Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Народну премію – достойним!
Слово Просвіти, №21 за 2025 рік
“Коли Господь щедро торкається долі людини, він дарує їй не просто Талант – він наділяє Місією. Місією – нести світло там, де темно від байдужості. Місією – берегти голос нації тоді, коли світ змішує правду з порожнечею. Саме такою місією – пройти шляхом гідності, високого служіння і щоденного духовного чину — наділений Іван Михайлович Дерда. Педагог, артист, оберіг українського духу, Кавалер Лицарського хреста заслуги Канади, лавреат численних премій, знаковий голос культурної Буковини – сьогодні він іде в нове коло слави. Шевченкова премія – не просто нагорода. Це – печатка часу. Це – визнання від імені України. Від предків. Від сучасників. Від майбутніх поколінь. У кожному жесті Івана Михайловича – шляхетність. У кожному його виступі – трепет української душі. У кожному проєкті – тиха самопожертва заради культури, заради мови, заради пісні, слова, гідності. Він несе в собі код України — без пафосу, а з тією внутрішньою гідністю, яку не заглушити... Многая літа вам, великий служителю Українського слова й сцени! Хай Шевченкове слово світить Вам завжди, а людська любов – буде нагородою, що сяє дужче за всі ордени!”
Представляючи присутнім Сергія Файфуру, співголова Народної премії імені Тараса Шевченка, член головної ради ВУТ “Просвіта”, доктор філософії Микола Голомша сказав: “Творчість і життєва дорога Сергія Файфури – вірна спадкоємність духу Великого Кобзаря. Він – відомий український артист авторської пісні, режисер, поет, доброволець, патріот і улюбленець народу. Його ім’я добре знане не тільки серед шанувальників сучасної української культури, а й серед захисників нашої державності,
тих, хто тримає не лише мікрофон, а й зброю, коли цього вимагає совість. Його творчість – це голос нації. Його пісні – глибокі, щирі, пройняті любов’ю до України й болем за її рани. Його вірші в пісні – це віншування Шевченкового слова: не музейного, не застиглого – а живого, дійового, небайдужого. Його режисерські роботи – про гідність, правду, історію, яку не спотворено. Це митець, який не просто знає Кобзаря, – він носить його в серці. Він говорить з ним через пісню, розмовляє з ним на передовій, читає його не в пам’ятні дати, а в момент найбільшої потреби – коли потрібне Слово, що тримає. Доброволець не тільки мистецький – ай справжній. Коли над Україною згущалася темрява, він не залишився осторонь. Став добровольцем, став на захист не лише рідної землі, а й сенсу, який цю землю наповнює. Його пісня – з фронту. Його поезія – з окопу. Його Україна – не в образі, ав дії. Улюбленець народу, син народу, голос народу. Його знають у містах і селах, його цитують без підказки, його пісні звучать у волонтерських центрах, в окопах, на сцені і в серцях. Саме тому ми щиро, з повагою і гордістю підтримали його висунення на Народну премію імені Тараса Шевченка”. Звертаючись до учасників зібрання, лавреат Народної премії імені Тараса Шевченка Сергій Файфура сказав: “Шановні друзі, я як творець і як людина, труди якої так високо і так щедро оцінюють, сердечно
Продовження на стор. 3
с. 3 · сторінка оригіналу ↗
Великий Митець, пізнаючи свій народу розмаїтті культурно-історичного буття, нестримно розпізнавав себе – у народній традиції, вірі, пісні, рідній мові, вишиванці й хатніх узорах, у пробудному Слові національного Славня “Ще не вмерла…” Він пам’ятав сковородинське правило, що “все добре на своєму місці й своєю мірою…” У ті жорстокі й немилосердні до нього часи він чесно “перекладав” цю етику життя на свій лад, сповідуючи природний закон власного буття — якщо ти Українець, то будь Ним. Мабуть, коли сутнісно й почуттєво вникати в цей незбагненний світ краси народної творчості, тоді якось інакше й доступніше сприймається філософія життя народу і народів, спасенність яких напряму залежить від “відсотка культури на душу населення” (за Якутовичем). Тоді зрозумілішими стають умовиводи знаного філософа культури Гердера (сучасника Г. Сковороди), який в “Ідеях до філософії історії людства” закликав світ вивчати своєрідності всіх національних культур, запевняючи, що справжня культура, високий естетичний смак формується не при дворі меценатів, “високих” товариствах, а лише в Народі, бо в “кожного народу є свої поети, рівні Гомеру”. Саме вони здатні виховувати Думку, Серце і Душу. Ідеал Миколайчука – творити Красу і Розум, однак не в неволі-ярмі. Бо застерігав та нагадував нам своїм пророчим Словом Тарас, що “На чужому полі / Не співають веселої” (Давидові псалми). Так і вишиванка, зіткана нашою драматичною і героїчною історією, вона сама творить її невидимим кодом національної генетики, слугуючи оберегом і натхненням, пам’яттю і гідністю, любов’ю плекаючи Український Світ. Сьогодні Вишиванка в Декалозі Українця знаходиться в передньому ряду національних святощів, поруч із десятьма священними заповітами Нації – Україна, Український Воїн, Прапор, Герб, Гімн, “Заповіт”, “Молитва за Україну”, українські Мова, Церква, Пісня. Тому, особливо нині, в українській педагогіці, освіті, культурі, науці на найвищий п’єдестал уваги варто ставити українознавчі цінності, формуючи правдиво вартісну систему знань про Україну, Народ, його минувшину, сьогодення і будучину. Національна пам’ять для “живих і ненарожденних”. Маємо передусім опиратися на Своє, на Своїх, щоб не збиватися на манівці. Читаймо, вивчаймо, слухаймо Сковороду, Шевченка і Франка, бо зобов’язані наблизити “себе” до власних витоків. Ці знакові постаті Нації своєю життєтворчістю показують дорогу до вічно нуртуючих джерел Правди, яка, нарешті, таки перестане бути “гнаною”. Для цього ніби багато й не треба, а лише “Чути себе Українцями!” Тому дух та образ вишиванки так чутливо проникав у всі життєві пори родини Івана Франка, який став своєрідним “законодавцем” вишиванкової європейської моди. Він був серед того “переднього” українського ряду, який серцем сприймав значущість Вишиванки для збереження святості отчої хати і “батьківської криниці”, для виховання в дітей біблейської пошани до Матері й Батька, свого Роду, Народу, України, закладаючи вишиваними узорами надійний підмурівок для українськості, патріотичності, шляхетності, “олюднюючи” Людину етично, естетично, культурно-історично, роблячи її внутрішньо “охайною”. Мабуть, для Франка вишивана сорочка була найціннішим дарунком. Знаючи це, ними його обдаровували найшляхетніші українські жінки – О. Пчілка, Х. Алчевська, Н. Кобринська, У. Кравченко, Є. Бохенська… Однак доля, як і час, є невблаганними. Колись у такі ж травневі дні відбувались похорони (28 травня 1916 р.) Івана Франка, якого за іронією долі випроводжали в останню дорогу в “чужій” вишиванці Герміни Шухевичової. Не дивина, оскільки таким вердиктом часто наповнена життєва історія великих, коли справедливість та фарт “дружить” не
Закінчення. Поч. на стор. 1
дякую усім високодостойним членам нагородного комітету. Особлива подяка людині, яку я глибоко шаную з юних своїх літ, — Павлу Михайловичу Мовчану, моєму великому другові, істинному державнику і мудрому мислителю Миколі Ярославовичу Голомші, поважному просвітителю, академіку Георгію Філіпчуку, дорогому науковцю, професору Сергію Присухіну, світлочуйному великому землякові, народному художнику України Валерію Франчуку і всім присутнім. А ще цю нагороду і премію як визнання я присвячую святій своїй дружині Ірині Файфурі. Адже саме вона в постійному творчому упряжі того життєвого воза, якого ми так непросто, але котимо вперед, саме вдвох”. Сергій Файфура теж долучився до підтримки “Слова Просвіти”, передавши половину коштів премії, – щиро дякуємо! Урочистості викликали багато позитивних емоцій в усіх присутніх. За словами вченого і письменника, заступника голови Комітету Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитра Чистяка, багатьом запам’ятаються посутні, проблемні, наснажливі виступи лавреатів, а також
Любові Голоти, Георгія Філіпчука, Миколи Голомші, Валерія Франчука, Леоніда Мужука і незабутнє спілкування з людьми, які літа за літами працюють для української справи. – Нехай же цій шляхетній нагороді стелиться довгий і поважний шлях – на добру наснагу, попри всі випробування. Так, як – попри всі випробування – живе і житиме покоління за поколінням Шевченкове слово і чин. Працюємо далі, тримаймося Світла, – сказав пан Дмитро Чистяк.
Підготував Ігор ЗОЦ Фото з Фейсбук&сторінки Національного музею літератури України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
