Святині · “Очевидно, історичні факти походу Ігоря активізували міфологічні образи й асоціювалися з відомими з Ірану переказами”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Див – іпостась Велеса чи “зовнішня душа” співця.чаклуна Бояна?
Слово Просвіти, №21 за 2025 рік
Юрій МОСЕНКІС, заслужений діяч мистецтв України, доктор філологічних наук
Див – праслов’янське язичницьке божество У “Слові” Див згаданий у двох місцях: а) дивъ кличетъ връху древа – коли Ігор вирушає в похід, але природа подає йому недобрі знаки, і б) уже връжеса дивь на землю – коли Ігор був розбитий і взятий у полон. Ці рядки викликали безліч дискусій, зокрема, на чиєму боці Див – русів чи половців? Якщо Див співвідносний із давньоукраїнським дивий “дикий”, то може йтися про міфологічну істоту на зразок лісовика (лішь “лісовий, лісовик” – прикметник від лісъ “ліс”, як *хоршь “хороший” – прикметник від Хорсъ). Тоді дивь у другому фрагменті може бути не помилкою переписувача, а збірним поняттям (наприклад, “дике птаство”). Елпідифор Барсов (у підробленнях фольклору не помічений) наводить “народний опис дива”: це віщий птах, що сидить на сухому дереві й укає, свище позміїному, кричить по-звіриному, з носа іскри, з вух дим. Відповідники Дива є у південних слов’ян. Самодиви в болгарських піснях живуть на деревах і кричать. Соловій-розбійник билини й особливо української казки схожий на дивського старійшину сербської пісні. Відповідність Дива “Слова” болгарським самодивам і сербському дивському старійшині дозволяє припускати праслов’янське джерело імені й образу. Античного грифона в перекладах називають дивъ. Інший варіант розуміння Дива – бачити в ньому іранське слово на позначення злого демона (давньоперське дев, середньо-та новоперське див). Контекст – іранське походження Хорса, Симаргла, загального позначення бог і навіть сакральної формули бога ради. Зв’язок імені й образу Дива з Іраном припускали ще в ХІХ ст. Можливо, це запозичення з іранських мов до праслов’янської. Давньоруського Семаргла з давньоіранським Симургом та Дивом “Слова” вперше ототожнив Антоній Петрушевич.
Див і билинний Соловей(розбійник – іпостасі Велеса Слов’янський Див чи іранський – у “Слові” він виступає міфологічним уособленням (можливо й хазяїном) дикої природи. Близьку функцію виконує скотій бог Велес (означення якого пов’язували не тільки з назвою худоби, а й із грецьким скотос “темрява”). Звуковий контекст обох фрагментів “Слова”, де фігурує Див, дозволяє замінити Дива на Велеса й отримати нові суголосся, що підтверджують реконструкцію: *кличь пътичь убуди въ небесе, свистъ звіри въ стаи зби въ лісі, Велесъ кличе врьху древесе, Вели чюти земли чюже, Поморию и Волозі… *сънесеся хула на хвалу, треснуся волость на волю, вьржеся Велесъ на землю. З другого боку, Див на верхівці дерева нагадує билинного Солов’я-розбійника, що сидить на кількох дубах (їх зіставляли ще в ХІХ столітті). Соловей має пташиний вигляд: ім’я, сидіння на дубах, літання, наявність гнізда та крил, Ілля кладе його во тороки – у ремінну сітку, як дичину. У билині про Іллю Муромця (первісно Моровця з Морова-Моровійська-Морівська на Чернігівщині) Соловей свистить по-солов’їному, кричить по-звіриному. (Подібні звуки видає й фольклорний лісовик, співвідносний із Велесом як лешь “лісовик”, буквально “лісовий”: Велешь “Велесів”). Водному з варіантів билини Соловей-розбійник прямо названий чудом чудним, дивом дивним. Соловей літає, видає звуки змія, звіра й навіть собаки (про останній образ ітиметься нижче). Звуки Солов’я нагадують стан природи (птахів, звірів) перед появою Дива у “Слові”: у потрійній формулі він свистить по-солов’їному, шипить по-зміїному та реве по-звіриному. Але, якщо тричастинна формула “Слова” (птахи – звірі – Див) відповідає тричастинній формулі билини (солов’їний свист, зміїне шипіння, звірине