петро Перебийніс, Ми2 хайло Пасічник, Василь Лопата, кандидат історичних наук, доцент
Ігор Буркут, письменник, заступник голови ВУТ “Просвіта” Василь Фольварочний, авторка цих рядків. Було презентовано також книжку відомого письменника і громадського діяча Сильвестра Кричевського (1871—1918) “Поет любові і протесту”, видану німець2 кою мовою 1914 року, присвячену життєвому і творчому шляху Т. Шевченка. У перекладі україн2 ською й румунською мовами дос2 лідження побачило світ уперше. Зроблено це у видавництві “Рута” Чернівецького університету. Під час закриття Міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій” у Чернівецькому об2 ласному академічному музично2 драматичному театрі імені Ольги Кобилянської виступили заступник міністра культури і туризму Ольга Бенч, перший заступник голови облдержадміністрації Віктор Пав2 люк, письменники, провідні митці Прикарпаття. Було передано еста2 фету Шевченківського свята Жито2 мирській області: символічну вазу прийняв голова обласної організа2 ції НСПУ поет Михайло Пасічник. У свіжому числі літературно2 мистецького педагогічно2просвіт2 ницького часопису “Українська ластівка”, який видає ВУТ “Просві2 та” у Чернівцях, вміщено чимало матеріалів на шевченківську тема2 тику. Запам’яталися рядки Воло2 димира Базилевського: “Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємні2 ші сили. Нас просто не існує без нього. Кому не відомо: Україна — це Шевченко, Шевченко — це Ук2 раїна. Не знайти такого анатоміч2 ного скальпеля, який міг би відді2 лити одне від одного. Уявити себе без Шевченка — все одно, що без неба над голо2 вою. Він — вершинна парость ро2 дового дерева, виразник і храни2 тель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. Во2 на — немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сто2 рожовій вежі Шевченка не згасає ніколи”. До цих проникливих слів важко щось додати. Хіба що тепло цього вогню у власній душі.
Учасники Шевченківського свята на Буковині. Фото на згадку
Молода країна · “Витвір мистецтва повинен бути неповторним”. · с. 12сторінка оригіналу ↗ Іван РЯБЧІЙ, перекладач, письменник, автор і ведучий радіопередачі “Книжковий спалах” на УР21
Дмитро ЧИСТЯК, лауреат всеукраїнських і міжнародних кон2 курсів поезії, новелістики й художнього пе2 рекладу, премій Посольства Канади в Украї2 ні та НАН України
Іван Рябчій: Олесь Гончар у листі до Юрія Барабаша зазначає: “Справжнє мис2 тецтво, крім буквальної правди, завжди зна2 ло іще щось більше… На жаль, далеко не всі це розуміють, навіть ті, хто береться бути суддями в літературі. Декому з них, виявляється, важко збагнути, що є в мистецтві “неправильності”, істинніші за буквальну правду буденщини. А це розуміли художники та поети італійського Відродження. В наш час це звуть романтикою”. Якось Анатолій Дімаров звернув увагу на те, що сучасна письменницька юнь дуже нагадує йому мо2 лодих шістдесятників. Ліна Костенко, Ірина Жиленко, Павло Мовчан, Василь Голобо2 родько — і начебто не відома нікому (на той час) молода людина, а як пише! Ніби нізвідки виринає справжній майстер слова! Так і те2 пер сиплються, мов із діжі, нові яскраві іме2 на: Катерина Міщук, Назар Назаров, Тетяна Винник, В’ячеслав Гук, Тетяна Бондар, Хрис2 тя Венгринюк, Юхим Дишкант, Марія Сема2 шина… Перелік можна продовжувати ще довго. Отже, маємо смисловий ряд “Відрод2 ження — романтика — шістдесятництво”. Дмитро Чистяк: Як на мене, порівнюва2 ти романтизм із шістдесятництвом і тепе2 рішньою молодою поезією ризиковано. Ро2 мантизм — доба революційного зламу мис2 тецьких стереотипів, тому зводити її до сте2 реотипу — справа невдячна. Адже в її межах — єнський і гейдельберзький гуртки роман2 тиків, французький “Сенакль”, також — осіб2 но — творчість Дж.Н. Ґ. Байрона, Е. Т. А. Гоф2 мана, Г. Гайне, а ще —“пізні романтики” чи ранні символісти — Ж. де Нерваль, Ш. Бод2 лер… Шістдесятництво так само не вкладаєть2 ся в прокрустове ложе теорії: як, скажімо, співвіднести фантасмагоричну І. Жиленко з “Тишею і громом” В. Симоненка та “Відчи2 ненням вертепу” І. Калинця? Однак те, що єднає обидві ці мистецькі з’яви із молодою поезією — нове навернення до народної традиції та її трансформація в художній мові. Від “kindermаrchen” братів Ґрімм до “Орієн2 талій” і реформування олександрійського вірша В. Гюґо, від міфологічного фольклор2 ного світовідчування М. Вінграновського до “Двох кольорів” Д. Павличка, через нову ін2 терпретацію й авторську специфіку образот2 ворення простежується енергетика симво2 лічної метамови народної. Змальовуючи су2 часну молоду поезію, маємо констатувати, що поруч із “новою риторикою” (згадаймо невтішні наслідки попередніх “Великих Рито2 рів”) розпіарених “двотисячників” на кшталт Олегів — Романенка чи Коцарева, і більш постмодерних Богдана2Олега Горобчука і Ярослава Ґадзінського маємо цілу когорту авторів, які відійшли від меншовартісного копіювання віджилих західних зразків псев2 до2постмодерного письма і звернулися до синтезу українського й загальносвітового надбань. І.Р. Вибач, Дмитре, але що означає “народна метамова”? Хто може пояснити цю таємничу словосполуку? Чи треба долучати до цієї конструкції суржик, який домінує зараз у більшості міст України? Чи виключає “народна метамова” інтелектуальний дискурс? Двотисячники, постмодерні карпи2горобчу2 ки — це автори, які працюють на публіку. Ко2 лись Бальзак докоряв літературознавцеві Прудону за прагнення зменшити відстань між митцем і публікою (народом?). “Я стою на тому, що витвір мистецтва повинен бути неповторним. У кожному творі шукаю творчу особистість — в іншому разі він лишає мене байдужим. Я рішуче офірую людством зара2 ди митця. І на питання, що ж таке мистецтво, відповідаю так: це шмат дійсності, побаче2
