Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “За його біографією можна зняти блокбастер і можна вивчати історію України у ХХ столітті”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Волинь, ОУН, УПА, ГУЛАГ, Полтавщина Життєві стежини борця за незалежність Омеляна Суничука

Слово Просвіти, №21 за 2024 рік

70 років тому, 16 травня – 26 червня 1954 р. в Казахстані відбулося Кенгірське повстання. Політв’язні зуміли зламати хребет тоталітарного насилля в концтаборах. Омелян Суничук тривалий час був відомим лише як член комітету політичних в’язнів під час Кенгірського повстання політичних в’язнів ГУЛАГу. Але завдяки відкритому доступу в Україні до архівів радянських спецслужб, в архіві СБУ Волині знайшлася кримінальна справа щодо Омеляна Суничука – члена ОУН і УПА, священника, політв’язня ГУЛАГу. У часи незалежності був неговірким, адже мешкав у місті Комсомольськ (нині Горішні Плавні) на Полтавщині, де бандерівців згадували в контексті радянської пропаганди як “ворогів народу”. Велике інтерв’ю записав дослідник Кенгірського повстання Микола Формозов, але дозволу на публікування за життя Героя не отримав. За його біографією можна зняти блокбастер і можна вивчати історію України у ХХ столітті. Уперше написати біографію Суничука вдалося завдяки архівним документам та уривкам неопублікованого інтерв’ю-спогаду. Леся БОНДАРУК, кандидатка історичних наук, співробітниця УІНП Cемінарист Омелян народився 1 січня 1923 р. у селі Більче Демидівського району на Рівненщині. Батьки були середнього достатку. Мати Ксенія – селянка, батько Сила – офіцер російської царської армії часів Першої світової. У сім’ї виховували троє дітей – старший Омелян Суничук, Луцьк, 1947 р. Володимир із 1921 року, молодша Ольга народилася у 1930 р. Омелян закінчив у червні 1941 р. місцеву середню школу. У цей час став членом Організації Українських Націоналістів, яка вела боротьбу за здобуття Україною незалежності. На початку німецької окупації у селі відбулися збори. Селянам дозволили обрати серед своїх членів допомогову поліцію. Хтось запропонував Омеляна, громада підтримала. Хлопець погодився на службу за порадою товаришів із ОУН – потрібно було використати нагоду для прикриття вишколам – навчатися військової справи, щоб справа боротьби за Україну була реальною. Через 2-3 місяці ці хлопці з поліції захоплювали нацистську зброю та боєприпаси і переходили в ліси. Створювали перші відділи самооборони, що потім стали основою Української Повстанської Армії. Омелян у поліції служив лише два тижні. Він мріяв вчитися, тож поїхав у Луцьк. Вступив в учительську семінарію. Проте училище скоро закрили, і він перейшов на матуральні курси, які очолював член ОУН Іван Білецький. Суничук був слухачем гуманітарного відділення. Через місяць у Луцьку відкрилися богословсько-пастирські курси і Омелян перейшов туди. Ці курси заснував єпископ Полікарп Сікорський – тимчасовий адміністратор Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України, призначений митрополитом УАПЦ Діонісієм. Нацисти почали вивозити молодь на роботу в Німеччину. Протоієрей Маюжинський довідувався через знайомих про можливі облави й попереджував семінаристів. Не раз їм доводилося втікати під час навчання до річки Стир, а нацисти нікого не заставали в аудиторіях. Омелян Суничук став свідком, як гітлерівці знищували євреїв з луцького гетто. – У Луцьку було 28 тисяч євреїв, 23 тисячі розстріляли, – згадував Омелян Суничук в інтерв’ю історику Миколі Формозову в 2006 році. – Їх вивозили десь близько 8 км за Гнідавою і там розстрілювали у великих ямах. Сам не бачив, але бачив, як вели їх. Чоловіки середнього віку зібралися і кинулися на конвой, який їх оточував. Частково їх постріляли, але багатьом вдалося втекти. Повстанець У жовтні 1942 р. Омелян повернувся в рідне Більче, допомагав батькам по господарству. Саме в цей період активно формувалися сотні Української повстанської армії для боротьби з окупантами. Друзями Омеляна були брати Казвани – Дмитро і Микола із сусіднього села Охматків Демидівського району. Вони пішли в УПА. Восени 1942 р. на пропозицію сотника УПА Миколи Казвана Омелян Суничук пішов в УПА, обравши собі псевдо – “Білий”. Влітку 1943 р. пройшов вишкіл ус. Красне Млинівського