ревіння), то Див відповідає змієві, тобто Велесові. Реакція природи на Солов’я в билині (трави упліталися, темні ліси до землі приклонилися) описана висловами, близькими до “Слова”. Падіння билинного Солов’я з дерева (дуба) на сиру землю ідентичне падінню Дива “Слова”. І якщо коріння Дива шукають у давньоіранській міфології, то ім’я Солов’я за звучанням близьке до назви злодія у фінно-угорських мовах (від угорської до саамської). Див і Соловей-розбійник на деревах виглядають як шаманські божества. У “Сказанні про Мамаєве побоїще” серед богів-покровителів Мамая поряд із Перуном, Гурсом (Хорсом), Мокошем (так) названий Салават або Соловат. У билині “Ілля і син”, де вбачають іранський мотив бою богатиря з сином, ворог Іллі – Соловников або Соловник – має желты кудри (половый – половьць?) і падає на сиру землю подібно до Дива і Солов’я-розбійника. Однак, зважаючи на версію про прихильність дива до русів, а не до половців, можна співвіднести Дива й із “зовнішньою душею” або мандрівною шаманською душею Бояна. (Порівняймо в українських казках: чарівник вдарився об землю і перетворився. Зовнішню душу має казковий Кощій). З душами тісно пов’язаний найближчий родич Велеса в балтійській (литовській та латиській) язичницькій міфології. Та й у “Слові” реконструюємо третю (приховану пізнішим редактором) згадку про Велеса саме у зв’язку з душею князя-чарівника Всеслава:
*Аже и Велешя душа Въ къняже телесе суща… Такі порівняння відкривають несподіваний аспект Велеса – не тільки змія (згадаймо билину про перемогу Добрині над водяним змієм у київській річці Почайні), а й птаха. Цим Велес нагадує інше іранське божество в язичницькому пантеоні Володимира Великого 980 року – собаки-птаха Симаргла. Не виключено, що відсутність Велеса у Володимировому пантеоні можна пояснити не тільки тим, що його ідол стояв не на Старокиївській горі, а на Подолі, а й присутністю Велеса в іншому вигляді – як Симаргла. Казковий Кощій має не тільки зовнішній скелет (згадаймо зображення кісток, нашиті на одязі північних шаманів), а й зовнішню душу, заховану у тваринах та птахах. Зовнішньою душею може виявитись і билинний Соловей-розбійник на дубах, і Див “Слова” на дереві (образ душі як птаха – архетип). За цими образами може стояти Велес, пов’язаний із душами в балтійському язичництві. Так віднаходяться паралелі чарівної (магічної) казки, билини, літописних богів та “Слова”, змушуючи визнати літописного Волоса прототипом казкового Кощія. Таким чином, Див “Слова” – іпостась Велеса (і, можливо, також Симаргла), пов’язана з міфологічними образами лісовика, птаха та зовнішньої душі. Реконструкція однозначно показує, що Див – на боці русів.
Див у давньоіранській поезії Цілу низку точних паралелей до “Сло-
“Будівля потребує певного відновлення. Є проблеми з однією зі стін. А оскільки це історична пам’ятка, це вимагає не лише коштів, а й великої кількості дозволів, експертиз і бюрократичних процедур”, – зауважила пані Ігошина. Відповідна переписка триває роками, констатує музейниця, орієнтовний кошторис на консерваційні роботи, який обрахували до вторгнення РФ, уже втратив актуальність. “Поки все затверджувалося, пошкодження збільшувалися, тобто потрібно робити нову експертизу і новий кошторис. Зараз ми на черговому колі цієї процедури”, – говорить Тетяна Ігошина. “Нині експозиція не працюватиме. Але в одній з квартир ми облаштовуємо приміщення для проведення різноманітних заходів. До 2022 року в цьому приміщенні в нас працювали гуртки для дорослих і дітей. Ми зацікавлені в тому, щоб знайомитися з місцевою аудиторією, взагалі з громадою. Відвідували навчальні заклади, мистецьку школу, бібліотеку, молодіжний хаб – дізналися, на яку аудиторію вони орієнтуються і що пропонують. Щоб знати запити від громади, як громада бачить музей і чого б від нього хотіла”, – цитує музейницю Укрінформ.
ва про Ігорів похід” знаходимо в поемі “Шах-наме” Фірдоусі. Легендарний шах Кей-Кавус вирішує піти в похід на Мазендаран (південне узбережжя Каспійського моря, куди ходив Олег Віщий) після того, як до шаха приходить див (злий дух) у подобі співця, який співає про соколів на по( люванні (як Боян не десять соколовъ пускав). Шах закликав союзника приєднатися, “розум відточивши” (як Ігор истягну умъ кріпостью, ... ждетъ мила брата Всеволода). Ідеться про похід в інший, чарівний світ, де мешкають диви. Шах виголосив промову про зброю (порівняймо промову Ігоря про його бажання копья приломити) та славу (порівняймо у “Слові” князю – славы) і вирушив, як тільки промені сонця розігнали туман (порівняймо у “Слові” зоря&світъ запала, мгла поля покрыла). На початку походу схвилювалися диви (як потривожений Див “Слова”). Шах зробив привал біля гори (як у “Слові” уже за шеломянемъ єси), згодом військо шаха накрила темрява, наслана дивом (порівняймо затемнення сонця у “Слові”), і шах зі своїм військом потрапив у полон (як Ігор). Див пересувається, випереджаючи біг сонця (подібно до Всеслава). У полоні шах заходився тлумачити сни (як Святослав). Богатир Ростем убиває головного (Білого) дива, ударивши ним об землю (порівняймо връжеса дивь на землю), як Ілля Солов’я в деяких варіантах билини. Кров’ю вбитого дива Кей-Кавус та його воїни вилікувалися від сліпоти. Перед битвою та під час битви диви ревуть (порівняймо звуки природи перед появою Дива у “Слові” й звуки Солов’я-розбійника). Сталь дива жне голови (подібний образ у “Слові”). Ростем насаджує дива на спис, як птаха на рожен (порівняймо пташині риси Солов’я-розбійника). Мечі мечуть вогонь, наче блискавки вночі, палиці стукають по шоломах, наче злива. Шах повертається до Ірану – крик радощів сягає сонця, сходить юний місяць (порівняймо повернення Ігоря). Далі відбувається похід шаха Кей-Кавуса на Хамаверан, котрий уважають за дублет походу на Мазендаран. Шах перемагає противника, одружується з його дочкою, їде в гості до тестя й потрапляє в полон – паралелі з Ігорем, його сином Володимиром та Кончаком, незважаючи на деякі відмінності подій, очевидні. Вірний шахові богатир перемагає ворогів, шах повертається в Іран – і диви ярилися, потіснені шахом (порівняймо зби Дивъ кличеть връху древа). Уваги заслуговують два ключові моменти. По-перше, у “Шах-наме” йдеться про осліплення шаха та його дружини дивом у поході на Мазендаран, у “Слові” – про затемнення сонця. По-друге, в обох текстах полон правителя асоціюється з ве( сіллям. Очевидно, історичні факти походу Ігоря активізували міфологічні образи взагалі й асоціювалися з відомими з Ірану переказами зокрема. Важливість паралелей підсилюється зіставністю іранської міфологічної династії Кеянідів, до якої належить Кей-Кавус (назва походить від індоіранського каві “священний співець” праіндоєвропейського походження) і назви Києва. Київ давно пов’язували з Кеянідами, що варте уваги в контексті сарматського коріння легенди про Кия та його братів. У поемі “Іскендер-наме” Нізамі (1201 р.) руси використовували дива, описаного як лісовик або неандерталець. Це чи то людина, чи то звір, кошлата істота, яку тримають на ланцюзі. Такі істоти сплять на деревах, подібно до великих птахів, водночас нагадуючи змія; його порівнюють із дивом. Він може довго спати, страшно реве. На Русі його кругом водять на ланцюгу й показують людям, які дають гроші й харч. На наше переконання, походження цих паралелей має бути фольклорним, а не літературним, що засвідчує глибину зв’язків з іранськомовним світом як у праслов’янський, так і в києворуський періоди.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