Дмитро Чистяк ний крізь темперамент”. Оригінальність, не2 банальність, звісно, також можуть бути мод2 ними — скажімо, новаторська стилістика Ю. Андруховича у перших романах і загалом уся поетика ранніх “бубабістів”. Але у них не було такого загравання з публікою, як у Го2 робчука, Ушкалова чи Стронґовського. Д.Ч. Під “метамовою” я, услід за С. Мал2 ларме, розумію мову не прямої номінації (називання), а глибинної сутності предметів і явищ внаслідок синтезу звуку й ритму з ди2 намікою й абстракцією художнього образу. Народне мистецтво за природою символіч2 не: це прямий контакт із животворним ду2 хом, який проступає у знаках матеріальної культури. Ставлення до Слова в первісних суспільствах — побожне, називання тотожне діянню, одиничне і загальне, живе й неживе не розрізняються. Саме залишки такого син2 кретичного осягнення Космосу подибуємо в найбільших наших поетів — Т. Шевченка, П. Тичини, В. Свідзинського, В. Стуса. Але псевдо2постмодерний загал “дев’яностниц2 тва” й “двотисячництва” — це не лише руй2 нування стильової парадигми радянського мистецтва й квазімистецтва, заміна проме2 теївських міфологем діонісійством Андрухо2 вича. Страшно, що, проголосивши себе пос2 тмодерним, молодий український варіант постмодернізму насправді не дав у поезії зразків постмодерного письма європей2 ського рівня, не сформував своєї системи цінностей. Водночас маю ще раз наголоси2 ти: спостерігається тенденція спротиву ри2 торичній штучності образів2пустодзвонів (симулякрів) завдяки інтеграції українського світовідчуття з інтелектуальним чи ірраціо2 нальним досвідом найвищих зразків світової й насамперед європейської поезії у твор2 чості молодих. І.Р. Справді найбільше незаяложених талантів зараз саме у поезії — скромній, безпретензійній, та від того не менш стихійній і повносилій. Це покоління 19—302-літніх зде2 більшого провінційних поетів. Юний вік для поета, зрештою — не дивина, а правило. Як пише Володимир Даниленко, “сучасна пое2 зія рідко виходить за межі студентських ау2 диторій, тому вік сучасного українського по2
ета вимірюється п’ятьма роками університе2 ту і трьома роками аспірантури. Отже, пое2 тичний вік закінчується у двадцять шість. Два2три роки після університету — час апо2 гею поетичної творчості, коли поет пише найкращі вірші”. Є, звісно, винятки — скажімо, Ґьоте й Не2 руда; в українській поезії продовжують смі2 ливо писати Василь Герасим’юк і Тарас Фе2 дюк, вишукана філософська поезія вже не2 молодого Павла Гірника була цього року вшанована Шевченківською премією, а шіс2 тдесятниця Світлана Жолоб нещодавно пре2 зентувала книжку віршів “Із глибин”, що зму2 сила на кілька днів відкласти всі справи і заг2 либитись у вир похмурого і незбагненно прекрасного Стіксу. Україні конче потрібні не ті нинішні “літературні кумири”, що низенько вклонилися Заходу, забувши про рідне, а тверезий молодий розум, зрослий, зміцнілий на високоякісних зразках іноземної літератури, залюблений у найкращі взірці літератури української. Теперішні молоді поети прекрасно знаються на світовому письменстві і роблять чудові переклади — від латини й новогрецької (Назар Назаров) до китайської (Ярослава Шекера). Д.Ч. Коли йдеться про долю українсько2 го перекладацтва, є привід для оптимізму: поруч із численними покручами богуслав2 ських2черніїв2колодинських трапляється відповідальна до слова молодь, як2от сту2 дентка Ярина Черняк зі Львова, яка підготу2 вала до друку збірку поезій литовки Яніни Дягутіте, чи Дмитро Дроздовський, молодий редактор відділу критики і публіцистики жур2 налу “Всесвіт”, який знайомить читачів із що2 раз ширшим колом англійсько2 й іспансько2 мовних письменників. Поезія Олесі Мамчич, Тетяни Винник, Ка2 терини Міщук, Марії Семашиної, Арсенія Барзеловича осягає світ і себе в ньому крізь призму реалістичної, сюрреалістичної, сим2 волістської чи міфологічної парадигм у єд2 ності інтелектуальних пошуків постмодерної естетики, і водночас інтегрує їх з україн2 ським духовним досвідом. Заглибленість у літературну традицію відкриває обрії “київської школи”, “розстрі2
Іван Рябчій ляного відродження”, й аж до міфопоетики дохристиянських вірувань. Це, зокрема, ви2 казує образотворення поетів. Так, у молодої поетеси з Требухова Катерини Міщук поруч — “недобудови, що будують погляди вгору”, “фольга клавесинного ранку”, “синя син2 хронність”, у кримчанина В’ячеслава Гука — трагедії Першої світової війни актуалізують2 ся “південним вітром”, який “Розносить кульбаб насіння // Од сонної бухти все далі, ідалі й далі”, у киянки Олени Кобчінської — “Сізіфові сни опівдні” й “Плач неЯрослав2 ни”… І.Р. І все2таки досі вони лишаються чужи2 ми. Немає пророка у своїй вітчизні — цей зу2 житий вираз, на жаль, досі височить сумним гаслом над Україною. De profundis — чи не найпоширеніший образ серед молодих пое2 тів (Марія Семашина, Назар Назаров). Як О. Вайлд із глибин в’язниці обмислював во2 рожий хибний світ, так часом і теперішня по2 етична молодь сприймає навколишнє. Дуже виразно це проглядає у вірші Юлії Гладир з Кіровограда: “Я з підбитим крилом // долечу і проб’юся крізь ніч. // І жбурлятимуть люди // презирливий погляд в обличчя. // Ми для них — вороги, // ми чужинці невдалих атак”. “Київська школа” — яскравий приклад об’єднання, яке не зуміло втримати ціліс2 ність, а химерність, строкатість призвели до того, що тепер існує кілька версій того, як усе було, хто до об’єднання входив і навколо чого об’єднувалися. Звісно, Кордун, Вишенський, Голобо2 родько, Григорів і Воробйов — не чужі в ук2 раїнській літературі, але й повністю своїми їм стати не вдалося. З іншого боку, чи були “своїми” Рембо, Лотреамон, Рільке, Целян і Мілош? Тут не може бути однозначної відпо2 віді. Все2таки хочеться долучення молоді до певного процесу, адже Україні конче потріб2 на небанальна культурна стратегія, побудо2 вана не на “Останніх барикадах” і “Камеді клабах”, а на інтелектуальному синтезі мета2 мови і найкращих зразків світової культури. Кажучи про найкращі зразки, не маю на ува2 зі, до речі, перекладені Стронґовським Бу2 ковскі й Паланіка. Цікаво сказав молодий амбітний В’ячеслав Гук: “Мені подобаються молоді письменники, які власну творчість
Фото Євгена Букета Фото Євгена Букета
Молода країна · “Підхопивши українське поетичне знамено...” · с. 13сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
усім пропагують агресивно. Саме в неприхо2 ваній цій агресії — їхня чарівність”. Тут под2 війний, прихований зміст. З одного боку, такі, як Гук, далекі від агресивності й стрімкого пі2 ару. З іншого — шкода, що далекі. Д.Ч. Думаю, бігати по різних письмен2 ницьких Йорданах, автопробігах — то не по2 етові справи. Сучасний французький пись2 менник Жоель Верне, який нещодавно відві2 дав Київ, слушно наголосив, що справжній Поет творить у самоті, вбираючи дух народу, дух усієї історії й надсвідомого. Розкришу2 ватись на порох задля визнання відбирає животворну енергію, яка мала б уповні вип2 лескуватися на папір. Проблема — у неба2 жанні видавців виконувати функцію культур2 ницьких центрів із пошуку, добору й розпов2 сюдження якісної літератури і поезії зокре2 ма. Адже набагато легше найняти квазіпое2 тів для “пописування стишків” (Ліна Костен2 ко), гарчання в мікрофони на літературних тусовках із “перформенсами”, гідними пер2 вісного людського стада, замість тримати високу планку сакрального мистецтва. Проблема також — у браку справжньої куль2 турної літературної критики, яка замість за2 мовлених панегіриків для оказії чи риторич2 них прийомів із дестабілізації опонентів у найкращих традиціях софістики справді ви2 конувала б функцію відокремлення зерна від полови, проминально2гламурного від непе2 ребутнього. І.Р. Я не був би аж так упевнений щодо неправильності стратегії наших видавців. Стратегія правильна, але ж культури, інте2 лекту видавцям бракує. Що ж до Ліни Кос2 тенко, то на нещодавній прес2конференції вона сказала приблизно так: видавайтесь, а найкраща оцінка — це реакція читачів. Коли купують — ви письменник, коли ж ні — поду2 майте про те, що не так… Д.Ч. У тім2то й річ, що видавці часто роб2 лять ставку лише на поверхову літературщи2 ну; альтернативного, глибокого, посутнього слова з2поміж перформенсового галасуван2 ня не чути. Невже аж так не поважаємо чита2 чів? Невже немає серед них спраглих “світ2 лого, доброго, вічного”? Певно, що є. Але ж їм не дають права вибору, коли виходить друком лише широко розтиражоване сло2 воблуддя чи “водичка”. Гадаю, варто видава2 ти й іншу літературу — інтелектуальну, щоб не принижувати, а підвищувати духовний рі2 вень читацького загалу. Адже страшно поду2 мати, що виплекає в майбутньому така одно2 бічна видавнича політика. І як тоді почувати2 меться українська культура (з латини — “пік2 лування, доглядання за чимось”)? До чого допіклуємось? І.Р. До речі, цікава тема: як нині почува2 ються молоді поети? Про що піклуються (тур2 буються)? Скажімо, світлий, прозорий, не2 винний погляд на творчість від Тетяни Бон2 дар із Волині: “Писатиму вірші // дощем на бруківці // або // мрякою // підмазуватиму // синці вулицям // спіткнулись очі // об шибку”. Христя Венгринюк, молода й амбітна (тек2 стуально) поетеса з Чернівців, аж палає мак2 сималістською відразою до шаблонів: “Я продала розум, // Щоб купити Іздрика. // Як2 би не продала, // Все одно б позбулася // Після прочитаного. // І не сваріть мене, // Що я ніяк не вивчу // Історію мови. // “Рідної мо2 ви!” — кричать фанати! // Я не знаю історії! // Я не знаю, хто такі дуліби і уличі […] // І якого дідька я маю це вчити, // Коли на мене ди2 виться Джойс // Зі своєю останньою нове2 лою, // Яку залишила на десерт…”. Хіба не знакове протиставлення — Джойс та історія “рідної мови”? Протиставлення, яке тішить. Д.Ч. У цьому уривку вбачаю радше кан2 тівську боротьбу і єдність протилежностей. Х. Венгринюк бунтує саме проти прометеїв2 ської культури насадження цінностей куль2 турного прогресу в найкращих комуністич2 них традиціях. Але це не свідчить про нівеля2 цію цінностей як таких. Фігура космічного Джойса в контексті нашої розмови може пе2 рерости в емблему синтезу реальностей у постмодерному письмі. І в основі такої пое2 тики — синтез українського й загальносвіто2 вого надбань. Гадаю, ця гіпотеза, яку вже тричі (якщо не більше) ми висловили, під2 твердиться в серії публікацій із шухляд чи збірок молодої поезії, яку друкуватиме “Сло2 во Просвіти”. І нехай кожен читач вирішить для себе, маємо ми рацію чи ні.
Молода країна · “Підхопивши українське поетичне знамено...” · с. 13сторінка оригіналу ↗ Леонід КЛИМЧУК, голова Коростенського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
У нормальній країні все суспільно потріб2 не нове виникає спершу просто так, лише як потреба для утвердження чиєїсь особистості. Саме так в результаті демократизації україн2 ського життя і виник у місті Коростені на Жи2 томирщині літературний конкурс аматорів “Просто так” — начебто лише для їхнього ін2 телектуального самоствердження. Та вже проведенням десять років поспіль конкурс підтвердив і суспільну потребу. Зі щорічного містечкового змагання на свято Покрови вузького кола любителів художнього слова він невдовзі переріс у щовесняний Всеукра2 їнський літературний фестиваль поетів, про2 заїків, гумористів, літературних критиків, ди2 тячих письменників, шкільної молоді. Розширився формат і представницька географія учасників конкурсу, зросли вимоги до них і їхня художня майстерність, посили2 лася фінансова спонсорська та громадська підтримка. Тож цього року в оргкомітет літе2 ратурного конкурсу надійшло вже понад 500 заявок на участь майже з усіх областей Укра2 їни і навіть із сусідніх країн. Усі ці позитивні зміни відбулися завдяки земляцькій органі2 заційній діяльності заступника генерального директора УНІАН Валерія Нечипоренка, його плідній співпраці з міським головою Володи2 миром Москаленком, участі заступника го2 лови правління Національної спілки пись2 менників України Василя Шкляра. Підвищився рівень інформаційного за2 безпечення “Просто так — 2009”: долучили2 ся “5 канал”, газети “Дзеркало тижня”, “Ки2 евские ведомости”, тижневик Національної спілки письменників “Літературна Україна”. Зріс рекламний інтерес до цього фестивалю вітчизняних виробників. Увага відомих бізнесових і медіаструктур до такого, здавалося б, звичайного провін2 ційного літературного конкурсу викликана передусім певною визначеністю організато2 рів з його метою як націєтворчого проекту, коли торік напередодні фестивалю провели в його рамках художню акцію “Література свіжого повітря”. Хоч у ній має право висту2 пити з читанням власних творів кожен охо2 чий, домінують тут здебільшого юні творчі особистості зі свіжим, оригінально2образ2 ним сприйняттям дійсності. Вони самі де2 мократично визначають переможців, які, ми2 наючи попередній оргкомітетський відбір, відразу стають конкурсантами фестивалю. Так і цього року вони безпомильно визначи2 ли справді найкращих з2поміж себе в жанрі прози та поезії. Ніхто не заперечить, що нове життя ново2
го прагне слова. І це слово повинні сказати молоді, підхопивши українське поетичне знамено знищених компартійно2імперською системою провісників духовного українсько2 го відродження Василя Симоненка й Василя Стуса. Саме заради пошуків таких авторів “літератури свіжого повітря” керівники діло2 вих структур і головні редактори газет “Дзеркало тижня” Володимир Мостовий і “Літературна Україна” Михайло Сидоржев2 ський стали брати активну участь в організа2 ції й проведенні фестивалю. Адже відпові2 дальні представники української еліти вже чіткіше, ніж організатори і журі фестивалю, відчули значення для українського націо2 нального відродження такого “освіжаючого” формату заходу, який і визначає його сус2 пільний сенс. Проте це поки що, на жаль, не до кінця усвідомили самі організатори і члени журі лі2 тературного фестивалю, що засвідчено їх2 ньою недостатньою увагою до нововведеної акції. До певної міри про це свідчать і невід2 значення ними знакової новели коростен2 ської гімназистки Альони Відливанної, яку юні учасники акції визнали як справжню “лі2 тературу свіжого повітря”. Тож ученицю від2 значили лише призом міського голови. До цього докору можна додати і неспромож2 ність оргкомітету допомогти в подоланні бю2 рократичного спротиву дирекції однієї з ки2 ївських шкіл для приїзду її учениці Катерини Луганської на фестиваль, поетичний твір якої “Листи” заочно було визнано одним з найкращих. Попри все, фестиваль пройшов органі2 зовано, об’єктивно і професійно спрацюва2 ло журі, високу планку вимогливості до ху2 дожніх якостей творів постійно підтримував його голова письменник Василь Шкляр. Отож гран2прі фестивалю заслужено було присуджено молодій, але вже знаній поетесі з Теребовлі Тернопільської області Наталії Пасічник. Вона, за її словами, отримала доб2 ре профінансовану перемогу: ноутбук, 2 ти2 сячі гривень від оргкомітету фестивалю, ти2 сячу гривень від міського голови та ще й приз від компанії “Плеяди”. Серед поетів першою премією було від2 значено киянина Анатолія Мойсеєнка, дру2 гими — Дмитра Лазуткіна з Києва та Богдану Вовкодав із Коростеня. Призи від міського голови та компанії “Плеяди” за добірку поезії вручили студентці Київського інституту жур2 налістики Анні Подлужній. Серед прозаїків перші премії вибороли Раїса Плотнікова з Лубен Полтавської облас2 ті та киянка Євгенія Кононенко. Третю пре2 мію присудили прозаїкові Олегу Романенку з Боярки Київської області. Призом міського голови відзначили і коростенку Оксану Гера2 щенко. За літературно2критичні статті дру2 гою премією нагороджено киянина В’ячес2 лава Левицького, третьою — Ольгу Ляснюк з Луцька. Призом міського голови відзначено тернопільчанку Тетяну Дігай. Цього року журі вирішило не присуджу2 вати премій фестивалю жодному з гуморис2 тів. Серед них призами міського голови від2 значили Богдана Ладаная із Самбора Львів2 ської області, Олександра Хоменчука з Лю2 бомля Волинської області й Валентину Пав2 ленко з Хмільника Вінницької області. За твори для дітей третіми преміями відзначено Юлію Багінську з Коростеня та Людмилу Клименко з Луганська. Призами міського го2 лови нагородили Галину Бовсунівську з Ні2 жина Чернігівської області та киянку Аллу Дибу. За дитячі твори премії отримали киян2 ки Катерина Луганська й Інга Токарєва, а та2 кож коростенка Марина Піонтківська. Тож черговий десятий Всеукраїнський лі2 тературний фестиваль “Просто так” минув без помпезних урочистостей.
Арт2калейдоскоп · “Найбільша розкіш була залишатися з його словом наодинці”. · с. 14сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
вдячності виступили президент Міжнародного фонду Святої Марії Ганна Матіко2Бубнова, отець Ана2 толій, духовний наставник Юрія зі Свято2Макарівської церкви, поет Владлен Ковтун, меценат Володи2 мир Романенко, який безкорисли2 во допомагає родині у побуті й творчості — видає диски та книжки поета. А ми щиро дякуємо організато2 рам вечора за зустріч із прекрас2 ним.
19902го, коли уславлений диси2 дент і лауреат Нобелівської премії Алєксандр Солженіцин, якого ба2 гато хто вважав зразком демокра2 та, повернувшись із вигнання, на2 решті заговорив про те, як, на його думку, слід “облаштувати Росію”. Від тих його слів війнуло таким дрі2 мучим тоталітарним дикунством, такою зверхністю шовініста2вели2 короса, що всі аж оніміли. Лупейко першим дав гідну відповідь на ім2 перські зазіхання. Три книжки Віктора Лупейка — “Кайдашизм, або Доки ж будемо самоїдами”, “У світі українських ін2 телектуалів”, “Світочі і лжепроро2 ки”, а тепер і “Витязі української духовності” рекомендовано Мініс2 терством освіти і науки України як навчальні посібники для студентів гуманітарних спеціальностей ви2 щих навчальних закладів. Слід віддати належне історико2 ві Лупейку: опрацьовано надзви2 чайно великий обсяг літератури, архівних матеріалів, розібрано ці2 лий пласт історії, щоб явити сус2 пільству феномен світочів духов2 ності, збудити інтерес до вивчення їхньої спадщини.
Арт2калейдоскоп · “Найбільша розкіш була залишатися з його словом наодинці”. · с. 14сторінка оригіналу ↗ Лідія ЛУЦЕНКО
Відбувся творчий літературно2 мистецький вечір молодого тала2 новитого поета, члена Національ2 ної спілки письменників України, лауреата літературно2мистецької премії ім. Дмитра Луценка “Осіннє золото”, лауреата багатьох пісен2 них фестивалів Юрія Тітова. На розсуд глядачів було представлено найкращі пісні з нового компакт2 диска “Зву тебе я золотою долею”, який презентували на концерті. Сила духу, любові й добра у творах Юрія Тітова настільки гли2 бока, аж важко повірити, що вони належать перу людини з особливи2 ми потребами. Поезія, яка ллється з його душі, — то поезія добра й любові. Юрій відгукується на всі болі сьогодення. І радіє, коли чує свої вірші й пісні по радіо чи на концер2 тах. Усі, хто побував на презентації, не залишилися байдужими до пое2 та і його творів. Спостерігаючи за глядачами, я помітила, як змінювались їхні об2 личчя, коли вони слухали вірші чи пісні поета. Люди плакали, аплоду2 вали і раділи, бо бачили неймовір2 ний приклад мужності юнака, його
Олена ШУЛЬГА
У кожного народу є постаті пер2 шої величини, яких не затьмарює ні пил століть, ні забуття, ні заборони, ні оббріхування. Саме про таких сві2 точів пише Віктор Лупейко. До книж2 ки увійшли нариси2роздуми про ви2 датних діячів українського Відрод2 ження і недавнього часу. Вона стане незамінною вчителям, старшоклас2 никам, усім, хто глибоко цікавиться історією й особистостями, які впли2 нули на історичні процеси. Це не просто біографії, а де2 тальний опис життя і діяльності ви2 датних постатей. Спадщина цих ді2 ячів української культури і досі май2 же недоступна для шкільного вчи2 теля2практика, а видання минулих століть можна знайти у книгозбір2 нях вищих навчальних закладів ли2 ше в окремих примірниках. До книжки увійшли нариси нині покійного Олександра Лупейка, сина й однодумця Віктора Юхимо2 вича, “Слобожанський гарт”, “У хвилях різнокольорових револю2 цій”, “Під чужим небом” про Мики2 ту Шаповала з коротенькою перед2 мовою батька.
Микола Вінграновський виступає в Будинку кіно (Київ, 4 грудня 1986). Фото Дмитра Чередниченка (в Україні друкується вперше)
Галина КИРПА
7 квітня 1961 року “Літературна газета” друкує добірку віршів Ми2 коли Вінграновського, які, за сло2 вами Івана Дзюби, “лишилися в ук2 раїнській поезії її непритьмянілими перлинами”. З’ява того могутнього таланту стала подією назавжди. Відтоді хотілося знати про все, що родини, яка покладається на самих себе, хоч Юрко потребує не лише моральної, а й матеріальної допо2 моги. Прожити на мізерну пенсію чи батьківський заробіток майже неможливо. Та поруч — мама, Лідія Петрівна, без неї Юрко не уявляє життя. Тільки мама розуміє погляд синових очей, вгадує його бажання. Внутрішні резерви людини не2 вичерпні й незбагненні. Юрій лю2 бить музику, книжки, природу, ман2 дрівки. Особливо вразила його по2 їздка до Канева, на могилу Кобзаря. У Національній опері Юрій от2 римав абонемент на безплатне відвідування вистав. Нещодавно відбулася зустріч поета зі студен2 тами Національного гуманітарного університету та учнями Київської гімназії №32, які читали вірші й ви2 конували пісні Юрія Тітова. Це для автора — натхнення для творчості, адже він теж студент університету “Україна”, представники якого по2 дарували йому фотоапарат. Пісні й поезії, які звучали на кон2 церті Юрія Тітова, можна охаракте2 ризувати його рядком: “Я люблю. І в жаринах свічуся на добро…” Творчий вечір у Будинку вчите2 ля підтвердив взаємну любов його шанувальників, народних артистів
України Анатолія Паламаренка та Віктора Женченка, які читали вірші поета. Численні глядачі щиро вітали оплесками Юрія Тітова, його маму Лідію Петрівну, батька Миколу Лео2 нідовича і хрещену маму його пі2 сень — Тамару Іванівну Луценко, а також ведучу Нелю Даниленко та виконавців пісень Маркіяна Свята, Світлану Мирводу, Оксану Калін2 чук, Віктора Шпортька. Із теплими словами поваги та
Арт2калейдоскоп · “Найбільша розкіш була залишатися з його словом наодинці”. · с. 14сторінка оригіналу ↗ Олександр ДРОБАХА, член НСПУ, голова Вишгородсько2 го районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Не раз у Хотянівці, у Вишгороді згадуються поетичні рядки нашого земляка Кузьми Грищенка. 102й… 152й… 182й рік Української Неза2 лежності… У газетах, на радіо зву2 чать імена, виблискують ордени, медалі на грудях тих, хто служив чу2 жій імперії. Нині багато з нас заплу2 талися: де справжні подвижники і герої української справи, а де слуги імперії, далекої нам культури? Ось вони під прикриттям лицемірних гасел: “визвольна місія” тощо кра2 суються в деяких українських музе2 ях (точніше, в музеях самоокупації). Якось вдалося розшукати у кни2 гозбірні Вернадського повідомлен2 ня про Кузьму Грищенка, визволе2 ного зусиллями закордонних укра2 їнців з нацистського концтабору… Українські патріоти посприяли виданню першої збірки поезій “Гримлять дороги” у Празі 1944 ро2 ку під псевдонімом Олесь Журба (виявити мені цю книжку в київ2 ських книгозбірнях не вдалося). Кузьма Грищенко вчителював у Микільській Пустині, згодом працю2 вав на Київській ГЕС. Був добре зна2 йомий із Михайлом Стельмахом, зустрічався з Павлом Тичиною, Во2 лодимиром Сосюрою… Після конц2 табору, як і багато нашого люду, по2 невірявся в Західній Європі. Тужив за рідним краєм, врешті довірився шаленій радянській пропаганді, по2 вернувся додому 1946 року. Поба2 чив: тут триває поневолення україн2 ців, у Західній Україні кипить націо2 нально2визвольна боротьба. 1948 року Кузьму Грищенка за2 арештували, прирівняли до дивер2 санта і терориста й засудили на 25 років. У виданнях “Літературна Ук2 раїна” (10.04.2008), “Вечірній Київ” (7.03.1997), спогадах поета Василя Борового (м. Харків) — коротень2 кий життєпис, вірші 1940—502х ро2 ків. Чи не в тім була крамола поета, що в них бринить туга за Україною, за Хотянівкою, рідними? Тримаю невеличку збірку “Не2 вольничі пісні”, яку зберіг побра2 тим нашого земляка Антон Жданюк з Костополя Рівненської області й видав за його кошт Анатолій Кар2 пюк 2005 року. У поезіях — страж2 дання і непокора. Тюремники довідалися про йо2 го твори й застерегли: — Брось пісать стіхі — сгноім! — Ось тоді й перестану! Про Кузьму Грищенка як уні2 кальний талант, нищений табора2 ми, згадує в “Літературній Україні” письменник зі Львова Тарас Сали2 га: “Вірші Кузьми Грищенка — суво2 рий реалізм тюремного буття”. Після повернення з таборів здоров’я було підточене Запо2 ляр’ям. Однак трудився, допома2 гав сім’ї й писав захалявне. Потім потрапив в аварію. Ставши інвалі2 дом, наполегливо працював над написаним раніше. Мав намір ви2 дати збірку… Та не судилося. Із листа Жданюкові: “Куди не поткнешся — сама брехня: обіцян2 ки, паскудство, лицемірство. Ось коли відчув огидність нашої “спра2 ведливості”: людина людині — брат, друг і т. д.” Кузьма Грищенко пішов із жит2 тя 27 квітня 1973 року. Поховали на цвинтарі Берківці. Та маємо його “Невольничі пісні”, які видали кос2 топільці. Маємо змогу ознайоми2 тися, вникнути у трагічну долю і вір2 ші нашого земляка2поета. Його рідна школа у рідному се2 лі має таки здійснити давній намір створити меморіальну кімнату пое2 та, а сільській раді на чолі з Воло2 димиром Грищенком варто по2 сприяти, щоб односельці назвали одну з вулиць іменем краянина. Пам’ять одухотворює життя.
Арт2калейдоскоп · “Найбільша розкіш була залишатися з його словом наодинці”. · с. 14сторінка оригіналу ↗ Імена багатьох духовних провідників нашого народу, які утвердили вітчизняну культуру серед світових, лише віднедавна відомі загалові. За тоталітарних часів їх піддавали оcтракізму, їхні твори забороняли, інших знаємо як видатних “російських” діячів. Проте саме українці явили світові “Повість минулих літ”, “Слово о полку Ігоревім”, “Руську правду” (Ярослав Мудрий), “Повчання…” (Володимир Мономах), “Слово про закон і благодать” (Іларіон) та інші історичні пам’ятки, які засвідчують надзвичайно високий інтелектуальний рівень далеких у часі, але близьких за духом наших предків. У надрах українського Середньовіччя — одухотворені постаті високоосвічених письменників, духовенства, воїнів, які дивували Європу інтелектом. Про них, а також про їхніх спадкоємців — нова книжка історика, письменника, заслуженого вчителя України, лауреата літературних премій імені Григорія Косинки і “Благовіст” Віктора Лупейка “Витязі української духовності”.
Вiктор Лупейко виступає як іс2 торик, літературознавець і критик. Звичайно, не в усьому він першо2 відкривач, бо багато фактів відомо з інших джерел, але заслуга автора в тому, що він тлумачить їх із пози2 ції небайдужого, що всі вони зібра2 ні під однією обкладинкою. Віктор Лупейко — уродженець Донеччини (тієї її частини, що істо2 рично належить до Слобожанщи2
ни), який пов’язав свою долю спершу з Прикарпаттям, де, закін2 чивши історико2філологічний фа2 культет Івано2Франківського педа2 гогічного інституту імені В. Стефа2 ника, тривалий час жив і працював учителем, а згодом із Київщиною, де живе й активно, попри вже по2 важні літа, працює. Вперше його ім’я голосно й безкомпромісно прозвучало на весь іще тоді СРСР
Арт2калейдоскоп · “Найбільша розкіш була залишатися з його словом наодинці”. · с. 14сторінка оригіналу ↗ Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
він робив: що писав, знімав, говорив. Не обходився увагою жо2 ден його вечір, мало того — кожен вечір ставав подією. Надто для нас — молодих і необтесаних. Як за2 раз бачу: сягнистою ходою він, мов той баский кінь, що мчить проти вітру, виходить на сцену. Постава — горда, очі — гарячі. Лицар нації. Уособ2 лення української гід2 ності. Носій несхитної правди. Щедро обда2 рований оплесками, він починає чародіяти словом, і від того дійства його слову стає затісно в залі. Воно мовби протинає стіни — здіймається до небес і розпросторюється на всі небокраї. На сцені — характерник, що привселюдно обертається в човен, у бджолу, в дерево, в квітку, в дощ, у чорта, у вечір та й у все, що є су2 щого на цьому Божому світі. На сцені — маг, що словом малює рід2
ні серцю краєвиди — Дніпро, степ, небо, зорю, ліс, водночас освячую2 чи їх такою любов’ю, від якої вони стають безмежно святими й перед ними хочеться вклякнути, як перед іконами. Але, звісно, найбільша розкіш була залишатися з його словом наодинці. Пам’ять нанизувала цілу вервечку слів, викладала з них уні2 кальну мозаїку неповторних “він2 гранізмів”, що потім будь2де й будь2коли могли зринати на гадку: “і хилитався човен до човниці”, “піввітру пахло ще теплом, йо2 генька ж половина ішла”, “коло те2 бенько я — дивись”, “один, як ніко2 линьки”. Напевно, в жодній літе2 ратурі світу немає схожого на ньо2 го поета… Хрестоматійний Шевченків ше2 девр “Садок вишневий коло хати” немов знаходить продовження в хрестоматійному шедеврі ХХ ст. “Ластівко біля вікна”, де своєрід2 ною заповіддю нації звучить суто вінграновське прагнення вдатися “в небо, Вітчизну і волю”. Надзвичайно людяна, тонка й зворушлива проза (“Гусенятко”, “Батько”, “Первінка”, “Манюня”, блискучий роман “Наливайко”, іс2
торичні есеї “Чотирнадцять сто2 лиць України”) — усе те писано ру2 кою Поета, і всіма тими творами він якось побожно й по2чоловічому шляхетно цілував “руку свойому народу”. То був його, вінгранов2 ський, вияв найвищої любові… Микола Вінграновський поки2 нув білий світ наприкінці весни 20042го, коли травень уже готував2 ся прочиняти віконце в літо. Чаро2 дій зійшов зі сцени, лишивши не2 видимим для стороннього ока свій останній краєвид. Що діялося в го2 рішньому небесному світі, коли зу2 пинилося серце Поета? Чи закала2 тали там дзвони, чи запала така ти2 ша, що було чути, як на дереві рос2 те новий листочок? І, либонь, у тій надтишній тиші його гучний голос перейшов на шепіт: Може бути, що мене не буде, Перебутній час я перебув, Але будуть світанкові губи Цілувати землю молоду… Атож, сталося непоправне — Поет перебув свій час. Його човен, по вінця повен земних радощів і страждань, перехопила течія часу іншого й понесла туди, де перебут2 тю немає кінця2краю. Течія, що за2 бирає навіть найкращих…
Арт2калейдоскоп · “Геніальні особистості — виразники споконвічної духовної сутності народу”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
міста Верони, який подякував укра2 їнцям за яскравий виступ, а також передав сувеніри для мера Одеси. Хор “Квінта” вже запросили на наступний конкурс, який відбудеть2 ся у Вероні наступного року. Колек2 тив готує нову програму і запис диска з конкурсним репертуаром.
брали недоброзичливці за горло Україну, а істина відкриється і са2 моствердиться всупереч найпід2 ступнішим зловорожим інсинуаці2 ям. Хай там що, а Національна ака2 демія наук невдовзі змушена буде визнати під тиском незаперечних доказів і заявити на повен голос, що український рід сущий на Зем2 ній кулі від первоз’яви людини на обширі, де досі етнічні українські землі. Геніальні особистості — ви2 разники споконвічної духовної сут2 ності народу, носії генної пам’яті. І саме цим вони цікаві світові. Саме неповторним національним збага2 чують скарбницю вселюдських ду2 ховних надбань. Нещастя українських талантів утому, що вони деформувалися в лещатах жорстокого національно2 го гніту. Хоч якою могутньою була внутрішня потуга, а творче волеви2 явлення приносило й небажані плоди. Визначальне ж те, що М. Гоголь — характерник із характерників, чародій, знавець людської душі. Цим і вражає п’єса “Одруження”. Автор вникає в таємниці, бачить недоступне поверховому поглядо2 ві, відкриває вселюдське, вказує глядачеві на приховане в його ха2 рактері, допомагає розуміти себе, власну природу. “Одруження” на кону україн2 ського театру подано в перекладі Остапа Вишні. Майстер гумору грі2 шив схильністю до просторіччя. Завідувачу літературної частини слід вимогливіше поставитися до редагування. До прикладу, нарече2 на після цілковитого розчарування сахається претендентів на її руку й серце: “Пошли всі вон!” Чи ж не ко2 лоритніше прозвучала б грамотна фраза: “Ідіть усі геть!” Але ж знає2 мо, що вистава шліфується. Нові глядачі не розчаруються.
Арт2калейдоскоп · “Геніальні особистості — виразники споконвічної духовної сутності народу”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Ганна КОСТАНОВИЧ, просвітянка, м. Рівне
Нещодавно в залі Рівнен2 ського музичного училища РДГУ відбувся творчий вечір2звіт вик2 ладача класу бандури, заступни2 ка голови обласного відділення Національної спілки кобзарів Ук2 раїни, просвітянина Назара Во2 лощука за участю студентів Се2 рафими Квач, лауреата Всеукра2 їнського конкурсу виконавців на народних інструментах “Прове2 сінь”; Оксани Денисяки, лауреа2 та обласного конкурсу бандурис2 тів ім. А. Грицая та випускників минулих років Тетяни Єсіпової, лауреата обласного конкурсу бандуристів ім. А. Грицая, викла2 дача класу бандури Острозької музичної школи; Тетяни Мельни2 чук, солістки2вокалістки Дубен2 ського районного будинку куль2 тури; Надії Білецької, викладача класу бандури Вербської музич2 ної школи. У вечорі взяли участь також ансамбль бандуристок училища під керівництвом Ми2 рослави Очеретяної, володарки гран2прі обласного конкурсу бандуристів ім. А. Грицая, учні Острозької музичної школи Олександра Ковлєва, лауреат обласного конкурсу бандуристів ім. А. Грицая, та Роман Микитюк, володар гран2прі обласного ог2 ляду2конкурсу серед учнів му2 зичних шкіл, лауреат Всеукраїн2 ського конкурсу бандуристів “Кобзарська юнь” (клас виклада2 ча Т. Єсіпової), Юлія Щепанська, переможниця Рівненського від2 біркового туру, фіналістка Всеук2 раїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики “Чер2 вона рута22009” та концертмей2 стер Аліна Данилюк. Творчим звітом Назар Воло2 щук укотре засвідчив, що він — вимогливий, сумлінний викла2 дач, адже його учні продемонс2 трували високий рівень виконав2 ської майстерності в номінаціях бандурист2інструменталіст, бан2 дурист2співак, виконуючи ка2 мерну сюїту, прелюдію і фугу, концертні п’єси, українські на2 родні пісні, пісні та п’єси сучас2 них українських композиторів. У високому виконавському рівні викладача Н. Волощука присутні переконалися під час його виконання старовинних ук2 раїнських кантів у супроводі діа2 тонічної старосвітської бандури, народної пісні у дуеті з солістом обласної філармонії Миколою Швидківим та інструментальної фантазії Г. Китастого “Гомін сте2 пів України” на чернігівській бан2 дурі із застосуванням модерних комп’ютерних електрозвуків. Із палким вітальним і подяч2 ним словом до Назара Волощука і всіх бандуристів звернулася Світлана Хомяк, заступник на2 чальника управління культури і туризму облдержадміністрації. Теплим словом згадав Назар Во2 лощук своїх перших учителів гри на бандурі з Рівненської музичної школи №1 ім. М. Лисенка Ольгу Кравчук і Людмилу Фусік, викла2 дача музичного училища Анато2 лія Грицая та професора Львів2 ської національної музичної ака2 демії ім. М. Лисенка, заслужено2 го діяча мистецтв України Васи2 ля Герасименка.
Арт2калейдоскоп · “Геніальні особистості — виразники споконвічної духовної сутності народу”. · с. 15сторінка оригіналу ↗ Перемогою одеського просвітянського хору “Квінта” завершився ювілейний ХХ міжнародний хоровий конкурс у Вероні.
Олександр СТЕПАНЧЕНКО, м. Одеса
Україна вперше взяла участь у цьому престижному конкурсі, се2 ред учасників якого — колективи зі США, Хорватії, Бразилії, Німеччи2 ни, Італії. Змагалися в майстернос2 ті 1300 учасників (31 колектив), які боролися за перемогу в трьох но2 мінаціях: класичний, фольклорний і сучасний спів. Перемогу україн2 ському хору принесли сім народ2 них пісень, серед яких славетні “Щедрик” та “Розпрягайте, хлопці, коней”. Яскраве виконання одесь2 кого колективу під керівництвом Людмили Волкової стало справ2 жнім відкриттям не тільки для журі, а й для всіх учасників конкурсу. “Квінта” презентувала справжню українську пісенну культуру висо2
Вадим ПЕПА, член НСПУ
Як його почути? Дуже просто. Доступно. Скажімо, звернутися до творчої спадщини М. Гоголя. Це й зробили митці Національного ака2 демічного драматичного театру імені Івана Франка. Прислухалися до голосу геніального, не скупімо2 ся на високе визначення, письмен2 ника. До 2002-річчя з дня народжен2 ня великого майстра слова здій2 снили постановку п’єси, що так са2 мо, як і знаменитий “Ревізор”, є од2 нією з перлин класичного реперту2 ару. Порадували глядачів спектак2 лем “Одруження”. Саме порадували. І на прем’єр2 ному показі, й на наступних зал ша2 леніє від захвату. Присутні насо2 лоджуються і неперевершеним гу2 мором, дотепними вигадками літе2 ратурної основи, і витівками пер2 сонажів — чудовою грою акторів високого рівня. Це втіха для душі й серця, для очей і слуху. Не шкодую пристрасних епітетів, бо вистава того варта. Дуже колоритні й природні в образах головних героїв — жениха та звідника — народні артисти Ук2 раїни, лауреати Національної пре2 мії ім. Т. Шевченка О. Богданович та Б. Бенюк. Вони так скупані в оп2 лесках, що віддячують за любов і шану самовіддачею на межі нат2 хнення і, головне, свого щедрого таланту. Цього їм не позичати. Як і народній артистці України Ірині До2 рошенко. Їй вистачає хисту і внут2 рішнього відчуття та глибокого ро2 зуміння сутності вималюваного письменником образу, щоб відтво2 рити його відповідно до авторсько2 го задуму повнокровним, багато2 гранним. Наречена в її виконанні не лише комедію ламає, а й пере2 живає особисту трагедію в атмос2
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
Один із шляхів популяризації творів художника — випуск катало2 гу його картин, чим, зокрема, ско2 ристався рівненський митець, го2 лова обласної організації Націо2 нальної спілки художників України Феофан Бобрик. Каталог вмістив репродукції полотен майстра різних жанрів; тут представлено натюрморти, пор2 трети, ліричні й історичні пейзажі. Митець, який належить до ко2 горти відомих професійних живо2 писців з оригінальним почерком у мистецтві, так прокоментував ка2 талоговий “вихід у народ”: “Я ма2
кого виконавського рівня. “Саме в пісні ми намагалися передати всю щирість української душі. Ми пода2 рували глядачеві не лише частку нашої культури, а й ту любов, яка палає в серці кожного з нас. Вва2 жаємо, що саме в цьому таємниця нашого успіху”, — зазначила керів2
фері потворних соціальних обста2 вин. Це той сміх крізь сльози, яким великий чарівник М. Гоголь вразив сучасників і не перестає дивувати наступні покоління. Виходжу з того, що більшість обізнана зі змістом п’єси. А для тих, хто нічого не відає, варто ска2 зати, що йдеться про сватання гур2 ту претендентів до дочки багатого купця, яка засиділася в дівках. Їй аж пече заміж. А вибирати випадає з2поміж ловців здобичі й чинів. Як же проклюнутися сердечній любо2 ві, коли душать приморозки холод2 них розрахунків? І смішно, й гірко. Коло персонажів нешироке,
тож є змога не оминути нікого з ви2 конавців. Насамперед долучимо до прекрасної половини заслужену артистку України Любов Кубюк у ролі свахи й Анжеліку Савченко — рідну тітку невдахи2нареченої. І же2 нихи — як на підбір: народний ар2 тист України Л. Сердюк, заслуже2 ний артист України В. Мазур, О. Логінов, Ю. Ребрик. А належної взаємодії, злагодженості надав ан2 самблю режисер2постановник В. Козьменко2Делінде. На афішах зазначено, що декорації та костю2 ми — його праця. Відзначив би ще й вишуканість кольорової гами, яка впродовж усього дійства милує зір. Звернуся принагідно до моло2 ді. Жити в Києві чи бути в Києві й не навідатися до театру, не побачити на сцені провідних українських ак2 торів — означає обкрадати себе, збіднювати світогляд, звужувати сприйняття дійсності. Наші сучас2 ники — талановиті особистості, во2 ни поряд. Неприємно від охаювання, пап2
люю те, чого прагне душа, те, що близьке людям. Наприклад, прості мотиви природи спонукають за2 мислитися над вічними проблема2 ми буття. Своєрідне продовження цього діалогу з природою — на2 тюрморти. Близька мені історична тематика. Загалом картин дуже ба2 гато. Але навіть на виставках їх ба2 чить обмежене коло людей. Розв’язати цю проблему, хоч і у трохи звуженій, репродуктивній формі, дає змогу каталог, який ро2 зійшовся по всій області. Видано його за сприяння Рівненської об2 ласної держадміністрації й облас2 ної ради відповідно до обласної Програми розвитку книговидавни2 чої справи”.
ник хору Людмила Волкова після повернення з Італії. На церемонії нагородження переможцям вручи2 ли кубок з гравіруванням “Ottimo” (чудово) і грамоту від голови журі Ліно Пазетто. Після перемоги в конкурсі одеських просвітян прийняв мер люження, брудними потоками яко2 го віднедавна накривають будь2що українське в Україні, особливо ж у духовній сфері. Ниву культури ви2 топтують не так невігласи, як упе2 реджені недоброзичливці й злісні ненависники. І довкола імені М. Гоголя стіль2 ки крутійства, що де там упокоїти2 ся його прахові! А створене ним дотепер різні політичні сили натя2 гують на свій копил. Скажімо, в Ук2 раїні, навіть попри наміри О. Дов2 женка, С. Бондарчука так і не вда2 лося здійснити постановку фільму за повістю “Тарас Бульба”. Та цьо2 го року пасинок колись всесильно2
го в літературі й культурі О. Корній2 чука ошелешив кіноглядачів кри2 вавими сценами побоїщ, катувань, мордувань та чадом розгульних пиятик. Розумної думки, світлої ідеї — кіт наплакав. Обчикрижено життєствердні паростки, з якими автор першооснови продерся крізь рогатки нещадної царської цензури. Скроєно по2ремісниць2 кому за лекалами нинішнього не2 українського політиканства. На за2 міну огиднішого від кари єгипет2 ської гноблення нагнуто вільнолю2 бивих у ярмо підданства рабо2 власникам чужої породи. Як ска2 зав би сам Гоголь, чортзна2яка земля під ногами козацтва і чорт2 зна2якого народу вони рідні діти. І чортзна в ім’я чого проливають кров та жертвують життями. На жаль, учені й друковані да2 лекі від розуміння головного, не2 спроможні осягнути глибінь душі Гоголя, не здатні збагнути, що вона — українська. Отже, з вічності. Хоч би якими хитромудрими лапищами
Рідний край · “Прекрасний за величністю і новизною”. · с. 16сторінка оригіналу ↗ У селі Набережне Демидівського району, на батьківщині Миколи Жулинського, людини зі світовим іменем, академіка, письменника, політика, державного та громадського діяча, з’явилась духовна святиня — двоярусний храм, верхню частину якого освятять на честь Святої Трійці, а нижню — на честь Святого Миколая. У його підвалини заклали цеглини Президент України Віктор Ющенко, письменники Ліна Костенко, Оксана Пахльовська, Іван Драч, Володимир Дрозд, Ірина Жиленко, артисти Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Дмитро Гнатюк, Богдан Ступка. Будівництво храмової споруди зініціював Микола Жулинський. Він вклав у нього свій талант, кошти і частинку серця.
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
— Заповітна мрія збудувати у рідному селі православний храм — ще з дитинства, — зізнається Ми2 кола Григорович. — Адже у Набе2 режному, яке раніше називалося Новосілками, церкви не було. Лю2 ди ходили на молитву до сусідніх сіл, насамперед у Боремель, де церковним старостою був мій дядько, мамин брат Клим Волянюк. Саме його бачення значимості ду2 ховності й материнські почуття Климихи, велич її молитви за дітей одного разу настільки пройняли моє серце, що написалася новела. Мене завжди неприємно вра2 жала другорядність Новосілок — від того, що першого дня Трійці ба2 тюшка правив Службу Божу в Бо2 ремлі, а лише потім, наступного дня, приїздив до нашого села, щоб тут відправити літургію. Дитяча ревнивість, яка з рока2
Настоятель храму о. Іван благословляє парафіян ми не вивітрилася з душі, а най2 більше, звичайно, прагнення долу2 читися до того, аби рідні терени мали своє духовне осердя для згуртування і молитви, підштовхну2 ли мене до задуму звести у селі церкву. Задум почав втілюватися у реальність на початку дев’яностих років минулого століття. Тоді я з другом, людиною високих духов2 них та патріотичних покликань Ле2 онідом Піддубним умисно поїхав до села, щоб вибрати місце для храму. Хотілося, щоб бані майбутньої церкви було видно зі знаменитих Козацьких могил, із села Товпи2 жин, звідкіля родом мій батько, із далеких далей. І таке місце знай2 шлося на високому березі річки Стир. Воно овіяне славою, адже неподалік — захоронення козаків та селян, які брали участь у виз2 вольній боротьбі українського на2 роду під проводом Богдана Хмель2 ницького. Більш того, саме у цю могилу вже набагато пізніше захо2 ронили загиблих воїнів УПА. Тож на знак пам’яті про оборонців України над курганом з’явився високий хрест, який, до речі, уночі яскраво світиться. Щодо архітектурних особли2 востей церкви, то мені хотілося, щоб вона відзначалася модерном. Я навіть привозив у село архітекто2 ра з Канади Радислава Жука. На моє прохання він виготовив проект — прекрасний за величністю і но2 визною, але водночас мені здало2 ся, що земляки як представники селянського роду такий модерн не вельми сприймуть. Тож довелося вдаватися до усталених норм, вра2 ховувати ландшафт, земляцькі за2 пити і пропозиції. Тепер, коли храм постав у своїй красі, я задоволений від спільної праці. До будівництва долучалися земляки, друзі, пара2 фіяни і благодійники, які хотіли за2 лишатися невідомими. Низький ук2 лін усім!
Ікона — у дарунок (владика Євсевій, ректор Національного університету “Острозька академія” Ігор Пасічник, академік Микола Жулинський)
Рідний край · “Прекрасний за величністю і новизною”. · с. 16сторінка оригіналу ↗ Шановний добродію і добродійко! Запрошуємо 7—8 червня, на Святу Трійцю, взяти участь у Фестивалі народної творчості “Волинська Трійця”, який проводить Національна рада з питань культури і духовності при Президентові України, Національна спілка майстрів народної твор: чості, Волинська та Рівненська обласні державні адміністрації у селі Набережне, що на Рівненщині; відвідати Будинок:музей в Новограді:Волинському, де народи: лася Леся Українка, побувати у м. Дубні з нагоди 200:річчя з дня народження М. В. Гоголя, поклонитися героям:козакам у Пляшеві на Козацьких могилах. Другого дня Трійці — у день відкриття Фестивалю “Волинська Трійця” — Пат: ріарх Української Православної Церкви Київського Патріархату, Його Святість Фі: ларет освячуватиме церкву Святої Трійці в селі Набережне Демидівського району Рівненської області.
Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р.
Ш е ф 2 р е д а к т о р Павло МОВЧАН
Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА
Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК
Перший заступник головного редактора
Ніна ГНАТЮК 279249247 Заступник головного редактора
Петро АНТОНЕНКО 279249247 Заступник головного редактора з виробничих питань
Наталія СКРИННИК 278201230 (тел/факс)
Відповідальний секретар
Ірина ШЕВЧУК Відділ культури
Сергій КЛИМКО 279249247 Відділ просвітянської роботи
Надія КИР’ЯН 270255257 Відділ коректури
Олена ШУЛЬГА 278263269 Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278263269 Інтернет2редактор
Євген БУКЕТ 279239255
Черговий редактор
Сергій КЛИМКО
Бухгалтерія 279241246
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10*Б, м. Київ, 01001
E*mail: slovo_prosvity@ukr.net
http://slovoprosvity.org.ua
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301221 Наклад у травні — 36 700
Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.
При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 4,27 грн. на 3 місяці — 12,36 грн. на 6 місяців — 23,42 грн.
0 9 0 2 1
4 820095 780016