Постаті · “Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини”. Степан Бандера · с. 10сторінка оригіналу ↗
СТЕПАН БАНДЕРА — ПРАКТИК, ТЕОРЕТИК, МІСТИК НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ
Слово Просвіти, №21 за 2009 рік
Ірина ФАРІОН, м. Львів
Феноменальною є Людина, що змогла дати назву цілому народові — бандерівці. Імовірно, прізвище роду запрограмувало його Долю і стало знаком Свободи і Незалеж2 ности поневолених українців. Своїм походженням воно сягає латин2 ської мови, з якої поширилося в ро2 манську, германську та слов’янську групи мов. Зокрема, італійське сло2 во banda означає “корогва, прапор, загін, зграя” з визначальною моти2 ваційною ознакою, що сягає гот2 ського bandwa “прапор, знак”, спо2 рідненого з дієсловом benda “пода2 вати знак”; порівняймо з давньоін2 дійським bhаh, що означає “світло”. У французькій мові це слово побу2 тує у зменшеній формі bandera (із суфіксом 2ер), що означає “пов’яз2 ка жіноча”, “стрічка”, “опаска”, “пе2 рев’язь” (порівняй бандероль, тоб2 то щось перев’язане). Якщо в поль2 ську це слово потрапило з фран2 цузької, то в українську, вочевидь, із польської зі значенням “прапор”. Справді, сам Бандера став прапо2 ром змагань за свободу українців. І досі світло цього прапора затьма2 рює декому розум… Нещадна, але одухотворена бо2 ротьба з трьома окупаційними ре2 жимами — польським, німецьким, московським — перетворила його на сакрамент любови і ненависти. Тільки героїчні особистості здатні викликати таку високу напругу по2 лярних почуттів. Де полярність — там життя. Де боротьба — там роз2 виток. Де позиція — там опозиція. У цьому сутність життя як творення і смерти як забуття чи вічности. Він своїм мисленням і чином перетво2 рив власну наглу смерть на життя його народу як нації. Життям нади2 хав, а смертю смерть подолав. Зна2 ково, що навіть польська газета “Просто з мосту” під час Варшав2 ського суду в листопаді 1935 року над С. Бандерою та його 12 одно2 думцями, звинуваченими у теро2 ристичній діяльности, зокрема вбивстві міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, писала: “Хай україн2 ських націоналістів буде тільки жменька, проте напруження жер2 товности, посвяти й героїзму тієї жменьки таке наявне велике, що йо2 го вистачає не лише на те, щоб вос2 кресити, а навіть створити націю”. Невдовзі з цієї “жменьки” поста2 ла понад трьохсоттисячна УПА, а на початку 19402х ОУН стала провід2 ною політичною силою на західно2 українських землях, у час імперії зла СРСР бандерівці — це найбільша загроза для її існування. Цікавим способом про це свідчить одна з за2 кордонних газет за 13—24 жовтня 1962 року: “Щоб оцінити важливість проблеми України для совєтського уряду, вистачить читати московську пресу і пресу “української республі2 ки”: немає дня, в якому не атакова2 но б українського націоналізму” (La Libre Belgique, Bruxelles). Нині також немає дня, аби мос2 ковські ЗМІ не паскудили українців. Тепер, попри де2юре Українську державу, націоналісти не пред2 ставлені у жодній найвищій гілці влади — ні у Верховній Раді, ні в уряді, ні в Секретаріаті Президен2 та. Хіба щойно, у лютому 2009 року, ВО “Свобода” як наступник у без2 компромісових націоналістичних бандерівських змаганнях здобула переконливу перемогу на місцевих виборах, виборовши першого націо2 налістичного голову Тернопіль2 ської обласної ради. Це і є тяглістю і вкоріненням ідеї, що, хоч і штрих2 пунктиром пробивається крізь го2
лодомори, репресії, розстріли, асиміляцію, псевдодемократиза2 цію, лібералізацію, — але набирає сили, здіймається і розкрилюєть2 ся. Аби стрімко й невпинно відбу2 валося відродження націоналістич2 ної ідеї у супротиві до лібералізації та глобалізації, варто уважно при2 дивитися до її фундаментального втілення — Степана Бандери. Ще чотирнадцятирічним Сте2 пан, довідавшись про завдані поля2 ками тортури Ользі Басараб — членкині УВО, — застосував їх до себе: заганяв під нігті голки; бичу2 вав свої плечі військовим ременем із залізною пряжкою; затискав до крови пальці, вклавши їх між двері й одвірки; припікав руки до скла наф2 тової лампи і навіть збирав з долів2 ки розлиту зупу, приповідаючи: “Їж, Степане, бо і таку юшку, може, ще доведеться тобі колись їсти”… Якось в Академічному домі у Львові зібралася група студентів, серед яких студент2правник у роз2 мові сказав: “Я до ніякої політики не мішаюся. Я — український студент, і це все!” Степан, глянувши на нього, іронічно посміхнувся, встав і вийшов. Згодом, як при2 йшов цей “неполітичний” студент до товариства і став подавати кож2 ному руку, то Бандера відвернувся, заклавши свої руки до кишені. На зауваження друга Г. Мельника, що він спричинився до неприємної си2 туації, Бандера відсік: “Як тобі це не сподобалося, можеш заскаржи2 ти мене до суду”. За десятки років такого самого “неполітичного” студента зі Львів2 ського педагогічного університету Б. Сташинського завербували мос2 ковські служби, і він — “неполітич2 ний” — убив Бандеру. Не менш знаковим було ставлення Бандери до партії демоліберального спря2 мування УНДО, що ратувало за ви2 борчий блок із жидами. Він вираз2 но дистанціював себе як радикала2 націоналіста. Таким був кодекс чести і моралі цього юнака. Роки фізичного і морального самовиш2 колу дали нечуваний вислід. На Варшавському суді, згадує прокурор Желенський, “від нього била невичерпна енергія та фантас2 тична сила”; журналіст із польської газети “Батьківщина” зауважує, що цей “низенький, маленького зросту, худорлявий, з лицем молодого хлопчика, темноволосий, підстри2 жений, одягнений у чорне вбрання” чоловік “думки виявляє у ясній фор2 мі, з них видно, що це інтелігентна людина. Відчувається, що ця люди2 на цілком не подібна до більшости
Степан Бандера з родиною в лісі підсудних”. Вирок — смертну кару (через амністію замінено на довічне ув’язнення) — Степан Бандера та Микола Лебедь сприйняли вигуком: “Хай живе Україна!” Містична сила цього чоловіка виявилася в унікальному епізоді су2 дового засідання Львівського про2 цесу (25. V—26. VI. 1936 р. — звину2 вачення у державній зраді): “На са2 мому початку процесу останнім до зали ввели Степана Бандеру. Коли він появився, всі підсудні встали з місць і привітали провідника: “Сла2 ва Україні!” За підсудними підняли2 ся адвокати і глядачі, а за ними — судді, присяжні, журналісти й усі поліційні функціонери різних ран2 гів. Ось як описав цю подію адвокат С. Шухевич: “Вони якось механічно попідносилися в переконання, що на залю увійшов суд або якийсь ви2 сокий польський достойник. У цей спосіб ціла заля — як один муж — піднялася, щоб пошанувати моло2 денького Бандеру, коли той входив на залю. “Пане, пане, — говорив я опісля до [судового] радника Тинь2 ки, — ви дивуєтеся, що український нарід слухає Бандеру, коли ви самі віддаєте йому такі гонори: всі стає2 те, коли він входить на залю судо2 вої розправи”. Не менш важливий епізод про містичну силу Степана Бандери за2 лишив його сповідник у тюрмі отець Кладочний: “Був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя… Від него би2 ла сила волі й устремління поста2 вити на свойому. Якщо є іберменш (надлюдина), то він власне був та2 кої рідкісної породи — іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе”. Унікальність цієї енер2 гетики та сили волі мала безприк2 ладне втілення у манері провадити розмову та ухвалювати рішення. Спогади про це зоставив П. Мірчук: “На всіх засіданнях Проводу Бан2 дера звертав увагу на діловитість, не любив загальникових риторич2 них промов, сам ніколи не вживав описового промовництва (пишно2 мовства) й інших здержував від відходження від теми й закінчував кожну точку прийняттям остаточ2 ного рішення в даній справі й дору2 ченням, хто відповідає за виконан2 ня даного рішення”. Перш ніж вимагати від інших, треба було самому стати прикла2 дом безоглядного чину. Ось най2 важливіші віхи його діяльности, що перетворили Бандеру на символ і прапор визволення українців: 1. Розбудовував ОУН у Калусь2 кому повіті й відповідав за розпов2
сюдження підпільних видань у За2 хідній Україні. 2. Із 1932 року був заступником Крайового провідника ОУН, заз2 навши п’ятьох арештів за анти2 польську діяльність. 3. 1933 року ініціював резонан2 сну шкільну акцію “У боротьбі за ду2 шу української дитини” з видруком і поширенням 98 тисяч листівок та 6 тисяч відозв. У листівці йшлося: “Українські батьки й матері! Ми му2 симо перейти від оборони до рішу2 чого наступу проти польського па2 нування, то є проти польської дер2 жави й польського Духа на всіх ді2 лянках нашого життя, в першу чер2 гу в школах”. У відозві зазначено: “Молоді друзі! Українські школярі! Не дайте, щоб з Вас вороги зроби2 ли яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних ра2 бів! Ви маєте бути лицарями й бор2 цями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба”. 4. На знак протесту проти Голо2 домору, організованого Москвою, як керівник Крайової Екзекутиви ОУН у жовтні 1933 року дав розпо2 рядження про атентат московсько2 го консула у Львові. У результаті Микола Лемик убив розвідника НКВС О. Майлова, привернувши таким способом увагу світу до ге2 ноциду українців у комуністичній Росії. На Варшавському процесі Бандера сказав: “Я сам про цей атентат вирішив… Але впродовж ці2 лого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Леми2 ка і того, хто вбив Пєрацького…”, “але наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати”. 5. За наказом С. Бандери 15 червня 1934 року Г. Мацейко здій2 снив атентат на польського мініс2 тра внутрішніх справ Б. Пєрацького на знак протесту щодо нестерпно2 го становища українців у Польщі, зокрема пацифікації краю. 6. З наказу С. Бандери Я. Кар2 пинець виготовив повітряні балони для переправи і розкидання оунів2 ських відозв у Східній Україні, було створено організаційний зв’язок і похідні групи на ці терени. 7. Ініціятор боротьби з місцеви2 ми відступниками2прислужниками (“хрунями2угодовцями”) польсько2 го режиму. Як вислід — убивство директора львівської гімназії І. Ба2 бія та Я. Бачинського (1934). 8. Ініціятор створення “зелених кадрів”: у зв’язку з посиленням польського терору члени ОУН мали перейти у глибоке підпілля і вести з окупантами непримиренну бороть2 бу, об’єднуючись у збройні парти2 занські загони. Одне з їхніх зав2 дань — визволення заарештованих членів ОУН. Цей проєкт передував зародженню УПА. 9. Перетворення Варшавського і Львівського судових процесів (1935—1936 рр.) на трибуну прого2 лошення націоналістичних ідей і демонстрацію непохитної й не2 зламної поведінки. Як вислід — по2 разку перетворено на перемогу ідеї національного визволення та свободи. ОУН збагатилася 20 тися2 чами членів, що протистояли двом імперіям — польській і москов2 ській. Під час тих процесів автори2 тет і популярність С. Бандери так зросли, що народ почав складати про нього пісні й легенди. 10. За час понад п’ятирічного ув’язнення (13 вересня 1939 року у воєнному хаосі втікає з тюрми) провів три протестових голодуван2 ня — по 9, 13 і 16 днів.
Степан Бандера, 1923 р.
11. У лютому 1940 року після ідеологічних конфліктів з А. Мель2 ником (зокрема, орієнтація остан2 нього на зв’язки з Німеччиною) створено Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою, з якого згодом виросла УПА. 3 квітня 1941 року в Кракові на Другому Ве2 ликому Зборі ОУН С. Бандеру од2 ностайно обрано Головою Проводу. 12. 30 червня 1941 року у Льво2 ві проголошено Акт відновлення Української Держави. С. Бандера був співавтором тексту, ініціятором його оприлюднення, взяв на себе відповідальність за його суть перед німецькою окупаційною владою. Як вислід — 5 липня 1941 року арешт і нацистський концтабір Заксенгав2 зен до 27.IХ. 1944 року. 13. 1945 року С. Бандеру разом із Р. Шухевичем та Я. Стецьком об2 рано до Бюро Проводу ОУН. На ви2 могу Проводу і задля безпеки життя С. Бандера виїздить за кордон, щоб розбудовувати закордонні частини ОУН, зокрема їхню військову спро2 можність для боротьби у краї. Із 1948 року в організації назрі2 вають глибокі внутрішні ідеологічно2 організаційні конфлікти між колиш2 німи однодумцями. Опозиція впер2 то поширює чутки про перехід ОУН в Україні на соціялістичні позиції. А отже, це слід зробити і за кордоном. На знак протесту “підшивання під фірму ОУН неокомунізму” 22 сер2 пня 1952 року С. Бандера полишає кермо Голови Проводу всієї ОУН, однак 52та Конференція ЗЧ ОУН знов обирає його Провідником. Ха2 рактерно, що цей розбрат триває на тлі принаймні шістьох викритих замахів на життя Провідника, остан2 ній з яких 15 жовтня 1959 року був успішним. Знаково, що ще 1946 ро2 ку М. Бажан як представник делега2 ції УРСР на засіданні сесії Генераль2 ної Асамблеї ООН у Лондоні вима2 гав від західних політичних лідерів видати С. Бандеру як “запеклого злочинця супроти людства”. Особливістю закордонного життя С. Бандери стала його ак2 тивна публіцистична діяльність як теоретика революційного націона2 лістичного руху. Видається, що в умовах психологічного диском2 форту серед відчужілих своїх і ре2 альної фізичної загрози життю від2 бувається ідеологічно2філософ2 ське осмислення основних життє2 вих цінностей і констант націона2 лістичної боротьби. Після бурхли2 вої мілітарної діяльности й викре2 шування себе на сталь у польсько2 німецьких тюрмах перо у сильних руках цього чоловіка явило нам Правду про глибинно інтимні люд2 ські, національні, релігійні й дер2 жавницькі цінності. Ще далеко не все опубліковано з його теоретич2 ної спадщини, однак збірка праць “Перспективи української револю2 ції” (Дрогобич, 1998) — це достат2 нє відображення його гармонійно2 го внутрішнього життя. На основі тих праць природно ви2 будувати ієрархію його засадничих життєвих цінностей за визначальни2 ми концептами, себто згустками ментальної свідомости Провідника: БОГ, ДУША, ДУХОВІСТЬ, ІДЕЯ.
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
