Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Ми як нація, як народ належимо цілому світовій перебуваємо в світовому контексті”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

«МОЯ ПРОФЕСІЯ — ПЕРО»

Слово Просвіти, №21 за 2009 рік

— Романе Івановичу, смію зарахувати себе до тих читачів, що прочитали майже все, написане й опубліковане Вами. Почала з “Мальв” студенткою, а роман “Манускрипт з вулиці Руської” відношу до найзахопливіших в нашій українській прозі: інтригуюча фабула, історичні факти, правда і вимисел творять справжнє диво; тут і еротика, й демонологія, і містика, й елементи трилера, інтрига і фарс, і багато чого іншого, що нині ледь спинається на ноги… Дух середньовічного Львова відтворений настільки майстерно й уміло, що читач, захоплений виром подій, сам стає співучасником цього то веселого, то вельми печального карнавалу… А які величні герої творять фабули інших романів — справжні титани духу Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Микола Гулак!.. Як Вам це вдається? — За письмовим столом я най2 більше можу зробити. Бо це — моє. Коли сідаєш за стіл, відкриваються канали підсвідомості. Відкрива2 ються всього раз, потрібно лише упіймати ту мить. І вона — непов2 торна. Я ніколи не мав вільного ча2 су й не знаю, коли встиг написати тих п’ятнадцять романів. І ось на2 решті закінчив цикл, який тягнув із XV століття нашої історії. Останнім є роман із часів УПА “Рев оленів на розвидні”, що його прототипом є моє рідне село… І ось той Храм, який я зводив тридцять років, вирішив доверши2 ти банею і хрестом: триптихом фі2 лософських повістей, зібраних водній книзі “Смерть Юди” (крім од2 нойменної повісті — ще “Євангеліє від Томи” та “Ренегат”) — про три категорії, які досліджував: сумнів, зраду, роздвоєння особистості… — Романе Івановичу, саме під Вашою рукою у Львові було створено Товариство україн2 ської мови і саме у Львові виник2 ла ідея реорганізувати його у Товариство “Просвіта”, члени якого багато зробили для неза2 лежності. Мені пригадалася фраза, якою Ви розпочинаєте свою книжку “Благослови, душе моя, Господа…”: “Живемо в до2 бі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або суть безсилі ко2 ригувати хід історії…” — Я закінчив другу й третю кни2 гу цих спогадів і залишаю ворота відкритими — думаю, що продов2 жуватиму, якщо мені вистачить життя і часу. В кожному разі, ті те2 ми, які розпочав у першій книзі, розвинув у другій і третій, набрали актуального звучання — тобто то2 годенного. Моє ставлення до ни2 нішнього політичного життя не змі2 нилося. Залишився оптимістом, вва2 жаю себе завзятим чи, як іноді жартівливо кажу, телячим оптиміс2 том і повторюю: “Благослови, ду2 ше моя, Господа за те, що ми діж2 далися і вибороли незалежність України”. Усе, що відбувається зараз у політиці й що ми чули із зали Вер2 ховної Ради, звичайно, прикро. Але не сказав би, що дуже небезпечно. Небезпеки тут нема: ніщо вже не поверне Україну в страшне імпер2 ське лоно. Але ми ще переходити2 мемо великі бар’єри, тому що лю2 ди наші, народ наш не усвідомив, що таке незалежність. Не усвідо2 мив, що незалежність — це нор2 мальний стан людини, нормальний стан народу. І якісь невигоди, бід2 ність і нестачі ще не означають, що в усьому винна Україна нинішня. У цьому винна совєцька система, яка знищила господаря, українську ідеологію, пригнобила українську національну ідею. Народ ще не до2 ріс до того, щоб на виборах назав2 Героєві України, лауреатові Національної премії імені Т. Шевченка, відомому українському письменнику Романові Іваничуку виповнилося 80 років. Роль цієї особистості в становленні Товариства української мови, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка неоціненна і незабутня. Від імені українських просвітян, правління та секретаріату “Просвіти”, редакції “Слова Просвіти” і всіх читачів газети щиро і щедро вітаємо ювіляра та бажаємо йому здоров’я, творчої моці й житейських радощів на многії й благії літа! жди зректися страшного явища, яке здратувало XX сторіччя, — ко2 мунізму і фашизму. І доки народ, нове покоління не дозріє до того, що треба обирати в парламент на2 ціональні сили, а не комуністів, не п’яту колону, яничарів, які й не сплять, а мріють повернути колиш2 ню владу — доки народ не візьме владу в свої руки, доти ми шкутиль2 гатимемо. Завалилася найстрашніша ім2 перія, яка існувала у світі. На її руї2 нах постає нове життя, і воно не може йти гладенько, адже відбула2 ся деструкція душ, деструкція мис2 лення; заважають лінивство, без2 господарність, невміння… Та, зрештою, яку ми освіту діставали?! У вузах половину часу витрачали на лженауки — історію партії, мар2 ксизм2ленінізм і всілякі псевдофі2 лософії. Зараз бачу цілком інше явище серед молоді. Молодь у нас прекрасна — щодня стикаюся з її запитами, вміннями і бажаннями. І сімдесят відсотків хочуть мати ґрунтовні знання мови, філософії, світової літератури. І тому нове по2 коління буде ґрунтовніше підготов2 леним і освіченішим, ніж ми. Коли буде освіта, культура, а нема “взагалі культури” — є наці2 ональна, то утвориться новий тип людини. І та нова людина прийде в той самий парламент, у держав2 ні структури. До керівництва всі2 ма ланками держави прийдуть люди, які вболівають за державу. Тож я оптимістично налаштова2 ний і писатиму правду — як зав2 жди писав. Не можна людей об2 манювати, що нам жити добре. Але нам добре тому, що ми живе2 мо у своїй державі. — Ви оптиміст, і думаю, що Ви не самотній у своєму оптимізмі. Але як тоді пояснити ту соціальну апатію, яка панує в державі? — Нам дуже багато вдалося зробити тоді, коли ще соціальної апатії не було. Коли ми боролися проти большевицької системи, апатії не було. Так склалося в істо2 рії нашого народу, що ми навчили2 ся воювати за нашу незалежність. А коли здобували її, то втрачали че2 рез заспокоєння, через те, що лі2 дери, які вели нас на боротьбу, са2 мі збавляли тон, самі заспокоюва2 лися і починали між собою всілякі “розборки”: хто більший патріот, іна тому багато втрачали. І цим ко2 ристувався ворог, який навчився бути дисциплінованим, який має школу комунізму2тоталітаризму… — Тобто ці люди впевнені, що вони не пропадуть… — Не пропадуть, бо прийшла демократична влада, ніхто нікого Фото Ксенії Гладишевої Портрет Романа Іваничука. Художник Любомир Медвідь не притягає до відповідальності за антидержавну діяльність, антиук2 раїнські висловлювання. Народ добре бачить, хто при владі: не Рух, не “Просвіта”, партії порозколюва2 лися, при владі ті, хто й раніше, тільки з новою геральдикою, но2 вою символікою, використовують її для своєї чорної діяльності. Народ зневірюється. І якби лі2 тература, яка проносила націо2 нальну ідею в імперії протягом століть і донині, мала ту саму фун2 кцію і ту саму опінію в людей, то ми стояли б на тому самому рівні. Але коли культура в людей відсунена на другий план, а маскультура — чужа для нас — наступає, коли мо2 лоді творці, які є порядними і тала2 новитими (добре їх знаю), зневі2 рюються у перспективі нашого державного життя і йдуть на копію2 вання чужих матриць, що не відпо2 відають національному духові, або шукають вихід у ситуаціях, які від2 даляють їх від найпекучіших проб2 лем і йдуть у вигадані ситуації, що їх у нашому житті не існувало. Така література перестає бути носієм національної ідеї. Можливо, я пе2 регинаю, але певен, що література передусім повинна бути естетич2 ною категорією. Ми дуже багато втратили на тому, що заанґажува2 ли літературу політично, але іншо2 го виходу не було. Новим творцям здається, що ми повинні творити тільки естетич2 ні цінності, які не мають жодного стосунку до життя політичного, ма2 теріального, тільки пошуки псевдо2 барокових форм. Це є. Тому літе2 ратура перестала бути матерією, яка несе національну ідею. Можли2 во, настане час, коли вона не муси2 тиме цього робити, але завжди бу2 де національно заанґажованою! Тому не можна понижувати той за2 даний тон національної, заанґажо2 ваної, політичної літератури, доки є загроза національній ідеї. Я не за те, щоб усі кричали “Слава Украї2 ні!” й носили вишиванки; не за те, щоб усі в кожному рядку повторю2 вали патріотичні інвективи чи фра2 зи, але обминати, вимивати цього зараз не можна. Навіть література, у певних ви2 мірах досконала, не доходить до людей, оскільки книжки дорогі, їх не видають, адже видавці шукають спонсорів для літератури, яка має попит на дешевому ринку. І від цього теж апатія: читач звик читати літературу цікаву, яка кличе до чогось. А зараз бере книжку і каже: що ж це таке? Ми ще не маємо повноцінної держави, не маємо матеріального достатку, ма2 ємо обвал гривні тощо, а вони пи2 шуть про щось таке, що треба роз2 шифровувати, або те, що зовсім не стосується нашого національного життя. Література перестала бути чинником політичним, національ2 ним. І тому люди втікають від літе2 ратури, не читають книжок — не мають за що їх купувати. Люди не мають за що дотягти до зарплати (якщо та зарплата ще є) і почина2 ють виголошувати абсурд: “Мені такої держави не треба!” У такому випадку питаю: “А що тобі треба?! Польської держави?! Московської, турецької? Ти можеш мати тільки одну державу: Україну в Україні. І розбудовуй її, працюй на неї. Бо не матимеш жодної — будеш ніхто, залишишся у вакуумі або будеш рабом Москви чи іншого якого су2 сіди, який колись покуштував укра2 їнського меду і забути смаку його не може”. Ми мусимо зараз бути войов2 ничими митцями, мусимо мати во2 йовничу культуру, мусимо бороти2 ся так, як боролися наші поперед2 ники. Згадайте, з чого починалася Українська революція. З літерату2 ри. Самвидав виготовляли, читали, переписували, сідали за нього в тюрми; за нього виганяли зі Спілки, з роботи — але боролися. Тепер усе це відпало. А ворог, який при2 йшов, який повернувся, дуже легко з цього користається. Тепер треба впрягатись у плуг і тягти воза, наладованого словом незалежність. Треба те слово на2 повнювати! Якщо духовно ми не наповнимо ті порожні або напівпо2 рожні міхи, то ніколи не матимемо досконалої незалежності. Коли був депутатом Верховної Ради, то завжди вискакував на три2 буну, як ішлося про духовну культу2 ру, мову тощо. Мої однодумці, яких щиро люблю, казали: “Романе, є важливіші справи, ніж культура!” Ая відповідав: “Нема важливіших справ, ніж культура!” Бо з культури

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин