Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спогади добровольця · “Наше історичне минуле має лишитись в нашій пам’яті, навіть якщо не залишиться жодної матеріальної згадки про нього”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Наш батальйон “Свобода” Обличчя нашого підрозділу

Слово Просвіти, №21 за 2025 рік

Олександр ВАКУЛЕНКО Фото автора Поступово знайомлюся з хлопцями, з якими мене звела доля в батальйоні “Свобода”. Відчувається колосальна відмінність, неначе бездонна прірва, між нашими бійцями і вбивцями та мародерами з російської армії, що прийшли на нашу землю вбивати та грабувати. Українців повномасштабна російськоукраїнська війна натомість згуртувала, розкрила їхні позитивні якості. Кожен боєць, волонтер, медик робить свій внесок у протистоянні із силами зла. Обличчям добровольчого батальйону “Свобода” є люди, які полишили свої домівки, роботу, незавершені справи і взяли до рук зброю. Чимало творчих задумів було і в 23-річного студента Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Олександра Леня “Мунка”, але війна змусила відкласти плани. Олександр Лень Молодий митець Олександр Лень зазначає: – Зараз Україна переживає унікальний час, адже протягом 30 років ми живемо в умовах незалежності. Це сприяло формуванню нового свідомого покоління. Ці діти виростали у вільній Україні, вони чули про жахи радянщини від батьків, знають про несприйняття росіянами незалежності України. І саме зараз ми маємо можливість покласти край віковічному російському шовінізму. Незважаючи на те, що росія вкотре намагається зламати нашу волю, а російські нелюди знову показали, який вони братський для нас народ. Творити зараз, у часи страшної війни, не на часі, я бачу жахи російського вторгнення, ґвалтування, вбивств, знущань, і, відклавши пензлі, тримати в руках можу тільки зброю. Українське мистецтво буде після, і про нього дізнається увесь світ. А зараз першочергово є захист нашої держави. Олександр Лень у своїй творчості наслідує практику і метод, відомий завдяки художнику та педагогу Віктору Зарецькому. Теми для робіт черпає із соціальних проблем, в них особливо відчувається настрій меланхолії й почуття суму. Останній період творчості Олександр присвятив вдосконаленню творчих навичок, пошуку засобів вираження. Але зараз уявляє своє місце тільки серед захисників України, адже любить свою Батьківщину, творить і живе заради неї. – Загравання із загарбником протягом років незалежності призвели до сьогоднішньої реальності. Найстрашніше – спроби винищити нашу культуру, нашу історію. Винищити намагаються не тільки свідоме населення, а й зрівняти із землею міста, зруйнувати історичні будівлі, вивезти культурні цінності в росію, аби не лишилось матеріальних згадок про українців, щоб потім переписати історію знову. Наше історичне минуле має лишитись в нашій пам’яті, навіть якщо не залишиться жодної матеріальної згадки про нього. Кажуть, що пам’ять коротка, проте ми маємо завжди пам’ятати звірство російського загарбника і передати цю пам’ять наступним поколінням. Історія циклічна, і ми маємо стати завершальним циклом для російської імперії. Наші онуки мають бути свідомими, а наша ненависть до окупанта – вічною, – продовжує Олександр Лень. Із таким молодим поколінням Україну чекає велике майбутнє, адже люди з подібним мисленням здатні захистити Україну під час руйнівної російсько-української війни, яка вирує в нашій країні. Недаремно високо оцінив батальйон “Свобода” генерал Збройних Сил України, командир нашого сектору оборони Києва, який після ознайомлення з підрозділом зазначив: “Так у вас тут справжня військова частина”. У цей тривожний час наступ на Київ тривав із різних боків, і один із наших підрозділів прикривав Броварський напрямок. А коли відпала потреба нести бойову службу в бліндажах, нас перевели на блокпости Оболоні. Ми тримали блокпости “Колобок”, “Сонце” та “Місяць”. Дещо змінився склад нашого відділення. Задіяні на Броварському напрямку “Адвокат” та “Шнур” потрапили в інше відділення. До волонтерської діяльності повернувся “Домінік”, який почувався в цій сфері набагато кориснішим. Не прижився у нас і “Мародер”. До нас натомість долучився “Ме-ля”. Трагічною виявилася доля Павла Грабчака, який недовго перебував у нашому відділенні, але потім повернувся на роботу в митницю. (Вже влітку, 12 червня 2022 року Павло Грабчак, повертаючись на своєму автомобілі з Вінниці, не впорався з керуванням і загинув в автомобільній аварії). Тим часом українські війська перехоплюють стратегічну ініціативу й починають відтісняти ворожі сили від Києва. Формується спецгрупа батальйону, яка долучається до визволення Ірпеня, Бучі та Гостомеля, міст, які особливо постраждали під час окупації. Один із командирів цієї спецгрупи “Тетріс” зазначає, що в її склад увійшли ідейно загартовані добровольці, які, визволяючи Ірпінь, бачили геноцид, влаштований окупантами в цьому багатостраждальному місті. “Тетрісу” також запам’яталася непунктуальність російських військових, які одного разу збиралися розпочати обстріл українських позицій після 6-ї ранку, а розпочали тільки після 8-ї. І таким чином боєць отримав поранення на дві години пізніше. Про це він згадує з гумором. Хоча поранення – річ небезпечна. Його заступник “Скіф” додає, що бійці, визволяючи Ірпінь, Гостомель, проявили неабияку стійкість, намагаючись якнайшвидше вибити ворога. Змогли захопили російського корегувальника вогню, але самі потрапили під обстріл, тож дове- Нас чекає фронт лося вже їх виводити з небезпечної зони. Ретельно обстежували навколишнє середовище на наявність мінування, виявляючи при цьому цілі комплекти боєприпасів ворога, а міни знаходили навіть у дитячих садках. Але головне, що бійці здобули необхідний бойовий досвід. Один із найдосвідченіших бійців батальйону, який пройшов східний фронт у 2015–2017 роках у батальйоні оперативного призначення НГУ імені генерала Кульчицького, “Гора” зазначав, що в ті часи воювати було значно важче. Тоді не було тієї підготовки, яку маємо нині, не було такого потужного озброєння, як зараз. Не вистачало й бойового досвіду. Під час нинішнього етапу війни “Гора” брав участь у визволенні села Лук’янівка Броварського району, яке вдалося відбити внаслідок контратаки. Його побратим “Варвар” додає, що їхній підрозділ наносив удари по ворожих колонах, проводив зачистки навколишньої місцевості й пройшов Київщину, Чернігівщину, Сумщину, зайшов в історичне місто Конотоп і дійшов до кордону з Курською областю. Після цього бойового рейду повернувся на місце дислокації. Після Великодня рота батальйону “Свобода”, вже у складі НГУ, вирушає на фронт, де її бійці в пекельно тяжких умовах стримують танкові та піхотні атаки противника. А українським піхотинцям воювати на передовій особливо важко. Тонни заліза летять на наші позиції: ворожі ракети, снаряди, міни, авіабомби все змітають на своєму шляху, перетворюючи будинки на руїни. Залишають на землі після вибухів глибокі прірви. Трапляється, коли міни все ближче лягають до укріплень, наші військові перебігають в інший бік бліндажа, а їхнє попереднє місце з виючим свистом накриває міна. Здіймаються вгору грудки землі й темно стає навколо, неначе в пеклі. Командир 3-го батальйону “Свобода” 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України Петро Кузик “Апостол”, відповідаючи на запитання, як долучитися до підрозділу, зазначає: “Записуєтесь, проходите вишкіл, долучаєтесь до підрозділу в складі НГУ – і воюємо разом на найнебезпечнішому напрямку в найскладніших умовах, без достатньої кількості всього, але в драйвовому, безстрашному колективі. Якщо по духу і по серцю воїн, то вам тут сподобається. Якщо думаєте про кар’єру, УБД чи медальки, тоді це не до нас”. Справді, в батальйоні лише свідомі бійці, які вселяють впевненість у перемогу. Досвідчений воїн “Гора” Відбивають ворожі атаки завдяки бойовому духу та, на жаль, ціною власного життя. Адже війна невпинно забирає побратимів по зброї, які полягли в боях за Україну. 28 квітня внаслідок артилерійського обстрілу загинули 34-річний Юрій Горовий із позивним “Ево” та 26-річний Максим Літвінов “Льова”, а 5 травня не стало Олександра Єфімчука “Єфіма”, який лише десять днів не дожив до свого 28-ліття. 10 серпня загинули завжди спокійний та врівноважений 34-річний Андрій Губанов “Привид” та енергійний і рішучий 21-річний Максим Олійник “Мінор”. 12 листопада війна вирвала зі свободівської родини досвідченого воїна та зразкового командира 26-річного Андрія Шияна “Гору”. Окрасою батальйону є чарівні дівчата. Квіти та автомат нині є стихією українських дівчат. Кухар за фахом “Мала” приєдналася до підрозділу, наслідуючи приклад свого брата “Джина”. Тут у дівчини з’явилося чимало друзів, готових захищати нашу землю і спокій співвітчизників до перемоги. Її подруга “Руда” здобувала педагогіч- “Руда”: квіти та автомат — стихія сучасних дівчат ну освіту, навчаючись на вчителя музичного мистецтва. Хоча її душа потребувала чогось більш енергійного, і у неї навіть з’явилося бажання потрапити в Державну прикордонну службу України. Але війна змінила всі плани, і вона взяла до рук автомат. Батьки спочатку були схвильовані таким рішенням доньки. Але нічого не вдієш, коли війна прийшла у наш дім і гинуть невинні люди. “Руда” почала освоювати навики військової справи. “У нас дуже сильні жінки, і це вселяє надію на наше майбутнє. Все одно перемога буде за нами”, – із впевненістю говорить українська захисниця “Руда”. У розпачі були дівчата, які, пройшовши ґрунтовну підготовку в ДФТГ “Свобода”, до батальйону у складі НГУ не потрапили. Адже підрозділ був задіяний на найнебезпечніших ділянках фронту, де йшли особливо тяжкі бої. Та, проявивши неабияку наполегливість, до нацгвардійців були зараховані санінструктори “Мара” та “Струм”, які разом із заступницею командира батальйону “Свобода” “Марго” гідно проявили себе на російсько-українському фронті. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин