Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Пам’ятаймо їхній високий Чин в ім’я прийдешніх поколінь!” · с. 6сторінка оригіналу ↗

“Меч нації створи з етнічної руди!”

Слово Просвіти, №21 за 2025 рік

Під таким гаслом відбулася урочиста академія, присвячена 135-й річниці від дня народження президента УГВР Кирила Осьмака та Дню Українських Героїв, яку ініціювала та модерувала старша наукова працівниця відділу історії Марія Головкевич. Марія ГОЛОВКЕВИЧ Фото Ігоря ФЕЦЯКА Захід проходив на території Історико-меморіального комплексу “Тюрма на Стрийській”, адже саме там, у стінах колишньої Дрогобицької катівні, з 1944 до 1948 років перебував під слідством та був ув’язнений президент Української Головної Визвольної Ради Кирило Осьмак. Велелюдне дійство, яке зібрало насамперед студентську та учнівську молодь, Воїнів російсько-української війни, представників влади, патріотичну громадськість, розпочалося хвилиною мовчання за полеглими. Молитвою за Україну та її Героїв поблагословив учасників академії отець о. Олег Кекош. Потужна постать Кирила Осьмака – громадського та політичного діяча українського національного відродження, одного із засновників Української Центральної Ради, члена Української Національної Ради, вченого-енциклопедиста, вченого-аграрія, Президента УГВР, тривалий час була невідома не лише широкому загалу, але й самим учасникам національно-визвольної боротьби в часи Другої світової війни: політична ситуація в Україні вимагала глибокої конспірації, і тому навіть націоналістичне підпілля не знало про трагічну долю президента УГВР. Пройшовши тернистими шляхами свого батька, відвідавши місця його каторги, вивчивши сотні томів кримінальних справ, дочка президента УГВР Наталія Осьмак відкрила його для України. На жаль, за станом здоров’я Наталія Кирилівна не змогла бути присутньою на академії, тож присутні мали можливість почути її щире вітальне аудіозвернення до дрогобичан. У той день про героїчну постать Кирила Осьмака розповідали не вчені-історики, а учнівська молодь – представники Української Держави, яким Кирило Осьмак заповідав Україну. “Наша мета – Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях. Будемо боротися за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі. На вівтар цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя!” Ці слова Присяги Президента УГВР, виголошені ним на Першому Великому Зборі УГВР у Сприні, і стали епіграфом до пам’ятного буклету “Кирило Осьмак – Президент УГВР”, виданого музеєм “Дрогобиччина” з нагоди 135-річчя від дня народження Кирила Осьмака. Буклет було презентовано устами юних читців та роздано всім учасникам заходу. З вітальним словом та молитвою до учасників академії звернувся отець Олег Кекош, який передав слова вітання від Преосвященного Владики Ярослава, Єпископа УГКЦ СДЄ. З промовами до краян, насамперед до молоді, звернулися міський голова Дрогобича Тарас Кучма, народний депутат України Олег Синютка, начальник Управління культури та розвитку туризму Володимир Ханас. З нагоди 135-річчя від дня народження Кирила Осьмака музей “Дрогобиччина” зініціював для присутніх ще один сюрприз – представлення конверта і марки “Кирило Осьмак”. Автор цього ювілейного видання, керівник славнозвісної “Козацької Пошти” Андрій Пилюх власноруч, разом із представниками влади та молоддю, провів спецпогашення цих пам’яток. В подяці за збережену Україну, вшановуючи пам’ять полеглих Героїв, Воїни на чолі з військовим капеланом, Народним Героєм України отцем Тарасом Коцюбою до пам’ятного хреста поклали синьо-жовту квіткову гірлянду. Також квіти та лампадки до Хреста Пам’яті поклали представники влади та численна учнівська та студентська молодь. Низький уклін і подяка кожному Українському Захиснику і Захисниці – Воїнам честі і безприкладного героїзму в їх боротьбі за Українську Соборну Самостійну Державу, за яку боровся і яку заповідав нам Кирило Осьмак і тисячі Українських Героїв! Пам’ятаймо їхній високий Чин в ім’я прийдешніх поколінь! Про це словами пісні “Герої не вмирають” і промовляв до присутніх юний Андрій Гриценко, вихованець Палацу дитячої та юнацької творчості міста Дрогобича. Нехай вічно живуть у нашій пам’яті Герої, які зберегли і бережуть Українську Соборну Самостійну Державу! Дякуємо за участь: ВСВ АТО Дрогобиччина, відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради, Ліцею № 1 імені Івана Франка, Петру Косу, Івану Сеху, Василю Шпілці, Ігорю Федуніву. Подаємо аудіозвернення Наталії Осьмак до учасників академії. Дрогобиччина в долі і чині Кирила Осьмака Дорогі краяни! Звертаюся до вас від імені 3-річної дівчинки, яка опинилася з Мамою на Дрогобиччині в гірському селі Підбуж у вересні 1944 р. Її оточували гори, дві ріки, ліси з ягодами грибами і буковими горішками. Але це не було ідилією, бо саме тоді, тут і на всій Західній Україні “устанавливалась саветская власть”, тобто російська окупаційна влада. Ми мешкали і не знали, що за 30 кілометрів від Підбужа в Дрогобичі, столиці мого дитинства і юності, в обласній слідчій тюрмі НКВД карався мій Батько – Кирило Осьмак. При арешті мав лише довідку від сільради села Дорожів на ім’я Івана Пилиповича Коваля. Дрогобицька слідча тюрма НКВД, на Стрийській, 3, було останнім місцем на Дрогобиччині де був Кирило Осьмак, бо Іван Коваль, це був саме він. Про долю Батька ми з Мамою не знали довгих 10 років, аж поки у березні 1954 року, через рік після смерті Сталіна, не прийшов лист від Батька з Владимирської тюрми, з Росії. Відтоді почалося листування – один лист на місяць. Раніше можна було посилати лише один лист на пів року. Батько окремо писав Мамі, російською мовою (бо цензор не знав української мови), мені – українською. Ми багато дізнавалися з цих листів. Були ретельні закреслення цензора, але де-які вдавалося відчитати. Зокрема вдалося відчитати, що його посадили в тюрму на 25 років. Влада це засекречувала. Мама зберегла всі листи, і я їх оприлюднила. Але з листів не можна було дізнатися, що ж з ним було протягом цих років і за що йому дали 25 років тюрми. Про долю Батька я почала дізнаватися лише тоді, коли Україна проголосила свою незалежність. В 1992 році я на Майдані незалежності, де продавали на гранітних парапетах книжки, звернула увагу на невелику книжку в зеленій обкладинці з назвою “Українська Головна Визвольна Рада”. Книга І. Видавництво Літопис УПА. – Торонто. – 1980. Львівське видання 1992. Розгорнувши її, я прочитала: “Присвячуємо цей том Літопису УПА про діяльність Української Головної Визвольної Ради в 1944–1945 роках тим членам УГВР, які загинули в цьому періоді часу: Президентові УГВР Кирилові Осьмакові…”. Так я вперше побачила надрукованим ім’я мого Батька. Від хвилювання мало не знепритомніла. Але що таке УГВР – я не знала. Як практично нічого не знала про життя Кирила Осьмака. Мама мені нічого не розповідала, з конспіративних міркувань. У 1986 році Мами не стало і я відчула себе сиротою в цьому світі. Дізнаватися про свого Батька я почала в1994 рокі після святкування 50-ліття УГВР. Дізнаватися для себе, для своєї душі. Серед листів був один Батьків трагічний лист до мене від 14 листопада 1958 року. Він описав частину свого життя, репресії, яких зазнав від влади СССР. Цей лист став дороговказом. Відкривала Батька для себе, а відкрила для держави для історії важливу сторінку боротьби за Українську Державу, за її героів. Київ, Москва, Владімир (Росія), Рязань (Росія). Архіви, бібліотеки. Слідчі справи, студентські справи, статті в газетах і журналах. Познайомившись з тюремними і іншими архівами, змогла відтворити його життєвий шлях, походила по тих стежках, де ходив він. Знайшла його, не могилу, а місце поховання на Князь-Владимирському цвинтарі у Владімирі (цвинтар межує з тюремною стіною), а у 2004 році перевезла його прах до Києва. Тепер він спочиває в українській землі під українським небом на Байковому цвинтарі в Києві. Ділянка 49А. На могилі – козаць- Учасники урочистої академії на території меморіального комплексу “Тюрма на Стрийській”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин