Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Національна еліта · “Ілюстрації не лише віддзеркалюють слово нашого Генія, а й потужним світлом підсилюють його, проєктуючи ці образи на категорію вічності”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

“Кобзар” Валерія Франчука

Слово Просвіти, №21 за 2024 рік

Павло МОВЧАН На моє глибоке переконання, не може існувати національно вияскравленої постаті в українській культурі, яка не була б намагнічена енергією творчості Тараса Шевченка. Ще в 1961 році (ювілейному) видатний український поет Євген Маланюк зазначив, що наші відносини з Тарасом Шевченком є таємничими, як є таємницею і сама постать Шевченка: “А що постать його – і в історії нашої літератури, і в історії нашої Батьківщини – є таємнича – згодиться більшість земляків”. Ця таємниця супроводжує кожне покоління дійсно українських митців і особливо тих, хто сформувався за так званої “совкової доби”, коли чи не єдиним джерелом нашої духовності був саме “Кобзар” – усічений, пересипаний маком крапок, супроводжуваний передмовами фальшивих академіків, які нібито возвеличували “сім’ю вольну, нову”, в якій нам “пощастило і жити, і діяти”. “Кобзар” був для нас, як і для наших попередників, і національною історією, і кодексом честі, і політичною програмою дій на майбутнє. Втім, від Шевченка ми могли взяти лише те, на що були спроможні: невеличку шопту від загального огрому національного космосу Господньої запрограмованості на свій, український шлях... І лише з роками, все глибше занурюючись у нурти Шевченкового слова, ми приходили до усвідомлення, що Шевченко – не складова літературної історії, не календарне відзначення, а щоденна і насущна потреба. Ось чому кожен непересічний талант у літературі чи малярстві неодмінно навертається і до образу нашого Пророка, і до українського Євангелія – “Кобзаря”. Щоранку, зустрічаючись поглядом зі світлом Шевченкових очей, відчуваю, як підзаряджається моє єство від образу, відтвореного неперевершеним майстром – Валерієм Франчуком, і завдяки творінню якого я згармонізовую свій внутрішній стан всупереч сиренам і вибухам. Налаштовую свою душу на світле, гармонійне, врівноважене і духоповне... Це мій, майже щоденний ритуал, від якого, я певен, кванти позитивної енергії допульсовують і до самого Франчука, бо це саме він 30 років тому подарував мені портрет Т. Г. Шевченка, писаний золотою фарбою, на тлі якої джерелують блакитні очі Пророка, а з його вуст випромінюється, за визначенням Євгена Маланюка, “вогняна, вулканічна, страшна в своїм національнім демонізмі поезія – і до цього часу – тільки вона одна і ніяка інша (Євген Маланюк, Київ, “Дніпро”, 1997 р. Стор. 115). Валерій Франчук прийшов до необхідності сотворити свого “Кобзаря”. Відроджена “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка свою видавничу діяльність у новітній історії розпочала з видання “Кобзаря” в оформленнях відомих українських митців: Опанаса Сластіона, Василя Касіяна, Миколи Стороженка, Василя Лопати, Володимира Гарбуза та інших. У цей ряд цілком логічно вписується лавреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка, художник Валерій Франчук, чиї ілюстрації до “Кобзаря” виходять за межі поетових сюжетів. Спонукуваний пошуками надзмісту того чи іншого твору, Франчук дає волю своїй творчій уяві і кожна епізодична подія – драматична чи трагедійна – стає і для художника, і для нас очевидною, нагальною, триває в нашому часі. Художник переконаний, що та чи інша подія, той чи інший образ, зафіксований у слові, транслюється в лініях і фарбах, у будь-яких художніх засобах і техніках – вічний, бо дійсно триває і вчора, і сьогодні, і завжди. Наприклад, трагічні уманські події, зображені словом Шевченка, ніколи не припиняються: боротьба триває вже не в лінійному часі, ав позачассі, отже, і в позапросторі; не лише в Україні, а й за по-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин