Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №22 за 1996 рік

Слово Просвіти, №22 за 1996 рік

1сжи | жакет ЖЕН НИ 090 ТЯ РР най ній ших а ж один /СТОРИЧНА ПРОЗА про "Слово ПРОСВІТИ аа ечежєттннниних соня вчи ож Побачивши молоду княгиню, примас був вражений. Гальшка виглядала, ніби із хреста знята. П очі, адавалося, нікого не помічали. Прозорі пальці постійно тремтіли, перебираючи холодні чотки. Рухалася вона якось дивно, мов сновида. Але бліді губи влерто шепотіли, що без участі матері в жодні переговори з ким би то не було вона не ВСТУТПОГТЬ з Саме в цей час Радзивілл пише листа Беаті, в якому особливо наголошує, що коли примасу едасться зламати опір Гальшки, «то се зашкодить 1 нашим, і вашим інтересам», бо Гурки наколи не вдовольняться ста тисячами, а почнуть висувати все нові 1 нові ВИМОГИ, ЗдІЛЬШУЮЧМИ рахунки, прагнитимуть захопити замки і фортеці. «Не ачаю, наскільки безкорисливо тру»ждається архієпископ»,- двозначно закінчив епістолу литовський великий канцлер. «Тамтешні ненажерливі вовки»,- з ненавистю називала Беата графа Гурку і його апливових родичів. І, дійсно, те ясновельможне панство було хижою зграєю вовків, що гризлися між собою, намагаючись видерти один у одного ласі шматки багатого посагу бідолашної спадкоємиці Іллі Острозького. Киягиня Беата ще раз голосно на всю Річ Посполиту присягнулася: «Доки моя душа тримається в тілі, доки я владна над своїм розумом, я нізащо й ніколи не полишу у біді свою дитину». Вона слізно благає, «як жебрачка», вимолює допомоги, прагне привернути на Свій бік панство «Змилуйтеся, допоможіть, порятуйте нещасну, пригноблену, замордовану оранку, вивільніть її з ув'язнення!»-летить материнський зойк над державою. Але пани мовчать. Їм байдуже до чужого горя. І Беата мусить розраховувати виключно на власні сили їй допомагає триматися лише ненависть до самозваного зятя»: «Пан Гурка настільки отруіїв нам життя, що не тільки в усьому християнському і поганському світі, але навіть у самому пеклі нікому не дозволяється терпіти таких мук, які винесла я Зі Своїми ДІТЬМИ». Діти-це Гальшка 1 покійний князь Симеон. Безперечно, княгиня чудово усвідомлювала джерело всіх своїх нещасть: «Завдяки цьому проклятому багатству ми загублені навіки,-писала вона. Сумління обурюється в мені, що з ласки цього нікчемного добра моя дочка змушена так довго терпіти душевне 1 тілесне рабство». Це з листа до архієпископа-примаса Чарнковсь- ого «т Але розпач не приспав її свідомість: у неї з'являється план, для здійснення якого необхідно під будь-яким приводом вивезти дочку із Познані в Україну або Литву, а там, якщо Бог дасть, пощастить видерти її з лабет невільництва. Але як це зробити? Можливо, скористатися посередництвом примаса? І Беата повідомляє архієпископа, що згодна на переговори з графом за обов'язкової умови, що на час цих переговорів її дочка перебуватиме не в ув'язненні, а на волі. Здавалося, крига нарешті скресла. Через примаса Гурка поцікавився розмпром відступного. Він готовий продати свою честь, але за добрі гроші Беата згодна заплатити не лише сто тисяч золотих, а й бр більшу суму, якщо шлюб буде визнано «умовним». ле попереджає: «Якщо цього не станеться, то мій ворог не одержить жодного гроша з моїх достатків». А слів своїх на вітер княгиня ніколи не кидала, і граф Лукаш це дуже добре знав. Так, він, користуючись королівською протекцією,- Сигізмунд Август призначив його познанським воєводою,- вирішив «заробити» великі гроші, які мали приховати брудні плями на його родовому гербі Але це повинні бути дуже великі гроші! І він починає торгуватися, як гендляр на ярмарку. Беата зважується на відчайдушний крок: вона згодна видати графу мамрамичисті бланки із власноручним підписом і печаткою, на яких пан Лукаш може написате все, що йому .забагнеться. «Але якщо граф не погодиться, розраховуючи на мою смерть, бо ніхто не може поручитися за власне "життя,- то не одержить нічого: це так само вірно, як я дихаю. Хай він не думає, що Гальшка з роками стане покірнішою, вона краще загине у злій неволі, аніж поступиться. Коли необхідно, ми обидві ладні присягнути нашою кров ю, що не вчинимо інакше»,- востаннє попереджує вона. Але граф Гурка затявся. Йому всього було мало- | У 1564 році княгиня Беата, як їй видавалося, нарешті знайшла спосіб для здійснення своєї погрози, дістала змогу помститися «зятю», а, можливо, 1 силою звільнити дочку. Її змушує йти до кінця шалена енергія, родова гордість і пристрасть.- - звичайна жіноча пристрасть. Бо попри всю свою неабияку мужність, вона перш за зичу - е була жінкою, що завжди прагне любові та чуйності.. Воєвода сірадзький Ольбрахт Ласький був справжнім шибайтоловою. Одчайдушний до самозабуття, він бавився зі смертю, мов із коханкою. Він завжди йшов уперед 1 перемагав. Бо належав до роду переможців. Похваляючись власної звитягою, Ласький заглиблювався з невеликим загоном козаків у буд»кацькі степи. Крим, Волощина, Молдавія були знайомі із брязкотом його шаблі. Якийсь час він діяв спіІЛЬНО із запорозьким гетьманом Байдою-Вишневецьким. Це Ольбрахт Ласький посадив на господарський престол Валахії Якуба Геракліда, за що одержав від того у винагороду замок Хотин. Гроші для нього були багном, в якому він іноді ХОДИВ ПО коліна, а Іноді лише вітер свистів у порожніх кишенях його кармазинового жупана. Крім того, він був красенем, і чоловіки ховали від нього своїх жінок 1 дочок. Та люди ще не побудували такого високого муру, аби його не зміг здолати цей зухвалий волоцюга! Він знав добре не лише військову науку. За плечима у нього була освіта у найкращих університетах Європи. Не дивно, що Беата з Костельця заксхалася в цього бурлаку-лицаря до нестями. Йому виповнився 31 рік, їй- 49. 15 квітня 1564 року їх повінчали. Дійсно, кохання засліплює. Особливо-останнє. Беата записала на свого молодого Чоловіка маєтки, замки, землі-все, чим володіла. Відтепер пан Ольбрахт міг ІЗ задоволенням підкрутити свого смоляного вуса: він став найбагатшою людиною Речі Посполитої. Дорого заплатила Беата за своє останнє кохання. Не мудруючи зайве, пан Ольбрахт відвіз свою підстаркувату дружину до Угорщини, де й заточив у замку марк, що належав його родові. Поїхав-і забув безталанну назавжди. "Киття виявилося безжальним до княгинь Острозьких. Матір спіткала доля її дочки. Вона теж була ув'язнена у високій башті мадярського замку. Життєвий простір цієї непересічної жінки на довгі роки обмежився чотирма стінами. Беата вже школи в житті не побачить ані дочки, ані рідного краю- | 5 У 1570 році Ольбрахт Ласький, аби ніхто навіть подумки не посмів назвати його чесним скнарою, все майно, що одержав як посаг Беати, щедро подарував королі, "4МЛлиШшивши за собою у тимчасове користування лише кілька замків. Незабаром Господь прибрав і ворогів княгинь Острозьких. Король Сигізмунд «вгуст помер у 1572 році, так ії не лишивши потомства На ньому пресікся рід еллонів. А наступного року за ним пішов і Лукаш Гурка Граф помирав тяжко. Тіло його було вкрите пранцями, 1 він згнив живцем. Люди говорили, що лютого пана покарав Бог за тяжкі гріхи Познанський єпископ Адам понарсь сий не дозволив поховати тіла, Лукаца Гуркий у родовому склепі при себеоі, | довелося будувати для нього окрему сен Так Гальшка-вже втретє-стала удовицею. Їй було 33 роки, з яких дванадцять вона просиділа в ув'язненні. Г ось нарешті-воля! Воля, якої вона школи в житті не знала, завжди будучи іграшкою в чужих руках. Тільки смерть примирила її з чоловіком-небіжчиком, з як тм вона ніко, и так і не ділила подружнього ложа. Після йото похорої ц,на вперше підписалася»пані Лукашова з Кгурки, воєводина поананська», але в приватному листуванні продовжувала називати себе княгинею Острозькою. м три: пЕХ ПОЇ. Нарешті за нею у Самотули приїхав її братанич Януш, син Василя Острозького- «з немальм почтом людей ездньжх и піших, тутошних и чужодземців, з великою небезпечностю. вьшскати и тут припровадити рачил»,- із вдячністю згадувала пізніше в Острозі Гальшка про своє визволення Гальшка спочатку оселилася в Дубно. У неї було все-гроші, маєтки, численні піддані, але відчуття загубленого, втраченого марно життя, як свідчать її власноручні листи, вже ніколи не полишали страдницю. Звичайно, вона мріяла про щастя, але вже не сподівалася зустрітися а ним віч-на-віч. На сеймі королем Речі Посполитої обрали французького принца Генріха Валуа Новий король, чи то вражений романтичною 1 страшною історією княгинь Острозьких, чи то абсолютно байдужий до життя і проблем свого нового королівства (а про це свідчить подальший перебіг подій), 4 лютого 1574 року видав універсал, згідно з яким княгиня Гальшка визнавалася єдиною спадкоємицею всіх багатств, записаних Беатою на свого чоловіка Ольбрахта Ласького і які від нього, в свою чергу, перейшли до королівських володінь. Не виключено, що це було зроблено за порадою самого пана Ольбрахта, що, як справжній лицар, (а він 1 був таким у класичному розумінні), зневажав гроші, Адже це Ласький за дорученням сейму їздив у складі польського посольства до Парижа, щоб запропонувати корону Речі Посполитої синові Катерини Медичі Хтозна, можливо, він розповів Генріху історію княгині Гальшки? Лицар Ольбрахт у своїх вчинках завжди був непередбачуваний. І тепер уже дочка розпочинає боротьбу за визволення своєї матері. На її прохання князь Костянтин-Василь звернувся до австрійського імператора Максиміліана з проханням посприяти в цій справі. Максиміліан, що сам ласо поглядав на корону Польщі, не міг відмовити впливовому українському магнатові, і наказав своїй довіреній особі-фон Рейтерну «непомітно» з'ясувати на місці, як склалася доля Беати з Костельця і в яких умовах вона перебуває. Перед фон Рейтерном постала моторошна картина. Беата вже вісім років, крім байдужих стражників, нікого із сторонніх людей не бачила. Уздрівши знатного австрійця, вона, захлинаючись у сльозах, скаржилася на неліодські умови свого життя, бо не мала навіть білизни, «щоб прикрити голе тіло». Вона зривала з пальців персні-останні коштовності, які ще лишалися у неї, і пропонувала їх у обмін на свою свободу. Фон Рейтерн доповідав імператорові: «Вбрання на княгині було сильно зношене, але охайне, а одяг та білизна прислужниць Беати зотліли та роздерлися в шмаття від . багаторічного ув'язнення». | У княгині не було навіть чорнила, щоб написати супліку до імператора, 1 Беата розвела на воді сажу. І змішалися сльози із саморобним атраментом. У справу несподівано втрутився імператорський посол у Кракові Андрій Дудич, який повідомив у Відень про черговий «подвиг» чоловіка Беати- Ольбрахта Ласького. Перебуваючи у Парижі, цей зух таємно обвінчався з тамтешньою красунею, що, за поголосом, була дочкою фаворитки французького короля Карла ІХ. Як завжди, зневажаючи думку інших, пан Ольбрахт привіз свою нову дружину разом із тещею до Польщі. Шляхта обурилася: мало йому своїх, так він ще й французьку повійницю привіз до краю! І це при живій дружині! Француженок чекало велике розчарування. «Доброзич- ЛИВвЦці» доклали зусиль, щоб їм незабаром стало відомо, що Ласький-то справжня «Синя борода», бо замурував власну жону в далекому замку, і невідомо, що він вчинить із ними, чужими у цьому краю і нікому не потрібними. Перелякані на смерть жінки втекли до монастиря. А пан Ольбрахт вердо пообіцяв утопити тещу у Віслі за втручання у його родинне життя. Напередодні І травня обурена жінка в присутності всього сенату звернулася до Генріха Валуа з проханням про захист. Вибухнув черговий скандал. Га Генріху було не до краянок. Він вже налаштувався до втечі з цієї варварської країни У ніч з 18 на 19 червня 1574 року втік до Франції, покинувши королівську корону і берло, проте подбавши про свої меблі, для чого залишив у Вавелі двох своїх дворян, яких ледь не роздерли у клоччя розлючені поляки, і лише втручання Ласького порятувало їх од наглої смерті. Погоня Генріха Валуа не наздогнала На згадку про своє перебування у Польщі колишній король Речі Посполитої прикрасив свій герб елементами польського і литовського гербів: поміж французьких млілей ширяв польський білий орел 1 гарцював литовський вершник з оголеним мечем над головою- Новим королем Речі Посполитої обрали хороброго семиградського князя Стефана Баторія «Король Степан», як називали його в Україні, був суворий воїн і талановитий полководець, закоханий у свій стрімкий меч. Він шанував Марса 1 не розумів веселих шрищ Амура. Ласький остаточно програв і мусив назавжди залишити рідну землю, але совість прокинулася в ньому, і перед від'їздом до Італії він наказав випустити із кам'яного мішка княгиню Беату. Подальша його доля сповита мороком- У червні 1576 року, опісля одинадцяти років ув'язнення стара і тяжко хвора княгиня Беата Острозька з Костельця нарешті вийшла на волю. Які почуття охоплювали цю фатальну манку, з якої так познущалася лиха недоля? Туга, розпач, ненависть? Імператорський урядовець меланхолійно занотував: «Бідна жінка довго не проживе. Останнє її бажання, про що вона благає із кривавими слізьми, це одержати од чоловіка дозвіл хоч перед смертю побачитися з дочкою. Вона готова дати яку завгодно запоруку 1 скласти будь-яку присягу, що у цьому разі вона обіцяє пробачити і забути всі завдані їй кривди» І тут відомості про Беату з Костельця княгиню Острозьку уриваються. Вірогідно, що вона вмерла на шляху до вітчизни і похована у» Кошице. Поступово про Гальшку Острозьку забули, як 1 про її матір. Ходили чутки, що вона збожеволіла, бо ніхто не міг собі уявити, що людина після таких бід, напастей 1 поневірянь здатна зберегти світлий розум. Але цей лихий поголос не" відповідав дійсності, Просто вона зреклась світу, який занапастив її. Цього разу добровільно пішла від людей. Г ось останній сумний акорд її буремного життя, Саме Гальшка Острозька 16 березня 1579 року стала фундаторкою славетної Острозької Академії- «на шпиталь : академію острозькую, на монастир святого Спаса. шест тисячей коп грошей лічби литовской. волею моею утверждам, умоцням..». На кошти Гальшки її рідний стрий Костянтин-Вслсиль Острозький гаказав розбудувати Академію «для виховання діточок у християнській побож лості і визвольних науках», Перегодом із цих «діточок», що закінчили цей перший вищий учбовий заклад у Східній Європі, виросли великі мужі України-гетьман Петро Сагайдачний, в.датний письменник ХУТІ століття Мелетій Смотрицький, «козацький митрополит» Йов Борецький, трудами якого відродилася 1з попелу майже вщент зруйнозана українська православна церква, і багато інших видатних діячіс, котрі прац овали во благо вБароду українського. 20 вересня 1583 року княгиня Гальшка Острозька написала влоеном рукою «отдалам се его милості зовсім ув опіку, аж до кінця живота моего», Вся 7 рве, ичезна спадщина перейшла до киязя Острозького. «Й пр сила ее милост, аби тог добооволь- ное оповедане и тож лист до книг бьш вписан», затвердив її тестамент Богуш Корецький, воєвода волинський Незабаром смерть назавжди її виаволила. "р кресг'і? ). - | ня т

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин