Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Війну виграють не тільки зброєю, а й духом свободи, правди і любові до Вітчизни у душі тих, хто тримає цю зброю”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Наша сила – в єдності

Слово Просвіти, №21–22 за 2026 рік

У Полтаві доволі широко і продумано вшанували 100-ліття трагічної загибелі в еміграції, на Паризькій вулиці Расін, вірного і незламного сина України Симона Васильовича Петлюри. Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ Фото з відкритих джерел Ці сім куль московського агента Шварцбарда в груди Симона Васильовича боліли мільйонам українців у рік його загибелі, коли Україна ще сподівалась із ним на чолі вирватись з московської неволі. Боліли і пізніше, тій “малесенькій шопті” українців, за словами Стуса, що мучилась і каралась по московських концтаборах і централах, але не ставала на коліна перед потворно хижою і жорстокою імперією, що прагнула нести свою неволю усьому вільному світові. Боліли ці сім куль і мені з ранньої юності та впродовж усього життя. Точнісінько так, як написала про це Наталя Лівицька-Холодна. Люблю цей її вірш, бо він відбиває почуття усіх тих, що розуміли значення Петлюри для України. Така ж скорб охоплює мене і від убивства імперією зла В’ячеслава Чорновола, і навіть ще більша, бо знав його. Та й від усіх інших убивств українців клятою московщиною – Коновальця, Бандери, наших героїв сьогодні. Чи ж будемо ми гідні їхньої жертви після того, як переможемо імперію і відбудовуватимемо Україну? Не один раз ставлю собі це запитання. Ось рядки з двох віршів Лівицької-Холодної. У серце вбиваються вістря ножів, Серце надвоє роздерте… Поможи мені, Господи, поможи! Не дай на розпуттях умерти! Кров’ю серця стікають уста, Кров’ю слова набрякають. Мужність, суворість і чистота… Так, я знаю, знаю! (Далі йдуть рядки про світову красу, приваби життя, а далі знов про Україну та її трагедію, убивство Петлюри). А мені по чужих світах …сниться все, що у Неї, там, Закривавились тяжко стопи. А мені під паризьким мостом* Чи в понурних шільйонських мурах все – о Боже! – вогненним хрестом: Rue Racine, Monparnasse, Петлюра. І другий вірш про вбивство Симона Васильовича: Сім літер, що палають у слові “Україна”, сім літер, що вогнем лягли на Монпарнас, і сім підступних куль на вулиці Расіна – призначення, мементо і наказ! Горять палким трикутником криваві сімки Над простором і над часом у хаосі й тьмі, і серце вгору йде все вище стрімко, стрімко шляхом твоїх голгоф, Народе, мій. Ще ніколи за всі роки нашої відновленої у 1991 році української державності так вдумливо не відзначалися дні народження та роковини смерті голови Директорії УНР, головнокомандувача її армії, нашого славетного земляка. Їх було немало і в Києві, і у нас, в Полтаві, і в Харкові та інших містах України. Я напишу лише про ті полтавські вшанування, у яких брав участь особисто. Почалися вони 22 травня, у день народження Симона Петлюри, біля пам’ятної дошки на стіні першого корпусу Сільськогосподарського університету, колишній семінарії, у якій він навчався та з останнього курсу якої був відрахований за українську революційну діяльність. Продовжилося вшанування на книжковому фестивалі “Пошук”, що тривав два дні іна якому, окрім продажу книг видавництвами та презентацій авторами своїх творів, можна було почути ряд глибоких лекцій про Велику Українську Революцію та діяльність Симона Петлюри, як у роки революції, так і до і після неї. Гаслом книжкового фестивалю були слова Головного Отамана армії УНР, тобто верховного головнокомандувача – “Наша сила в єдності”, що так само актуальні і сьогодні. Перші виступи були у переповненому актовому залі університету і мали успіх у слухачів. Я також заробив щирі аплодисменти у своїй темі “Симон Петлюра та українська революція”. І в організації вшанування біля пам’ятної дошки, і в організації книжкового фестивалю відчувалося повне розуміння значення постаті С. Петлюри та його заповітів для нашого часу в організаторів дійств. Біля дошки – це департамент культури та департамент інформаційної діяльності, а книжковий фестиваль вже вп’яте організовує департамент інформаційної діяльності на чолі з Вікторією Пилипенко, і організація його майже досконала. Враховуючи війну та можливі прильоти, кращого місця для проведення фестивалю годі й знайти. Наявність аудиторій, актова зала, охайні туалети, укриття, свіже повітря і тиша – все це мало значення для учасників. А ще ж слухачі – студентська молодь, що не могло не тішити. А ще ж і символізм який! – тут навчався Симон Петлюра. Єдина проблема – це літні люди, їм складно добиратися до Аграрного університету. Всім іншим тут ходу від центру 10-15 хвилин. У будь-якому разі кращого місця для втілення в життя усіх планів фестивалю в умовах війни, повторюю, годі було й знайти. Усіх заходів фестивалю не буду описувати, бо їх на дві сторінки. Це завдання департаменту, бо у сфері його діяльності не тільки інформаційна діяльність, а й комунікація з громадськістю. Найголовніше – це донести до якомога більшої кількості людей мудрі слова та ідеї, що пролунали на всіх заходах фестивалю. Щодо гасла фестивалю, яким стали слова Петлюри “Наша сила у єдності”. Я недарма цитував Наталю Лівицьку-Холодну. Оці слова її – “Мужність, суворість і чистота…” – це те, що плекав у собі Симон Петлюра і вимагав від соратників бути такими. Єдність суспільства, створення уряду національної єдності і має базуватись на чистоті помислів, на ідеї служіння Українському Народу. Це має торкатись насамперед влади, яка повинна припинити безглузде і злочинне переслідування п’ятого Президента Петра Порошенка і шукати порозуміння з опозицією, посилити боротьбу з корупцією, особливо у так званих органах правопорядку та армії, Міністерствах охорони здоров’я, освіти, енергетики тощо, працювати є над чим. Опозиції – не допускати у своїй діяльності переважання вузькопартійних інтересів над загальноукраїнськими та голосно говорити про серйозні проблеми, яких влада не бачить або не хоче бачити. Ось такий книжковий фестиваль “Пошук” має загальноукраїнський і зміст, і інтерес, тож я, належачи до опозиційної “Європейської Солідарності”, беру в ньому участь, бо він несе знання, що створюють нову українську свідомість без домішок совка та московщини і підносить наш дух, що так важливо у час тяжких випробувань української нації, коли московські рашисти прагнуть її повністю знищити. Так само вже три роки співпрацює наша “Просвіта” і в організації Петлюрівських читань із Краєзнавчим музеєм. Саме там 25 травня відбувся перший день Петлюрівських читань, а другий – у Педагогічному університеті за організації доктора історичних наук пані Людмили Бабенко. Перед Читаннями Олег Пустовгар, що очолює Полтавське відділення Українського інституту національної пам’яті, відкрив організовану ним виставку розповіддю про Петлюру, і слово його було пристрасним і змістовним. На Петлюрівські читання я не пішов, бо почувався через погоду вкрай погано, а сказав на виставці коротеньке слово до студентів. Про зустріч з ними я писав раніше. Як і у перший день у Краєзнавчому музеї, так і на другий день у Педуніверситеті склад промовців дуже вагомий. Знову ж таки: головне, щоб вони були надруко-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин