Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт!калейдоскоп · “В театрі існує різне – як веселий балаган, так і драматичні стосунки”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Таємниці жінки в чорному

Слово Просвіти, №21 за 2025 рік

У Київському академічному драматичному театрі на Подолі представили театральну адаптацію відомого роману Сьюзен Гілл від Стівена Маллатратта “Жінка в чорному”. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із соціальних мереж Цей текст полюбляє кінематограф та сцена, і хоча в Україні важко назвати його популярним, Театр на Подолі підготував ексклюзивний спектакль із вражаючими спецефектами. Для постановки запросили режисера і художника з Німеччини – головного художника Німецького фестивалю з десятилітнім досвідом роботи з театральними технологіями Андреаса фон Шліппе: – Мені п’єса сподобалася, бо в ній цікаві ролі для двох акторів. А ще неординарне рішення “театр у театрі”, історія в історії, двозначні моменти, зміна персонажами своєї ідентичності. І п’єса читається як детектив – хочеться швидше дізнатися, що ж буде на наступній сторінці. Все відбувається на порожній сцені або в репетиційній залі. Мінімум декорацій – кілька стільців і, здається, все. Але, звісно, світло, відео, а особливо звуковий ряд відіграють неабияку роль. Для себе я знайшов у цій історії глибокий сенс – розкриття людської трагедії, викликаної патріархальним суспільством. У новій виставі використали потенціал сцени театру сповна: голограми, світлові ефекти, неочікувані сценічні рішення та чітке відчуття присутності чогось потой& бічного. Ця вистава змушує глядачів зата& мувати подих, а декого навіть повірити, що привиди існують. Переклад українською мовою здійснила завідувачка літературно-драматичної частини театру Оксана Прибіш: – Перекладаю я лише для свого Театру. Мій досвід театрального перекладу почався з “Продавця дощу” Річарда Неша, були “Марсіанські хроніки” Рея Бредбері, які Віталій Малахов, на жаль, не встиг поставити. Переклад – це щоразу дослідження географії, культури, звичаїв. Тому довелося поцікавитися англійськими затоками, погодою, особливостями місцевості. Це допомагає точніше перекласти. Добре, коли працюєш, мати час у запасі, бо інколи пошуки займають вечір, а результат – більш влучне слово для перекладу. Однак це завжди подорож до світу автора. Якщо все складеться, Андреас працюватиме над постановкою “Момо” за Міхаелем Енде, але там я буду швидше як редактор, оскільки є чудовий переклад роману Євгенії Горевої, який стане основою для інсценізації. Ми поспілкувалися з акторами, які гра& ють у цій виставі. Євген Ковирзанов, виконавець ролі Ак( тора: – Хоча виставу ставив режисер із Німеччини, але репетиції відбувалися в доволі звичному режимі. Він давав нам свободу в акторських пошуках. Визначав певну тему, в якій ми існували самостійно, відштовхуючись від своїх шкіл і навичок. Загалом репетиції проходили досить комфортно. Андреас фон Шліппе – людина неймовірного такту. Вміє створити навколо себе таку атмосферу, де кожному акторові хочеться щось додати, аби вийшла хороша вистава. Андреас дозволяв це робити не тільки акторам, а й освітлювачам, звукорежисерам, художникам. Він на нас покладався. За його словами, це була перша постановка, де ніхто ні з ким не посварився. Режисер прийшов до нас зі своєю ідеєю, певним відчуттям вистави. І разом з усім театром її допрацьовував. Його вміння створити таку атмосферу дуже цінне. Якщо говорити про мого персонажа, то це актор, відображення театрального світу. У чомусь цинічного, у чомусь – занадто іронічного, у чомусь – зверхнього ставлення до людей, які не виходять на сцену. Але незважаючи на таке ставлення, він досі живе театром, любить його, намагається в ньому щось творити. Історія, яку йому приносить Артур Кіппс, запалює його внутрішні відчуття, внутрішній театральний інстинкт і дає йому сили розповідати історію замість Артура. У фіналі він стикається з Жінкою в чорному. І це тому, що театр став для нього настільки живим, болючим, пульсуючим, що це вилилося для нього у зустріч зі справжньою примарою, сповненою ненависті, бажання помсти, болю й відчаю. Це така алегорія театру. Бо в театрі існує різне – як веселий балаган, так і драматичні стосунки. Він починає з балагану і приходить до повного розуміння театру. Створюючи цей образ, я думав, а що було б, якби до мене прийшла людина, сповнена якоїсь незрозумілої болючої історії, що веде цю людину. Було цікаво взяти участь як акторові у виставі “Жінка в чорному”, так і в історії, що її приносить Артур Кіппс. З одного боку, мій герой іронічний і прагматичний, але водночас у ньому присутні ентузіазм та наснага. А це мої власні риси. Це вже не перший досвід спільної роботи з Артемом Атаманюком. Але такий плідний, відвертий і цікавий вперше. Я вражений Артемом. Людина математично (як він сам казав) приходить до душевного болю, переживань. Його фінальний монолог просто дивовижний. Він довго не показував всього, що може дати в цьому монолозі. А на прем’єрному показі, коли розповідав історію Кіппса, як померла його дружина, він раптом відкрив для мене щось таке, що я рідко зустрічав у театрі. Він з нуля може “застрибнути” в таку складну, болючу емоцію. Це мене вражає. Щоразу дивлюся цей фінал не як актор, а як глядач. З Артемом комфортно працю-кий наголосив на тому, що виставковий проєкт має важливу роль у відновленні історичної правди. “Важливо знати свою історію і ніколи не віддавати право на її інтерпретацію у не& безпечні руки Москви. Мазепа розумів цей виклик. Пилип Орлик, автор першої україн& ської Конституції, один з блискучих людей з

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин