Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Вистава відбувається не одразу, вона росте, як живий організм. Зростає з твоїм акторським безсонням, з твоїми думками”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

І сміх, і сльози

Слово Просвіти, №21 за 2024 рік

У Київському академічному театрі “Колесо” відбулася прем’єра вистави “В Португалії зараз тепло” за п’єсою Олександра Володарського. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА Театр “Колесо” відкриває глядачам сучасну українську драматургію, бере до репертуару нові п`єси, твори українських і закордонних драматургів, що не йдуть в інших театрах України. Одне з головних творчих завдань театру – першопрочитання п’єс. Наразі в театрі “Колесо” граються 40 вистав, 27 із них були вперше представлені в Україні. Олександр Володарський – відомий сучасний український драматург, який працює в різних жанрах. У 2023 році написав трагікомедію “В Португалії зараз тепло” – життєву п’єсу про війну, сьогодення України, історію життя сільських сусідів – подружжя Шпаків і їхньої сусідки Галі. Комічний і щирий сюжет п’єси сприймається зі сміхом та сльозами, торкається глибин наших сердець. Це п’єса про сьогодення українців з гумором і сумом, про те, як ми існуємо вдома і що відчуваємо, переконані в театрі. – Після початку повномасштабної війни вистави за моїми п’єсами вже ставили в Україні та Німеччині, – зазначив Олександр Володарський. – А перше прочитання трагікомедії “В Португалії зараз тепло” відбулося у театрі “Колесо”. Ще не бачив цієї вистави, але сподіваюся, що все вийшло добре. Спочатку в моїй уяві постав епізод з півнем, а потім навколо цього закрутився сюжет п’єси. До її створення мене спонукали події, що зараз відбуваються в Україні. Зазвичай свої п’єси я пишу досить швидко, а потім довго правлю, виправляю. Мені треба побачити фініш. Коли він вже є, то я продовжую переробляти. Так було й цього разу. У кожну виставу режисер намагається вкласти якусь свою думку. Як автор я прагнув знайти відповідь на запитання: чи можна стріляти, чи можна вбивати? Ліда запитує свого чоловіка: “Ти що, будеш вбивати? Там же чиїсь сини” Дійсно, питання дуже непросте. Намагався передати саме ту мову, якою говорять жителі Київщини. Люди розмовляють не літературною мовою. Як чую, так і пишу. Читаю багато сучасної драматургії. Молоді драматурги часто використовують неологізми, наша мова продовжує формуватися. Раніше я писав свої п’єси російською мовою, деякі з них потім перекладав на замовлення театрів. А цього разу вперше відразу написав українською і мені це було легко. У створенні вистави участі не брав. Мені один мій друг режисер якось сказав: “Ти написав п’єсу, а тепер дозволь людям зробити своє, не заважай”. Хоча буває звертаються, просять щось дописати, змінити, або щоб я уточнив, що саме мав на увазі. Тоді йду назустріч. Але ніколи не втручався у репетиційний процес і не планую цього робити надалі. Свого часу я починав як естрадний автор зі студентського театру мініатюр. В усіх моїх п’єсах є гумор. Врешті прийшов до жанру трагікомедії. Саме в цьому жанрі написав свої нові п’єси. Вважаю, що це найбільш життєвий жанр, мені в ньому цікаво працювати. Сьогодні викликати у людини сльози не важко, а для мене важливо, щоб у залі лунав сміх. Кажуть, що люди сміються під час вистави “В Португалії зараз тепло”. Це мене тішить. Зараз я мешкаю у Німеччині. Хочу, аби нову постановку побачили і тут. Це була б подія – показати українську виставу за кордоном. – З письменником Олександром Володарським я знайома вже багато років, – продовжила режисерка-постановниця, народна артистка України Ірина Кліщевська. – Одна з вистав за його п’єсою – “Селфі зі Склерозом” – була показана в Українському форматі фестивалю камерних вистав “Андріївський фест”, який проводив наш театр. Драматург тоді висловив побажання, аби виставу за його твором поставили у “Колесі”. Вже під час війни зателефонувала Олександру і запитала чи є в нього нові п’єси для постановки. Він мені дав прочитати дві, обидві на тему існування під час війни. П’єсу “В Португалії зараз тепло” Володарський написав у 2022–2023 роках. Коли прочитали, то відразу зрозуміли, що це саме той матеріал, який сьогодні потрібен нашому театру. Під час читання на очах з’являлися сльози і, водночас, було смішно. Недаремно ж це трагікомедія. Поставили виставу дуже швидко. Для всіх трьох акторів – Марії Грунічевої, Петра Миронова та Людмили Рудницької – це нові, характерні ролі. Актори різні, але схожі в сприйнятті, відчувають одне одного. Події вистави відбуваються у перші місяці повномасштабної війни. Костюмами та декорацією ми прагнули досягти достовірності. Коли дивишся на акторів, то здається, що це люди з села. Загалом автор писав про Бучу, але не захотіли згадувати місто, бо це страшно. Назвали Калинівка. Таке село дійсно є неподалік від Бучі. Глядачів і акторів розділяє тюль. Це немов прозора стіна. І через цю стіну люди дивляться на те, що відбувається в їхній домівці. Вже встигли показати цю виставу на І Всеукраїнському театральному фестивалі “Драма сьогодення” в Ужгороді. Загалом на цьому фестивалі свої роботи представили шість театрів. А в нашому театрі триває робота над виставою за повістю Леопольда Захера-Мазоха “Місячна ніч”. Зараз робимо інсценізацію. Якщо все складеться добре, то прем’єра відбудеться восени. А ось що розповіли самі актори: Марія Грунічева, заслужена артистка України, виконавиця ролі Галі: “Це моя перша нова роль зпочатку повномасштабного вторгнення. Такою я побачила Галю і

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин