На перехрестях історії · “Він – з породи вождів, людина з того тіста, що колись у старовину закладали династії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Симон Петлюра і Рівне: волинська сторінка Української революції 1917–1921 рр.
Слово Просвіти, №21–22 за 2026 рік
Олександр БУЛИГА, старший науковий співробітник Рівненського обласного краєзнавчого музею, член правління РОО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка
З нами пройшли через муки й тортури, Як приклад великий, як жертва за вас Великі звитяжці – Мазепа й Петлюра, Петро Дорошенко, Богдан і Тарас. Пісня'марш “Чорними хмарами вкрита руїна” 25 травня 2026 р. виповнилося 100 років від дня загибелі видатного українського державного, військового та політичного діяча Симона Петлюри. 25 травня 1926 р.
Меморіальна дошка на честь Симона Петлюри (Здолбунівський залізничний вокзал)
його було смертельно поранено в Парижі. Ця загибель стала однією з найбільш резонансних подій української політичної еміграції міжвоєнного періоду. У сучасній історіографії це вбивство розглядається як одна з акцій радянських спецслужб, спрямованих проти діячів українського визвольного руху. Симон Петлюра належить до числа ключових постатей Української революції 1917–1921 рр. Як Головний Отаман військ Української Народної Республіки та Голова Директорії Української Народної Республіки (УНР) він став символом боротьби українського народу за власну державність. Академік, українофіл Федір Корш (1843–1915 рр.), знайомий з Петлюрою по його роботі в Петербурзі, про нього писав: “Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Симон Петлюра – видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра – безмірно вищий за те, що про нього думають. Він – з породи вождів, людина з того тіста, що колись у старовину закладали династії, а наш час демократичний час стають національними героями. Живе він при несприятливих умовах, не може виявити себе. Та хто знає, чи не зміниться все навкруги! А коли зміниться, буде він вождем українського народу”. Події 1919 р. стали одним із найбільш драматичних періодів Української революції 1917–1921 рр. та діяльності Симона Петлюри. Після втрати Києва уряд УНР був змушений переміщуватися територією Правобережної України, шукаючи можливості для продовження боротьби за державну незалежність. 17 березня 1919 р. Голова Директорії УНР Симон Петлюра повідомляв усі державні інституції: “Протягом двох тижнів група військ отамана Оскілка, поповнена молодим формуванням, несучи втрату людьми серед тяжких обставин, недостаючи в предметах постачання, часто без чобіт та одягу, але гарячою любов’ю до батьківщини увільнила від ворога майже всю Волинь”. Сучасники згадували атмосферу постійної тривоги й мобільності, у якій функціонувала тогочасна українська влада. Уряд жив у вагонах і переїздах, а фронт наближався швидше, ніж устигали розгортати державні установи. Найвідомішим народним висловом того часу був афоризм, який виник у 1919 р. через постійні переїзди уряду УНР залізницею: “У вагоні
– Директорія, під вагоном – територія”. Необхідно зазначити, що хоча Директорія втрачала столиці, але ніколи не втрачала державної ідеї. 25 березня Симон Петлюра прибув у Рівне. Він прийняв рішення: “Урядові, Директорії і цілому центру визначити місцем осідку м. Рівне як тимчасову столицю”. У місцевому часописі “Вільна Україна” була вміщена замітка “Розмова з Головним Отаманом”, у якій повідомлялось, що місто “зробиться силою самого факту на якийсь час не тільки базою всіх воєнних операцій на Придніпрянській Україні, але також на якийсь час… столицею краю. Тут прибувають всі міністерства з Директорією, тут розпочнеться наново організація всього нашого державного життя”. У цьому ж числі надруковано інформацію “Приїзд міністерств до Рівного: “31 березня до м. Рівного прибули міністерства – справ внутрішніх, закордонних, земельних, фінансів, торгу й промисловости, праці, освіти, народного господарства, харчових справ, юстиції, преси і інформації, здоров’я, культів, єврейських справ, морських справ і Державний контроль”. Також у пресі пояснювалося, що час їхнього тут перебування буде залежати від розгортання успішних дій українських військ на східному фронті. Наголошувалося: “Уряд в Рівному розпочне свою діяльність, яка, на жаль, з причин скорого наступу ворога мусіла на якийсь час з такою великою шкодою для краю припинитися”. Таким чином, наприкінці березня Рівне перетворилося на один із ключових політичних і військових центрів УНР. Особливого стратегічного значення тогочасній українській столиці надавала близькість до важливого залізничного вузла Здолбунова, який у добу Української революції став важливим осередком військової логістики та урядових комунікацій УНР. Тут, на залізничній станції розташовувався штаб дієвої армії, працювало Інформаційне бюро Армії УНР, де виходила газета “Дзвін”, що визначалася як його “Щоденник…”. У час перебування української столиці у Рівному, навесні 1919 р. Симон Петлюра проживав у вагоні на станції Здолбунів, координуючи діяльність військового та державного керівництва республіки, а засідання, згідно свідчень очевидців, Голова Директорії проводив у приміщенні теперішнього ліцею № 5, що розташований на вулиці Міцкевича. Зокрема, 11 квітня 1919 р. у Здолбунові Петлюра провів зовнішньополітичну нараду з питань зовнішньої політики. На порядку денному було питання перемир’я з більшовиками або ж укладення договору з поляками. Про перебування Симона Петлюри у Здолбунові свідчать меморіальні дошки на приміщенні залізничного вокзалу і ліцею. Відстань між Рівним і Здолбуновом, яка становила близько десяти кілометрів, в умовах революційної доби сприяла створенню єдиного військово-адміністративного простору, у якому поєднувалися урядові установи, штаби та стратегічний залізничний вузол УНР. Відомо, у яких тогочасних рівненських будівлях розташовувалися міністерства УНР. Державна канцелярія розмістилася на першому поверсі будинку Вігдоровича по вулиці Гоголівській (тепер вул. С. Петлюри, 17, Літературний музей Уласа Самчука, Музей бурштину). Міністерство закордонних справ перебувало також на цій вулиці, у будинку міської єврейської початкової школи імені Переця. Управа головного штабу – в будинку жіночої гімназії по вулиці Думській (тепер вул. Героїв поліції, Рівненське районне управління поліції). Канцелярія військового міністерства – в готелі “Версаль” по Шосейній (тепер Соборна). Міністерство юстиції — в приміщенні з’їзду мирових суддів. Міністерство освіти – в приміщенні колишньої реальної гімназії (тепер Краєзнавчий музей). Головна слідча комісія – в колишньому палаці Любомирських по вулиці Замковій. Чи не найвідомішим уенерівським міністром, що працював у Рівному, став знаний науковець Іван Огієнко – майбутній митрополит Іларіон. Івана Івановича було призначено міністром освіти, яке розмістилося у приміщенні навчального закладу міста, що розпочав свою роботу у 1839 р. З оголошень місцевої преси відомо, що “Прийом у п. Міністра проф. І. Огієнка щодня, крім свят, від 12 до 1 год”. Про зустріч із ним у стінах будинку міністерства освіти згадував Федір Пекарський, який спілкувався з міністром стосовно відкриття Рівненської української гімназії, яку він очолив 1923 р. Тоді міністр наголошував: “Гімназія у вашому місті з такими традиціями як Костомаров, Короленко має більші права, ніж яка інша…”. В пам’ять про роботу у колишньому приміщенні міністерства освіти УНР Івана Огієнка, 2019 р. на фасаді Рівненського обласного краєзнавчого музею було відкрито пам’ятну дошку. У квітні 1919 р., коли уряд Директорії перебував у Рівному, у будинку навпроти народної управи, що розміщувалася у приміщенні колишнього Земства (ріг сучасних вулиць Петлюри і Словацького, знаходилася редакція “безпартійної, демократичної” газети “Вільна Україна”. На той час в місті під гаслом: “Нехай живе Українська Народня Республіка!” виходив часопис “Надія України”. Його видавцем була Державна інспекція Північної групи Армії УНР. Одна з основних рубрик газети мала назву “Війна з Московщиною”. Симон Петлюра також подавав власні дописи до цього часопису. Перебування у Рівному урядових структур Директорії та Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри надало місту особливого статусу. Окрім міністерств, тут функціонували військові штаби, диплома-
Нарукавний знак (шеврон) 1529ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри Збройних Сил України тичні та адміністративні установи, навколо концентрувалася українська армія. Рівне також стало важливим вузлом комунікації між Волинню, Галичиною та центральними районами України. Тоді політична ситуація залишалася надзвичайно складною. Армія УНР одночасно вела боротьбу проти більшовицьких військ, білогвардійських формувань та на той час мала напружені взаємини з Польщею. Тому діяльність уряду у Рівному відбувалася в атмосфері постійної військової небезпеки та нестабільності. Уряд Директорії на чолі з Сергієм Остапенком, на час прибуття його до Рівного, складався переважно з поміркованих політиків та безпартійних фахівців. Його головною метою був пошук компромісу з країнами Антанти для боротьби з більшовиками. Проте, як наголошував начальник Генерального штабу Дієвої Армії Андрій Мельник, відсутність у Рівному членів уряду деморалізуюче впливає на військо. 9 квітня у місті було сформовано новий уряд на чолі з Борисом Мартосом, який намагався нормалізувати ситуацію в державі, організувати адміністративний апарат та продовжити боротьбу проти більшовицького наступу. Одним з перших кроків нового уряду на чолі з Мартосом було оголошення 12 квітня у Рівному декларації, яку підписали члени уряду, а від Директорії — Симон Петлюра та Андрій Макаренко. Текст починався з нагадування про двох ворогів України – поляків та російських більшовиків, що одночасно атакували українські землі. Уряд закликав обороняти все трудове населення України й “простягав руку всім українським соціалістам та селянам і робітникам”. Надалі Петлюра у Рівному проводив наради з новим Кабінетом Міністрів, що стосувалися налагодження державного життя. Водночас політична ситуація залишалася вкрай напруженою через конфлікти всередині українського військово-політичного середовища. Кульмінацією подій стала спроба державного перевороту, здійснена отаманом Володимиром Оскілком 29 квітня 1919 р. у Рівному. Вона була викликана наказом Симона Петлюри про його усунення з посади командувача, оскільки він не виконав неодноразові накази вирушити на фронт. Оскілко пояснював свій виступ проти Петлюри тим, що вважав помилковим воювати на два фронти – проти більшовиків і поляків. Він був переконаним в необхідності укладання миру з Польщею і направлення усіх військових сил та засобів проти більшовиків. Також цей заколот позиціонувався як вимушений і рятівний крок патріотичних і державницьких сил проти руйнівного соціалістичного експерименту уряду Мартоса. Замість нього передбачалось “утворити коаліційній кабінет міністрів з усіх українських партій, як наддніпрянских, так і галицьких для консолідації усіх українських сил”. Заколотники заарештували Бориса Мартоса та частину урядовців у Рівному. Вони планували заарештувати і Головного Отамана Симона Петлюру, проте той перебував на залізничній станції Здолбунів у
Відкриття пам’ятника Симону Петлюрі у Рівному, 14 жовтня 2001 р. (фото А. Похилюка)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
