Арт2калейдоскоп · “Найбільша розкіш була залишатися з його словом наодинці”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ПАХОЩІ М’ЯТИ СТЕПОВОГО КРАЮ
Слово Просвіти, №21 за 2009 рік
Олександр ДРОБАХА, член НСПУ, голова Вишгородсько2 го районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Не раз у Хотянівці, у Вишгороді згадуються поетичні рядки нашого земляка Кузьми Грищенка. 102й… 152й… 182й рік Української Неза2 лежності… У газетах, на радіо зву2 чать імена, виблискують ордени, медалі на грудях тих, хто служив чу2 жій імперії. Нині багато з нас заплу2 талися: де справжні подвижники і герої української справи, а де слуги імперії, далекої нам культури? Ось вони під прикриттям лицемірних гасел: “визвольна місія” тощо кра2 суються в деяких українських музе2 ях (точніше, в музеях самоокупації). Якось вдалося розшукати у кни2 гозбірні Вернадського повідомлен2 ня про Кузьму Грищенка, визволе2 ного зусиллями закордонних укра2 їнців з нацистського концтабору… Українські патріоти посприяли виданню першої збірки поезій “Гримлять дороги” у Празі 1944 ро2 ку під псевдонімом Олесь Журба (виявити мені цю книжку в київ2 ських книгозбірнях не вдалося). Кузьма Грищенко вчителював у Микільській Пустині, згодом працю2 вав на Київській ГЕС. Був добре зна2 йомий із Михайлом Стельмахом, зустрічався з Павлом Тичиною, Во2 лодимиром Сосюрою… Після конц2 табору, як і багато нашого люду, по2 невірявся в Західній Європі. Тужив за рідним краєм, врешті довірився шаленій радянській пропаганді, по2 вернувся додому 1946 року. Поба2 чив: тут триває поневолення україн2 ців, у Західній Україні кипить націо2 нально2визвольна боротьба. 1948 року Кузьму Грищенка за2 арештували, прирівняли до дивер2 санта і терориста й засудили на 25 років. У виданнях “Літературна Ук2 раїна” (10.04.2008), “Вечірній Київ” (7.03.1997), спогадах поета Василя Борового (м. Харків) — коротень2 кий життєпис, вірші 1940—502х ро2 ків. Чи не в тім була крамола поета, що в них бринить туга за Україною, за Хотянівкою, рідними? Тримаю невеличку збірку “Не2 вольничі пісні”, яку зберіг побра2 тим нашого земляка Антон Жданюк з Костополя Рівненської області й видав за його кошт Анатолій Кар2 пюк 2005 року. У поезіях — страж2 дання і непокора. Тюремники довідалися про йо2 го твори й застерегли: — Брось пісать стіхі — сгноім! — Ось тоді й перестану! Про Кузьму Грищенка як уні2 кальний талант, нищений табора2 ми, згадує в “Літературній Україні” письменник зі Львова Тарас Сали2 га: “Вірші Кузьми Грищенка — суво2 рий реалізм тюремного буття”. Після повернення з таборів здоров’я було підточене Запо2 ляр’ям. Однак трудився, допома2 гав сім’ї й писав захалявне. Потім потрапив в аварію. Ставши інвалі2 дом, наполегливо працював над написаним раніше. Мав намір ви2 дати збірку… Та не судилося. Із листа Жданюкові: “Куди не поткнешся — сама брехня: обіцян2 ки, паскудство, лицемірство. Ось коли відчув огидність нашої “спра2 ведливості”: людина людині — брат, друг і т. д.” Кузьма Грищенко пішов із жит2 тя 27 квітня 1973 року. Поховали на цвинтарі Берківці. Та маємо його “Невольничі пісні”, які видали кос2 топільці. Маємо змогу ознайоми2 тися, вникнути у трагічну долю і вір2 ші нашого земляка2поета. Його рідна школа у рідному се2 лі має таки здійснити давній намір створити меморіальну кімнату пое2 та, а сільській раді на чолі з Воло2 димиром Грищенком варто по2 сприяти, щоб односельці назвали одну з вулиць іменем краянина. Пам’ять одухотворює життя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