району на Рівненщині, де став політичним виховником вояків УПА. Керівником цього вишколу був колишній мешканець Красного Олексій Шиманський – політвиховник обласного проводу ОУН. “Після навчання був політвиховником у сотні “Калини”, – згадував Омелян Суничук. – Діяли проти нацистів на Рівенщині. У 1943-му поляки палили наші села на Грубешівщині та по всій Холмщині. Довелося з ними воювати, бо ревно служили німцям проти українців. “Береза” (Іван Федорович, родом із східних областей) керував у нашій сотні УПА артилерією. Влітку 1943 р. ми під його керівництвом захищали від поляків наші села”. Село Панська Долина Острожецького району налічувало понад півсотні хат, з них кілька було українських, решта – польські. Під час німецької окупації тут була база польської самооборони. Як свідчать архівні документи, 21 серпня поляки з села Панська Долина за підтримки загону під командуванням З. Кульчицького на псевдо “Ольгерд” напали на село Надчичі, де замордували старосту, а наступного дня забрали 6 осіб із села Ледухівка (нині – Новоукраїнка). Захищаючи українське населення, повстанці сім разів нападали на Панську Долину. Однак, окрім спалення польських хат, людських жертв не було. Омелян Суничук наприкінці 1943 р. брав участь в одному з таких походів на Панську Долину. Згодом із сотнею “Гірняка” Суничук перейшов у Тернопільську область. У бою з нацистами був поранений в ліву ногу. Лікувався в шпиталі УПА у с. Красне Демидівського району. Та невдовзі поблизу з’явився загін радянських партизанів і лишатися було небезпечно, відтак поранених розташували по різних селах. 14 січня 1944 р. Омелян повернувся до батьків у с. Більче. Навесні 1944 р. Омелян разом з іншими повстанцями вирушив у похід через кордон у Чехословаччину. Проте через зрадника потрапили у засідку НКВД. Були оточені й виходили з бою по одному – кому як вдавалося. Багато воїнів УПА загинуло в лісі. Омелян, відступаючи, підірвався на Омелян Суничук в Кенгірі міні, але отримав легке поранення. Вдома у батьків лишатися було небезпечно – радянська влада на всю розгорнула масові репресії проти місцевого населення, яке підтримувало УПА. Взявши довідку про закінчення богословсько-пастирських курсів, Суничук вирушає до Луцька. Священник-бандерівець Разом із товаришем-священником, Омелян, одягнутий в рясу послушника, 25 кілометрів цілу добу добирався в Луцьк. Пішки йшли ночами, вдень було небезпечно. Однак єпископа не застали. Дали посвідку, з якою треба було звернутися у Богоявленський монастир у Кременці. Сівши на попутну машину, Суничук добрався у обитель, що була в 1941–1943 рр. резиденцією глави Автономної Православної Церкви в Україні. Лишився при монастирі послушником, через два тижні став дияконом. За два місяці Омеляна було висвячено у священники. Таке поспішне посвячення було спрямоване на порятунок людей, наближених до церкви, від мобілізації в радянську армію. Так і Омелян, як служитель церкви, отримав у воєнкоматі відтермінування від військової служби. Деякий час Омелян із монастиря їздив у Луцьк: купляв парафін, а там давав виробляти свічки для потреб обителі. У Кременці він відновив зв’язки з націоналістичним підпіллям і отримав завдання легалізуватися для продовження боротьби. У 1944 р. Суничук оженився на лучанці Леоніді, молодшій за нього на два роки. Переїхав жити у Луцьк. У 1945 р. в їх сім’ї народилася донька. У Луцьку Омеляна Суничука викликали у СМЕРШ – відділ контррозвідки, що вів боротьбу з націоналістичним підпіллям. Запропонували співпрацювати, працюючи священником у волинських селах, збирати інформацію, щоб виявляти бандерівців і тих, хто їм допомагає. Він пообіцяв дати відповідь за два тижні. За цей час зустрівся з товаришами з ОУН і УПА та розповів їм про цю пропозицію. Друзі порадили погодитися на співпрацю і вести подвійну гру: здавати лише ту інформацію, яка вигідна націоналістам, і таким чином допомагати підпіллю. Суничук так і зробив. Зустрічі в Луцьку зі СМЕРШ були рідко, а та інформація, яку їм подавав, не шкодила людям – вона стосувалася або загиблих повстанців, або тих, що вже відійшли за кордон. Із жовтня 1946 року Омелян Суничук був священником у селах Затурці та Семереньки Лока-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин