Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Фестивалі · “Ми побачили, як можна тихо й віддано любити Україну, її слово, пісню, красу малої батьківщини”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

“Не одна весна минула, не остання ж і прийшла…”

Слово Просвіти, №21–22 за 2026 рік

“Романівська весна” 2026 на батьківщині поета Максима Рильського у Романівці на Житомирщині – вже історія. Вона пролетіла травневою ластівкою, прозвучала музикою строф, викресала “іскри вогню великого” і залишила по собі незабутній слід у серці. Галина ДАЦЮК, журналістка, Романівка – Київ Світлини Фестивалю 22 травня Україна підіймалася на найвищу духовну вершину – Тарасову Гору, щоб вклонитися Кобзарю. У суботу 23-го вона зібралася, щоб вшанувати великого поета Максима Рильського. Поети різних епох, доль, творчості, а в очах народу – світочі, об’єднані самопосвятою Батьківщині. У книжці споминів про батька син Богдан пригадує, що в день свого 65-ліття Максим Тадейович після багатьох виступів і привітань вийшов на сцену Київської філармонії і промовив на знак подяки одну-єдину фразу: “Свою Україну любіть!” І під шалені аплодисменти зійшов зі сцени. Не забуваймо, то був 1960 рік. “Гадаю, що словами Шевченка батько стисло й точно визначив глибинний сенс свого великого і многотрудного життя”, – написав син. На “Романівській весні” ми побачили, як можна тихо й віддано любити Україну, її слово, пісню, красу малої батьківщини, намолені місця батьківського дому. І з року в рік, майже пів століття поспіль, квітучого травневого дня достойно вшановувати свого видатного земляка. Завдяки Максиму Рильському Романівку на Житомирщині знає світ. І ніжно любимо ми – київська частинка великої громади, яка зібралася на свято: онук Поета Максим Рильський, поетеса Тетяна Череп-Пероганич з чоловіком Юрієм Пероганичем і я, журналістка Галина Дацюк. Сценарій свята складався з кількох моментів. Насамперед вшанували на місцевому кладовищі батьків Максима Тадейовича – Тадея Розеславовича та Меланію Федорівну. Затим поклали квіти до пам’ятника Поетові біля музею-садиби. Зворушлива сторінка Фестивалю – екскурсія літературно-меморіальним музеєм-садибою родини Рильських. Відкритий 35 років тому в 4 кімнатах, дім береже тепло родинного затишку, щирих розмов і світло поетичних осяянь Максима Тадейовича. Тут було місце його творчої наснаги. Колись давно він тут учителював. У Романівську благодать він на крилах летів із Києва. Навіть коли вже мав власний дім у Голосієві, який теж дуже любив. Тут “домашні” світлини, книжки, документи, меблі, піаніно. Тут досі звучить музика. Пахне півоніями життя. Не вивітрився дух запашного чаю. Тут у вишитих рушниках “зимують соловейки”. Ті самі, оспівані поетом, що “їх мати вишивала”. Музей поповнюється. Романівці, які прийшли на екскурсію, показували нам свої подаровані музеєві скарби. Посуд, мисник, дерев’яні ночви, Поезію М. Рильського читають учениці Ліцею праски-жарівні, “рублі” для прасування лляного одягу, картини, вишиті сорочки – це вже новітня сторінка життя музеюсадиби. Нові часи – нові виклики. В оновленого колективу багато цікавих задумів. Бо музей – не лише вмістилище експонатів, а Дім, який має жити повнокровним культурним життям. Шану і любов романівців до славетного Роду Рильських відчуваєш у кожній миттєвості, такі почуття не підробиш. А найсправдешнішими вони були у Максима Георгійовича. Який знає в Романівці кожен куточок, деревце, квітку, пташку і карася у місцевому ставку. Така от зворушлива любов до світу свого дитинства. До своїх великих предків, які мали за честь служити Україні і бути просто рідними людьми. *** Почала готувати публікацію про славну “Романівську весну” увечері, сповнена свіжих вражень і захоплення, як раптом почалася повітряна тривога. І якби я писала допис про Фестиваль на папері та намагалася витерти ґумкою свої сумніви, то світився б мій зошит дірочками. А в мобілці їх не видно. Тому кожне слово світиться щастям. Проте я вкотре під страшні вибухи рашистських ракет вперто редагую свої почуття і прибираю світлини. Бо ніби соромно виносити радість у полум’я київської ночі. Затискуєш її між двох стін, літаючи від вікна в коридор, і тобі раптом спадає на думку поетове “Ластівки літають, бо літається…” І торкають сполохане вибухами серце шовкові суботні трави. І бачиш, як пробігає Максимовим садом вухастий заєць. І пахне мирром трьохсотлітня липа. І столітній млин огортає спокоєм. За його мурами, як за могутньою вежею. І плюскотить золотою лускою романівський ставок, куди хочеться пірнути, щоб не чути, як виє над головою болотяний дідько. І ти розумієш, що ця краса рятує і зцілює. Тому ворог і хоче її знищити дощенту. А тим часом у стрічку починають сипатися повідомлення з Романівки, Попільні, Житомира. “Як ви?..”. Люди, з якими лише вчора познайомилися, стають ріднею. Іти розумієш, що вони мають таке ж Золоте Серце, як їхній великий земляк. І зібралися ми на батьківщині поета Максима Рильського заради спільного світотворення. Щоб освітити радістю і обійняти любов’ю “во врем’я люте” рідну і прекрасну землю. Бо і ми, і вона потребуємо нині любові. Ми живимося від спільної артерії – духа і слова. “Поки житиму, буду приїжджати в Романівку!” – сказав на святі онук Поета Максим Рильський. Максим Рильський, онук, дослідник життя і творчості поета Максима Рильського: – “Димом котиться весна…”. Деякі рядки з цього вірша Максима Тадейовича 1938 року, як і сама назва, виявилися пророчими. Гадаю, весняний дим сьогодні киянам коментувати не потрібно. Пророчими виявилися і слова “...не одна весна минула, не остання ж і прийшла...” Поет ніби передбачав, що в наступному столітті на його батьківщині в селі Романівка цього року пройде 49-те літературно-мистецьке свято “Романівська весна”. А його учасники вже мріятимуть про наступне, п’ятдесяте. Рік, що минув напередодні свята, виявився певною мірою революційним для меморіальної садиби родини Рильських. Свою першу романівську весну зустрів на цій землі Ярослав Яворський, новий директор Житомирського обласного краєзнавчого музею, на утриманні якого перебуває філія в Романівці. Оновився і склад музею. Завідувачкою стала романчанка Людмила Сапатюк, а науковою співробітницею Валентина Кошляк із сусіднього села Почуйки. Ще один новачок – Наталія Клименко. Сценарій, модерування свята, як і в новій редакції екскурсія, розвіяли попередні сумніви вже при перших зустрічах і розмовах. По-родинному тепло і затишно. І разом з тим урочисто і святково минула в суботу “весна”. Справжньою окрасою стала декламація віршів Рильського у виконанні учнів Мальовничими місцями Романівки разом з онуком Поета Максимом Рильським Літературно­музичне дійство в меморіальному музеї Поета Романівського ліцею Максима Рильського. Вражаючим виявився дует житомирянок Олени Васянович і Лідії Василець, яків імпровізованому дійстві читали вірші, уривки, співали, коментували. Іншу чарівну пару склали поетеса з Києва Тетяна Череп-Пероганич із чоловіком Юрієм. Письменниця і журналістка Галина Дацюк, як і автор цих рядків, розгорнули перед глядачами маловідомі сторінки із життя та оточення М. Т. Рильського. Оплесками привітали присутні виступ поетеси і журналістки Галини Ільєвої, спів Оксани Сергієнко, декламацію власного вірша журналістом Віктором Чуприною. Одним словом, букет квітів і подяки від музею до музею виявилися не марними. Правнук Назар Рильський скористався нагодою, щоб доглянути-полити свої підопічні рослини – приросток від “батьківської груші”, що загинула минулоріч. І поруч із нею – самосієнець шовковиці від гіллястого материнського дерева, що росте поруч на пагорбі .біля музею. Рослини поки, як сестри, живуть поруч в одній огорожі. Далі, мабуть, доведеться вибирати. Як завжди, за традицією, на завершення свята – переїзд до оспіваного поетом більш як столітнього млина, переобладнаного власником-підприємцем Василем Геращенком в готельно-оздоровчий комплекс. Традиційна юшка і милування липою Максима Рильського, пам’яткою природи, в затінку якої в 20-х роках минулого століття вчитель Максим починав перекладати “Пана Тадеуша” Адама Міцкевича. Тетяна Череп¨Пероганич, поетеса: – Бувають дні, які залишають у душі особливий, теплий слід. Саме таким став для нас сьогоднішній день. На запрошення онука видатного українського поета Максима Рильського – теж Максима Рильського, ми з Юрієм Пероганичем та Галиною Дацюк мали за честь завітати до мальовничої Романівки на традиційний фестиваль “Романівська весна”. Хоч цей захід проводиться вже багато років, побували на ньому (як і в самому селі) вперше. Скажу вам, друзі, це місце, де поезія відчувається в усьому. Краєвиди такі, що відриватися від них і повертатися до міста зовсім не хотілося. В актовому залі музею зібралися місцеві жителі та гості. На святі традиційно були присутні онук поета Максим Рильський, який так багато робить для увіковічення пам’яті свого славного роду, та правнук поета – Назар Рильський. До заходу також долучилися директор Житомир-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин